Тиждень

ПОРОЖНІ ВІДРА

«Хто вірить в Магомета, хто в Аллаха, хто в Ісуса, а хто ні в що не вірить, навіть в чорта, на зло всім...» Вибачте, прости Господи, це не я, це Висоцький, йому було можна, бо він народився в «сорочці».

Так хто в що вірить сьогодні? В екстрасенсів? Ворожок? У прикмети? Чомусь згадалися порожні відра. Їх люди бояться традиційно з покоління в покоління. Боюсь і я порожніх відер. Але ще більше порожніх душ. І щонайбільше отих, що самостійно зводять рахунки з життям. Ось у нашому районі останнім часом було три вішальники. Їм хтось перейшов дорогу з порожніми відрами? Ось беру майже навмання «Деснянську правду», є там така міліцейська рубрика про нечестиві справи, як то – скоєно злочинів усього, з них згвалтувань, крадіжок, пограбувань і так далі. Але найсумніша, найколючіша і найтрепетніша графа – самогубства. Що ж відбувається? Що робиться з людьми? Жах.

Але попри все сонце сьогодні осяяло землю і народився день о 4.58. Захід – о 21.08. І влада життя сильніша порожніх відер, і народжуються діти. Їх у пологовому будинку райлікарні побачило світ минулого тижня два хлопчики і одна дівчинка.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

СВЯТКУВАЛИ ІВАНА КУПАЛА

Минулого вівторка на міському пляжі зібралося багато охочих подивитися на казкове дійство, яке підготували артисти Прилуцького міського Будинку культури. Глядачі щирими оплесками підтримували молодих виконавців. Дітлахам сподобався атракціон «Батут», який привезли прилучани. Завершила святковий вечір молодіжна дискотека.

Відбулося свято за сприяння міської ради і ТОВ «Нептун».

Фото Тетяни ВОЛЕВАЧ.

Інформаційний простір

ДЕРЖАВА ПІДТРИМУВАТИМЕ ЗМІ ГРАНТАМИ

Минулої середи в управлінні у справах преси та інформації облдержадміністрації відбулася нарада керівників засобів масової інформації області та заступників голів райдержадміністрацій з гуманітарних питань. У заході взяв участь перший заступник голови Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення Анатолій Мураховський.

Головні питання, що розглядалися на нараді, стосувалися розвитку інформаційного простору області та дотримання ЗМІ положень чинного законодавства про вибори Президента України. Анатолій Мураховський проінформував про виконання окремого доручення прем’єр-міністра України Віктора Януковича за підсумками Всеукраїнської наради керівників державних і комунальних ЗМІ, що проходила у травні цього року в Житомирі. Зокрема, відновлено пільговий режим оподаткування коштів, отриманих від передплати. Йде підготовка до передачі у власність редакційним колективам нерухомого майна, що перебуває у їхньому користуванні. Розробляється програма надання державою засобам масової інформації грантів (безповоротної грошової допомоги) на реалізацію різноманітних творчих проектів.

Особливий наголос Анатолій Мураховський зробив на укладенні угод про висвітлення засобами масової інформації діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це питання знаходиться на постійному контролі Держкомтелерадіо. До чиновників, які ігноруватимуть укладення таких угод, будуть застосовуватися жорсткі методи впливу. На нараді підкреслювалося, що абсолютно всі державні структури та органи місцевого самоврядування мають будувати свої стосунки зі ЗМІ виключно на основі угод про висвітлення своєї діяльності. За відсутності цього документу засоби масової інформації мають повне право відмовитися друкувати їхні матеріали.

Про те, як виконується доручення глави уряду на Чернігівщині, розповів начальник управління у справах преси та інформації облдержадміністрації Дмитро Никоненко.

Журналісти дізналися про юридичні особливості нинішньої президентської передвиборчої кампанії. Було наголошено на необхідності суворого дотримання чинного законодавства, об’єктивного та неупередженого висвітлення виборчих перегонів в Україні.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.

