Тиждень

БИТВА ЗА ВРОЖАЙ

Хто має городи, усі вихідні і вільну часинку проводить у роботі: просапує грядки та картоплю, насаджує капусту, помідори тощо. Як доглядатимеш город – такий і урожай збереш.
Минулої суботи я теж поспішала на дальній город, що на полі. Ранок. Навкруги буяє зелень трав. Вітерець. Так і хочеться десь заблукати у цій красі, але треба йти “рятувати” картоплю від бур’янів.
День видався спекотний. І вітерець десь подівся. Обсідали кусючі мошки та комарі. Хтось із сапальників пожартував: “Оце, – каже, – зілля по городу, наче хто понасівав. Тут не впораєшся і за тиждень”. Отак пожурився і нахилився над рядком картоплі, довбаючи сапкою дрібнюсінький бур’ян.
Аж тут над нами закружляла велика птаха. Ось вона вже поряд. Лелека аніскілечки не боявся людей. Пройшов, подивився, мов бригадир, поклонився, щось дзьобнувши, а тоді попрямував гордовито полем. І спини боліли, і нестерпно пекло сонце, і сили танули… Але гостя запримітили всі. Птах-помічник усім додав бадьорості.
Як часто за буденними турботами ми не помічаємо того світлого і прекрасного, що нас оточує.
Сонце сьогодні зійшло о 4 год. 46 хв., а скотиться за обрій о 21.10. Протягом тижня у пологовому відділенні центральної райлікарні з’явилося на світ троє малят: два хлопчики і одна дівчинка.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.





Пофестивалили

„НАШЕ СЛОВО” ПЕРЕМОГЛО У ТРЬОХ НОМІНАЦІЯХ

Кращим фотокореспондентом року визнано завідувача відділу фотоілюстрацій нашої газети Івана Шульгу. "Наше слово" та завідувач відділу листів Раїса Михайленко здобули перемогу у номінації "Образ жінки у ЗМІ". А завідувач відділу економіки Ірина Примак перемогла у номінації "За підтримку ринкових реформ". Відповідальний секретар газети Наталія Марченко нагороджена Почесною грамотою Національної спілки журналістів України.
Цього року четвертий фестиваль журналістів регіональної преси "Золотий передзвін Придесення" тривав два дні. Третього червня учасники зустрілися з керівниками і спеціалістами обласних управлінь. А потім фестиваль перемістився на базу відпочинку "Електронік" ВАТ "ЧеЗаРа". Тут проходило неформальне спілкування журналістів, а також відбулась перша частина нагородження переможців фестивалю.
Наступний день розпочався зустріччю з керівництвом Чернігівщини в облдержадміністрації. Журналістів вітали голова обласної ради Василь Ковальов, заступник голови ОДА Віктор Тканко. Завершився фестиваль святковою програмою в обласному музично-драматичному театрі, де і відбулась друга частина нагородження номінантів.
Чудове дводенне свято журналістики відбулось завдяки допомозі спонсорів: компанії "British American Tobacco Україна", ВАТ "Фармак", ЗАТ "Чернігівський пивкомбінат "Десна", ВАТ "Чернігівська кондитерська фабрика "Стріла", ВАТ "Ясен", ТОВ ВКХ "Нивки", ТОВ "Фірма "Візард", СВК "Авангард", ЗАТ "Чернігівська горілка", ВАТ "ЧеЗаРа", ДП "Преса", Чернігівського обласного комунального підприємства "Ліки України", ВАТ "Банк "Демарк", ЗАТ "Полікомбанк", обласної дирекції АППБ "Аваль", ВАТ "Чернігівгаз", ВАТ "Чернігівнафтопродукт", обласної дирекції НАСК "Оранта", обласної дирекції ВАТ "Укртелеком", Чернігівської дирекції ДППЗ "Укрпошта", корпорації "Проун", ЗАТ КГХ "Новий Чернігів-2000" та інших.
***
У понеділок колектив "Нашого слова" вітали з професійним святом голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко та голова районної ради М.П.Кот. Відзначалося, що між співзасновниками районної газети існує взаєморозуміння і тісна співпраця. А це сприяє успішній праці журналістів і всіх, хто займається виробництвом газети.
Петро Федорович та Михайло Петрович побажали редакційному колективу нових творчих успіхів та вручили нагороди. Почесною грамотою райдержадміністрації нагороджено відповідального секретаря Наталію Марченко та кореспондента Володимира Чепурного. Почесну грамоту районної ради отримала оператор комп'ютерного набору Тетяна Волевач.
Журналістів газети з професійним святом поздоровила і вручила подарунок голова районної організації жіночої спілки "Дія", помічник-консультант народного депутат України Олега Петрова В.М.Пилипенко.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.

