Тиждень

МИСТЕЦТВО БУТИ МУЖНІМ

У Києві, на Оболоні, живе зболений юнак. Через тяжку хворобу він позбавлений можливості пересуватися – інвалідський візок служить йому справжнім другом. У хлопця болять руки, він не говорить…
Здавалось би, світ для нього існує тільки у темних тонах. Але Юра Тітов не з тих, він знайшов для себе розраду, пізнав якщо не всі, то багато щасливих миттєвостей цього життя.
Юра пише вірші – глибокі, проникливі, філософські, ліричні. Їх не можна читати просто так, для розваги. Над ними замислюєшся, звіряєш свої прожиті роки, аналізуєш грані життя з погляду автора.
До речі, Юра пише свої твори… носом. Натискує ним літери на клавіатурі персонального комп’ютера. У нагоді стають і губи, зуби…
Вісімнадцятого травня у Юри Тітова буде справжнє свято – у Великому залі Київського дитячої Академії мистецтв відбудеться його творчий вечір «Моя душа не може не співати». А організовують його для молодого поета Оболонська райдержадміністрація, районне управління у справах сім’ї та молоді, клуб шанувальників романсу при Київському Будинку вчителя.
Запрошення на цей хвилюючий і незвичайний захід отримали і члени літературно-мистецької студії «Муза», яка діє при міській школі імені Т.Г.Шевченка.
На жаль, Юра – не один, якому судилася згорьована доля. І добре, якщо такі люди знаходять своє місце в житті, самоутверджуються, не піддаються розпачу.
У нашому місті живе тезка Юри Тітова – Юра Краснов, про якого неодноразово розповідала наша газета. Це сильна духом дитина.
За тиждень, що минає, у пологовому відділенні центральної райлікарні не з’явилося жодного маляти. Але не сумуймо – життя триває. А день сьогодні народився о 5 год. 10 хв. І триватиме він до 20 год. 40 хв.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Добра справа

ТУРБОТА І ЛЮБОВ

Позаминулої п’ятниці, напередодні Дня матері і Міжнародного дня сім’ї, директор районного центру соці-альних служб для молоді Т.О.Дмитренко (зліва) і керівник благодійної організації «Нащадки АРАТТИ», яка започаткована англійською фундацією у Макошине, Н.І.Колесник вручили подарунки пологовому і дитячому відділенням центральної райлікарні. Це – вкрай необхідні і потрібні речі – пелюшки, дитячий одяг, памперси, ковдрочки і матрацики, іграшки, постільна білизна, книжки. А ще – пам’ятки-буклети для молодих мам і татусів. Подарували гарні фіранки на вікна, настільну лампу. Усе згодиться – так казали вдячні медики.
На знімку: маленькому Назарчику сподобалися м’які іграшки.

Фото Раїси МИХАЙЛЕНКО.





Свободу слову!

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР ЗАКЛИКАВ КРИТИКУВАТИ УРЯД І МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ

Тиждень тому у Житомирі відбулася Всеукраїн-ська нарада керівників державних і комунальних засобів масової інформації „Суспільство, держава, ЗМІ: вектори взаємодії”. На неї зібралися більше тисячі журналістів з усіх регіонів країни. Працівники ЗМІ та представники влади обговорили сучасні проблеми преси, перспективи її розвитку. Участь у нараді взяв Прем’єр-міністр України Віктор Янукович.

