Тиждень

НАЙГОЛОВНІША НАГОРОДА

На Троїцькому ярмарку минулої неділі було велелюдно. Були і черги. І одна з найдовших – до палатки центру поштового зв’язку, де проводилася призова передплата „Нашого слова”. Приємно, що в черзі люди стояли на тільки для того, щоб виграти приз (хоча хто ж від подарунка відмовиться?). Вони просто користалися доброю нагодою, аби передплатити районку. Так і казали: „Приз призом, а без нашої газети ніяк”.
Такі слова найприємніше було чути напередодні професійного свята журналістів, яке відзначатиметься завтра. Тільки-но повернулися з уже традиційного фестивалю регіональної преси „Золотий передзвін Придесення”. Два дні журналісти області спілкувалися, обмінювались досвідом, вітали один одного, отримували заслужені нагороди. І наші газетярі, звичайно ж, не залишилися без відзнак.
Хоча головною нагородою для журналістів була, є і завжди залишатиметься ваша, шановні читачі, відданість „Нашому слову”, ваша увага до газети, ваші добрі слова і критичні зауваження. І навіть ваше невдоволення газетою, бо воно спонукає нас робити її кращою, цікавішою, сучаснішою.
Тож дякуємо вам за все! І запрошуємо і надалі бути такими ж гарними читачами. Часу до завершення передплати на друге півріччя залишилося не багато, але він є.
Сонце сьогодні привіталося з нами о 4.49, а побажає добраніч о 21.05. У пологовому відділенні центральної райлікарні за останній тиждень народилося п’ять малюків: одна дівчинка та четверо хлопчиків.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.



ВІДПОЧИВАЮТЬ У «ДЕСНЯНОЧЦІ»

Минулого вівторка, у Міжнародний день захисту дітей, у Макошине було урочисто відкрито творчий дитячий табір відпочинку і оздоровлення «Десняночка». Тридцятеро дітей із малозабезпечених і багатодітних родин протягом місяця проводитимуть свій вільний час на природі, братимуть участь у роботі шести гуртків і двох клубів за інтересами Макошинського селищного Будинку культури. Очолює «Десняночку» Людмила Желенська – завідуюча дитячим сектором названого культосвітнього закладу. Відкриття дитячого табору стало можливим завдяки благодійній орга-нізації «Нащадки АРАТТИ», започаткованою англійською фундацією.

На знімку: керівник Макошинської благодійної організації „Нащадки АРАТТИ” Наталія Іванівна КОЛЕСНИК вручає сувеніри дітям „Десняночки”. Текст і фото Раїси МИХАЙЛЕНКО.





Родинне спілкування

НАЙТАЛАНОВИТІШИМИ СІМ’ЯМИ ЛІСОК СТАЛИ СТАРОДУБИ ТА БУШАКИ

Гостинно відкрила двері родинно-педагогічна світлиця «Моя сім’я» Лісківської школи. Вісім подружніх пар зі своїми дітьми взяли участь у шести конкурсах. А члени драматично-літературного гуртка, котрий очолює учителька З.М.Рогова, підготували літературно-музичну композицію «Через віки – з любов’ю».

Змагалися ерудити і літературознавці

Кожна родина отримала індивідуальне завдання: назвати день народження тещі або ж свекра, глава сім'ї повинен був усім розказати, коли ж він востаннє дарував квіти своїй половині. А чи пам'ятає подружжя рік народження своєї сім'ї і місце першого побачення?
Безперечно, такі публічні зізнання викликали у присутніх на світлиці (а "прописалася" вона того дня у сільському Будинку культури) щиру посмішку і гарячі оплески. Не менш цікавим був і конкурс народознавців.
Діти розказували про захоплення своїх батьків, їхні улюблені телепередачі, книги. Батьки ж повинні були пригадати, який гурток відвідує їх син чи донька, які доручення має в класі, з ким дружить, з ким за однією партою сидить.
Конкурси змінювались один за одним. Юні аматори сцени влаштовували музичні і театральні паузи. Вони показали казку "Колобок" на сучасний лад, співали, танцювали, декламували. Акомпанував на баяні учитель музики Д.М.Демиденко. Конкурс ерудитів захопив не лише родини, а й глядачів у залі.

