Тиждень

НІКОЛИ Б НЕ ЗНАТИ ВІЙНИ

У понеділок і вівторок ми поминали померлих. Згадували рідних живими, подумки зверталися до них з теплими словами любові і вдячності. Віддавали їм свою шану.
Саме в ці дні до редакції надійшов лист від 85-річної жительки Киселівки Євдокії Олещенко. Ця жінка, зморена життям і невимовною тугою за загиблим у роки війни чоловіком, написала вірш. Вірш-пам’ять, вірш-реквієм...
Стоять відра на порозі, відчинена хата,
Стара вдова на дорозі жде свого солдата.
Скажи, голубе мій милий, де твоя могила?
Якби знала, поїхала б, квіти посадила.
.................................................................
Як я хочу тебе бачить, про все розпитати,
Повернися, мій коханий, до рідної хати...
А тоді б і повмирали у рідній хатині,
Нас би діти поховали в одній домовині.
Насіяли б на могилі пахучої м’яти,
А на хресті б написали: „Це батько і мати”...
Ті трагічні роки війни донині горять жорстокими рубцями бойових ран на тілі нашого народу. Скільки тисяч вдів і матерів ще зберігають пожовклі, зі слідами сліз листки з коротким „пропав безвісти” або з незрозумілим і до болю образливим „у списках загиблих, поранених і тих, що пропали безвісти, не значиться”. І ми безсилі полегшити хоча б чимось це горе. Скільки за цими скупими словами офіційного повідомлення приховано справжніх подвигів, скільки безіменних героїв... І найкраща для них нагорода – це наша світла пам’ять і любов.
Сонце сьогодні зійшло о 5.46, зайде о 20.07.
А у пологовому відділенні центральної райлікарні народилося п’ятеро немовлят: два хлопчики і троє дівчаток.Ніколи їм не знати війни!

НАТАЛІЯ МАРЧЕНКО.





Влада іде до людей

ГРОШІ НА ШИФЕР ДЛЯ КОЛИШНЬОЇ ЦЕРКОВНО-ПРИХОДСЬКОЇ ШКОЛИ

Позаминулого четверга у Блистові відбулося засідання виїзної приймальні райдержадміністрації. Представники районної влади оглянули фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб, церкву, школу і знівечений дитсадок. Сказати лишень, що «оглянули», це нічого не сказати. Отже...