Особлива увага акцентувалася саме на взаємовідносинах засобів масової інформації з органами державної влади та місцевого самоврядування. Як зазначив у своєму виступі голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж, час, коли засновник командував, а редакційний колектив клацав каблуками і брав під козирок, канув у Лету. Стосунки мають бути партнерськими і базуватися на взаємоповазі і довірі.
Свобода слова є одним з найважливіших факторів, що забезпечують нормальний розвиток і функціонування держави, підкреслив голова уряду Віктор Янукович. Дотування державної та комунальної преси, на переконання Прем'єр-міністра, зовсім не означає, що ЗМІ мають підлабузнюватися до місцевої влади. Більше того, Віктор Федорович закликав журналістів критикувати і Кабмін, і місцеві органи влади. Хоча це має відбуватися виключно у конструктивному ключі. "Якщо чиновник сприймає критику як особисту образу, він не повинен працювати в органах влади, - зазначив прем'єр. - Я, наприклад, усе життя сприймав критику й у родині, і в суспільстві як сигнал, що я роблю щось не те або не так, і я був за це вдячний і моїм друзям, і моїм колегам".
До речі, напередодні житомирської наради Віктор Янукович призначив своїм прес-секретарем Ганну Герман, яка до того очолювала київське бюро радіостанції "Свобода". Голова уряду повідомив, що під час інтерв'ю радіо "Свобода" у нього з Герман зав'язалася розмова про свободу слова. І після цієї дискусії Віктор Янукович запропонував журналістці очолити урядову прес-службу.
На нараді окреслено ряд першочергових завдань, які мають бути вирішені найближчим часом. Це - укладення угод на висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, передача майна і приміщень у власність редакційним колективам, поновлення пільг з оподаткування передплати друкованих видань та інші.
Йшла мова й про роздержавлення засобів масової інформації. Цей процес неминучий. Однак проводитися він має виважено, з гарантуванням прав трудових колективів і забезпеченням інтересів держави.
У нараді взяли участь та виступили голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, міністр освіти Василь Кремінь, міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв, голова Пенсійного фонду України Борис Зайчук, народний депутат України Сергій Правденко, керівник ДППЗ "Укрпошта" Василь Мухін та інші високопосадовці.
Від Чернігівщини на нараді виступили заступник голови облдержадміністрації Віктор Тканко та перший заступник редактора газети "Деснянська правда" Петро Громовий.
Прем'єр-міністр України Віктор Янукович запевнив журналістів, що всі підняті на нараді проблеми будуть обов'язково вирішуватися, жодна з них не залишиться поза увагою уряду.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.





Святкували

МАЛЬВ НАСІЯЛА ВІЙНА

9 Травня біля обеліска Слави, що в центрі Мени, відбувся мітинг-реквієм. Перед його початком представники районної влади, громадськості, ветерани Великої Вітчизняної поклали квіти до пам'ятника Невідомому солдату та до обеліска Слави.
На мітингу з вітальним словом і щирою вдячністю до ветеранів звернулися голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, заступник військового комісара району В.В.Безуглий, міський голова М.Д.Кадушко. Своїми спогадами про воєнне лихоліття поділився І.С.Могильний.
Пам'ять про полеглих у Великій Вітчизняній вшанували хвилиною мовчання.
Цього ж дня у районному Будинку культури великій групі учасників бойових дій було вручено ордени "За мужність". На жаль, не всі вони здужали прийти на мітинг, поспілкуватися зі своїми побратимами, отримати заслужену нагороду. Тому ордени отримували за декого з ветеранів їх онуки, правнуки, дружини, діти...
Члени літературної студії "Муза" міської школи імені Т.Г.Шевченка виступили з композицією "Мальв насіяла війна", яка нікого не залишила байдужим у залі. Голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко щиро дякував юним виконавцям.
А вечором, незважаючи на негоду, на центральній площі міста відбулися народні гуляння, кольоровими барвами спалахнув святковий феєрверк.
Діти цього святкового дня розважалися на стадіоні, у міському парку відпочинку працювали атракціони. У кінотеатрі імені Б.Хмельницького демонструвався фільм "І ніхто інший" - про мужніх захисників-визволителів.
***
Урочистості, присвячені 59-ій річниці Великої Перемоги, відбулися в усіх населених пунктах району.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: під час мітингу. Фото автора.





Підсумки

ПОЧИНАЮЧИ З 2000-ГО РОКУ, В РАЙОНІ ПРИПИНИЛИ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ15 СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВ

Нещодавно робочою групою спеціалістів Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації вивчено діяльність сільськогосподарських підприємств району.

