Запитання тижня

ЩО ДЛЯ ВАС ВЕЛОСИПЕД?

Відповідають:

Юрій Миколайович ВАЛЕНТІЙ – житель Мени, тимчасово непрацюючий:

– Я колись, наприкінці 80-х, у Приморському краї служив, на кордоні з Китаєм, то мав можливість спостерігати за жителями тієї східної країни. Вони усі пересуваються на велосипедах! Так і ми. Особисто для мене велосипед – необхідний, повсякденний засіб пересування. Їжджу на ньому і до магазину, і на базар, і до тіток – одна з них у Максаках живе, інша – в Осьмаках. Зручно!

Андрій Васильович КУЧЕРЕНКО – приватний підприємець:

– Нині я цим транспортним засобом не користуюся – маю власне авто. А як недалеко – пішки краще пройдуся, повітрям свіжим подихаю, розімнуся. Дружина взагалі ніколи не їздить на велосипеді: до місця роботи їй недалеко добиратися, та й вдягається вона у мене зазвичай вишукано – незручно якось у такому вигляді ноги задирати. Хоч колись, молодими, і до лісу сім’єю велосипедами крутили...

Оленка ПИЛИПЕНКО – учениця 5 класу:

– Кататися з подружками на велосипеді – моє улюблене заняття! Спочатку на маминому веліку вчилася їздити, а не так давно мені подарували новенький, гарний. Тепер з татом разом їздимо косити траву кроликам.

Василь Миколайович КАЛЮЖНИЙ – професійний шофер із Мени:

– Я хоч і професійний шофер і маю своє авто, але у той же час маю і велосипеда. Він у мене обладнаний світловідбивачами, і їжджу ним, дотримуючись правил дорожнього руху. А подивіться на масових велосипедистів: на кожному кроці створюють аварійні ситуації. Але гірше всього, що дуже багато велосипедів не обладнані світловідбивачами. Їх же потемки не видно.

Микола Степанович ФЕДОРЕНКО –учитель Величківської школи:

– Та нічого. Я їм уже кілька років не користуюся. До того ж пішки надійніше.

Андрій Леонідович ПЕКЛУХА – з Мени:

– Велосипед – це нині як авто. Тільки, на радість, не треба йому бензину, хай як ціни на пальне не скачуть. А мій вірний двоколісний всюди мене виручає. Словом, велосипед – машина незамінна. Йому можна (а може й треба) пам’ятник поставити, он же «Жигулям», «копійці», поставили.

Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:

– Це сьогодні незамінний вид транспорту. У нашому місті взагалі нема чим їздити, окрім велосипеда. От тільки на дорогах треба бути обережнішими.

Два колеси мої...

МЕНЯНИ МАЮТЬ БУТИ НАЙЗДОРОВІШИМИ. ТОМУ ЩО 90 ВІДСОТКІВ МЕШКАНЦІВ МІСТА І РАЙОНУ ПЕРЕСУВАЮТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ВЕЛОСИПЕДАМИ

Триколісні та дитячі двоколісні – то невід’ємна складова дитинства, своєрідна азбука, через яку усі ми, колишні шибеники, пройшли. А як тільки стаємо, так би мовити, на крило, одразу сідаємо на великого двоколісного залізного коня. Меншість – з тим, аби спортом зайнятися, більшість – із суто практичною метою: елементарно подолати відстань. Тим більше, з тих пір, коли по Мені і до найближчих сіл перестали курсувати рейсові автобуси, людям просто нічим стало добиратися до місця роботи. А на таксі, як відомо, «советские люди в булочную не ездят».

На колесах

Їде наш народ вранці по трасі такими шеренгами, що водії авто хрестяться. Спробуй об’їхати отих велосипедистів, як вони у ряд по двоє – троє шикуються. Кумедно спостерігати усі оті прищепки на брюках (щоб у цеп не замотувало), або таких собі пані у пишних сукнях, на високих підборах – і теж педалі крутять. А що вдієш? На роботі хочеться виглядати солідно, не перевдягатись ж заради того, аби пару кілометрів проїхати.