На знімку: журналісти Менщини на обласному фестивалі журналістів «Золотий передзвін Придесення».





Інтерв’ю з приводу

КОНТРОЛЮВАЛИ ПОВІНЬ, САДИЛИ ДЕРЕВА

Минулої неділі було професійне свято у працівників водного господарства. Кореспондент «Нашого слова» зустрівся з начальником менської дільниці осушувальних систем Сосницького управління ОС М.Ф.ВОЙТЕНКОМ.

– Миколо Федоровичу, яке основне призначення осушувальних систем?
– Це забезпечувати людей якісною водою, створювати сприятливі умови для розвитку економіки держави, а також здійснювати регулювання, відтворення та охорону водних ресурсів, забезпечувати контроль за їх раціональним використанням, запобігати шкідливій дії вод.
– Повінь нинішньої весни додала роботи ввіреному Вам колективу?
– Ми забезпечили безаварійне функціонування гідротехнічних споруд під час повені. Був суворий контроль за дотриманням встановлених режимів роботи водосховищ і водогосподарських систем.
– Миколо Федоровичу, доводилось бачити, як оглядачі гідротехнічних споруд саджали дерева. Це входить у їх службові обов’язки чи робили вони це за покликом душі?
– І те, і друге. Працівники дільниці осушувальних систем тільки в цьому році вирубали двадцять гектарів чагарників, обкосили п’ятигектарну площу біля каналів. Ними посаджено 306 дерев. А ще вони ремонтують гідроспоруди, вручну очистили їх від мулу (60 куб. метрів).

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Фото автора.





Духовне надбання

„ЛІТЕРАТУРНИЙ ЧЕРНІГІВ” ПРЕЗЕНТУВАВ ТВОРИ НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ

Вийшов друком перший у цьому році щоквартальний мистецький журнал літературної спілки „Чернігів”, який редагує наш земляк Михась Ткач. Серед розмаїтого доробку майстрів художнього слова Чернігівщини досить широко представлена і твор-чість наших земляків.

Учителя української мови і літератури Куковицької школи О.І.Сидоренко читачам „Нашого слова” представляти зайве. На Менщині її знають не тільки як талановитого педагога, але й як не менш талановитого літератора. Оповідання „Повернувся назавжди”, опубліковане в „Літературному Чернігові”, захоплює з першого рядка і не відпускає до останнього. Це розповідь про рідну землю, її непоборне тяжіння, про наше духовне коріння, яке, не зважаючи на всі життєві мандри, завжди кличе на батьківщину.
Перегукується з ним і оповідання Михася Ткача „Холодне сонце пополудні”. А фрагмент з історичного роману Анатолія Соломка „Перстень єзуїта” занурює читачів у сиву давнину нашої минувшини. Надзвичайно цікавою і пізнавальною є народознавча розвідка Миколи Ткача „Хліб в українському побуті”, продовження якої буде опубліковано у наступних номерах „Літературного Чернігова”.
До речі, серед нових членів літературної спілки „Чернігів” є й ім’я ще одного нашого земляка – Михайла Кушніренка, збірка поезій якого „Не дай забути” минулого року вийшла друком у видавництві „Чернігівські обереги”.





Гості

ПОЕТИЧНЕ СЛОВО – ЛЮДЯМ

Минулої неділі у Березні відбулася зустріч письменників-земляків із жителями селища. На запрошення дирекції середньої школи у Березну прибули Олекса Довгий, Микола Ткач, Іван Корбач, а також генеральний директор музею Тараса Шевченка в Києві Сергій Гальченко.
Гостям школярі піднесли хліб-сіль. Гості читали свої твори, ділилися творчими задумами на майбутнє. Усі вони подарували багато книг для бібліотек шкіл і селища, а також присутнім на зустрічі.
Микола Ткач очолює менське відділення Чернігівського земляцтва у Києві, тож розповів про його роботу. Іван Корбач, крім власних книжок, подарував березнянцям касету з фільмом про їх рідне селище.
Київських поетів щиро і сердечно вітали голова районної ради Михайло Кот та селищний голова Андрій Прядко. Учасники місцевої художньої самодіяльності показали велику концертну програму.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: голова районної ради М.П. КОТ і поет Олексій ДОВГИЙ. Фото автора.





