Запитання тижня

ЩО ДЛЯ ВАС ОСОБИСТО ОЗНАЧАЄ СЛОВО «МАМА»?

Парасковія Михайлівна ПАТЮТКО – жителька Семенівки, бібліотекар місцевої школи:
– Це найсвятіше слово. І поки жива мама, не так гостро відчуваєш її присутність чи відсутність, якщо вона кудись на день-два поїхала. Але коли найрідніша людина ступила за межу Вічності – тоді до цього найдорожчого слова зовсім інший вимір. Мама – це життя, це – світ.
Петро Іванович МАЙСТРЕНКО – пенсіонер із Мени:
– Мама – це таке слово... Воно миліше за хліб і воду, повітря і сонце. Мама – берегиня сім’ї, роду. На неї молитися треба, допоки вона поряд.
Любов Олексіївна ЛИХОДІД – заступник прокурора району:
– За своїми службовими обов’язками мені доводиться брати участь у судових засіданнях, на яких позбавляють батьківських прав горе-татусів і непутящих мам. Іноді діти самі пишуть заяви, аби їх взяли під опіку родичі, а матір позбавили права іменуватись цим святим словом. І коли суддя зачитує цей документ, не втримуюсь від сліз. І головна причина в цьому одна: горе-матері міняють свою любов до дитини на горілку і моральне падіння.
Ірина Олександрівна ШТУС – випускниця Чернігівської біблейської школи, жителька Мени:
– Уже три роки минуло, як моя мама назавжди полишила нас із братом. Неймовірно важко мені зараз вимовляти це слово. Воно ятрить мою душевну рану втрати найдорожчої людини, яку ніколи не повернути і не воскресити. Я молюся за її душу, аби у Вічнім Царстві вона мала спокій.
Сергій Віталійович ІЛЛЯШИК – студент Новгород-Сіверського медичного училища, житель Пам’ять Леніна:
– Для мене слово «мама» – це як ясна зірка серед темної ночі, як дивовижної краси квітка серед лугової трави. Мама – це все, вона дорожча за весь світ з усіма його багатствами. І ніякі ліки так не полікують зболену душу, як мамине лагідне слово.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– Воно вміщує у собі усю любов і добро, які є на цьому світі.





Жіноцтво

БОГОМ ДАНЕ ЩАСТЯ БУТИ МАТІР’Ю

Менська районна організація Спілки жінок України діє в Менському районі понад 10 років.

Уже стало традиційним проведення кожного року конкурсу «Жінка року». Переможці беруть участь в обласному конкурсі. В цьому році наш район на обласному конкурсі представляли Катерина Олексіївна Фесюн – сільський голова Бірківки та Валентина Миколаївна Пилипенко – помічник-консультант народного депутата України О.В.Петрова.
На високому рівні проводився ярмарок «Що може жінка».
До Дня матері в центральній бібліотеці влаштовано книжкову виставку «І помолюся матері єдиній». Готуємося провести вечір-сповідь «Молитвою тебе вітаєм, мати». В сільських бібліотеках також проводитимуться масові заходи, присвячені Дню матері – це і виставки, і вечори вшанування матерів тощо.
У ході благодійних акцій допомагаємо пенсіонерам, немічним людям, жінкам, на долю яких випало горе. Допомогли бабусі Олександрі Нестеренко з Мени, яка виховує правнука, багатодітній мамі Марині Сітько з Березни.
У нашому районі багато чарівних, чудових жінок, які працюють у різних сферах. Багато є жінок-мам, які виростили і виховали прекрасних дітей і по праву пишаються ними. І тому я в переддень свята вітаю всіх мам, що народили і виростили хоч одну дитину. Це велике щастя, дане Богом, бути матір’ю.
І хай нам усім Бог посилає здоров’я, оберігає наших дітей від поганих вчинків і благословляє на правильний шлях.

РАЇСА ФЕСЮН.