Школярів усе менше
Місцева школа вражає армійською чистотою й порядком, санаторною охайністю і дитсадківським затишком. Дуже багато в коридорах і в класах зелені. А ще більше наочності. Однак експозиція одного стенду надто щемно торкнулася душі. Ось вони, випускники школи - сьогоднішні захисники Вітчизни. Назва стенду говорить сама за себе: "Вони захищають Україну".
Спортзал - типового проекту. Для занять, здається, є все. Будь-яка інша школа позаздрить.
У кабінеті інформатики встановлено п'ять комп'ютерів. Для 137 школярів вистачає в акурат. Правда, школа могла б прийняти до 300 учнів, та немає в селі дітей. Цікаве спостереження: чим нижчий порядковий номер класу, тим менше в ньому дітей.
Не тримається молодь у селі. Немає роботи. Хоча числиться тут аж три сільгосппідприємства. Уже й дитсадок розібрали, он, на фото, світить голими облупленими ребрами і вибитими зіницями-вікнами. Доручив голова райдержадміністрації компетентним органам розібратися. Та люди подейкують, що той дитсадок списаний законним чином. А марно, там би могли дві сім'ї поселитися, можна було б будинок престарілих облаштувати, зрештою, віддати дядьку, хай би сіно там ховав, прокоментував факт розрухи П.Ф.Киценко.
Сила традицій
Тим часом, між двоповерховим корпусом сучасної школи і церквою могутньо стоїть добротне приміщення. То колишня церковно-приходська школа, збудована на початку позаминулого століття. Тут тепер шкільний краєзнавчий музей. Ось, подивіться, легенда силового спорту блистівчанин Терентій Савич Корінь. Він міг підняти на одній руці чотирьох чоловік, одночасно поборотися з тридцятьма. Богатир, одне слово. Свого часу був чемпіоном світу.
Уже потім на засіданні виїзної приймальні Петро Федорович Киценко скаже:
- Давньої слави козацьке село Блистова і її треба відроджувати.
Згадавши про приміщення колишньої церковної школи, він пообіцяв виділити кошти на перекриття даху.
За церквою, над красунею річкою Пулкою, росте розлогий клен. Перед ним укопано табличку, з якої дізнаємося, що під цим кленом 22 червня 1941 року святкували випускний вечір 42 випускники Блистівської школи. 14 з них не повернулися з війни. І донині кожнорічні випускники приходять до цього клена. Ось де простежується зв'язок поколінь. І недарма П.Ф.Киценко процитував з цього приводу напис на одному із шкільних стендів: "Ніщо так не зміцнює колектив, як традиції".
Було, та нема
Удачливого землекористувача треба шукати самим, а не чекати оманливих пропозицій. Цей вислів голови райдержадміністрації на засіданні виїзної приймальні можна вважати основною тезою зібрання.
Нас обдурили, ремствують блистівчани. Дайте нам за що зачепити руки, просять молоді. А за що зачепитися? Був млин - нема. Була пилорама - нема. Були трактори й комбайни - нема. Нічого нема. Є тільки три "паперові", з дозволу сказати, сільськогосподарські підприємства. Гуляє земля. Гуляють люди. Хто винен?
На засіданні було розглянуто й інші злободенні питання. Зокрема, про несусвітні черги до державного нотаріуса в Мені. П.Ф.Киценко дав доручення відповідним службам розробити графік прийому до нотаріуса. Щоб не їхали всі скопом, а щоб у визначений день, нотаріус приймав людей з визначених сіл.
Після засідання голова райдержадміністрації провів особистий прийом громадян.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: П.Ф.КИЦЕНКО з місцевим священиком Олексієм. Фото автора.





ЗМІстовна розмова

ПРЕСА МАЄ ЙТИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Широке коло питань, що стосуються стану та розвитку засобів масової інформації області, було обговорено на засіданні „круглого столу” у Центрі підвищення кваліфікації держслужбовців ОДА. Зорганізовано захід прес-клубом управління у справах преси та інформації облдержадміністрації. А участь у засіданні взяли журналісти області та заступники голів райдержадміністрацій, начальники відділів з питань внутрішньої політики органів виконавчої влади.
„Круглий стіл” проводився у рамках підготовки до сьомої Європейської Міністерської конференції з питань ЗМІ, яка відбудеться у Києві у листопаді цього року. Начальник управління у справах преси та інформації Дмитро Никоненко детально розповів про сьогоднішній інформаційний простір Чернігівщини та окреслив найзлободенніші проблеми ЗМІ – від технічного забезпечення роботи журналістів до майбутнього роздержавлення комунальних засобів масової інформації.
На засіданні виступив також завідувач відділу взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації Олег Михайленко. Своїми міркуваннями щодо проблем ЗМІ, свободи слова поділилися редактор газети „Сіверщина” Петро Антоненко, секретар правління громадської організації „Молодіжний інформаційний центр” Юрій Паперний, уповноважений комітету Верховної Ради України з питань свободи слова у Чернігівській області Василь Чепурний.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.





Святкуватимемо

ЗА ДВА МІСЯЦІ – „ДРУЖБА”