Домашнє завдання - концерт

Напередодні зустрічі в родинно-педагогічній світлиці кожна сім'я, яка мала брати участь у ній, отримала домашнє завдання - підготувати номер художньої самодіяльності. Деякі родини підготували їх по кілька. Діти і батьки декламували, співали, танцювали. А сім'я Сащенків влаштувала цілий концерт: співали і дідусь із бабусею, і татко з мамою, і їхні діти, онуки. Семикласниця Юлія Холява прочитала власні вірші про маму - українською і англійською мовами. А сім'я Бушаків виконала свою улюблену родову пісню про Дон.
У залі не було байдужих до того, що діялося на святковій сцені. Здається, ніхто не помічав, що і електроосвітлення у Будинку культури не було деякий час - сильний вітер обірвав дроти. Тригодинне родинне шанування минуло, як мовиться, на одному подиху. І членам журі, безперечно, було нелегко визначити родину-переможця. Олена Миколаївна, Василь Кузьмич і їх донька-третьокласниця Танюша Стародуб, вийшли на перше місце, яке вони розділили з сім'єю Бушаків - Тетяною Іванівною, Віталієм Вікторовичем і донькою-випускницею Вікторією. Вони отримали пам'ятні подарунки, а всі учасники родинно-педагогічної світлиці - сувеніри на згадку про сімейне свято. Велику і дружну родину Сащенків теж було відзначено пам'ятним дарунком.
Начальник відділу сім'ї та молоді райдержадміністрації Т.О.Руденко та голова райкому профспілки працівників освіти і науки О.С.Волосюк відзначили високий рівень підготовки заходу, плідну фахову роботу директора школи В.А.Михайленко. Валентині Андріївні було вручено пам'ятний подарунок.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Для малечі

НА ЗМІНУ ЗАНЕПАЛИМ ДИТСАДКАМ ПРИХОДЯТЬ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІ КОМПЛЕКСИ

Нині у районі функціонують п’ять дитячих садків системи Міністерства освіти України – три міські, а також у Березні та Макошине. Сезонно працюють ще два дошкільні заклади, які на утриманні місцевих сільгоспформувань, у Стольному і Куковичах.

Село без дитсадка - ніби хата
без дитини

Були часи, коли дитсадок працював практично у кожному великому населеному пункті. А в Березні і Макошине їх було по два. Діти виховувались як у пристосованих приміщеннях, так і в типових. У Слобідці, приміром, було збудовано за державний кошт велику і світлу споруду для дітлахів. Але працював дитсадок рівно стільки, скільки існував колгосп. Точно за таким же проектом і за державні гроші зводилось типове приміщення дошкільного закладу в Ушні. Та так будова і залишилася нікому не потрібною. ТОВ "Шлях хлібороба" на своє утримання брати його не хоче, а в сільській раді нема коштів. Так і стоїть "довгобуд" під відкритим небом, руйнуючись. Що можна було вкрасти звідти - уже прилипло до рук нечесних ушнянців.
У Блистові приміщення дитсадка розтягують. А колись же він був одним з кращих у районі, на його базі проводилися навіть обласні семінари. І шкода, що ще цілком міцне, добротне приміщення в самому центрі села нікому стало непотрібним.
Прикрашає центр Киселівки новозбудоване приміщення дошкільного закладу. Але малят у ньому давно нема. Однак споруда служить учням місцевої школи - в ній проводять тренування спортсмени-дзюдоїсти, одна з кімнат автономно опалюється.
Не працюють садочки і в інших селах.
Не все погано у нашому домі
Турбуючись про життя, здоров'я та інтелектуальний розвиток дітей, у Синявці у 2000 році відкрили школу-сад. Шестирічні хлопчики і дівчатка стали відвідувати навчальний заклад, де вони не тільки відпочивали, гралися, а й навчалися, звикали до шкільного ритму.
Згодом такі школи-класи було відкрито у Локнистому та Городищі. Скільки вдячних листів надіслали батьки дошкільнят до редакції нашої газети.
Планується відкриття подібних закладів у Бірківці та Волосківцях. Однак, як стверджують працівники відділу освіти райдержадміністрації, одних уроків і розваг для дітей недостатньо. З ними повинен працювати логопед, окуліст, оскільки у дітвори повно проблем з мовленням і зором. Необхідно придбати і відповідну апаратуру.
У районі - 1672 дітей дошкільного віку і тільки 655 з них відвідують садки. У селах живе 880 дошкільнят, решта ж - у райцентрі. Як видно, відкривати школи-садки конче необхідно.
Торік Кабінет Міністрів України видав постанову, якою передбачено створення в усіх школах навчально-виховних комплексів.
Знову є ясла
Демографічна ситуація на Менщині, як і в Україні в цілому плачевна. У нашому районі через це було років зо два тому закрито Лугівську початкову школу. Слабка наповнюваність класів у Максаках і Бігачі.
І серед цих малоприємних фактів - світлий промінчик: у міському дитсадку "Сонечко" цього року відкрито ясельну групу, а незабаром сформується ще одна - у цьому ж закладі.
Торік усі дитсадки міста отримали у дарунок від райдержадміністрації персональні комп'ютери, а від міської ради - холодильники.
Щороку всі діючі дошкільні заклади району ремонтуються. Допомагають спонсори, батьки, бо тих грошей, що виділяються бюджетом, вистачає лише на дрібні покупки - канцелярське приладдя, іграшки.
Приємним є і той факт, що в дитсадках працюють не випадкові люди, а лише фахівці і переважно з вищою педагогічною освітою. І ще. За будь-яких складних економічних умов дошкільні заклади не припиняли своєї роботи ні в Мені, ні в Березні й Макошине.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Екзаменаційні випробування