У позитивному плані відмічено підвищення ефективності використання сільськогосподарських угідь. Наприклад, урожайність картоплі в минулому році становила в середньому по району 160 центнерів з гектара (4 місце в області), тоді як у 2002 році цей показник становив 116 цн/га. Урожайність льону-волокна – відповідно 6 (1 місце в області) та 4,1 центнера з гектара. Питома вага району в області по виробництву зерна за 2003 рік становить 4% (9 місце), по виробництву льону-волокна 11% (3 місце), картоплі – 46 % валового збору області (1 місце).
Зросла продуктивність дійної череди на 7% і склала 393 кг молока в середньому від корови на початок нинішнього року, що на 34 кг більше середньообласного показника. На належному рівні налагоджена робота щодо збереження поголів’я худоби. Відзначено, що Менський район – один з трьох в області, який збільшив виробництво м’яса у першому кварталі поточного року.
За підсумками роботи у 2003 році від реалізації продукції сільгоспвиробники району отримали 3,5 мільйона гривень прибутку. У п’ятьох господарствах виробництво як продукції рослинництва, так і тваринництва є рентабельним.
Починаючи з 2000 року, не витримали ринкових умов господарювання і припинили свою діяльність 15 сільгосппідприємств. Господарства району продовжують втрачати кошти від реалізації продукції за низькими цінами. Не досягнуто стабілізації поголів’я корів, до початку нинішнього року воно зменшилося на 1 відсоток. Низькі середньодобові прирости ВРХ.
Загалом же, про результати роботи АПК свідчить рейтинг, згідно з яким сільськогосподарська галузь району за підсумками минулого року зайняла перше місце в області. За підсумками роботи у першому кварталі нинішнього року ми поки що на другому місці.

МИКОЛА ПЕТРУШЕНКО.





Ділова жінка

СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА ДАНИЛІВКИ САМА РОБИТЬ ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ І ПОНАД УСЕ ЛЮБИТЬ… МАТЕМАТИКУ

Віра Миколаївна Ситник головує у Данилівці уже 24 роки. Вона – старійшина серед колег у районі. Двічі на виборах місцевих голів їй була альтернатива, однак люди обрали Віру Миколаївну. З досвіду, прожитих літ вона вважає, що головою територіальної громади має бути юрист за фахом, адже стільки законів треба знати і суворо їх дотримуватись.

Не в аспірантуру, а в Данилівку

Народилася і зросла Віра у Блистові. Їхній рід Ляхів був знаний, як математичний. Дід мав за плечима три класи церковно-приходської школи, а працював головним бухгалтером у колгоспі. І батько в математиці був сильний.
- Розказував мені дід, як він мого батька вчив парубкувати, - розповідає В.М. Ситник. - Загадає йому задачу, як батько з нею справиться, значить, може іти на гулі, а якщо ні, то і не рипайся, дід нізащо не пустить. І мене так батько виховував. Любив без кінця повторювати, що знань за плечима не носити.
Закінчила Віра і школу, і інститут з відзнакою. З дипломом учителя фізики і математики мала намір вступати до аспірантури. Та не судилося - 1 травня помирає батько, 25 числа цього місяця попросила направлення на роботу у свій район - поближче до неньки. Запропонували Бігач або Данилівку. Вибрала останню.
Вісім років вчила дітей фізиці і математиці. А після уроків - гурткова робота, громадська - і лектором була, і агітатором, і парторгом у школі. Вийшла заміж, двоє діток на світ з'явилися…

