Тиждень

ПРАВО НА ЩАСТЯ

Липень увійшов у свої повноваження: спочатку дощами підмочив, а потім подарував спеку. Після робочого дня, зморений спекою люд чимдуж поспішає на пляж. А комусь більш до вподоби подрімати у холодку під розлогим деревцем.

Ніби так і повинно бути кожного дня, і людина не відчуває у повсякденних буднях плину часу. Вона вільна у своїх діях.

Я прочитала листа, який надійшов до редакції. Пише жінка, яка на даний час знаходиться у в’язниці. Чому так вийшло, вона не повідомляє, але її прохання цілком зрозуміле. Вона переживає той момент свого життя, коли так хочеться відчути чиюсь прихильність і підтримку. Жінка самотня. Яким буде майбутнє, коли закінчиться термін ув’язнення, ніхто не в змозі передбачити. Все-таки Олена вирішила спробувати: «Я молода, симпатична, стрункої статури. Освіта середня технічна. Розлучена. Маю надію отримати листа від одинокого мужчини, з серйозними намірами створити сім’ю, якого не лякає моє теперішнє становище. Моя адреса: 14014, м. Чернігів, 6 загін ЧВК-44, О.І.Нагач». Підставити плече підтримки людині, яка «спіткнулася» і пішла не тією стежиною – нелегкий крок, але доля кожному дає шанс виправитися.

Сонце сьогодні сповістило про початок дня о 5 год. 15 хв., а скотиться за обрій о 20.53. У пологовому відділенні ЦРЛ на світ з’явилося 7 малят: 4 хлопчики та 3 дівчинки.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

МОНАСТИР ВІДРОДИВСЯ

Минулого четверга відбувся молебен на честь відродження Максаківського чоловічого монастиря Української православної церкви Київського патріархату.

Настоятелем монастиря став ієромонах Марк Лугановський (в миру Олексій), який донедавна служив священиком у Ніжинській церкві усіх святих, а півтора роки тому прийняв чернечий постриг.

До Максаків на святий молебен прибули отець Андрій – настоятель парафії Пресвятої Богородиці, служитель Храму Михайла та Федора у Чернігові, отець В’ячеслав – священослужитель зі США, уродженець Чернігівщини, журналісти обласних та всеукраїнських ЗМІ. Детальніше про відродження Максаківського монастиря та його історію читайте в наступному номері «Нашого слова».

Фото Ірини ПРИМАК.

Повертаючись до теми

САНАТОРІЙ „ОСТРЕЧ” ПРАЦЮЄ НА ПОВНУ ПОТУЖНІСТЬ

У газеті „Сіверщина” від 25.06.2004 р. була опублікована стаття „Чи пастиме телят головний лікар?” стосовно роботи санаторію „Остреч”. Дана публікація була детально розглянута та проаналізована. Хочу висловити позицію райдержадміністрації щодо піднятих у статті питань.

Санаторій „Остреч” був створений колишніми колгоспами та радгоспами району, які зараз реорганізовані в інші форми господарювання або припинили свою діяльність узагалі. На даний час ведеться підготовча робота по проведенню зборів засновників санаторію „Остреч”, на яких передбачається установчі документи здравниці привести у відповідність до чинного законодавства України, визначити розмір внесків у статутний фонд засновників санаторію, розмір частки власності трудового колективу санаторію „Остреч” та держави. Для організації роботи у цьому напрямку створена робоча група у складі головного лікаря санаторію, представників існуючих на сьогоднішній день засновників та юристів.

Санаторій „Остреч” на чолі з головним лікарем М.І.Сердюком працює на повну потужність. Також функціонує позаміський сезонний дитячий оздоровчий табір санаторного типу „Остреч” на 100 місць, який відкритий на базі санаторію.