ЩЕ УЧНІ І ВЖЕ СТУДЕНТИ

Уже протягом двох років старшокласники-випускники району можуть спробувати вступити до вищих навчальних закладів, склавши вступні тести або іспити у стінах районної гімназії.

Директор гімназії Олена Олексіївна Литовченко розповіла, що договори про прийом студентів за держзамовленням і за контрактом укладено з Харківським аерокосмічним, Сумським аграрним та Глухівським педагогічним уні-верситетами. Учні показали гарні знання з математики, української мови і літератури, біології, хімії та інших профілюючих предметів обраного курсу. Тести, можливо, були й заважкі, як розповідають майбутні студенти, та ці випробування лише початок. Хто не вступив зараз, неодмінно спробує ще.
Уже зараховано чотирьох учнів до Сум-ського аграрного університету, 24 – до Глухівського педагогічного. Чекають результатів співбесіди ті, хто вступав до Харківського аерокосмічного університету. Члени комісії повідомили, що медалісти стануть студентами без співбесіди.
Спитаймо самих учнів. Студентка Сумського аграрного університету Таня Кошмал – майбутній інженер-технолог, Таня Ситник – лікар-ветеринар:
– Біологія, хімія – улюблені предмети. Тестування приймала комісія з університету. Питання, як нам здалося, були не складні. Навчання за контрактом. Для тих, хто отримає 12 балів за тестування, існує п’ятдесятивідсоткова знижка в оплаті.
Вступники до Глухівського педуніверситету за держзамовленням Олена Космач і Ірина Чумак:
– Складали досить складні тести з української мови і літератури та диктант. Ще буде співбесіда, та претенденти на медаль уже зараховані. Залишилося лиш успішно скласти шкільні випускні екзамени.
Світлана Мартиненко складала іспити до Харківського аерокосмічного університету:
– У мене досить складна майбутня професія – метрологія та перевірка якості обчислювальної авіатехніки. Складала екзамен із математики, писали диктант з української. За складання вступних екзаменів ми платили по 25 гривень. Але витратили б більше, якщо поїхали б до університету. Це добре, що нам дали можливість тут, у гімназії, спробувати вступити до вузів.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

На знімку: майбутні студенти. Фото автора.





Нова справа

МОЛОДІЖНИЙ КЛУБ СТВОРИМО РАЗОМ!

Ось-ось нарешті здійсниться давня мрія працівників РЦССМ та молоді міста – відкриття вечірнього молодіжного клубу.