Журналістські тили

ЯК ВРЕЖНЄВ ЗНОВУ СТАВ БРЕЖНЄВИМ

Володимир Ілліч Однорал прийшов робітником у друкарню після закінчення школи 1969 року. Потім була армія. А відслуживши, повернувся до друкарні.

Йому запропонували освоїти друкарський ротаційний верстат. На той час це була передова технологія випуску поліграфічної продукції, а головне - газети. За цієї технології, не треба було різати рулони паперу, машина розмотувала їх прямо в друк. Ну, і швидкість видачі тиражу не йшла ні в яке порівняння зі старими технологіями. Якщо на плоских друкарських верстатах, було, й цілу ніч шльопали газету, то ротаційний верстат видавав майже тринадцятитисячний тираж "Колгоспної правди" за 1,5 - 2 години. Правда, чимало часу забирала підготовча робота: відлиття стереотипів (це те, з чого папір читає текст), їх приправка, підгонка фотокліше і так далі.
Газета тоді виходила тричі на тиждень чотирма сторінками. У вівторок, четвер, суботу. Найважчий був вівторковий номер. Його треба було зробити за один понеділок. Робили. Невихід газети був би небаченим НП, з витікаючими звідси наслідками. Тому невихід газети просто виключався. Якось надвечір зник електрострум. Аварія. РЕМ сказав, що це до ранку. Уранці ж газета повинна вже бути в поштових мішках. Розсортована. Помчали поночі газетярі і В.Однорал полями-гаями редакційним УАЗиком до Городні.
Або таке. Підготувався Володимир Ілліч до друку, крутнув пробний пуск, і на перших же відбитках свіжої газети побачив справжній кошмар. На ті капеересівські часи це вже була б не просто НП, а щось невимовно більше, з невизначеними й непередбачуваними наслідками. Як же, генсека ЦК КПРС назвали не Брежнєв, а Врежнєв. Що робити? Вочевидь же, і коректор читав, і черговий і редактор, і метранпаж бачив (це той, що тулить до купи газету)... Що робити? Викликати усіх наново? Так де кого шукати? Робочий день давно у них закінчився. Взяв "Майстер - золоті руки" (це таке звання він уже тоді заслужив) звичайну стамеску та й вирубав із букви "В" букву "Б".
А ще він за сумісництвом освоїв "єгу". Це ми так називали електронно-гравіювальний автомат. Чудернацька штука, скажу вам. Ось два вали. На одному кріпиться фотографія, на другому - цинковий лист. Фотографію читає об'єктив, таке собі фотооко, автоматичний різець ріже цинк. Вали крутяться одночасно. Світле поле на знімку - різець бере глибше, темне - відступається. Так на цинковій пластині з'являється рельєфне зображення картинки з фотознімка. Потім її обрізають і кріплять до свинцевого макету майбутньої газети. І щоб потім у ній можна було бачити, скажімо, наш рідний краєвид, а не марсіянський ландшафт, треба ту "єгу" вміти налаштувати, вивчити при цьому детально знімок, зваживши на його контрасти, розміри зображеного об'єкту і так далі. Все це Володимир Ілліч відчував ніби якимось сьомим чуттям. Знімки в газеті виходили бездоганні. Попоїздив до нього фотокор із Сосниці нарізати кліше...
15 років віддав поліграфії В.І.Однорал. Його дружина - 26. Поруч і працювали. А було все так. Після закінчення Харківського профтехучилища його Марійка приїхала на роботу до Мени. Ішов він задуманий коридором у своїх виробничих справах, дивиться - вона про щось із директором бесідує. Поглянув та й пішов собі. А після робочого дня підійшов. Мовляв, давай я тобі Мену покажу...
- Оце й дотепер він мені Мену показує, - сипнула щедрою посмішкою Марія Йосипівна.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Закордон

СВІТЛАНА ДОНЕЦЬ БІЛЬШЕ РОКУ ПРАЦЮЄ НА ЗНАМЕНИТОМУ ТУРЕЦЬКОМУ КУРОРТІ

Днями українське радіо передало, що турецька провінція Анталія приймає нині вполовині більше іноземних туристів, аніж у попередні роки. Нещодавно звідти приїхала менянка Світлана Донець. Але вона там не відпочивала, а працювала.