На сьогодні в санаторії та таборі санаторного типу відпочивають дорослі та діти як за власний рахунок, так і за рахунок часткового фінансування оздоровлення Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Адміністрацією санаторію проводиться робота по укладенню договору з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій на оздоровлення у вересні – грудні 2004 року дітей, дорослих та дорослих з дітьми, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Головний лікар санаторію „Остреч” М.І.Сердюк працює на цій посаді з 1981 року. За цей час значно зміцнилася матеріально-технічна база оздоровчого закладу, по-стійно впроваджуються нові методики діагностики та лікування. Потужність санаторію з 1981 року виросла з 176 до 250 місць. Санаторій укомплектований досвідченим медичним та обслуговуючим персоналом.

У 2003 – 2004 роках за рахунок санаторію проведено капітальний ремонт корпусу №1 з переобладнанням кімнат без зручностей в блоки кімнат з усіма комунальними зручностями. На ці цілі використано 638 тисяч гривень.

На сьогодні санаторій „Остреч” з сучасною лікувальною базою та цілющою водою є „перлиною” серед оздоровчих закладів області. Путівки санаторію користуються попитом серед відпочиваючих з багатьох областей України та близького зарубіжжя. Для жителів району санаторій „Остреч” є улюбленим місцем оздоровлення та відпочинку.

Районна державна адміністрація не ініціювала питання щодо доцільності перебування головного лікаря М.І.Сердюка на займаній посаді.

ПЕТРО КИЦЕНКО, ГОЛОВА РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ.

Пом’янули

МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА БРИГАДИРА

Тиждень тому, на сороковини з дня смерті заслуженого працівника сільського господарства України, бригадира тракторної бригади ТОВ «Агрофірма «НІКА» Віталія Михайловича Саєнка, було встановлено меморіальну дошку.

Пам’ятний знак роз-міщено прямо на робочому місці – на фасаді будинку механізатора, що на тракторному стані господарства. Заслужений працівник, який багато десятків років свого трудового життя віддав саме цьому господарству (спочатку – колгоспу «Перше травня», згодом – ск «Промінь», ТОВ «Агрофірма «НІКА»), продовжував працювати, перебуваючи на заслуженому відпочинку п’ять років.

У «Перше травня» В.М.Саєнко прийшов у далекому 1956 році, спочатку працював трактористом, комбайнером. А з 1964-го і по останні дні життя, цілих сорок років він – бригадир тракторної бригади господарства. Тут, на робочому місці, і зупинилося раптово серце трудівника.

Віддати шану заслуженому хліборобові прийшли його колеги, працівники та спеціалісти господарства.

Відкриваючи меморіальну дошку, теплі слова про В.М.Саєнка сказали заступник голови обласної державної адмі-ністрації з питань агропромислового комплексу В.М.Яременко, директор ТОВ «Агрофірма «НІКА» В.П.Яшан, заступник директора ТОВ М.І.Зезуль, колеги по роботі.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: мітинг з нагоди відкриття пам’ятного знака. Фото автора.

Офіційно

ЛІСКИ ДО ЖОВТНЯ БУДУТЬ З ГАЗОМ

Про це під час виїзної приймальні райдержадміністрації повідомив жителям села голова РДА П.Ф.Киценко. На газифікацію села з держбюджету урядовою постановою виділено 100 тис. грн.

А головним позитивом таких виїзних приймалень самі жителі сіл вважають можливість поспілкуватися з керівниками району, представниками районних служб та управлінь, поставити їм конкретні запитання й отримати на них відповіді.

І в Лісках було чимало запитань стосовно пенсійного та соціального забезпечення, земельної реформи, охорони правопорядку. Йшла мова й про місцеве господарство „Лан”. На думку голови райдержадміністрації, хоча й проблем тут чимало, лісківчанам удалося в основному зберегти спільне добро від розкрадання. А на сьогоднішній день це найголовніше.

Мають тут невелику, але гарну школу. Забезпечений усім необхідним і добре працює місцевий фельдшерсько-акушерський пункт.

А ось у Максаках, де продовжилась робота виїзної приймальні, зараз йде мова про закриття школи. З еконо-мічних міркувань. Є тут клас, де навчається один учень, а є класи і взагалі без школярів. За словами П.Ф.Киценка, зараз на утримання школи витрачається близько 70 тис. грн. Якщо організувати підвезення учнів до більшої школи, витрати зменшаться у кілька разів. Однак жителі Максаків рішуче налаштовані проти закриття навчального закладу.