Уже розпочався ремонт у приміщенні шахового клубу в районному Будинку культури.
Районна державна адміністрація виділила 2,5 тис. грн. на придбання сучасного багатофункціонального тренажера вартістю 5 тис. 200 грн., на якому одночасно можуть займатися 4 чоловіка. 1 тис. 700 грн. надійшло від благодійних заходів. Отже, залишилось небагато – 1000 грн. Ми маємо надію, що знайдуться підприємці і підприємства, які з радістю зроблять благодійні пожертвування для здійснення цієї доброї, здорової ініціативи молодіжного центру. Адже ми, всі меняни, хочемо, щоб вечорами хлопці випробували свою силу не на новеньких урнах, а на сучасних спортивних знаряддях.
Ми щиро вдячні підтримці ТОВ «Нептун» за фінансову допомогу. Шпалери для клубу виділило ВАТ «Корюківська фабрика технічних паперів». А ремонт спільно з працівниками молодіжного центру проводитиме районна молодіжна організація СДПУ(о). Міськрада вже виділила необхідну кількість пиломатеріалів для ремонту.
А для дівчат теж планується заняття – аеробікою. Можливо, і тренажер для них теж стане улюбленим. Будемо запрошувати до нашого клубу любителів брейку, карате-до. А працюватиме клуб щовечора і безкоштовно! Керівником клубу призначений Микола Миколайович Гаркуша. А поки що – запрошуємо всіх бажаючих взяти участь у ремонті.

ТЕТЯНА ДМИТРЕНКО.





Сівач розумного, доброго, вічного

ЛЮДМИЛА ПЕТРІВНА СВОЇХ УЧНІВ НІКОЛИ НЕ СВАРИТЬ

Цього року Л.П.Гальонко з Березнянської середньої школи виборола першість на районному конкурсі «Учитель року» серед учителів початкових класів і взяла участь в обласному, де потрапила до першої п’ятірки лідерів.

До вузу - за третім разом

Навчаючись у Березнянській середній школі, Люда була дуже активною. Залюбки допомагала старшій піонервожатій - була загоновою в учнів початкових класів. Жодну перерву вони не змарнували: то ігри, то конкурси, то міні-змагання. Люда намагалася так це все організувати, як ніхто інший.
Хвалила її за кмітливість і перша вчителька Олександра Данилівна Горлач. Казала, що з Люди буде толк, як вивчиться. Це підтверджувала і мама - Тамара Антонівна, теж учителька.
Тож дорога у майбутнє для Люди була уже визначена. Подала документи до Чернігівського педагогічного інституту, екзамени склала, але пів-бала не вистачило, аби в студентську сім'ю зарахували. Не поталанило і наступного року.
Прочула дівчина, що в першу чергу до вузу зараховують тих, хто має бодай трохи виробничого стажу. Стала працювати на птахофабриці, ніякої роботи не цуралась. Вечорами за книги сідала. І от за третьою спробою її прийняли до інституту. Радості було!

У рідну школу - першопроходцем

Направлення отримала у Березну, у стіни своєї школи. А це були роки, коли впроваджувались так звані "нульові" класи, тобто до школи приймали діток шестирічного віку.
- На той час такі класи уже були у Жовтневській та Стольненській школах. Директор нашого навчального закладу Борис Семенович Драпкін сказав, щоб я спробувала організувати шестирічок, - розповідає Людмила Петрівна. - Але як? Ні літератури, ні досвіду. Поїхала до колег, розпитала, розробками уроків вони зі мною поділилися. Сама вишукувала матеріали про шестирічок у галузевих періодичних виданнях, вивчала їх, аналізувала.
І от Л.П.Гальонко набрала 35 "нульовичків". Ті, що виховувались у дитсадку, помітно вирізнялись від домашніх - розкуті, допитливі, активні. А "бабусині" хлопчики і дівчатка іноді серед уроку плакали і просилися додому.
- І я зрозуміла з перших днів роботи: до кожної дитинки має бути індивідуальний підхід, про будь-яке узагальнення не може бути й мови. Одна дитина на місці не може всидіти, а інша за всі уроки і з-за парти не встане.
І почала учителька складати свої плани проведення уроків, додаткових занять. Взяла за мету, аби вони зовсім між собою не були схожі, щоб учорашній урок помітно вирізнявся від сьогоднішнього.
Походи на природу, виготовлення рукописних книжечок з малюнками, проведення новорічних ранків, конкурси... Людмила Петрівна ніколи не "вичитує" дитині за її неувагу, забудькуватість чи невивчений вірш. Ніколи не залишає після уроків.
І ще. На ремонт класу, батьківські збори всі мами і татусі приходять. Нема такого, щоб хтось не захотів.
- Ось вони які квіти посадили на підвіконнях, - показує вчителька. - А ми з дітками їх доглядаємо.