На черговому засіданні оргкомітету з питань підготовки та проведення Міжнародного молодіжного фестивалю „Дружба-2004” голова оргкомітету, перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Гущенко наголосив на тому, що оскільки Україна цього року – приймаюча сторона, то жодного прорахунку в питаннях підготовки та проведення фестивалю не повинно бути. Тим більше, що дане питання є політичним – захід збираються відвідати найвищі посадові особи трьох держав. На урядовому рівні прийнято рішення про утворення оргкомітету з питань підготовки Міжнародного молодіжного фестивалю „Дружба-2004” на чолі з віце-прем’єр-міністром України Дмитром Табачником; заступниками голови оргкомітету є голова облдержадміністрації Валентин Мельничук та міністр України у справах сім’ї, дітей та молоді Валентина Довженко.
Цього року вирішено зробити певне оновлення змісту фестивалю – зробити його молодіжним по-справжньому, підсилити економічний блок; в планах також проведення історико-культурної експедиції „Братина-2004”.
Після підписання розпорядження голови облдержадміністрації „Про Міжнародний молодіжний фестиваль „Дружба-2004” відповідними управліннями та організаціями вже проведена певна робота. Але, зазначив Володимир Гущенко, ще необхідно додати конкретних справ, більше залучити до підготовки фестивалю підприємств, орга-нізацій, спонсорів.
Планується, що наступне засідання буде виїзним, щоб подивитися стан дорожнього покриття, благоустрій траси та населених пунктів, підготовку майданчиків для торгівлі, прийому офіційних делегацій, підготовку прикордонного та митного переходу, приведення в порядок Монументу Дружби та території навколо нього тощо.





Відпочинок

САНАТОРІЙ «ОСТРЕЧ» ВІДКРИВ НОВИЙ СЕЗОН

Нинішнього сезону у санаторії до 40 існуючих процедур додалося ще дві. Запрацювали відділення аплікаційної грязі і грязерозвідні ванни. Це для тих, хто страждає на остеохондроз. А ще в «Остречі» поповнено новою діагностичною і лікувальною апаратурою офтальмологічний кабінет, придбано додаткові тренажери в кабінет лікувальної фізкультури. На черзі – пуск у дію ультразвукового апарату, який уже куплено, але нема фахівця, який би на ньому працював.

Ремонт і комфорт

До відкриття сезону нинішнього року зроблено косметичний ремонт лікувально-діагностичного відділення, адміністративного корпусу, грязеводолікарні, харчоблоку, спального корпусу №2, який розрахований на 100 місць. А спальний корпус №1 реконструйовано. Тепер 150 чоловік можуть у ньому проживати як кому захочеться: є одно-, дво-, три- і чотиримісні кімнати з усіма зручностями. Правда, капітальний ремонт першого поверху не вдалося завершити до відкриття оздоровчого сезону через великий обсяг робіт. Та до 1 травня, як запевнив заступник головного лікаря Я.В.Кордибанюк, усе буде завершено.
Минулого понеділка до санаторію заїхали 80 чоловік відпочиваючих з усіх регіонів нашої області. А всього продано 477 путівок (це за результатами першого тендеру), за якими поправляють своє здоров'я 576 чоловік. У другому тендері стане відомо, скільки "Остреч" прийме ліквідаторів аварії на ЧАЕС та потерпілих від її наслідків.
Передбачено чотириразове харчування для дорослих і п'ятиразове - для дітей. 120 чоловік обслуговуючого персоналу здравниці дбають про відпочинок, оздоровлення, розваги і харчування відпочиваючих.

Лікування

Діапазон процедур у санаторії широкий і ефективний. Тут можна лікувати практично всі органи. Новинка: в офтальмологічному кабінеті на повну потужність запрацювала комп'ютерна установка по діагностиці і лікуванню косоокості і амбіліопії (загального порушення зору). Усіх дітей, які приїздять до санаторію і оздоровчого комплексу "Казковий" обстежують у плановому порядку. І, на жаль, майже у половини оглянутих є патологія, яку тут же лікують. У кабінеті - сім одиниць лікувальної техніки для очей.
Як і в попередні роки, функціонують лікувальні і оздоровчі душі, ванни, є масажні процедури, а до кабінету функціональної діагностики завжди черга - тут за допомогою комп'ютера можна зробити електрокардіограму, повністю обстежити внутрішні органи.

Відпочинок

Санаторій "прописався" чи не в найкрасивішому місці Менщини: сосновий бір, березовий гай оточують його. А ще голубе озеро з білими ліліями влітку.
А що може бути краще, аніж побувати у такому природному раю? Отож, і гуляють відпочиваючі у лісі, біля водойми. До їх послуг - бібліотека, кіноконцертний зал, дискотека. Культмасовики в санаторії - ентузіасти своєї справи: жоден масовий захід не повторюється в один заїзд двічі.
Організовуються і екскурсії - до краєзнавчого музею, зоопарку, поїздки на концерти до районного Будинку культури.