За підсумками виїзної приймальні голова райдержадмінстрації дав доручення вирішити питання забезпечення Максаків ветеринарним обслуговуванням, розібратися із ситуацією щодо роботи поштового відділення у цьому селі, виділити кошти на ремонт даху Будинку культури у с. Ліски та на придбання принтера і холодильника для місцевої школи, терміново провести роботи по ремонту водонапірної башти у Максаках.

Минулого четверга виїзна приймальня райдержадміністрації працювала у Ленінівці.

Косовиця

УСІ УШНЯНЦІ – НА СВОЇХ ПАЙКАХ

Місцеве ТОВ «Шлях хлібороба» практично не косить. А от власники приватної худоби з ранку до ночі готують на зиму запашний корм своїм годувальникам – коням та корівкам. Багато сіножатей навколо Ушні – не окинути оком. Є де вкосити. Є з чого і вибрати.

– Рілля та сіножаті в Ушні досі не розпайовані і в натурі не винесені – «спасибі» за це місцевому ТОВ «Шлях хлібороба», – говорить сільський голова М.М.Стародуб. – Ще з минулого року у господарства перед селянами борг тягнеться: у 2003-му ТОВ укладало договори з жителями села на оренду земельних часток (паїв) і в рахунок орендної плати зобов’язувалося допомогти селянам виготовити Державні акти. Мали перерахувати по 85 гривень за кожного орендодавця до проектної організації – чернігівського приватного підприємства «Міраж-2000», яке вже розпочало роботи з поділу та винесення земельних часток (паїв) у натурі. Та так усе й затихло, бо обіцяні гроші у повному обсязі перераховані не були.

ТОВ виділило близько 15 тисяч гривень, це майже 28 гривень на кожного орендодавця (а обіцяли по 85!). Ще 7 тисяч гривень люди назбирали самі. Але для того, щоб довести справу до кінця, нарешті визначити кожному господареві його пайку ріллі та латку сіножаті, не вистачає ще 45 тисяч гривень (за виготовлення кожного Державного акту потрібно заплатити проектантам по 50 гривень). Тож і нинішнього року ділили ми луг дідів-ським способом, – зітхає сільський голова.

24 червня близько трьохсот ушнянців зібралися на збори, визначили комісію, яка і поділила луг. Вирішили на кожний земельний сертифікат (а їх загалом 712) виділити по 0,7 гектара сіножаті. Вибирали кращі ділянки, бо в Ушні луги багаті на трави. Незадоволеним міняли пайки на інші. Усього записалося бажаючих отримати пайку лугу – 495 чоловік. Вже і поділені пайки, і люди косять.

– Чим косять?

– В основному трактора наймають з косаркою. У нас у селі п’ять приватних тракторів є у населення, а ще з Осьмаків, Мени приїжджають. Трактористи беруть за роботу по 1 гривні за сотку. Возять сіно кіньми. Пором вже років зо три – чотири не працює, та за Десною ніхто і не косить. На цьому боці сіножатей удосталь – і громадських пасовищ, і із земель запасу. Вистачає усім, – запевняє М.М.Стародуб.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: Родини Песоцьких та Зеленських з Ушні косять сіно гуртом, по черзі одна одній. Фото автора

Захоплення

ХІД КОНЕМ

У Мені діє шаховий аматорський клуб, неформальним лідером якого є Юрій Олексійович Дорошенко. Він і розповів, що минулого року вони організували змагання шахістів між командами нашого і Сосницького районів. Тоді з переконливою перевагою перемогли меняни. А вже нинішнього року спільними зусиллями було організовано змагання між шахістами Мени, Щорса, Корюківки і Городні. Цього разу менська команда зайняла друге місце. В цих змаганнях брали участь меняни Ю.О.Дорошенко, С.В.Скороход, В.В.Ємець, Ю.В.Стальніченко та слобідчанин О.О.Мозирко.

Минулої неділі аматори шахів провели товариську зустріч, яку присвятили Всесвітньому дню шахів, що припав на 20 липня, вівторок.

На знімку: під час зустрічі. Фото Володимира ЧЕПУРНОГО.