Друга мама

Це не просто шаблон, який давно "приклеївся" до педагогів. Людмила Петрівна саме такою є для своїх учнів.
Розповідали її колеги, як в одного хлопчика з неблагополучної родини взялися виразками руки. Ніхто за ним не дивися, не лікував. Учителька показала хлопчика лікарям, купила за їх рекомендаціями мазь. Щоранку, як той приходив до школи, мила йому теплою водою руки, змащувала. І після уроків робила те ж саме. І одужав хлопчик!
А от якось інший учень з багатодітної сім'ї сказав Людмилі Петрівні, що не прийде на новорічне свято, бо батькам нема за що до нього підготуватися. Вчителька умовила його прийти обов'язково на ранок. Принесла і маску, і костюм своїх дітей... Як раділа дитина!
...Напередодні 8 Березня мама одного учня зізналася Людмилі Петрівні, що не прийде до класу на ранок, бо нема за що купити солодощів до столу. Учителька з неприхованим розчаруванням і жалем у голосі промовила: "А Ви приходьте без гостинця. Тільки обов'язково прийдіть, адже Ваш синок так старається порадувати Вас, він і вірш вивчив, і подарунок своїми ручками виготовив. Невже не прийдете? А солодощів і без Ваших вистачить. Не робіть боляче дитячому серцю, прийдіть".
І прийшла ненька. Плакала від розчуленості і уваги до себе від своєї ж дитини.
Одного разу у двері будинку Л.П.Гальонко пізнього вечора хтось постукав. Вийшла, а на порозі - її маленький учень.
- Людмило Петрівно, дайте, будь-ласка, дві картоплини. Я і мої сестрички їсти хочемо, а в хаті нічого нема.
Дала і хліба, і картоплі, і сала. Довго після тих відвідин не могла заспокоїтись. І на чергових батьківських зборах мовила до татусів і матусь своїх учнів:
- Даєте дитині своїй у школу коржика і яблучко - покладіть їх по два. Нехай одне одного пригощають, а ще того, кому з дому нічого не можуть дати.
За два десятки років роботи у школі Людмила Петрівна 120 учнів навчила читати, рахувати, малювати, писати. Виростають, випурхують зі школи і батьківської оселі. Знаходять свою долю.
- На весілля не забувають запрошувати, - каже учителька. - А во-ни для мене все такими і залишаються у пам'яті - маленькими, щирими, безпосередніми. Дай, Боже, усім їм щастя.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Л.П.Гальонко. Фото автора.





Водяна історія

ВОДОГІН У МЕНІ ПРОКЛАДАВ БОГ

Укладаючи чергову трубу в траншеї, Олексій Григорович Буйний неодмінно залишав на ній автограф: вибивав на металі свої ініціали – БОГ. Ще його меняни, а особливо комунальники, називають живою картою водогону міста: він і досі пам’ятає, де лежать труби, як вони розгалужуються.

Як усе починалося

У далекому 1962 році О.Г.Буйний працював на машинно-тракторній станції слюсарем-монтажником по трудомістких процесах у тваринництві. Добре розбирався у техніці, любив експериментувати. У цьому ж році першим секретарем райкому партії було призначено П.К.Сича, який поставив завдання прокласти у Мені водогін.
- Неподалік старого кінотеатру поставили башту висотою 11 метрів і ємністю 25 кубів, - розповідає Олексій Григорович. - Роботу цю виконувала бригада з МТС, якою на той час керував Я.О.Кравчук. Траншею копав екскаватором мій колега з Феськівки Василь Василенко. До речі, цієї землерийної машини не було в жодній організації району, а тільки в нашій.
Водогінні труби Олексій Буйний вкладав удвох з Миколою Радченком, нині покійним.
- Ніякого плану, ніякого проекту, - пригадує Олексій Григорович. - Сказали, щоб водогін був від башти і до райвиконкому (нинішній дитсадок імені Щорса). Проклали ми 600 метрів, більше не встигли, бо вдарили морози.
На той час Мена мала статус селища міського типу. Тому не дозволялось робити водогін. І щоб вийти з такої ситуації, замовником виступив колгосп "Перше травня" - усі потрібні документи оформлялись на нього.
Навесні 1963 року водогін запрацював. Через кожні 200 метрів поставили колонки, і жителі Мени стали ними користуватися. І цієї ж весни Олексія Григоровича Буйного призначили відповідальним за водогін. З МТС довелося розрахуватися.