Проблеми

За два дні до відкриття сезону у санаторії відбулося зібрання за участю генерального директора корпорації "Укрсільгоспздравниця" В.В.Дуденка, голови об'єднання "Чернігівсільгоспздравниця" В.Ю.Гальчинського, голови обласної ради сільгосппідприємств, заступника голови облдержадміністрації з аграрних питань В.М.Яременка, директора ТОВ "Ясен" В.М. Яська, деяких керівників сільгоспформувань району. Мова на зборах велася про стратегічні напрямки розвитку санаторію, які треба розробити на загальних зборах засновників здравниці. Слід внести істотні поправки і зміни до статуту санаторію, визначити і уточнити майнову участь засновників, підтвердити це юридично.
На засіданні було відзначено велику плідну роботу головного лікаря санаторію Миколи Івановича Сердюка - заслуженого лікаря України, котрий з першого дня роботи здравниці працює в ній. "Остреч" з її цілющою мінеральною водою - один з кращих санаторіїв України.
Учасники зібрання висловили побажання, аби в майбутньому в "Остречі" відкрити діагностичний та реабілітаційний центри для хворих, що перенесли інфаркт, урізноманітнити програму дозвілля для відпочиваючих, більше уваги приділяти рекламі менської здравниці.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Медсестра офтальмологічного кабінету Н.І.Ілляшик з пацієнткою Катрусею. Фото Івана ШУЛЬГИ.





Читачам на радість

БІБЛІОТЕКИ ПОПОВНЮЮТЬСЯ ТВОРАМИ ЗЕМЛЯКІВ

У літературно-мистецькій палітрі Чернігівщини звучать імена і наших прозаїків та поетів. Це Олексій Довгий, Михась Ткач, Михайло Кушніренко, Іван Корбач, Валентина Мастєрова, Анатолій Соломко, Гриць Гайовий. Працівники районної бібліотеки намагаються якомога більше читачів ознайомити з творчістю наших земляків. У стінах книгозбірні відбулися зустрічі з членами Чернігівського земляцтва в Києві, а також презентації книг М.Кушніренка «Не дай забути» та краєзнавців Д.Калібаби і В.Соляника «Наша рідна Менщина», бібліотечні уроки «Література рідного краю».
Сьогодні в навчальних закладах стали приділяти більше уваги вивченню літератури рідного краю. До нас, у районну бібліотеку, все частіше звертаються вчителі, учні та студенти, яким потрібен такий матеріал. Користуються попитом книги В.Мастєрової, М.Адаменка, П.Дідовича, Д.Куровського та збірки поетичної антології Чернігівщини, які подарували нашій ЦБС заступник голови облдержадміністрації Віктор Тканко та редактор видавництва «Чернігівські обереги» (яке, до речі, випустило всі перелічені книги) Дмитро Никоненко.
Безперечно, ці видання зацікавлять викладачів, учнів і студентів, працівників бібліотек, музеїв, краєзнавців, а також усіх, хто цінує і любить красне письменство рідного краю.

РАЇСА ФЕСЮН.





Колись було...

МАКОШ – БОГИНЯ ЖІНОЦТВА

У зв’язку з відзначенням 850-річчя смт Макошине (Хоробора) читачі цікавляться язичеською богинею Макош, від якої пішла назва селища.