Великі перегони

ЖУРНАЛІСТИ – ЗА ОБ’ЄКТИВНЕ ВИСВІТЛЕННЯ ХОДУ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

У перший день липня, напередодні офіційного старту передвиборчої кампанії, представники ЗМІ з усієї України зібралися у столиці на третій Форум журналістів «За прозорі вибори», який проводився Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, Громадською радою з питань свободи слова та інформації, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

До участі були запрошені і народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, члени національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, представники Верховного Суду та ін.

На форумі обговорювалися права та обов’язки ЗМІ та журналістів під час кампанії з виборів Президента України, повноваження органів влади (Центральної виборчої комісії, Верховного Суду, Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, контролюючих органів щодо ЗМІ). Делегати розглядали приклади судових позовів проти засобів масової інформації під час виборчої кампанії та механізми і процедури захисту проти них, механізми захисту ЗМІ від економічного тиску.

Журналісти, приймаючи резолюцію форуму, звернулись до керівників органів державної влади та місцевого самоврядування із закликом суворо дотримуватись законодавства, зокрема, в частині забезпечення усім кандидатам у Президенти України рівних можливостей щодо ведення передвиборчої агітації, гарантування свободи передвиборчої агітації, виконання Постанови Верховної Ради України та доручення Президента України, якими запроваджено мораторій на проведення перевірок діяльності ЗМІ на час виборчої компанії. До Центральної виборчої комісії, виборчих комісій усіх рівнів – забезпечити у відповідності до законодавства дотримання усіма суб’єктами виборчого процесу правил ведення передвиборчої агітації, відкритість та прозорість виборчого процесу, дотримання права і, водночас, обов’язку ЗМІ на об’єктивне і повне висвітлення ходу виборчого процесу. До майбутніх учасників виборчої кампанії – об’єднати свої зусилля щодо забезпечення законності виборчого процесу, з розумінням та повагою ставитися до професійних прав та обов’язків журналістів, а до колег-журналістів – неухильно дотримуватися правил професійної етики, а також об’єктивно висвітлювати хід виборчого процесу.

ІРИНА ПРИМАК.

Горе

ТАТО ПОМЕР ДВА МІСЯЦІ ТОМУ, А МАМА ПОВІСИЛАСЯ

Минулої суботи, надвечір, у Блистові сталася біда: добровільно пішла з життя 45-річна жінка, багатодітна мати Надія Гальчук. Корови саме прийшли з пасовиська. Тринадцятирічну донечку Інну мама послала доїти корову, а сама... Пішла і повісилась у сінях. Семирічна Маринка та одинадцятирічна Юля десь бігали на вулиці. А Інна, завершивши роботу, понесла молоко до хати. І побачила страшне. Дівчинці ще й довелося знімати мертву неньку, витягати із зашморга. Як дитяче серце витримало увесь цей жах – одному Богові відомо...

Біда сама не ходить

Дітей у родині Гальчуків дійсно немало. Шестеро з них – уже дорослі. Старший син Сашко – жонатий, живе зі своєю родиною тут же, у Блистові. Дві заміжні доньки – у Стольному, одна – у Петербурзі. Ще одна дівчина – у Черкаській області. Менший, 18-річний син жив донедавна з матір’ю та трьома молодшими сестричками. Кажуть сусіди, конфліктував час від часу із покійною нині матір’ю через її надмірну пристрасть до спиртного. Говорять, що і до льоху її, бувало, зачиняв, аби не пропивала останню копійку (на молодших дітей Надія отримувала чималу суму соціальної допомоги) та не виносила речей з дому.

Ніякої записки покійна не залишила, нікого не звинуватила. Поглинула її здурманена прірва. А може, поштовхом стало горе, яке спіткало родину два місяці тому: залишив цей світ батько. Перед тим тяжко хворів чоловік, а ослаблений нуждою та алкоголем організм не зміг боротися. Заснув батько з книжкою – і не прокинувся. А тепер ось і мати.