Грязь - не сало

На той час водогінні труби виготовляли тільки в Києві, в Дарницькому районі. Домовилися з виробниками так: Мена їм м'ясо, а вони Мені - труби.
- Водні артерії розгалужувалися містом не дуже швидко - робота ця потребує немалих фізичних зусиль. Однак і діло на місці не стояло. Уже ми не вдвох укладали труби, а вчотирьох. Контролював нашу роботу Київводбуд. У районі теперішнього ресторану пробили свердловину, поставили башту - вона і тепер там є, поряд з новою, - розказує Олексій Григорович.
З'явилась вода на вулиці Жовтневій, у п'ятиповерховому будинку, де аптека. Згодом водогін проліг у район залізничного вокзалу....
- Працювати стало легше - і досвіду набралися, і помічників нам давали - з міліції присилали тих, хто "заробив" собі 15 діб арешту. Старалися і вони, допомагали не тільки по вулицях прокладати водогін, а й підводити воду до осель стареньких і одиноких.
Водогоном стали користуватися жителі вулиць Красіна, 1 Травня, Гагаріна.
- Чого ми тільки не викопували! - пригадує О.Г. Буйний. - Звичайну траншею рили глибиною 1 м 80 см, а стічну - до чотирьох метрів. Знаходили якісь старовинні монети, череп'я, а в районі вулиці Паризької Комуни відкопали кінську збрую, рештки возів. Що там було і коли? А біля стоматполіклініки натрапили на якусь велику порожнину у землі.
Працювати доводилося важко - постійно у землі, у воді, у багнюці.
- Одягу не можна було настачитись - зношувався швидко. А тоді стали видавати нам роби - костюми такі на зразок хімзахисту. І чоботи гумові. Ми і приказку придумали: грязь - не сало, потер її - і відпало, - сміється Олексій Григорович. - Зате яку ми радість мали від того, що вода у Мені з'явилася. Люди нам так дякували.

Питають і тепер

Згодом водогінну службу віднесли до комунгоспу. Майже дванадцять років пропрацював О.Г.Буйний. Ремонтував, як де прорве, прокладав новий.
- От цікаво було б порахувати, скільки тонн грязюки я перекидав і води з траншей вилив, - каже Олексій Григорович. - Наша Мена стоїть переважно на болотистій місцевості, тож проблеми під час прокладання водогону були серйозні.
Нині він на заслуженому відпочинку. Але не дають О.Г.Буйному забувати своє ремесло. Міняли лінію електропередач електрики - питали у Олексія Григоровича, аби не поставити стовпи на водогінну мережу.
Газ люди прокладають - звертаються до старого водогінника, аби не наробити біди, копаючи траншеї. Прорве трубу - просять поради.
- Ще нікому і ніколи не відмовив. Колишній голова колгоспу імені Г.Д.Сидоренка попросив прокласти водогін по вулиці Свердлова, до ферми господарства - зробив. То моїх рук робота - каналізація у міській лазні. І людям воду до осель підводив. Добре діло робити завжди треба - і в молодості, і на старості. Аби тільки здоровилося та ладилося.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: О.Г.Буйний. Фото автора.