До нашої менської велосипедної «моди» ми самі давно звикли. Хіба що трохи шокуємо приїжджий люд, викликаючи у нього посмішку. А що, у них там тролейбуси та маршрутки возять пасажирів, а у нас – велосипеди. Ми навіть у виграшному становищі – свіжим повітрям дихаємо, такі собі фізичні навантаження виконуємо (жінки, велосипед – прекрасний тренажер для позбавлення від целюліту!). Ні тобі задухи у громадському транспорті, ні обтоптаних босоніжок, ні відірваних гудзиків. І не треба гроші платити щоразу. Авансом заплатив 250 – 500 гривень (при купівлі веломашини) – і їздь скільки завгодно.

На різний смак.

І гаманець

Придбати двоколісного залізного коня нині не проблема. Аби твої гроші. І, до речі, не такі вже й астрономічні суми це задоволення коштує.

У Мені велосипед, зокрема, можна купити у неділю на базарі – вибір широчезний. І жіночі моделі, і чоловічі, і дитячі – від 250 до 310 гривень. Є спортивні велосипеди, для прогулянок – будь-які.

Придбати велосипед можна і в магазині «Анастасія», що у центрі міста. Тут великий вибір дитячих та підліткових моделей з усілякими технічними новинками. Є велосипеди у продажу і в магазині «Будматеріали» (що в приміщенні колишньої «Чайної»), в «ЕлВірі» (на першому поверсі «Універмагу»). Тут недавно можна було придбати і зовсім «наворочену» модель велосипеда за 600 з гаком гривень для пересування у горах. Мішок зерна на ньому чи й перевезеш, зате повикаблучуватися точно можна. Багато хто з менян замовляє велосипеди з Білорусі: за ціною вони практично не відрізняються від наших, українських, але давно зарекомендували свою надійність, легкість у ходу.

Ремонт – власноруч

Будь-який надійний та легкий у ходу велосипед колись та ламається.

Як з’ясувалося, майстерні по ремонту велотранспорту у нашому місті, тим більше по району, немає. Кожен ремонтує свого залізного коня як зможе і зуміє. Усіляких запчастин та гуми на базарі – повно. Аби тільки в усьому тому розбиратися.

Одинокі жінки, які не тямлять у техніці, ведуть, імовірно, свою поламану веломашину ремонтувати до сусіда – за могорич. Буває (значно рідше), що і чоловіки не тямлять у тому ремонті. До того ж сусіда йдуть, а могорич у такому випадку ділиться на двох.

Але найчастіше проблема пробитих коліс або зламаних веломеханізмів вирішується традиційно: поки дружина вечерю готує, чоловік закочує рукава і крутить щось там, брязкає ключами, клеїть, знову крутить – і порядок!

– Звісно, велосипеди доньці та дружині я сам ремонтую, – ділиться мій добрий сусід, людина, яка у техніці знається як слід – начальник Менської районної станції юних техніків Володимир Чорний. – Хоча сам більше полюбляю на автомобілі або мотоциклі їздити. А велосипеда полагодити – не проблема. Можу і сам виготовити необхідні деталі, заварити щось, підкрутити. Буває, сусіди звертаються з проханням спиці у колесі переставити, раму заварити – не відмовляю, колеса ж вони самі клеять. Думаю, кожен чоловік це повинен уміти. Наші юні техніки, що у гуртку картингістів займаються, не лише велосипеда, а й мотоцикла із закритими очима переберуть.

ІРИНА ПРИМАК.

Правила для всіх

ЗА УПРАВЛІННЯ ВЕЛОСИПЕДОМ У НЕТВЕРЕЗОМУ СТАНІ ШТРАФУЮТЬ ТЕЖ

Нашу Мену проїжджі «далекобійники» знедавна стали називати Шанхаєм. Кажуть, що такої кількості велосипедистів не бачили ніде. Особливо між Жовтневим і Меною. А місто Шанхай і справді є. У Китаї. Колись нам розказувала наша вчителька географії, що воно найвелосипедніше на всю цю країну. Ото робітники приїздять уранці до заводу, кидають велосипеди просто купою, а ввечері виходять із заводу, хто який велосипед узяв, тим і поїхав. Усім вистачає. Буває, що й зайві залишаються.