Потрапити на роботу до одного із закладів відпочинку в місті Анталія допомогли їй добрі знайомі, котрі вже натоптали туди стежечку. Кілька таких закладів утримує на узбережжі Середземного моря одна австрійська фірма. Власне, треба сказати, що знайомі допомогли тільки потрапити туди, решта залежало лише від неї самої, адже був відбірковий тур. І тут головну роль зіграли її самовладання, граціозність, ефектність і інші професійні риси, які дало їй три роки тому Ніжинське училище культури і мистецтв імені М.Заньковецької. Немалу роль відіграла й кваліфікація - хореографія.
Її показовий виступ екзаменаторам сподобався. Прийняли. Однак спочатку було навчання: виснажливе й напружене, цілий місяць без жодного вихідного. Це вже коли приступили до праці, дали їм один вихідний.
Їх було 23 чоловіки. Вони називалися командою. Основне і єдине завдання - розважати відпочиваючих і допомагати їм у разі потреби. Робочий день починався о дев'ятій годині і закінчувався нерідко далеко за північ. Режим роботи дуже суворий. Усе розписано по хвилинах. Вимагалися гранична пунктуальність, ввічливість, догідливість і обов'язково - привітна посмішка, хоч тобі на душі й кішки шкребуть, а в п'ятці скабка.
За межі пансіонату виходити заборонялося. Не можна було й купатися в робочий час, у жодному разі, хоч море - ось воно, поруч.
Розмовний варіант англійської Світлана вивчила самотужки. Траплялися-бо такі відпочиваючі, що їм конче потрібен був співрозмовник. Спершу на кивах-мигах говорили, а тоді опанувалася.
Адміністрація і, власне, весь штат закладу ставився до команди прихильно і привітно. Їсти давали вдосталь. Безплатно. От тільки режим... Скажімо, якщо хтось захворів, зразу спрацьовувала схема: кімната - медпункт - ресторан - кімната. Нікуди більше ні кроку, аж до повного одужання.
- Прийдеш, було, уже поночі після нашої концертної шоу-програми, - розповідає Світлана, - ніг не чуєш. Не те що ніг, усю себе. Візьму нашу сімейну фотку і сльози в подушку. Скучала сильно за синочком і чоловіком.
- А як же він вас відпустив? - не втримуюсь від не зовсім тактовного запитання.
- Більше такої нагоди могло не випасти ніколи в житті. Ото й порішили так на сімейній раді.
Пропрацювавши від березня до грудня, заробила відпустку. О! Скільки було радості від повернення до рідного краю. Оце приїхала вдруге. Між іншим, уже маючи титул інструктора по аеробіці.
- Чи ще поїду? Їй право не знаю... - вагається Світлана.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Квітучий бізнес

«НАД КОЖНОЮ РОСЛИНОЮ ТРЕМЧУ, НІБИ НАД МАЛОЮ ДИТИНОЮ»

Так каже чарівна молода жінка, за освітою історик, для якої вирощування екзотичних квітів, кімнатних та вуличних рослин стало не лише захопленням, а й справою, що приносить заробіток. Проте під час нашої розмови приватний підприємець Олена Черних, яка ось уже п’ять років забезпечує нас, менян, насінням рідкісних та красивих рослин, засобами догляду за ними (має торгову точку в операційній залі пошти) жодного разу не згадала про якийсь матеріальний зиск від свого бізнесу-захоплення. Квіти для неї – то найбільша втіха, хобі і стан душі.