У 2001 році в Москві вийшла друком «Энциклопедия русских преданий» під авторством Є.А.Грушко і Ю.М.Медвєдєва. Це нове слово про легенди, літописні дані та вірування слов’ян від Чехії і Польщі до Волги. У книзі часто згадується ім’я язичницької богині Макош (Мокош).
У древніх слов’ян було кілька десятків богів, які втілювали сили природи. Як і у греків та римлян в античний час.
У певних місцях (капищах) стояли статуї (ідоли) цих богів. Ось що говорять легенди: «В Киеве на холме близ двора тюремного, где и прочие кумиры поставили: Хорса и Дажьбога, и Волоса, Стрибога, и Семаргла, и Мокоши; «В незапамятные времена, когда землю только-только населяли дети богов – люди, бог солнца Дажьбог решил жениться. Окинул он взором сонм богинь, задержав свой взор на веселой Макоши и красавице Ладе»...
Отже, Макош була однією з перших і впливових богинь, особливо в період переходу до землеробства (IV – III тисячоліття до н. е.). З вірувань давніх слов’ян, Макош – богиня, за впливом на людей рівна Перуну, була втіленням Матері Сирої Землі. Вона виступала ніби посередницею між небом і землею. Жінки плели на її честь вінки в новий місяць і палили вогнища, просячи удачі в коханні і сімейному житті.
Макош виступає в ролі долі. Її зображали з туровим рогом достатку. «Будучи богиней плодородия, Макошь в виде женщины с большой головой и вытянутыми ввысь длинными руками олицетворяла взаимодействия сил земли и неба. Она была покровительницей дождя и в то же время мелкого домашнего скота, коз и овец». З часом під її владу зовсім перейшло «бабье царство» з прядінням. У цьому образ богині жіночих ремесел злився з образом П’ятниці. Подібно Макоші, втіленню Землі, П’ятниця є заступницею покійних душ, убогих і жебраків по всій Древній Русі.
Були ще віщі діви – Рожаниці, вони разом з Макош були покровительками жінок і шлюбних союзів.
Ім’я Макош пов’язане зі словами «мокрий», «мокнути». До речі, в міському парку ім. Т.Г.Шевченка є куточок статуй язичницьких богів, вирізаних із дуба.

ДМИТРО КАЛІБАБА.





Ділова жінка

СЕКРЕТАР «СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ» ІЗ СЕМЕНІВКИ ЛЮБИТЬ ПОРЯДОК У ПАПЕРАХ. А ЩЕ ВИРОЩУЄ 20 СОТОК КАПУСТИ І СТІЛЬКИ Ж МОРКВИ І БУРЯКІВ

Віра Григорівна Ларкіна – досвідчений працівник. До обрання її секретарем сільської ради займала таку ж посаду у місцевому колгоспі «Зоря». Щиру, відверту, працьовиту, відповідальну – такою знають її односельці.

Звіт - дзеркало роботи

Вірі Григорівні дістався хороший спадок - багато років у Семенівській сільській раді секретарював Іван Назарович Ганжа. Скрупульозний у веденні ділових паперів, уважний до людей і їх проблем, а ще - один з найактивніших дописувачів до районної газети. Писав про людей свого села, їх проблеми. Всі вирізки з газети систематизував, оформив великого альбома. Він і зараз зберігається у кабінеті Віри Григорівни, хоча Іван Назарович 18 років тому пішов на заслужений відпочинок, а віднедавна покинув цей світ.
Усе, що було доброго у роботі І.Н.Ганжі, новому секретареві вдалося зберегти. Ті ж акуратно оформлені теки зі звітами і доповідними записками, протоколами сесій і засідань виконкому. Та ж обов'язковість - своєчасно подати до районних установ потрібні звіти та інформацію. Те ж доброзичливе ставлення до відвідувачів і бажання обов'язково допомогти людині.
- Не всі розуміють, на жаль, що секретар сільської ради працює і вирішує проблеми згідно чинного законодавства, - каже Віра Григорівна. - Приміром, до 1 січня 1994 року не треба було робити переоформлення будинку на іншого члена сім'ї, якщо господар помирав. Працівник сільради записував у погосподарській книзі нового хазяїна і на цьому вся проблема вирішувалась. Тепер же треба зібрати ряд довідок, а тоді інвентаризаційною службою, нотаріальними діями офіційно завірити право на власність будинку, надвірних будівель і присадибної ділянки, а також домашньої живності. І за все це треба платити. Звичайно, люди невдоволені такою формою перепису, однак закон є закон, його треба виконувати. І з приватизацією землі виникають непорозуміння. Тож дохідливо, можливо і не один раз, пояснюю своїм односельцям, що й до чого.