Жарти жартами, а проблема з велорухом дійсно існує. Про це говорить начальник відділення ДАІ райвідділу внутрішніх справ Ю.Б.Чернотицький.

– Минулого року сталося 10 дорожньо-транспортних пригод за участю велосипедистів. Двоє з них загинули, інші отримали різного ступеня тілесні ушкодження.

А з початку нинішнього року велосипедисти потрапили у 4 ДТП, в яких постраждало п’ять чоловік, загиблих, на щастя, немає.

– Юрію Борисовичу, пам’ятаю, якось був час, коли ленінградські велосипедисти здавали на права, як і шофери. Сам бачив ті права.

– Ну, у нас такого не було і нема, однак правила дорожнього руху стосуються і велосипедистів. Підкреслюю, що велосипедист такий же учасник дорожнього руху, як і всі, хай то буде пішохід чи кінна повозка, вантажівка чи легковик, мотоцикл чи мопед. І всі повинні підкорятися знакам, неухильно дотримуватися вимог правил дорожнього руху.

Керувати велосипедом (на дорогах) дозволяється тільки особам, які досягли чотирнадцятирічного віку.

Велосипеди повинні бути обладнані світловідбивачами (їх у просторіччі називають ще катафотами). Спереду – білого кольору, по боках – оранжевого, ззаду – червоного.

Велосипедисти, які рухаються групами, повинні їхати один за одним, щоб не заважати іншим учасникам руху.

Вантажі перевозити велосипедом дозволяється лише такі, які не заважають у керуванні і не створюють перешкод іншим учасникам дорожнього руху.

Забороняється керувати велосипедом з несправними гальмами. У темну пору доби не дозволяється рух без світловідбивачів. Забороняється їхати по тротуарах чи пішохідних доріжках, чіплятися за інші транспортні засоби.

– Штрафні санкції якісь передбачено?

– Так. Скажімо, за керування велосипедом у стані алкогольного сп’яніння передбачено штраф у розмірі 34 – 68 гривень. Якщо велосипедист створив аварійну ситуацію чи зник з місця пригоди, то на нього може бути накладено штраф від 85-и до 170-и гривень.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Без нього – нікуди

ВЕЗЕ ДО ЛЮДЕЙ

Є такі професії, які безпосередньо пов’язані з обслуговуванням населення. І не десь там у конторі чи офісі. Їде такий спеціаліст до людей щодня, накручує десятки кілометрів. Зокрема, працівники соціальної служби та листоноші. Для них велосипед – незамінний помічник.

Старенькі, але возять

Свого часу наказом Міністерства праці та соціальної політики було передбачено, щоб усі соціальні працівники були забезпечені двоколісним транспортом. То як із цим у нас у районі?

Начальник управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації О.І.Бахун повідомив, що на сьогоднішній день 52 соціальні працівники з 59-ти у районі такі велосипеди мають. Хоч і не нові, придбані до десяти років тому, але ж на ходу, возять.

– Щорічно маємо змогу придбати максимум три – п’ять нових велосипедів для соціальних працівників, – констатує Олександр Іванович. – На більше у районного управління коштів не вистачає. Адже і на регулярний поточний ремонт тієї техніки, що є, теж немалі суми виділяються.

Поки що не забезпечені велотранспортом деякі соціальні працівники у Миколаївці, Городищі, Синявці, Чапаєвці, Степанівці, Макошине та Жовтневому. Але у нинішньому році, за словами О.І.Бахуна, буде придбано ще три велосипеди. Кого ж вони повезуть? Тобто, кому повезе цього разу?

Листоноші, вірніше, листовози

– Практично усі листоноші Менського району (а їх – 71), за винятком хіба п’ятнадцяти чоловік, забезпечені велосипедами, – розповідає головний бухгалтер Менського Центру поштового зв’язку С. М.Адруг. – У 2001-му році ми отримали від Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» 49 нових веломашин, а у нинішньому – лише 3. Кожен листоноша повинен отримувати нового велосипеда через п’ять років експлуатації попереднього, але на практиці таке нереально – немає коштів. Тут хоча б кожному був транспорт. Перш за все новими велосипедами забезпечуються поштовики, що долають великі дистанції до своїх дільниць, добираються на далекі хутори.

ІРИНА ПРИМАК.