Запитання тижня

ЧИ ПОВИННА УКРАЇНА ВИВЕСТИ СВОЇ ВІЙСЬКА З ІРАКУ?

Відповідають:

Ірина Миколаївна МАЛИХ – жителька Кукович:
– Наші хлопці не з добра їдуть у той Ірак. Була б нормальна робота, хороший заробіток – хто б з молодих хлопців їхав у чужу державу і ризикував своїм життям? Я вважаю, що Україна повинна вивести свої війська з Іраку, молоде покоління треба берегти, дбати про нього.
Віталій Михайлович МАКСИМЕНКО – старший помічник прокурора району:
– Україна має дотримуватись міжнародних зобов’язань. Крім цього, участь наших миротворців – це не тільки почесна місія, а й практична допомога у розбудові демократичного суспільства в Іраку. Наша держава матиме вагомі наслідки як у політичному, так і в економічному плані для свого престижу і авторитету на міжнародній арені.
Василь Олександрович КАЛЮЖНИЙ – житель Мени:
– Я завжди був проти участі наших військово-службовців у бойових діях інших держав. Скільки молодих життів обірвалося в Афганістані! Та й тепер домовини привозять з тілами загиблих. І я тільки за те, щоб наші хлопці служили вдома, і не треба нам ніяких миротворчих військ і тим більше участі їх у воєнних діях.
Марія Макарівна БІБИК – пенсіонерка з Чапаєвки, 89 років:
– Я в політиці не дуже-то розуміюся, однак добре знаю, що наші онуки мають бути вдома – працювати, ростити дітей, дбати про своїх батьків, а не їхати заробляти гроші за кордон. Не всі, на жаль, звідти живими повертаються. І миротворці теж гинуть.
Володимир Михайлович ПАВЛЕНКО – начальник Домницької виправної колонії №135:
– Боляче мені дивитися на молодих людей, котрі стали інвалідами, беручи участь у війнах чужих держав. Моя думка однозначна: наші хлопці повинні служити в Україні. Хоча рішення вводити миротворчі сили України приймалось на державному рівні. І до моїх міркувань чи хто й прислухається.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– Якщо небезпека настільки сер- йозна, що загрожує життю наших військових, то дійсно треба покинути цю країну. Хоча захищати мир – потрібна і благородна справа.





На війні

В ОБЛИЧЧЯ ПОСМІХАЮТЬСЯ, А В СПИНУ ЛЕТИТЬ КАМІННЯ

Коли завирували засоби масової інформації з приводу загибелі нашого вояка в бою за міст через річку Тигр в Іраку, то назву міста, де це сталося, називали по-різному – Ель-Кут і Аль-Кут. Навіть Інтернет в інформативному блоці з кіль-кох новин подав назву по-різному. Точну відповідь знає менянин Сергій Іщенко (на знімку – справа). Він нещодавно повернувся з Іраку.