З людьми і для них

- 4 березня 1980 року моїй донечці виповнився рік. І саме цього дня мене було обрано сільським головою, - пригадує Віра Миколаївна. - Правду кажучи, я і не злякалась такого повороту своєї долі. З людьми мені завжди подобалося працювати, спілкуватися, допомагати їм. Як агітатор і лектор, часто бувала у трудових колективах. І знаєте, люди завжди слухали мої виступи з цікавістю. І в школі мені вдавалося тримати дисципліну - на уроках ніхто не шумів, не розмовляв. І вже згодом, коли мене обрали сільським головою, доводилося бути присутньою на колгоспних зборах. Бачила, якщо головуючому не вдавалося навести порядок і тишу в залі, піднімалася я. І всі крикуни ставали такими слухняними, мов учні на уроці.
Віра Миколаївна журиться, що люди останнім часом стали якимись пасивними, ні до якого громадського діла не хочуть ставати.
- На сцену нікого не затягнеш, не хочуть ні співати, ні у виставах брати участь. І дерев стали садити менше - то саджанців нема, то бажання, то пізно уже. Раніше ж такого не було, - каже сільський голова. - Данилівка завжди була співучим селом, любили пісню і у Веселому. Ми там навіть клуб збудували, дарма що село невеличке. Тепер же в ньому живуть старі і немічні, а клуб розпадається.
Кілька років тому кафе у Данилівці постійно було об'єктом крадіжок. Розбивали стіну, виносили з нього випивку і закуску…
- Зараз цього нема. Трьох братів з однієї сім'ї посадили за грати і неподобства припинились, - розповідає Віра Миколаївна. - Так інша біда: дошкуляють сімейні дебошири. Доводиться разом з дільничним і без нього втихомирювати і серед ночі, і в свята та вихідні. Виховую таких за власним сценарієм, і, знаєте, виходить, а головне, що ніхто не ображається.
Працюючи головою територіальної громади, В.М.Ситник вдалося капітально відремонтувати клуб і збудувати фельдшерсько-акушерський пункт у Данилівці, звести клуб у Веселому.
- Колгоспу у нас нема, землі орендує ЗАТ "Корпорація "Інтерагросистема", люди мають роботу, хто хоче працювати, і земля не бур'яніє. Однак душа болить, що газ проходить мимо школи, а майже сотня дітей взимку мерзне у класах. Тримаємо чотирьох кочегарів, платимо велику суму за вугілля і дрова… Сподівалися на допомогу орендаторів, вони і обіцяли. А так мені хочеться втілити у життя свій задум: аби і дітям було тепло, і у медпункті.
Депутатський корпус
У Віри Миколаївни багато помічників. І першою серед них є Ольга Іванівна Корнієвська - секретар сільради.
- У цьому році вона піде на заслужений відпочинок, - каже голова. - Шкода, звичайно, але Ольга Іванівна підготувала собі надійну заміну.
В.М.Ситник постійно вчиться. Не забуває порад і настанов свого попередника Олександра Івановича Середи, на жаль, покійного. А вмінню впорядковувати село щиро заздрить Василю Анатолійовичу Клименку, який стільки дерев і кущів за своє життя насадив! Усі пустирі, стихійні звалища самотужки і зі школярами розчищав. Він, як каже Віра Миколаївна, був вічним депутатом, працював різноробочим у колгоспі, але до його думки прислухались обидва голови - і колгоспу, і сільської ради.
Сільські медики - Людмила Корнієнко і Любов Маслак є депутатами сільської ради. Активні, порядні. ФАП Данилівки міністерською перевіркою визнано кращим в області і на його базі буде проведено навчальний семінар.
Задоволена сільський голова депутатською роботою і начальника відділення зв'язку Ніни Рогової.
- І медики, і Ніна Михайлівна щодня спілкуються з людьми, проймаються їх проблемами. Я вчуся у них слухати і допомагати, переживати і радіти за чужі долі, - зізнається Віра Миколаївна. - І я щаслива від того, що таких помічників маю. Вони перепис населення і худоби зроблять, у неблагополучних сім'ях побувають, ветеранів провідають…
До речі, В.М.Ситник щоразу бере одну з погосподарських книг і сама йде по селу робити перепис.
- Це мені просто необхідно. Своїми очима побачу, як живуть люди, вислухаю їх, поспілкуюся. Ось у переддень свята Великої Перемоги учасникам бойових дій вдома вручила ордени "За мужність", вони були такі схвильовані…

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: В.М.Ситник. Фото автора.





18 травня – Міжнародний день музеїв

СКАРБНИЦЯ ІСТОРІЇ

Так у народі називають музеї. Менському краєзнавчому музею у березні нинішнього року виповнилося 50. Але урочистості з цього приводу відбудуться у день професійного свята. З цього приводу кореспондент «Нашого слова» зустрівся з директором музею Г.Ф.СИРОТКІНОЮ.