Хто спідницю, а ми - йошту

Скільки Оленка себе пам'ятає, завжди їй подобалося порпатися у квітах, щось сіяти, поливати, спостерігати, як росте, розвивається кожна квіточка. Вдома у них квіти завжди росли, у бабусі в Любечі. "Бабуня теж любила квіти, - каже Олена, - завжди так цікаво про них розповідала, давала свої назви. Наприклад, на фуксію казала "телюпан", смішно, але й тепер згадується ця назва. Тоді не було таких сучасних квіткових магазинів, де б пропонувалися найекзотичніші рослини, тож саджанці, паросточки просили у знайомих, обмінювалися ними, десь крадькома відщипували.
- Якось студенткою відпочивала у кримському пансіонаті "Інтурист", то таких чудернацьких, гарнющих рослин надивилася! - продовжує моя співрозмовниця. - Підійшла ближче - щип-щип - а вона, уся ця краса, з пластмаси. Аж прикро стало. Я й досі не розумію, як можна тримати у помешканні, в оселі штучні рослини. Яка від них радість? Лише імітація. Краще докласти зусиль, повозитися, але виростити якусь екзотичну рослину самотужки.
Якось ми з подругою до Польщі їздили, на заробітки, то привезли собі усяких саджанців та насіння рідкісних рослин. Дивувалися люди з нас: усі шукають, де б придбати модну джинсову спідницю, а ми - йошту (гібрид смородини та агрусу).

З душею - до кожної рослини

Пані Олена вважає, що будь-яку рослину можна виплекати самотужки, треба лише докласти душу. Відкинути якісь непотрібні, непершочергові справи, а полити вчасно квіточку, підживити, пересадити.
- Адже це жива істота, вона чекає на вас, вона тягнеться до вас, а невипрана білизна чи недоварений борщ почекають якусь півгодину.
Окрім бажання виростити рослину, тим більше примхливу, необхідно мати ще й знання. Для цього існує великий вибір російської та української науково-популярної літератури: журнали "Огородник", "Приусадебное хозяйство", "Справжній господар", газети "Земля - годувальниця", "Господар", "Смекалка", "Цветок". Поради та рекомендації, які надають спеціалісти або просто любителі рослин, стануть вам у нагоді.
- А як же "легка рука"? - запитую у пані Олени. - Кажуть, що цей фактор головніший за якісь там наукові рекомендації.
- Хтозна, - сміється. - Розкажу один приклад. Придбали ми з подругою якось насіння цикламена, посіяли. Я й чорними целофановими пакетами їх накривала (як нам порадили), і освітлення підбирала, і грунт відповідний. А подруга посіяла так-сяк, набравши землі з городу, поставила у кутку і думати забула про той цикламен. Коли кішка перекинула горщик з насінням, нагребла назад, нічого не пересівала. І що ви думаєте?! У неї такі цикламени повилазили, що аж подих захоплювало, а у мене... Хоча з дитинства все легко садилося, "легкою" була у мене рука.

"Продаю не всім"

Не секрет, що більшість з нас вирощує квіти, аби прикрасити оселю, подвір'я. Дехто сприймає екзотичні рослини як гарну, але бездушну прикрасу. А хтось заробляє на цьому. Олена Черних у цьому плані людина унікальна: при тому, що може без кінця розповідати про примхливі актинідії, пасифлору, інжир, кімнатний банан, ріпсолідопсис і т. д. - вдома у неї не такі вже й зелені хащі, як можна подумати.
- Мене просто цікавить сам процес вирощування екзотичної рослини, а не факт її існування у домі як щось цінне, - каже пані Олена. - Скільки квітів я роздала подругам! Десятки моїх "зелених улюбленців" прописалися у подруги в Чернігові, в її величезному будинку - там їм добре. До речі, за кожну рослину, яку передаю у чужі руки, ревносно переживаю. Буває, приходить до мене покупець, заявляє: "Посадив насінину, а вона не хоче рости", або "Посіяла квіти, а вони не сходять". Але ж, вибачте, кожна рослина по-своєму сіється і садиться, на те й рекомендації (Олена кожному покупцю чи не півгодини розповідає про ту рослину, яку купують, про її примхи та особливості - авт.). Так прикро стає, що людина своєю байдужістю нанівець звела чудову рослину, екзотичну красу. Таким "любителям квітів" наступного разу й продавати нічого не хочу.
Чи не правда, дивно, коли приватний підприємець думає не про те, що вигідніше, а більше - кому довірити свій товар.