Знаходять і вдома

У секретаря сільської ради робочий день мало коли закінчується о 17-ій годині. Вдень - відвідувачі зі своїми клопотами - тому довідку, іншому довіреність. Бувають і такі ситуації, коли старенька бабуся сама не здужає дійти до сільради, то телефонує Вірі Григорівні або переказує добрими людьми, щоб до неї додому прибула, потрібну довідку, довіреність оформила чи заповіт.
А Семенівка - село специфічне, подібного йому нема у нашому районі. Неофіційно воно іменується Сполученими Штатами, бо близько десятка невеличких сіл - Удівка, В'яльківка, Лапівка, Семенівка, Курдюківка та інші офіційно об'єднані в один населений пункт - Семенівку, майже з тисячним населенням. Отож, село розкидане, і пішки долати його з одного краю в інший - день втратити. Отож, виручає велосипед, кінь...
- Буває, що і у вихідні працюю, - розповідає секретар. - Приїдуть діти до батьків з Росії чи Білорусі, картоплі наберуть, а через кордон щоб проїхати з городиною чи м'ясом треба довідку мати, що все це з батька-матері городу, а не крадене.
А коли помирають односельці Віри Григорівни, то й у вихідні виписує свідоцтва про смерть, необхідні у такому випадку інші довідки.
- Добре, що в самому центрі живу, то і проблем великих нема. А все-таки за робочий день іноді не встигаю всі документи впорядкувати. Тож доточую вечора, коли відвідувачів нема і телефон не відволікає від роботи, - ділиться секретар.
А треба ще й на городі
Віра Григорівна - велика квітникарка. У її робочому кабінеті стільки квітів, ніби в оранжереї знаходишся. А вдома з весни і до пізньої осені її подвір'я перетворюється у живий веселковий килимок. А ще ж у селі не прожити без корови, курей, іншої живності. Все це є і у Ларкіних.
- І коли встигаєте?
- Доводиться рано вставати. То ж правду кажуть, що хто рано встає, тому і Бог дає. Якщо будеш спочивати на лаврах, достаток і гроші в дім самі не прийдуть.
Чоловік у В.Г.Ларкіної працює електриком у місцевому сільгоспкооперативі. Роботою, якщо чесно, не завантажений, отож має можливість заробляти гроші вдома. Засаджує подружжя 20 або й 30 соток капустою, ще стільки площі відводять під моркву і столові буряки, цибулю. Решту засаджують картоплею. Вирощене власними "Жигулями" возять продавати в Чернігів або здають оптом у коопзаготпром.
- Але життя навчило вести живу торгівлю і не зв'язуватися ні з якими конторами, - каже Віра Григорівна. - І на сьогоднішній день коопзаготпром не розрахувався з моїми земляками за здані 10 - 12 тонн капусти. Годують обіцянками.
У В.Г.Ларкіної підростає синок Андрійко, вже до четвертого класу ходить. Він - мамин помічник, її надія. Вчиться добре, фото його - на шкільній Дошці пошани.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку В.Г.Ларкіна із сином Андрійком. Фото автора.





Свято і ювілей

«ПЕРЛИНУ» ПРИКРАСИЛИ «ЯГІДКИ» І «БАРВІНОК». А ЩЕ НА ФЕСТИВАЛІ БУЛИ ГОСТІ З КИЄВА І ПОЛТАВЩИНИ

Уже традиційним у нашому районі стало проведення літературно-мистецького фестивалю-конкурсу «Перлина». Цього року цей захід було організовано вп’яте. І він помітно відрізнився від попередніх.