Міжнародна любов

ЗАМІЖ – ЗА АМЕРИКАНЦЯ

Наша 19-річна землячка знайшла судженого за океаном. Минулого тижня вони відгуляли весілля у Березні – на батьківщині дівчини. А місяць тому її фото побачили сотні тисяч читачів газети «Комсомольская правда в Украине».

Фото на конкурс

Десь у середині червня ми, працівники редакції, отримавши чергового номера газети «Комсомольская правда в Украине», гуртом дивувалися: на останній сторінці видання – величезне фото нашої симпатичної землячки, 19-річної Маргарити Ситько з Березни. Виявляється, цей фотознімок свого часу зробив наш фотограф Іван Шульга, а дівчина згодом послала фото до газети на конкурс «Міс «КП – Україна – 2004».

Звісно, не кожного дня у центральних газетах друкують знімки красунь з Менщини, тож вирішили познайомитися з дівчиною, розповісти про неї нашим читачам. Але не вдалося: як повідомили з Березни, Маргарита гостювала на той час в іншій країні. Вона зібралася заміж за американця! Що й казати, історія ставала ще більш цікавою, отож вирішили дочекатися, доки дівчина приїде у Березну. Дочекалися. Та й не саму її, а з майбутнім чоловіком – Джозефом. Минулої суботи вони обвінчалися, відзначили весілля, запросивши усіх родичів та знайомих нареченої, а вже у середу подалися до Польщі, де на них чекала велика Джозефова родина.

Закохався заочно

– Як же ви познайомилися? – запитую у Рити з Джозефом.

– Дуже просто, – посміхається щаслива юна наречена, – нас познайомила спільна подруга Інна, що живе у прикордонному з Польщею регіоні Білорусі (там же нині живе і мій тато). Але познайомила нетрадиційно – по фото.

Далі вже ініціативу розповіді перехопив Джозеф, він досить пристойно володіє російською:

– Я півроку мріяв познайомитися з цією чарівною україночкою, от тільки не знав, де і як її знайти, хоча б номер телефона дізнатися. Все ж знайшов. І після піврічного заочного спілкування по телефону була перша зустріч – там же, на кордоні Білорусії та Польщі.

Потім вони зустрілися ще через три місяці, через п’ять, через два... Кожна наступна зустріч була все тривалішою, і їм так не хотілося розлучатися!

«Наша Рита»

Вирішили бути разом. Тим більше уся велика родина Джозефа (тато, п’ять сестер та два брати) була в захваті від Маргарити. Джозеф привіз її до Польщі (там і живе рідня), познайомив, відрекомендував як майбутню дружину.

– Мені не раз доводилося подовгу, з місяць, гостювати в Польщі самій, без Джозефа, – каже Рита, – доки він вирішував справи з бізнесом в Америці. Усі Джозефові рідні так тепло, привітно до мене ставляться!

– Мало того, – додає Джозеф, – батько мені заявив якось: «Не дай Боже, образиш її! Можеш тоді і не приїжджати додому! А Рита завжди буде наша».

Національність – поляк, а громадянин – США

Народився і виріс Джозеф у Польщі, там же у середній школі свого часу вивчив російську мову.

– Терпіти не міг, як мене примушували її вчити, – посміхається американською відкритою посмішкою, – аж ось коли знадобилися ці знання! Рита англійської не знає, то як би ми по телефону півроку спілкувалися?

Рідні Джозефа по дідовій лінії ще у 1912 році виїхали з Польщі до Америки, тож і Джозеф з часом подався туди, розпочав свою справу, у 70-ти кілометрах від Чикаго.

– Мій бізнес пов’язаний із сферою будівництва, – розповідає. – Дуже багато доводиться працювати, майже цілодобово. Тиждень – другий вдається відпочити десь на березі океану, а потім – знову суцільна робота.

Хоче доньку-королівну

Ні сім’ї, ні дітей у свої 45 років Джозеф не має.

– Та я і не одружився б зроду з американкою, – категорично заявляє. – У них тільки модні вдяганки та телефонні розмови з подругами на умі. Ото замовлять піццу телефоном – і знову байдикують. Ні затишку домашнього створити не вміють, ні дітей нормально виховати.