Поради спеціаліста

Наприкінці розмови, захоплена цією надзвичайною жінкою, згадала про те, що просто прийшла до неї, аби спитати про якісь конкретні поради для наших читачів. Отож, кілька порад від Олени Черних:
* Саджати, сіяти завжди необхідно з урахуванням фаз Місяця, розміщення небесних світил. Це не так складно, адже існують календарі та спеціальна література.
* Якщо не можете визначитися із сприятливими днями, або якісь інші клопоти перешкоджають саме у цей день саджати рослини, то зробіть це ліпше у середу.
* Рослин, посаджених у Водолії, навіть у сприятливу фазу Місяця, завжди очікує якась халепа: то не проростуть, то хтось їх зламає, то град чи дощ знищить і т. ін.
* Ніколи не беріться до роботи з рослинами у так звані дні Чорного Місяця (1-й день новолуння), або у період Лева – нічого не виросте.
* Насіння квітів та інших рослин краще купувати, як показує практика, у приватних фірм, аніж у державних. Приватники ретельніше до-тримуються вимог щодо термінів та умов зберігання насіння, маркування тощо.
* І найголовніше – не саджайте рослину в поганому настрої і без душі, механічно. Якщо вона і виросте, то не порадує вас.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: Олена Черних не лише пропонує насіння квітів та засоби догляду за ними, а ще й радо надає рекомендації. Фото автора.





Майстер

ДІМ ДЛЯ ДОНЬКИ

Анатолій Іванович Безуглий родом із Полтавщини. Та надійно прижився у Волосківцях - уже виконав три обов'язкові життєві заповіді: збудував дім, посадив сад і ростить доньку Настусю.
Саме про дім і хочеться розповісти детальніше. Йому з дружиною Світланою Григорівною дісталася у спадок старенька бабусина хатина на дві маленькі кімнати. Жили в ній, а про новий дім мріяли. Анатолій Іванович вдався майстровитим чоловіком - за що не візьметься - все в нього до ладу виходить.
Сам зробив ліжко, стола, стільчики. За власним проектом почав реконструкцію бабусиної хати. Робив неквапом, по-діловому. Сім років знадобилося Анатолію Івановичу, аби великі вікна його оселі засвітилися сонцем. Тепер оселя у Безуглих чи не найкраща у Волосківцях. Двоповерхова, простора і дуже зручна. Скільки шаф, поличок, дерев'яних прикрас наробив Анатолій Іванович! Виготовив кухонний гарнітур, поруч з будинком замайстрував альтанку. Для донечки зробив гральний куточок у її кімнаті.
А.Г.Безуглий іноді і переробляє те, що уже зробив. Довго мудрував над сходами на другий поверх. І зробив їх у вигляді шафи, у яку і телевізор вмонтував, і магнітофон. Вхід на сходи закривається красивими дверима.
І на подвір'ї у Безуглих не так, як у всіх. На високих, обкладених диким камінням клумбах, палахкотять квіти. Стежка від хвірточки до вхідних дверей має дах, скляні стіни. Красиво, зручно. Є добротний сарай, інші господарські будівлі. Головне для Безуглих у їх помешканні - зручність.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімках: ось такі речі виготовляє А.І.Безуглий. Фото автора.





Канікули

ДО МОРЯ ЧИ ДО БАБИ?

Загалом у нашому районі нині проживає 5740 дітей шкільного віку, – повідомила начальник відділу з питань сім’ї та молоді райдержадміністрації Тетяна Олександрівна Руденко. Отримати повноцінне оздоровлення зможуть не всі – через брак коштів. Проте відповідно до розпорядження Президента України «Про організацію літнього відпочинку та оздоровлення дітей у 2004 році», нормально відпочити, отримати повноцінне харчування та оздоровлення зможуть не менше 40 відсотків дітей (у першу чергу це діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, з багатодітних та малозабезпечених родин). Не залишаться без уваги і діти-«чорнобильці», хронічно хворі.