Гостям були раді

Нинішній фестиваль-конкурс зібрав у районному Будинку культури молоді таланти, прихильників хореографії, пісні, художнього читання, акробатично-циркового мистецтва. Учасників ювілейного заходу вітав ансамбль "Молодички" Макошинського Будинку культури, учителька Куковицької школи Ольга Сидоренко, яка прочитала власного вірша, присвяченого пам'яті українського поета-пісняра Дмитра Луценка.
До речі, на "Перлину" приїхала з Києва і дружина Д.О.Луценка - Тамара Іванівна. Вона була почесним членом журі, із задоволенням слухала і дивилася виступи самодіяльних юних талантів.
На фестиваль-конкурс прибули і гості з Пирятина, що на Полтавщині. Це - начальник відділу культури тамтешньої райдержадміністрації Володимир Григорович Прокопенко і тріо районного Будинку культури м. Пирятина.
Полонили своїми довершеними виступами гості-танцюристи зі Щорса. Нікого в залі не залишили байдужими виступи народного аматорського танцювального ансамблю "Ягідки", а ще ансамблі "Кураж" та "Світлана".
Щирими оплесками глядачі сприйняли виступ викладача Чернігівського музичного училища імені Ревуцького, члена журі фестивалю-конкурсу "Перлина" Володимира Васильовича Горленка - автора позивних обласного радіо. Віднедавна позивні набули свіжого, нового аранжування. Це - теж робота В.В.Горленка.

І свої не підвели

У районному літературно-мистецькому фестивалі-конкурсі взяли участь: хор Феськівської школи, вокальний ансамбль "Поліські дзвіночки" Менської дитячої музичної школи, акробатично-циркові колективи Макошинського Будинку культури та районного Центру дитячої та юнацької творчості. Юні циркачі виступили одноосібно і тріо. Найбільше оплесків дісталося від вдячних глядачів Каті Супрун та Олесі Маглич з Макошине. А виступ "Фієсти" з її "ляльками", як завжди, пішов на "ура".
На жаль, на "Перлині" було представлено лише одне художнє читання. Член літературної студії "Муза" міської школи імені Т.Г. Шевченка Аня Блецько блискуче прочитала художній твір Дмитра Луценка і стала лауреатом фестивалю-конкурсу.
У нашому районі близько десятка хороших танцювальних колективів, один з них - куковицька "Калинонька" є зразковим. Але в "Перлині" взяли участь лише три - два з Макошине і "Барвінок" - районного Центру дитячої та юнацької творчості. Танцювальні колективи Менщини є лауреатами, дипломантами Всеукраїнських і міжнародних фестивалів і конкурсів. Хтось із журі "Перлини" пожартував, сказавши, що районні заходи, мабуть, стали непрестижними для таких визнаних ансамблів, як "Сюрприз", "Експромт", тієї ж "Калиноньки"...
Багато на фестивалі було пісень. Гарно виступили Юля Лукаш, Яна Хотькін, Інна Чепіга, Саша Полікарпова, Алла Чудна, Євгенія Щербатенко...
Жодного виконавця, учасника "Перлини" не залишено поважним журі без уваги, відзнаки, подяки і подарунка. Вручили пам'ятні сувеніри і гостям. А щорсівські "Ягідки" стали лауреатом фестивалю.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: лауреат «Перлини» Юля ЛУКАШ із Синявки. Фото Івана ШУЛЬГИ.





Нехай здоровиться

ХУТОРЯНИ БЕЗ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ

Чого гріха таїти: аби викликати лікаря чи швидку допомогу, скажімо, жителю Мени чи Березни – проблем ніяких. Приїдуть медики, нададуть кваліфіковану допомогу, а в разі необхідності госпіталізують. А як бути хворим людям віддалених сіл, до яких навіть дороги нормальної нема? А ще гірше зараз хуторянам, чиї населені пункти відрізані Десною, її повеневою водою.