- Галино Федорівно, як створювався ввірений Вам заклад, хто є його засновником?
- У далеких 50-х роках у міській школі імені Леніна (нинішнє приміщення школи імені Т.Г. Шевченка) став працювати учителем географії, історії, української літератури і природознавства Володимир Федорович Покотило. Уроки його були змістовними і цікавими, разом з учнями учитель подорожував по рідному краю. Збирали старовинні речі, записували спогади ветеранів, старожилів. І у 1954 році таких матеріалів назбиралося стільки, що їх треба було вже систематизувати. При школі було виділено кімнату, в якій і було відкрито музей на громадських засадах.
- І до нього пішли відвідувачі?
- Звичайно. У музеї проводились уроки географії, історії. На екскурсії приходили не лише діти і дорослі з районного центру, а приїздили і з сіл, інших районів. Експонатів додавалось, і тому у 1960 році музей розмістився в окремому п'ятикімнатному приміщенні, а через вісім років йому було присвоєно звання народного.
- Галино Федорівно, Менський музей має добру славу, він є одним з провідних відділів Чернігівського історичного музею. Що нового додалося в музеї останнім часом?
- Маємо багатий фонд експонатів - 17 тисяч. Одинадцятий рік при музеї діє картинна галерея, в якій є майже тисяча цінних і цікавих експонатів. Найціннішими вважаю картини художника Г.П.Польового і його дружини, які вони передали музею на постійне користування. Заслуговують на увагу і гіпсові барельєфи казкових персонажів Олексія Просужого. Маємо ще колекцію старовинних монет з білону - копали люди зі Степанівки фундамент під новобудову і знайшли горщики з грішми - дві тисячі монет було в них.
- У музея є помічники, спонсори, активісти?
- Це наші колеги - завідуюча Стольненським народним музеєм Валентина Оліфіренко і керівник Дягівського Олег Павленко. А спонсорами є чи не всі будівельні організації міста. Під час ремонту куди не звертались за допомогою - ніхто не відмовив.
- Галино Федорівно, а іноземці відвідували наш музей?
- Чого ж, були. Особливо у 70-ті роки. Приїздили делегації з-за кордону у район, не обминали і музей. Вітали ми чехів, кубинців, американців… І найбільше їм усім сподобався бивень мамонта довжиною понад два метри і вагою 170 кілограмів. Його викинула зі своїх вод Десна. І ще маємо щелепу мамонта - теж подарунок річки. Іноземці біля цих експонатів фотографувалися.
- Такі експонати приваблюють не тільки чесних людей?
- Було й таке. Трапилося це під час останнього ремонту. Невідомі намагалися вирвати двері, але спрацювала сигналізація і працівники позавідомчої охорони прибули через дві хвилини. Як згодом дізналася, після невдачі в Мені злодії побували тієї ночі у Сосницькому і ще якомусь музеях.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Очима нового покоління

«ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ У НАШОМУ РОЗУМІННІ»

На таку тему старшокласники районної гімназії написали міні-твори. Вони щиро ви-клали на папері свої думки. Ось деякі з них:

«День Перемоги ми завжди зустрічаємо як щось особливе. Ми бездумно даруємо квіти ветеранам, награно посміхаючись, проти волі йдемо на мітинг лише тому, що треба. Але ніхто з нас не замислюється над тим, що саме цим людям ми зобов’язані життям. Вони йдуть колоною, яка з роками стає все меншою й меншою. Вони від душі посміхаються нам, але на очах їх можна помітити сльози.
...Вони боролися за нас, за наше світле майбутнє. А чим ми віддячуємо їм? Я стояла біля Вічного вогню й думала... Біля мене не було нікого... Мені стало боляче за те, що для більшості – це лише звичайний вогонь».
Аня.
«Мені шкода тих людей, які воювали на війні. Вони пройшли дуже важкий шлях, і я їм вдячна. Якби не було перемоги у цій війні, то, може, мене не було б на цьому світі. Мій дідусь також воював і розповідав про те, як було страшно й важко пережити ті часи.
Я поважаю ветеранів і в День Перемоги вітаю знайомих бабусь і дідусів із цим святом».
Наталія.
«Я вважаю, що День Перемоги – це не тільки свято для ветеранів війни, але і для всіх людей, які живуть поруч з ними.
За моїми спостереженнями, День Перемоги з кожним роком все краще й краще святкується. Хоч з кожним роком ветеранів меншає, але люди приходять на свято, вітають ветеранів».
Катя.
«День, коли закінчилася війна, не треба ніколи забувати, навіть коли не стане ветеранів. Насамперед, це пам’ять про тих, хто захищав нашу країну від німецько-фашистських загарбників.
Я думаю, треба зробити все, щоб більше ніякої війни не було».
Олександр.
«Ця світла весняна дата, назавжди залишиться в моїй пам’яті, бо головне для повноцінного існування кожної людини – це мирне небо над головою. Потрібно поважати загиблих і тих, хто ще є поміж нами, тих, хто проливав свою кров заради нашого майбутнього. Потрібно вшановувати па-м’ять полеглих хвилиною мовчання, вітати ветеранів букетиком квітів, дякувати за їхню відвагу і мужність».
Аня.