Нині 2300 дітей Менщини відпочивають та оздоровлюються у пришкільних таборах (цього року їх в районі аж 30, у порівнянні з минулорічними 17-ма). Підсилене харчування та змістовне дозвілля для школярів вдалося організувати завдяки спільним зусиллям: 11400 грн. було витрачено з бюджетних коштів для оздоровлення найбільш знедолених дітей, допомагали коштами і приватні спонсори, і місцеві сільгоспформування, і сільські ради, робили благодійні внески батьки.
- Найбільше уваги держава приділяє дітям-сиротам та позбавленим батьківського піклування, - зазначає Т.О.Руденко, - таких у нашому районі 59. Тридцятеро з них уже оздоровлюються у пришкільних таборах, а двадцять п'ятеро незабаром поїдуть відпочивати за кордон, до сонячної Італії.
Дітей з категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи у районі 278 (практично всі - діти ліквідаторів аварії). Вони мають змогу відпочити нинішнього року у санаторії міста Слов'янськ Донецької області (поки що побажали поїхати туди 34 дітей) та у пансіонаті Грем'яча Н.-Сіверського району (є 17 путівок). На жаль, у нашому місцевому санаторії "Остреч" по лінії Чорнобильського фонду у 2004 році діти оздоровлюватися не будуть, а батьків лякає перспектива відправляти дитину саму кудись далеко. Якщо дитина не оздоровлюється - отримає грошову компенсацію (минулого року ця сума складала усього 48 грн.).
Матимуть змогу поправити здоров'я і школярі, що перебувають на диспансерному обліку в центральній райлікарні. З початку року вже підлікувалися 117 дітей цієї категорії - деякі відпочивали за кошти Фонду соціального страхування, за рахунок закордонних благодійних організацій, коштів з бюджету облздороввідділу. На наш район з Фонду соціального страхування на оздоровлення дітей нинішнього року виділено 129 тис. грн. Якщо усі вони будуть освоєні - виділять ще, а ні - доведеться дещо повернути назад. Механізм виплати коштів на оздоровлення дитини за допомогою Фонду такий: частину (18 грн. на день на кожну дитину) виплачує фонд, а решту - доплачують або батьки, або профспілкові організації тих установ чи підприємств, де працюють тато або мама дитини. Остаточна сума, яку треба доплатити за оздоровлення однієї дитини у місцевих закладах виходить приблизно така: 160 грн. за 14 днів перебування у таборі "Казковий" або 378 грн. за 18 днів у санаторії "Остреч". Для більшості батьків ці суми є непосильними, а тому на першій зміні у "Казковому" із 179 місць заповнено усього 117 (менян серед них - 25), а в "Остречі" - усього троє менян... РЦССМ допоміг коштами на оздоровлення по курсівках в "Остречі" шести дітям з обмеженими можливостями.
- Єдиний вихід у такій ситуації, - каже Тетяна Олександрівна, - допомога профспілок. - У сфері працівників освіти вже 12 дітей нині поїхали до моря, 17 - поїдуть з 20-го числа, 18 відпочинуть в "Остречі", 19 - у "Казковому". 40 дітей працівників ЦЕЗ теж відпочинуть на морі, 20 дітей працівників РЕМу поїдуть до моря і в "Остреч". Регулярно оздоровлюють дітей профспілки ТОВ "Нептун" та управління газифікації та газопостачання. Отак би всі!
***
До речі, цікава новина: незабаром за сприяння служби у справах неповнолітніх та РЦССМ планується відкрити на базі районної гімназії наметове містечко для дітей з так званої групи ризику.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: спортивне заняття у санаторії "Остреч". Фото Івана ШУЛЬГИ.





Відпочиваємо

ДОРОСЛІ ПОТУРБУВАЛИСЯ ПРО ШКОЛЯРІВ

У червні учні молодших класів школи імені Т.Г.Шевченка відпочивають у пришкільному таборі “Капітошка”. Батьки внесли на розвиток табору по 30 гривень, допомогли обладнати спальні кімнати.
Діти вже відвідали зоопарк. У комп’ютерному класі на них чекають цікаві ігрові програми, а ще веселі мультфільми по відео. Побувають також у парку, де за сприяння міського голови для дітей безкоштовно працюють атракціони.
Завдяки спонсорам, зокрема, керівникам: ск “Авангард”, ЗАТ “Менське ШРБУ-82”, ВАТ “Менське племпідприємство” діти забезпечені повноцінним гарячим харчуванням, а після денного сну отримують чіпси, морозиво або фрукти; солодкі газовані напої – від ТОВ “Нептун”, а від ПП „Дорошенко В.П.” – свіжі хлібобулочні вироби.