– А як наша юна наречена, вміє готувати? – питаю.

– Не дуже, поки що – знітилася Рита, – але навчуся. Дуже хочу мати міцну сім’ю, народити коханому дітей.

– О так! Дітей побільше, – посміхається Джозеф. – І першою – донечку. Я зроблю з неї маленьку королівну! Рита, сподіваюся, стане гарною мамою. І працювати вона не буде, лише займатися домом і дітьми.

– Чи не набридне весь час сидіти вдома? – звертаюся до Рити.

– Така моя доля, виходить. Раніше пробувала себе у модельній справі, професійно займалася танцями. Але тепер усі свої заняття полишу.

«Він не такий, як наші чоловіки»

Весілля Джозеф з Ритою будуть відзначати ще двічі: у Польщі та в Америці (там і планують зареєструвати шлюб).

Джозеф має намір трохи змінити напрям свого бізнесу, відкрити пару автозаправочних станцій.

– Це спокійніша справа, – каже, – її легше контролювати. Буде можливість більше часу проводити з родиною. А так щодня долаю по країні по 400 – 500 кілометрів. Це важко.

– У нього закохалася тому, що Джозеф не такий, як усі наші чоловіки, – каже Рита, – дуже уважний, турботливий, делікатний. З ним цікаво, ми можемо без кінця говорити.

– Я дуже люблю ваші українські пісні, думи, російські балади, – каже Джозеф. – Ми слов’яни, тож легко розуміємо одне одного.

– А як твоя родина сприйняла звістку про те, що виходиш заміж за чоловіка більш як удвічі старшого, та ще й іноземця? – запитую у Рити.

– Спочатку насторожено. Мама (а їй, до речі, на рік менше, аніж зятю – 44) застерігала: «Пограється він тобою і покине!», не дозволяла гроші брати від Джозефа. А потім змінила думку про нього, після того, як вони по телефону поспілкувалися. Захищає навіть, коли я на нього серджуся.

Рита – з багатодітної родини (їх семеро), виросла без батька. Зрозуміло, що нелегке дитинство у неї було.

– Я її добре розумію, – каже Джозеф. – Сам з великої сім’ї. Хочеться, щоб у моєї коханої, її сестер та братів усе було добре.

До речі, поки ми спілкувалися з Ритою та Джозефом в одній з кав’ярень Березни, тут же бігали, ласуючи морозивом та солодкою водою, менші Ритині братики. Видно було, що Джозеф радіє їм, як близьким.

ІРИНА ПРИМАК.

Фото Івана ШУЛЬГИ.

Життя прожити...

ТРИЧІ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙНУ. БАТЬКО ПРОЙШОВ ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ, ЙОГО СИН – ДРУГУ

Павло Никифорович Крачок із Жовтневого має майже 90 років. Однак, як на свій вік, виглядає ще нівроку. Правда, каже, що хазяйство вже не подужає припорати. Але то вже турботи сина Василя і невістки Тетяни. Не ледачі. Поки був колгосп, обоє телят фермських порали. Так що розбираються.

Двоє старших синів живуть у Харкові. Оце, було, приїздили. Згородили на втіху батькові сарайчика в садку. Жаль, матері вже немає, а то б і вона порадувалася.

Батька свого, Никифора Петровича, він пам’ятає. Воював той у першу світову. Дісталося. Але додому повернувся. Щоправда, довго йому не пожилося. Років зо три промучився та й розпрощався з білим світом.

Павло Никифорович чесно й добросовісно відслужив строкову службу в червоній Армії. Повернувся додому у 1941 році. Але не встиг військову форму зняти, як був мобілізований знову. Війна.

Їхали у напрямку Курська. Поблизу Білопілля їхній ешелон розбомбила ворожа авіація. Якимось чудом залишився живим, заховалися з товаришами у лісі, де були торфорозробки. Замурзані, мокрі й голодні йшли кілька днів, доки не вийшли на своїх. Там на польовій кухні їм дали поїсти, так-сяк обмундирували і знову призвали.