Ховали діти

Усі Гальчукові діти злетілися до рідної домівки, як тільки дізналися про страшну звістку. У понеділок на похорон мала приїхати і донька з Петербургу.

Гуртом вирішили, як поминальний обід зготувати, як покійницю до моргу у райцентр відвезти. Хоч і дорослі, але ж по скільки їм? Трохи більше за двадцять – це старшим дітям. Та й з грошима у всіх проблеми. Допомогли сусіди, сільська рада. Покійна ж не залишила нічого, хоча напередодні забирала у листоноші пенсію.

Допомогла сільрада. Та мало?

Проблемою виявилося і знайти машину до моргу. Блистова – велике село. І люди тут помирають часто. Але жодне з двох зареєстрованих у селі сільгосп-підприємств фактично не діє, нічим допомогти у біді не може. Добре, як у родичів покійного є транспорт. А коли нема? Шукають родичі, з ніг збиваються, умовляють власників авто. Та не всі і погоджуються доставляти такий „вантаж”, шукають причини, аби відмовити. Нинішньої весни, було, одного чоловіка, що у пожежі загинув, везли до райцентру у причепі легкового автомобіля... Дехто з блистівчан звинувачує голову сільради Ю.М.Мишкіна.

– А що я можу вдіяти? – виправдовується Юрій Миколайович, – і ск «Блистівський», і ТОВ «СКІФ» існують тільки на папері. А ми самі що можемо зробити? У конкретному випадку, коли померла Надія Гальчук, виділили родині на її поховання з бюджету сільської ради 55 гривень допомоги та дерев’яну труну – на 45 гривень. При усьому бажанні більше не можемо. А що, кажуть, сільський голова машину не активно допомагав шукати – то взагалі один із синів покійної вночі, коли сталася трагедія і працівники правоохоронних органів разом із сільським головою вели дізнання, опитували дітей, накинувся із нецензурною лайкою, звинуватив у тому, що втручаємося не у свою справу. Самі, мовляв, упораємося. Але ж втрутилися, допомогли.

Старші доньки покійної підтверджують, що сільський голова разів зо п’ять до двору приходив, запитував, чим ще допомогти. Врешті вантажівку з ТОВ «СКІФ» пригнав, заправивши пальним із свого власного «Москвича»...

– Але хіба то вихід, – каже Ю.М.Мишкін, – усі машини стоять у гаражах колишніх сільгосппідприємств без проходження техогляду, їздити на них до райцентру їм не можна. Отак і шукаємо хоч якоїсь допомоги, ризикуючи.

Окрім того, наприкінці розмови сільський голова запевнив, що доля неповнолітніх дітей покійної теж буде під контролем, сільська рада звернеться до служби у справах неповнолітніх райдержадміністрації.

Розберуть свої

Меншенькі дівчатка, Юля та Марина, через свій малий вік ще не зовсім, очевидно, розуміють увесь тягар біди, яка на них навалилася: поки старші сестри поралися щодо поминального обіду, малеча бігала по вулиці, гралася з іншими дітьми. Урочисті, незвично для себе придбані, взуті, з чорними пов’язками на маленьких голівках. Хто ж їх тепер лагідно приголубить, оті голівки, хто проведе ніжно по скуйовдженому волоссячку? Хоча, видно, що до горя ці дівчатка давно звикли. У старшенької Інни – в очах жах від пережитого, смуток і розуміння того, що відтепер їхня сім’я не існуватиме, більше ніколи вони не будуть жити разом.

– Сестричок ми ні в який притулок не віддамо, – категорично заявили старші дівчата, – розберемо по своїх сім’ях.

– Якось виростимо, – запевняє Микола, чоловік однієї з них, зі Стольного. – Ось лишень поховаємо матір, а потім сядемо усією родиною, порадимося, хто з дівчаток до кого жити поїде.

У дітей ще є рідний дядько у Мені (материн брат), працює трактористом – він теж має сказати своє слово. Бажання взяти до себе на виховання найменшеньку Маринку виявила і двоюрідна материна сестра Марія Олексіївна Крутько, але вік (а їй вже 75) не дозволяє стати опікуном.