Щаслива сімка

ВЕЛИКА РОДИНА

То правду люди кажуть, що своєї долі і конем не об’їдеш. Хіба думала Наталя, що їй доведеться колись полишити свою Олишівку і жити з великою родиною у Волосківцях? Та вона і села такого не чула і не знала, де воно.
А от сталося. Приїхав у Олишівку парубок з Гориці (це нашої Локнистенської сільської ради невеличке село), побачив Наталю і сказав собі «Оце, Вікторе, та, яку ти так довго шукав”. А було Віктору Козлову на той час тридцять років. Обраниця ж його – на десять літ молодша.
Переїхали згодом у Волосківці – тут Наталя роботу отримала, на якій і зараз працює. Вона – оператор Чернігівського лінійного виробничого об’єднання магістральних газопроводів. Квартиру від роботи отримало подружжя – з газовим опаленням, у двоповерховому будинку.
Семеро ясних сонечок звеселяють їх оселю. Найстаршому Сергію – 18 років, а найменшій Ані – півтора. А ще маминими помічниками є Віктор, Максим і Роман, Яна і Настуся.
Ніяка робота в сім’ї не робиться без дітей – садять і обробляють город усі разом, хлопці знають як і коня запрягти, і гній з хліва вивезти. А дівчатка давно вміють і посуд помити, і грядки прополоти, попрати, у хаті прибрати. Їсти готувати мамі допомагають.
Мама дуже щаслива у своїх дітях. Радіє за них і татко. Бо не бешкетниками ростуть, їм нема коли по селу бігати. Торік Яна і Максим оздоровлювались на Азовському морі – путівки дали з маминої роботи. А нинішнього літа у Бердянськ на відпочинок поїдуть уже троє – разом з Настунею.
Сім зірочок, сім надій, сім щасть, сім сподівань на все краще для мами, родини і всієї України.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: ось вона, велика і дружна родина. Фото автора.





Бувальщина

МАТЕРИНЕ СЕРЦЕ

Ганна любила в усьому порядок: щоб і на городі не бур'яніло, і в хлівах велося, і в хаті щоб було, як у віночку. І дітей цьому вчила.
Виросла донька, випурхнула з села. А син залишився. Працював, матір беріг. А тоді ніби ману хто накинув: став у чарку заглядати. І ніякі материні вмовляння і сльози на нього не діяли.
А тут дочка приїхала, подивилась, як живе мати, й забрала її до себе. І не хотіла ненька сина одного лишати, боялася, що зіп'ється остаточно. Дочка ж умовляла: "Ви ж йому готове все подаєте: борщ гарячий з печі, в чистому в усьому ходить. А як сам зостанеться, то й дбатиме про себе сам, ніде не дінеться".
Живе мати у місті. Ні дров у хату не носить, ні відер з водою. Не життя, а рай. Уже і спина не болить від сапання, і мозолів нових нема. Душа спочиває, а серце на голках: як там її син? Чи город виорав, чи квочку на яйця посадив?
Сказала якось:
- Поїду, хоч одним оком на хату гляну...
А дочка:
- І не думайте, мамо. Ось буде у мене відпустка, разом з'їздимо у село, хату вибілимо, на батьковій могилі квіти посадимо.
Ніби й згодилась. А лягла спати - перед очима садок, який вони ще будучи молодими, з чоловіком посадили. А ще - довга лавочка під парканом, на якій вона з сусідками після натрудженого дня сиділа...
На ранок, коли дочка подалася на роботу, мати написала їй записку: "Доню, не ображайся на мене. Серце так за домівкою зболілося, боюся, що не витримає. За тиждень повернуся".
...Село зустріло її спекою, голосним кукуріканням півнів. Здавалося, що хату її ніби хто подалі відсунув - ось іде, поспішає до неї, а воріт ще не видко. Ось Маньчина садиба, а он Пилип за щось зі своєю Марфою сперечається.
Ось, за їхньою хатою і її. Але... Що це? Ні воріт, ні паркану, ні хвірточки. І хліва нема. Невже пожежа все знищила? Не схоже, попелища ж нема. Стояла, немов укопана. І не бачила ні не запораного городу, ні лютої кропиви, що по-злодійськи у вікна небіленої хати заглядала.
Думки роїлися, мов розтривожений вулик. У горлі стояв твердий клубок туги, болю. А серце...
Ледь переставляючи ніби ватяні ноги, ступила на забур'янене подвір'я. Сінешніх дверей чомусь не було, значить, і відкривати нічого. Сіпнула хатні, диким писком озвалися незмащені завіси... У хаті - пустка. Ні меблів, ні телевізора, ні килимків на підлозі... Стіл захаращений брудними чарками і порожніми пляшками. А у барлозі з лахміття, де колись стояло ліжко, спав її п'яний син. Неголений, худий, брудний.
Враз в очах спалахнуло безліч яскравих вогників, через хвилину настала темрява. Серце материне, нарешті, вирвалося із зболених грудей... У Вічність...

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.