Бій під Тетеровим, що на Житомирщині, був для піхотинця Крачка вкрай невдалим. Потрапив у полон. Працював на пекарні, яка охоронялася німцями. Однак, улучивши момент, вони із Савкою Базульком, був там такий кочегар, зуміли, на превелике диво, втекти. І що ще дивніше, зумів наш солдат дістатися по окупованій території додому. А коли радянські війська звільнили наш край, був знову призваний до війська.

Потрапив до артилерії. Керував тягловою силою, тобто кіньми, котрі тягали гармату. Успішно дійшов до Ельби, форсував її. Там, за цією рікою зустрів і Перемогу.

Батьківська хата вціліла. Якраз сестра звідти переїхала, то мав фронтовик де голову прихилити. Працював у колгоспі. Жив звичайним сільським життям. Ось така проста і зовсім не проста житейська історія.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.

Які батьки, такі й діти

ПІДЛІТКІВ ДОВОДИТЬСЯ РЯТУВАТИ ВІД АЛКОГОЛЬНОГО ОТРУЄННЯ

На сьогоднішній день на обліку в службі у справах неповнолітніх Менської райдержадміністрації перебувають 94 неблагополучні сім’ї, у яких виховується 229 дітей. У цьому році проведено 24 рейди, під час яких обстежено 56 неблагополучних сімей. Семеро дітей направлено у Чернігівський притулок, бо у сім’ях існувала загроза їхньому життю та здоров’ю. Також 12 дітей з неблагополучних сімей направлено до дитячого відділення центральної районної лікарні. За 5 місяців нинішнього року піднято 10 клопотань щодо позбавлення батьківських прав. 5 сімей позбавлено цих прав. У даний час готуються ще 2 такі матеріали. До адміністративної відповідальності по ст. 184 за неналежне виконання батьківських обов’язків щодо виховання та утримання неповнолітніх дітей притягнуто 9 батьків.

Власний приклад

У черговий раз підтверджується істина про те, що виховання дітей треба починати з виховання самих батьків. Бо хто ж, як не вони є прикладом для своїх дітей? І дуже прикро, якщо цей приклад – негативний. Адже виховання – це не просто щоденні бесіди, а клопітка робота, повна віддача духовних сил.

Якщо батько з цигаркою в роті каже сину: „Ти не кури” або сам п’яний радить сину: „Не пий, як я”, то ефект від такого виховання буде нульовим. Хтось скаже: „Так у житті ж стільки причин, коли не випити просто неможливо”. Тоді я пригадаю випадок з одним знайомим С., який, повернувшись додому напідпитку увечері (у товариша по роботі був день народження), все зробив, щоб не потрапити у такому вигляді на очі дітям. Дрібниця, скажете. Але наведу й інший приклад. Скільки є цілком благополучних сімей, які надто полюбляють застілля та гучні компанії. Хоч батьки не п’яниці, але дорослі діти зловживають спиртним. Саме такі «дрібниці» якраз і впливають на виховання дітей.

Нехай виховує школа?

Деякі батьки, самі негідно поводячись, у вихованні дітей часто покладаються лише на школу, вважаючи виховання дітей проблемою вчителів. Мовляв, за це ж їм гроші платять. Так, вчителі навчають і виховують. Але ж вони не відають, що ваша дитина робить за межами школи. З ким дружить, чим займається. Завдання батьків – не лише вдягнути, нагодувати і прочитати чергову лекцію на тему поведінки, а й цікавитися духовним життям сина чи доньки.

Служба в справах неповнолітніх спільно з кримінальною міліцією в справах неповнолітніх змушені проводити вечірні рейди, виявляти, чим займаються неповнолітні у кафе, на дискотеці. І спостерігаються просто дикі речі. Деякі неповнолітні поводяться нахабно, цинічно, з неповагою до оточуючих. Бувають випадки, коли забирають підлітків (як хлопців так і дівчат) до райвідділу міліції такими п’яними, що доводиться буквально рятувати їх від алкогольного отруєння. Тепер до цього додався ще й наркотичний дурман. А батьки в цей час спокійно сплять вдома. І коли до них приїздять чи телефонують з міліції і запитують, де їхній син чи донька, то чують відповідь: «Не знаємо, десь гуляє». Така безпечність і безконтрольність з боку батьків часто закінчується погано.