Запитую у дівчаток: до кого хочете поїхати жити? У відповідь спочатку мнуться, позираючи одна на одну, а потім не по-дитячому розсудливо радяться, вирішують. Ой, як же боляче було усе це бачити!

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: Інна, Марина, Юля. Чи не в останнє вони фотографуються разом? Фото автора.

Життя прожити...

НАДІЯ СТАРОСТЕНКО З КУКОВИЧ ДО ЦЬОГО ЧАСУ ЗБЕРІГАЄ ТРУДОВУ КНИЖКУ З НІМЕЧЧИНИ

Надії Іванівні – 81. За плечима – ціле життя. З радощами і болями. Так сталося, що на старості літ доживає віку одна. Проклята війна забрала її кращі роки, а коханий загинув на фронті.

По стиглих житах

У Старостенків було три дочки. Та поліцаї і німецькі посіпаки вибрали саме Надію – наймолодшу. На той час дівчині йшов 21-й рік.

– Саме жито наливалося, був 1943 рік, – пригадує Надія Іванівна. – Зігнали нас до контори, а потім на підводах повезли в Мену, у школі імені Леніна нас закрили. З усього району дівчат звозили...

Молодь загнали у вагони, де ні соломи, ні сіна, ні вікон, і повезли до Німеччини.

– Як везли нас ще з Кукович, то батько з матір’ю бігли слідом, по житу. Я дуже за них переживала, аби поліцаї їх не вбили. І тоді, коли нас у вагони заганяли, можна було втікти, наглядачі якось байдуже на нас дивились і дуже не контролювали – хто є, а кого нема. Я побоялася тікати, бо шкода було батька-матір – через мою втечу їх могли розстріляти.

...У Перемишлі була перша зупинка поїзда. У вагонах – духота, тіснява, люди просили води, втрачали свідомість.

На завод

По прибуттю у Німеччину, Надію і ще двох дівчат-землячок навіщось закрили на кілька днів у кімнаті. Решту ж дівчат забрали на фабрику, де виготовляли дерев’яне взуття.

Пізніше Надю і її подружок забрав власник заводу.

– Там виготовляли сир, масло, – пригадує Надія Іванівна, – але нас до виробництва цієї продукції не допускали, тому ми мили сепаратори та інше начиння.

Так Надія Іванівна працювала на тім заводі два з половиною роки.

– Робочий день у нас був нормований – з восьмої до сімнадцятої години, а в неділю працювали до дванадцятої. Виписали нам трудові книжки, у які і фотографії вклеювали. Той німецький документ зберігається у мене і зараз, от тільки фотографія загубилася.

Поруч з надією працювали невільники з Польщі, Франції, Голландії, Італії.

– От що цікаво: не знав ніхто з нас чужої мови, а один одного розуміли, – каже Н.І.Старостенко. – Дружно все у нас було – біда об’єднала.

До рідного дому

Наді доводилося не тільки сепаратори мити, а й готову продукцію вантажити.

– Ящики з сиром були дуже важкі. Але не слухати хазяїна не можна – карав дуже, – пригадує Надія Іванівна. – А годували нас так собі, аби не померли з голоду.

Душа рвалася додому, до Десни. І яка ж була радість, коли одного дня невільникам сказали, що вони можуть збиратися додому.

До батьківщини Надія добиралася два тижні і поріг рідної хати переступила восени 1945-го.

– Мого коханого хлопця було вбито на війні, а іншого я не хотіла. Так і зосталася одна, – каже Надія Іванівна. – Працювала в колгоспі на різних роботах – і свиней порала, і сторожувала.

На схилі літ дає собі раду сама, як може. І город оброблений у неї, і дім доглянутий.

– Оце якби мені ще газ до хати підвести, тоді б жила, як у раю. А то взимку тільки й роботи, аби хату обігріти.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Надія Іванівна Старостенко. Фото автора.