Свято

НА ЗЕЛЕНУ НЕДІЛЮ У МЕНІ БУВ ТРОЇЦЬКИЙ ЯРМАРОК

Уже вчетверте на центральній площі міста вирувало свято

Учасників його щиро вітали: голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, заступник голови облдержадміністрації В.М.Яременко, начальник обласної податкової адміністрації О.М.Щукін, начальник облуправління культури Б.М.Кальченко, голова Щорської райдержадміністрації О.В.Грабовський та міський голова М.Д.Кадушко.
Свою продукцію на ярмарку представили сільгоспформування та промислові підприємства нашого району, а також і гості – ТОВ «Газбудсервіс» з Коропа, чернігівська фірма «Сіверянка», ЗАТ «Чернігівська взуттєва фабрика «Берегиня», ДП „Прилуцький комбінат хлібопродуктів №1”, м’ясокомбінат з Новгорода-Сіверського та ін.
Усі територіальні громади представили мальовничі куточки українського побуту. Були на ярмарку і корчма з міцним перваком, і галушки, і печеня, і вареники з сиром, і... А ще очі розбігалися від яскравих вишиванок, виробів народних умільців. За помірну ціну можна було купити граблі і топорище, кошик і лопату.
А пісень, танців скільки було того дня! На імпровізованій сцені виступили з великою концертною програмою кращі художні колективи району.
З успіхом пройшла призова передплата на друге півріччя газети «Наше слово». Першою виграла подарунок за передплату районки методист районного Будинку культури Валентина Кушніренко. Було організовано передплату і обласної газети «Чернігівський вісник».
Добре ярмаркували люди. Купували живу рибу і хліб, ковбаси і зерно... Для дітвори було влаштовано цікаву і пізнавальну ігротеку, а в міському парку відпочинку працювали атракціони. Шанувальники спортивних видовищ розважалися на центральному стадіоні.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Фото Івана ШУЛЬГИ.





Буває

БРАТСЬКА МОГИЛА

Усі в селі вважали, що Комінтерн – це його прізвисько. Аж доки хтось не побачив випадково запис у паспорті: справді, ім’я йому Комінтерн, так і записано. Та тільки й надалі вимовляли всі його ім’я з легкою іронією. Настільки це був цікавий чоловічок: невисокий, але кремезний, говорив якимось російсько-білоруським суржиком, а очі... Очі, немов волошки в житі і, здавалося, вони весь час посміхаються, навіть і за серйозної розмови. Хоча насправді почуття гумору в нього було аж надто притуплене. Зате тесля з нього був сильний. Кажуть, він у війну переправи наводив.
Ото бурять вони в одного дядька сарай. Коли це – «дзень». Піднімає Комінтерн над головою сулію, розглядає її своїм усміхненим голубим поглядом на тлі такого ж голубого неба. Аж тут і хазяїн.
– О, – каже, – ти диви, через піввіку знайшлася. Це ще коли я женився, матір моя два десятки таких сулій по всій садибі порозтикала. Однієї так тоді й не знайшла. Забула. Оце вона, мабуть, і є.
Обступили теслі трофеєвласника. Перезираються. Думу думають. А тоді старший команди й каже:
– Ну, що, Комінтерне, тобі випадає пробу зняти.
– А чого гета я? Чуть шо – так і я.
– Ну, по-перше, ти ж її знайшов. А потім, якщо раптом гигнеш, уявляєш, яка гарна табличка буде. З гордим написом: «Тут покоїться поважаний тесля Комінтерн». Ще й з прізвищем і по батькові. Ну, коли тебе хто по батькові називав?
– Несіть борщу та цибулі. Хоч наїмся перед смертю.
Усівся чинно за столом. Зідрав нігтем віск на кукурудзяній пробці. Відкоркував. Неквапом налив гранчака. Втупився в нього поглядом, аж подих затамував, немов штангіст перед штангою. А тоді одним махом «гех». Захрумтіла цибуля, затанцювала ложка по мисці. Стоять решта. Мовчки дивляться. А Комінтерн мурцикує борщ. Теж мовчки. Тільки вуха йому ходором ходять, аж відвисли, шия воляча розчервонілася. Поклав ложку, махнув рукою:
– А, памірать, дик памірать. Давай ішо стакан утну.
Та тільки руку до сулії простяг, тут командир її за рильце – цап:
– Е ні, друже, помирать, так усі разом. Беріть, хлопці, за братську могилу. Не одному ж йому табличкою красуватись.
...Сарай добурювали через два дні.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.