Запитання тижня

А ВИ ЛЮБИТЕ ЛОВИТИ РИБУ?

Відповідають:

Анатолій Дмитрович БАБИЧ, м. Мена:

– Люблю, коли ловиться.

Анатолій Іванович ПРОСЯНИК, м. Мена:

– Люблю ловити на сковороду або в казанок.

Василь Панасович СЛИШИК:

– Люблю і вмів. Ловив для себе, не торгував. І ще б ловив, та не подужаю. Мені уже 83 роки.

Тетяна Іллівна КУЛІШ – бухгалтер ДП «Інтерагросистема» ЗАТ «Корпорація «Інтерагросистема», жителька Мени:

– Жодного разу в житті не риболовила, не доводилося. А от «спіймати» якийсь кілограм рибки на базарі – то інша справа. У нас живуть кішка з двома кошенятами, то вони найбільше і радіють моїй «риб’ячо-базарній» риболовлі.

Олександр Сергійович КАТИШЕВ – житель Одеси, приїхав до родичів з Мени у відпустку:

– Намагаюся хоч раз на кілька років приїхати у ці мальовничі місця, аби з тиждень посидіти з вудкою на березі тихої річки. Працюю у приватній фірмі, що займається оргтехнікою, тож від практично цілодобового оточення пластику, скла та пластмаси єдине спасіння – свіже повітря, дика природа. І чи добрий улов –неважливо. Головне – азарт і позитивні емоції.

Олена Олександрівна СИДОРЕНКО з Кукович:

– Чоловік мій любить ловити. І я особисто теж. Причому не з консервної банки, а в натурі. Благо, Десна під боком, та й інші водойми поруч. Є де з природою поспілкуватися. Душу відвести. Та й рибка в домашньому меню не завада.

Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:

– Я жодного разу не рибалила. А дід мій полюбляє. Якось питаю у нього, чи ловиться риба. Аякже, каже, маленьку випускаю, а велику у коробку з-під сірників складую.

Захоплення

ЇХАВ «ЗАПОРОЖЕЦЬ» ПО ВЕРБІ

Хто знає менянина Миколу Івановича Кудінова, той знає який він неперевершений оповідач, безграничний кумедник і безмежний жартун. Але своїм внутрішнім світом він надто серйозний і поміркований чоловік. І просто порядна людина. А ще він із плоті і крові РИБАЛКА .

Близько тридцяти років прошоферував він у нас у редакції. Знає він район і район його знає. І особисто я мав щасливу нагоду з ним спілкуватися. Отож, ідучи ниньки на зустріч із шановним Миколою Івановичем (хай він мене щиросердно простить), мав злегка лукавий намір: вивудити в нього тихцем якусь придибенцію, а то й небилицю, на які він великий мастак. Ну, приміром, думалося мені, хоча би про те, як вони з товаришем заїхали «Запорожцем» на... вербу.

Отже, їхали якось вони із рибалки (завважте із ри-ба-лки). У центрі Осьмаків росла над водою дебела верба, але ж схилена-похилена до самісінької води. Вони й до сьогодні не знають, як так вийшло, але заїхали по стовбуру тієї верби у самі її кучері. Відкрив один дверцята – хилиться «Запорожець» у той бік. Закриє. Відкриє інший дверцята – туди хилиться машина. Словом, пострибали вони у воду одночасно. А тоді вже знайшли трактора і так-сяк зсадили свого вірного коня із тієї верби. Не птах же він-бо, щоб гніздитися.

Ось така ходить небилиця про їхній вербовий політ. А як воно було насправді, знають тільки вони. Ну, ще, правда, сама верба та риби із раками.

Коли я йому злегка нишком нагадав про це, мій любий Микола Іванович лише осяйно посміхнувся і махнув рукою: «А, – каже, – то давно було». Але ж таки сказав «було».

А на тему рибальства він повів таку мову. Слухайте. Так може говорити лише людина до нестями залюблена у природу.

Отже, увага, говорить Микола Іванович Кудінов: «З Днем рибалки будьте здорові! Мені 76 років. Почуваюся ще нівроку. Рибалити не полишаю. Бо це моя стихія з самого дитинства. Це ще коли ми з кінського хвоста волосінь сукали, і риба без електрики жила й не знала інших хитромудрих варварських доторків. Шкода, що деякі люди так нахабно поводяться з природою, з живим єством. Утім подивіться, браконьєри довго не живуть. Це природа-матінка по-своєму їм віддячує за їхнє нахабство. А сама по собі має властивість до відродження і продовження роду.

Що ж таке риболовля? Це, скажу вам, піднесений стан душі. Це – здоров’я, сила, молодість і, якщо хочете, любов. Маю на увазі справжню й чесну риболовлю. Без гранат. Я все життя проходив з однією вудочкою, чим і гордий. А тому від щирого серця здоровлю зі святом тільки справжніх рибалок. Дякую за увагу».

Володимир ЧЕПУРНИЙ.

Така професія

РИБАЛКИ – МАЙЖЕ ШАХТАРІ

Підприємець Олександр Бєлік має ліцензію та дозвіл на вилов риби у Десні (з озерами) в межах Чернігівської області.

– Олександре Федоровичу, хто дає право на промислове рибальство?

– Ліцензію на право промислового вилову риби видає Укрдержрибгосп. Правила ж промислового рибальства затверджені Департаментом рибного господарства України, де зазначено, що любительська риболовля – це для особистого споживання, а промислова – з метою задоволення потреб населення і народного господарства.

– Як окреслюється цими документами вид Вашої підприємницької діяльності?

– Вилов риби і її реалізація.

– Як я розумію, Ви маєте свій рибальський колектив.

– Так, у нас на всіх законних засадах є риболовецька бригада з п’яти чоловік.

– А Ви особисто займаєтеся рибальством?

– Звичайно, і не любительським, а на промисловій основі. Скажу вам, що труд рибалок зовсім нелегкий, знаю це по собі. Ступінь ризику тут доволі високий. Не сказати б, що як у шахтарів, але й недалеко від їхнього рівня. Про це знають у всьому світі.

– Кажуть, що найбільші жартуни і веселуни це мисливці і рибалки.

– Мало не сказали брехуни? Так про нас у просторіччі й кажуть. Але ні мисливці, ні рибалки в тому не винні. З нами інколи трапляються такі чудасії, що жоден фантаст такого вигадати просто не в змозі.

– Якщо Ваша ласка, то хоча б один приклад, так би мовити, до Дня рибалки.

– Та їх багато... Ну, ось хоча б останній. Приїхали ми з батьком на рибалку, налаштували човна, аж, гульк, весла-то й забули. Куди без спрямовуючої сили поткнешся? Мусили вертатися, спіймавши таким чином не рибеня, а облизня.

– Податкова, даруйте, не «наїжджає»?

– Я працюю на єдиному податку. Всі відрахування сплачую сповна і вчасно. Які ж претензії? Ну, може, там десь щось по дрібницях... З’ясовуємо.

– Є заздрі на рибу?

– Як зазвичай, хоч на що – на сало, м’ясо, навіть на чужі штани. Хай приходять охочі. Риби я їм продам.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: юні риболови. Фото Тетяни ВОЛЕВАЧ.