На всі руки майстер

ВІТАЛІЙ БЛЕЦКО САМ ЗБУДУВАВ ДВОПОВЕРХОВИЙ БУДИНОК. І МРІЄ ПРО... ВОДОСПАД

– Молодий був, завзятий, іноді і до ранку з цеглою і розчином возився, а втоми не відчував. І так я захопився будівництвом, що і роботу залишив. Нікого у помічники не просив, не наймав теж, жодної копійки чужим людям не заплатив, – розказує Віталій Романович.

Три сотки
Родина Блецків переїхала в Мену з Осьмаків у 1970-му. Через деякий час в автокатастрофі гине батько, і мати залишається з чотирма дітьми. Віталію на той час було лише десять років.
Минув час. Позаду зосталися і випускний у школі, і одруження, і далекий Мурманськ. Жили разом з матір'ю, а мріяли про свою оселю.
На той час прорізали провулок Шкільний, і Блецко попооббивав чиновницьких порогів, аби і йому відвели площу під забудову. Іншого місця не бажав - поруч батьківський дім, а через хату - братова оселя. І місце гарне - річечка, повно зелені, весною солов'ї аж захлинаються від співу.
Прийшли архітектори, а наміряти практично вже було і нічого - всі ділянки землі забудовувались. Віталій запримітив такий собі трикутної форми пустир розміром з три сотки. Попросив його. Не відмовили, хоча й дивувалися щиро: та на тому клапті землі і хати путньої не поставити, а ще ж треба сарай. А городину де садити?
Своїми руками
Віталію Блецку допомагає реалізовувати всі плани і задуми його багата фантазія.
- Я ніби на екрані побачив на тих трьох сотках власний дім, - розказує Віталій. - Двоповерховий, з балконами. А поруч - гараж, сарай - теж двоповерхові. У дворі - клумбу, садок, під парканом - теж квіти.
На той час працював він у колгоспі імені І.Д.Сидоренка. Провчившись два роки у Чернігівському педагогічному інституті, залишив навчання. Покинув і спорт - кілька років поспіль займався вільною боротьбою, став кандидатом у майстри спорту. Після роботи включав потужну лампу денного освітлення і будував.
Дім у Блецка оригінального проекту: з виступами, балконами, великими вікнами. Кімнат в оселі вистачає. Приміром, на другому поверсі є дві спальні - для дітей і дорослих, робочий кабінет мами, де вона шиє, в'яже, вишиває. Є і комп'ютерна кімната - в ній татко з синами працюють. Внизу - кухня, світлиця, ванна, туалет. До майстерні і котельні з теплицею є вихід з кухні, вони знаходяться у підвальному приміщенні.
Рибки і квіти
У світлиці є величезний акваріум з безліччю екзотичних рибок.
- Я його сам за один день зробив, на день народження сина, - каже Віталій Романович. - Згодом з'явилися ще два в кухні, на другому поверсі. Хлопцям обладнав у їх кімнаті спортивний куточок.
У кімнатах дуже багато квітів. Ростуть вони у горщиках і вазонах на підвіконнях, стінах і підлозі. Цвітуть, зеленіють, плетуться - краса така, що за півгодини і не намилуєшся.
Повно квітів і в дворі. До речі, кожен метр землі садиби Блецка працює з повною віддачею. Збудував хазяїн два гаражі, сарай - усе у двох рівнях, зручне. Є де і худобі, птиці жити, є де прання розвісити та так, що і дощ не намочить. Ростуть у дворі виноград, яблуні, вишні.
- Ось яблуньку одну довелося під паркан перенести, - показує Віталій Романович. - Бо задумав збудувати сауну. Двоповерхову. Уже бачу її в уяві. А якщо щось задумав - обов'язково зроблю.
Заробляє гроші не в Москві
У Блецка є не один верстат, на яких він працює з деревом, металом. До речі, зробив він їх теж власноруч. Купував книги спеціальні, просиджував у читальному залі бібліотеки - з періодики брав інформацію для свого задуму. До речі, у Блецка велика домашня бібліотека, однак художньої літератури в ній нема, а все спеціальна: з фотосправи, зварювання, про квіти, рибок, по садівництву, про домашніх тварин.
У колгосп Віталій так і не повернувся. Працює в установах, організаціях за трудовою угодою - будує, кладе лицювальну плитку, зварює ворота, огорожі, хвірточки.
- Маю замовлення і від людей, - каже. - Іноді 6 - 7 робіт одразу збігається. Тож копійку в сім'ю приношу непогану, у Москву чи Київ на заробітки їхати нема потреби. Ось нещодавно купив фотоапарат за 700 доларів. Можливо, відкрию власний фотосалон, є такий задум.
Знають Блецка і в Сосниці - там він оздобив кахлем не одну новобудову.
- Якби мені ще хоч дві сотки землі, то посадив би виноградник, збудував басейн, розвів риб, був би у мене і водоспад...