У затінку березових алей

Пришкільний оздоровчий табір «Берізка» розташувався в одному із затишних корпусів Городищенського навчально-виховного комплексу. А допомогли у його відкритті фінансами фермер Юрій Погребний, батьки, сільська рада. Велику організаторську роботу провели директор табору Ірина Руденко, вихователі Людмила Василенко та Людмила Хаценко.
Зараз у «Берізці» оздоровлюється 60 відсотків учнів навчально-виховного комплексу. Для них – триразове харчування з обов’язковим десертом. Кухарі З.Абакумин та Т.Картишева готують страви, продуктів вистачає.
Конкурси, екскурсії, концерти, дні іменинника – усе для дітей. Їм нема коли скучати і сумувати.

«Світ очима дітей»

Таку назву мав конкурс малюнків на асфальті, проведений у перший день відкриття пришкільного табору «Русалонька», що у Лісківській школі.
Організовують дозвілля для відпочиваючих старшокласниці Марина Гаєва, Олеся Чуб, Оксана Гаєва та Світлана Березовська.

Фото Тетяни ВОЛЕВАЧ.





Буває

УСЕ ПОНЯТНО

Було це тоді, коли були ще колгоспи. І коли ще були райкоми, а в них були парткомісії і бюро. Страшна й потужна це була машина, здатна творити незбагненні дива.
Ось, скажімо, заходить на бюро пихатий високопосадовий начальник. Дивишся, по часі виходить звідтіля віслюк, тільки й того, що костюм строгий той самий. Одначе могло бути й навпаки. Заходить на бюро віслюк віслюком. А згодом виходить звідти пихатий набурмосений начальник, а те, що вуха стирчать у нього віслячі, то пусте.
Будь-які питання вирішувало бюро, до безмежності. Навіть сімейні.
Якось один голова одного передового колгоспу, статечний такий і не зовсім старий, уподобав собі молоденьку доярочку, яка жила сама собі одноосібно. А вона, пройдисвітка, рада-радісінька такій оказії. Аякже, уже й кури не сліпнуть від голоду – проса-пшениці вдосталь, уже й тин похилений омолодився, дров – на три зими, і на столі – всякої всячини... Та тільки шумить село, уже й головисі на вушко нашепотіли. А та з короткими до чоловіка, на власні очі бачила ж бо і дрова, і тин. А він їй на те: «Та ж то профком їй допомогу виписав, як матері-одиначці. А що село пліткує – не переймайся. Сама подумай: ну, куди мені старому – до молоденької? У неї хіба ж такі козаки...»
Та якось надвечір влітає голова у свою хату, на ходу умивається, перевдягається та й до жінки:
– Налаштуй там якусь випивку, закуску, ти ж знаєш, як у нас на нарадах буває, оце ж якраз терміново викликали, по жнивах там щось. Та дай же зараз і перекусити, бо це може бути надовго.
Поставила на стіл і пішла собі по хазяйству поратися. Вискочив прожогом із хати хазяїн, стрибнув у машину, тільки курява за ним... Крутнув кругом ферми, аж ось тобі й доярочка з темряви – гульк. Стриб у машину, цьом його в щічку, гладить його по лисині, ще й примовляє: «Ти ж мій хорошенький, ти ж мій любесенький, ти ж мій котику, а я твоя кицюнька». Аж тут із заднього сидіння дружина його, мов пантера: «Я ж тебе, кицонько, на шмаття роздеру!» Та цап супєру за патли, та бац її головою об двері, об панель, об двері, об панель... Відвела душу як слід. А тоді ще й у райком подзвонила...
Сидить насуплене бюро, крутить жовнами, наче жорнами, готове бідолашного голову на порох стерти. Першим, як завжди, починає перший. Тоді – його заступники. Далі – штатні оратори. А тоді ще й піднаряджені словоплути. Словом, вихрестили добре винуватця зібрання.
– Вам усе понятно? – підводить риску перший. (Так, за неписаними правилами, завжди закінчувалося засідання бюро).
– Усе, – мимрить голова.
– Так, що вам понятно?!
– А те, що як сідаєш поночі у машину, то присвіти на заднє сидіння...

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.