Батьки «не бачать»

На жаль, деякі батьки не бачать нічого страшного у тому, що їх дитина пропускає школу. Мовляв, не дається наука, то що ж поробиш. Але якраз із порушень шкільної дисципліни все й починається. Дитина, яка відсутня в школі, в цей час знаходиться невідомо де, з ким, і чим займається. А звідси –сумнівні компанії, випивки, злочини і – сумні результати.

Так одного з учнів Макошинської школи, п’ятикласника С., який став практично некерованим, порушує дисципліну, скоює крадіжки, обманює, треба відправляти до інтернатного закладу.

Десятикласник цієї ж школи Ш. грубо поводиться з учителями, допускає неадекватні вчинки. На зауваження вчителів, які ходили додому до матері учня, вона відповіла грубою лайкою. Коментарі, як кажуть, зайві.

І все ж відрадно, що в цій школі керівництво не пропускає поза увагою навіть дрібних негативних вчинків.

Але ж лише силами школи розв’язати проблему виховання неповнолітніх, особливо схильних до правопорушень, навряд чи вдасться. Необхідні спільні дії і підтримка з боку батьків, міліції, органів місцевого самоврядування, депутатів, всієї громадськості.

ВІКТОР КАЗІМІРОВ.

За кордон!

УКРАЇНСЬКИХ АГРАРІЇВ ЗАПРОШУЮТЬ ДО ЄВРОСОЮЗУ. НА СТАЖУВАННЯ

Для цього потрібно пройти конкурсний відбір у Києві. Але претенденти на зарубіжне стажування повинні відповідати ряду досить суворих вимог.

Чия ініціатива?

Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації розповсюдило інформацію про перепідготовку та стажування за кордоном спеціалістів АПК. На виконання Указу Президента України «Про сприяння підготовці управлінських кадрів для сфери підприємництва» та відповідної постанови Кабінету Міністрів України створена і працює Чернігівська регіональна робоча група Міжвідомчого центру з організації перепідготовки кадрів для сфери підприємництва. Саме ця група проводить відбір та рекомендує спеціалістів для участі у конкурсах на стажування у Франції, Німеччині та інших країнах Європейського Союзу.

Куди і наскільки?

За програмою уряду ФРН, до цієї країни запрошуються:

* на одномісячне стажування працівники галузі АПК зі знанням німецької мови (20 осіб), конкурсний відбір у Києві – у серпні – вересні.

* на одномісячне стажування (надаються послуги перекладача) групи перших керівників підприємств (топ-менеджерів) – 20 осіб. Запрошуються спеціалісти у сфері сільгоспмашинобудування та переобліку сільськогосподарської продукції. Конкурсний відбір – у серпні.

За програмою Mangers Training Programme проводитиметься конкурс на стажування протягом двох – трьох місяців у країнах ЄС (50 осіб, необхідне знання англійської, мов інших країн ЄС). Конкурсні відбори – у серпні – вересні.

За програмою Уряду Швеції «Нордпрактік» одномісячне стажування 25 осіб зі знанням англійської мови. Конкурсний відбір – у вересні.

Окрім того, на даний час Секретаріатом МЦПК формується група спе-ціалістів на перепідготовку у Київському національному торговельно-економічному університеті (за кошти підприємств і організацій, на яких працюють претенденти). Перепідготовка розпочнеться у вересні 2004 року.

Деталі

Вимоги до претендентів на стажування за кордоном та перепідготовку – вік до 40 років, вища економічна освіта, досвід роботи не менше року на управлінських посадах вищого і середнього рівнів (керівники, заступники керівників підприємств та їх структурних підрозділів).

Додаткову інформацію можна отримати в управлінні з питань розвитку підприємства та провадження регуляторної політики облдержадміністрації за адресою: Чернігів, пр. Миру, 49-а, кім. 60, тел.: 176-112, 7-42-11.

ІРИНА ПРИМАК.