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Віталій Блецко з сином Владиком. Фото автора.





Покликання

ПАХНЕ ДЕРЕВО ДИТИНСТВОМ

Прізвище його для нас незвичне – Яуров, а звуть його Михайло Васильович.
Родом він із Тюмені, а нині живе у нас, у Мені. Після всіляких працевлаштувальних перипетій відкрив свою справу: ремонтує меблі різних гатунків. Власне, цей ремонт полягає у повному відновленні, чи, як сказати, в реставрації старих споживаних речей, з новим дизайном. Працює офіційно. Ось не так давно реставрував 20 ліжок у санаторії «Остреч».
Свого часу Михайло Васильович закінчив будівельний технікум, набув там теоретичних знань. Але практика у його житті була змалку. І батько, і дід займалися столярством, скільки він і пам’ятає. Власне, образ діда він пам’ятає не дуже, але запах стружок з-під його інструментів залишився в па-м’яті назавжди. А ще – і це вже не з психологічної тематики – потяг і вміння до столярства.
Найсерйозніша і найперша його робота, ще в дитинстві, полягала в тому, що він розібрав старий письмовий стіл і змайстрував із нього тумбочку під магнітофон.
– Це моє, – каже Михайло Васильович, – я отримую задоволення від цієї роботи, я цим живу, я творю.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.





Критична ситуація

„МЕНСЬКИЙ КОМУНАЛЬНИК” ОПИНИВСЯ НА МЕЖІ БАНКРУТСТВА

Тарифи на водопостачання та водовідведення, що діють зараз, відшкодовують реальну вартість цих послуг відповідно на 76,7 та 82 відсотки. З початку року збитки ЗАТ „Менський комунальник” склали 16 тис. грн.

У результаті підприємство має значне перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською і фактично опинилося на межі банкрутства. Несвоєчасно виплачується заробітна плата. Виникла заборгованість за спожиту в квітні електроенергію, через що Менський РЕМ зменшив ліміт споживання електроенергії до 64 відсотків від потреби. Тому виникає загроза збоїв у водопостачанні та водовідведенні.
Така ситуація складалася роками. У 2001 році рівень відшкодування витрат з водопостачання складав 91,9%, з водовідведення - 93,4%. Тоді збитки склали 20,5 тис. грн. У 2002 році відшкодування витрат на водопостачання знизилось до 76,8%, а на водовідведення - до 72%, збитки - 114,3 тис. грн. У першій половині минулого року тарифи на водопостачання відшкодовували всього 66,6% його реальної вартості, на водовідведення - 68,3%. Завдяки введенню нових тарифів ситуація змінилася на краще. У другій половині 2003 року водопостачання оплачувалося на 96,6% його вартості, а водовідведення - на 98,3%. Однак "Менському комунальнику" не вдалося уникнути збитків, які за підсумками року склали 87,4 тис. грн.
На зростання реальної вартості комунальних послуг впливає кілька чинників. Зокрема, з початку цього року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", згідно з яким платники єдиного податку сплачують відрахування до Пенсійного фонду в розмірі 32% фонду заробітної плати (минулого року цих платежів не було). Крім того, підвищилась мінімальна заробітна плата, а це теж додаткові витрати.
Для покращення економічної ситуації, що виникла не підприємстві, потрібно терміново запроваджувати тарифи зі 100-відсотковим відшкодуванням витрат. Хоча є й інший шлях. Міська рада може прийняти рішення про введення в дію знижених тарифів, передбачивши кошти на відшкодування витрат ЗАТ "Менський комунальник". Статтею 191 Господарського кодексу України передбачено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін на послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення, та застосування яких унеможливлює отримання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію.

ВАСИЛЬ ЗИМА.