- І самі іракці називають це місто також по-різному: і Ель-Кут, і Аль-Кут. А вся справа в тому, що Ель і Аль це просто нейтральні префікси, які не несуть ніякого навантаження. А саме місто має назву Кут.
Сергій був призваний на строкову службу до Збройних Сил України 11 листопада 2001 року. Потрапив у навчальний підрозділ, де набув кваліфікації водія-механіка тягача МАЗ-537 для перевезення гусеничної бронетехніки і отримав звання молодшого сержанта.
- Чому тягач призначений для перевезення саме гусеничної бронетехніки? - перепитує Сергій. - Та все дуже просто. Колісні машини можуть зробити за раз марш-кидок до півтисячі кілометрів і все нормально. А, скажімо, якщо танк подолає таку відстань самотужки, то зразу міняй гусениці.
Строкову службу Сергій Іщенко до кінця не дослужив. Скориставшись законною можливістю, перейшов на службу за контрактом. А потім погодився на службу в батальйоні миротворчих сил.
...Через чотири години польоту приземлилися в Кувейті. Дочекалися в тамтешньому порту Ель-Кувейт морського порому зі своєю військовою технікою і своїм ходом рушили до Іраку.
Їхали два дні. Ночували на території Іраку в місті Анна-Сірія. А вже потім дісталися Ель-Кута, де була основна база. Це на півдні Іраку у провінції Васід, десь кілометрів за 180 від Багдада. Власне, українські миротворці якраз і підтримують громадський порядок у цій провінції, відповідають за весь Південь Іраку. Вони охороняють банки і аеродроми, наглядають за ірако-іранським кордоном, до якого від Ель-Кута 100 кілометрів.
Патрульний екскорт формувався таким чином: першим ішов автомобіль УАЗ з чотирма чоловіками української військової поліції (пов'язка на рукаві із значком "MP"), за ним іде "Нісан" з різною кількістю людей в залежності від модифікації автомобіля, це - іракська цивільна поліція ("IP"), далі Сергій своїм 131-м ЗіЛом, у кузові якого 10 чоловік іракської військової поліції (CDCI), і нарешті наш БРДМ - бойова розвідувальна дозорна машина. Між собою ці машини тримали радіозв'язок.
Одного разу БРДМ передав по рації, що його обстрілюють. Розвернулися. Спіймали снайпера. Привезли на базу, де з ним попрацювала інтернаціональна розвідка - українці, американці і поляки. "Язик" видав інформацію, що за Тигром в очеретах стоїть замаскований "ГРАД", по-старому "Катюша", готовий будь-якої миті обстріляти базу наших миротворців. Перевірили. Правда. Притягли реактивну установку на базу. Розрядили. Снаряди підірвали. Автомобіль "Урал" розібрали на запчастини.
- Взагалі, - розповідає Сергій, - іракці - народ надто своєрідний. Їдемо, стоять, посміхаються привітливо махають руками. Минув, дивишся в дзеркало заднього виду, уже летить каміння. Інші відверто "стріляють" по тобі з пальця або показують ребром по горлу.
- І взагалі іракці полюбляють шпурлятися камінчиками, - розповідає далі Сергій. - Ми коли приходили на базу й ставили техніку на стоянку, обов'язково піднімали капоти, аби захистити вітрові стекла, бо поб'ють. А так каміння з двигуна вибрав, завівся та й поїхав.
Нещодавно засоби масової інформації детально описали бій наших миротворців за міст через річку Тигр в Ель-Куті, де загинув один наш співвітчизник. Так от, цей міст доводилося охороняти і Сергію Іщенку. Одного разу, коли вони виставили перед мостом бронезагорожу, на мосту з'явився чоловік весь обвішаний вибухівкою, який став наближатися до нашого поста. Наказ же нашим був жорсткий: "Не стріляти!" Однак, коли ситуація досягла критичної межі, наказ змінився, і наш снайпер "вибуховика" нейтралізував.
- Ми якось не втрапляли в серйозні перепалки, - згадує Сергій, - а от сусідньому батальйону, що базувався ближче до Багдада, в Ес-Сувейрі, перепало.
Три патрульні бронетранспортери несли нічне чергування навколо міста. Перший напоровся на фугас. Другий став його об'їжджати і теж підірвався на міні. У цей же час їх обстріляли з гранатометів. Три постріли виявилися влучними, броню порвало на шматки. Одному воїну відірвало руку з плечем, іншого поранило в око з проникненням осколка в голову, шістьох контузило.
Патруль, у якому був і Сергій, поспішив на допомогу своїм. Місце, звідкіля стріляли по наших бронетранспортерах, знайшли відразу. Там уже нікого не було, лише валялися автомати ще радянського виробництва, гранатомети і що дивно, як каже Сергій, прилади нічного бачення абсолютно новітнього зразка.
...Сергій Іщенко прослужив в Іраку півроку і дев'ять днів. Приземлився в Борисполі, відбув до своєї частини. Поїхав до Миколаєва, де в порту зустрів пором зі своїм автомобілем. Передав його згідно з наказом в іншу частину.
Повернувся. Взяв відпустку і... розірвав контракт.
Досить.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.