Виручає човен

У Червоних Луках, що належать до Лісківської сільської ради, проживає 35 чоловік. Всі вони пенсійного віку, з нажитими болячками, недужі. Їм без медичної допомоги не обійтися. Ще кілька років тому цієї проблеми не існувало - у селі був фельдшерсько-акушерський пункт, де бабуся могла пігулку придбати чи тиск зміряти. І до лікарні у разі нагальної потреби хворих доставляли. З появою через Десну понтонного мосту хуторянам стало набагато простіше вирішувати свої життєві проблеми, в тому числі і медичні.
Однак міст той служить людям з початку літа і до глибокої осені, тож взимку Десну хуторяни долають по льоду, а навесні - човном. Саме дякуючи цьому нехитрому плавзасобу і добирається до червонолуківчан завідувач Максаківського фельдшерсько-акушерського пункту Мар'яна Володимирівна Макаренко.
Справа в тім, що в медичній галузі району сталася невелика реорганізація: всі "дрібні" ФАПи закрито, а натомість укрупнили кадрами медпункти базових населених пунктів, до котрих ті за територіальною ознакою належать.
У відповідні дні фельдшери добираються до хуторян, оглядають їх, надають допомогу. Якщо ж треба терміново виїхати - проблем ніяких, бо телефонний зв'язок існує, є човен для переправи через Десну.
Мар'яна Володимирівна зросла у Поліссі, що в Сосницькому районі, а після закінчення Новгород-Сіверського медучилища два роки тому за направленням приїхала працювати у Максаки.
- Спочатку я дуже боялася Десну на човні перепливати, навіть з перевізником, який постійно чергує біля річки, - розповідає Мар'яна Володимирівна. - А зараз уже і сама можу перепливти, дарма що ніколи раніше цього не робила, бо в нашому селі нема ніякої річки, самі сосни ростуть. Але мій професійний обов'язок примусив подолати страх перед водою і йти на поміч людям.
Перепливши Десну, медик пішки добирається до Червоних Лук, бо велосипедом поки що не поїдеш - Десна розлилася. Влітку і до зими він виручатиме.
Кволих, стареньких хуторян на зиму забирали до себе родичі з Максаків - і в них не так душа боліла, і медик, як кажуть, завжди під рукою.
Подібним чином медики з Кукович обслуговують хуторян Червоного Маяка. Місцевий сільгоспкооператив "Куковицький" забезпечив двома човнами, отож річку подолати - проблем нема. Медсестра Валентина Михайлівна Гетьман у цьому маленькому селі - своя людина. А всього у Куковицькому ФАПі працює три медики і санітарка. Тож, є кому обслуговувати жителів і Кукович, і Пам'ять Леніна.

...І велосипед

Медики, як і листоноші та продавці, щодня серед людей. Перші, не секрет, завжди мають бути готовими прийти на поміч людям - і серед дня, і серед ночі. І дуже нелегко доводиться медикам Ленінівського ФАПу: села, що належать до територіальної громади - розкидані, двоє з них загубилися серед лісів і нема туди ні дороги, ні нормального телефонного зв'язку. Тож жителі Яськова і Червоних Гір чи не найбільше потерпають. Однак, якось прилаштовуються. Хто дужчий і молодший - йде в Ленінівку і кличе медиків. Буває, що родичі привозять хворого коником до ФАПу.
Ленінівських медиків шанують і в Климентинівці, і в Луговому та Кам'янці. Через те, що вони виконують не лише свої службові обов'язки - тиск, скажімо, поміряти чи укол зробити. Вони не вважають за гріх води відро в хату занести чи подушку збити. Вдячні за таку турботу, бабусі писали теплі листи про своїх медиків до районної газети.
Долати важкі кілометри по весняному і осінньому бездоріжжю доводиться медичним працівникам Слобідки, бо до Птичого і Шулякового хуторів доїхати неможливо нічим, надія вся на власні ноги.
У Остапівці (це село за Десною і підпорядковане Макошинській селищній раді) є свій ФАП, і його працівник надає медичну допомогу не тільки своїм односельцям, а й жителям Рожківки і Котички.
Блистівські медики добираються, як можуть, до дерепівчан, ушнянські - до дубрівчан, величківці - до вільничан. Їх та їхніх колег виручають велосипеди, котрі років три тому було виділено безплатно усім сільським фельдшерсько-акушерським пунктам завдяки турботі облдержадміністрації.
Обслуговувати такі великі населені пункти як Локнисте, Миколаївка, Волосківці, Феськівка, Куковичі, Стольне без цього безвідмовного виду транспорту неможливо. Правда, деякі з них мають медичний автотранспорт, однак надія на нього обмежена - здебільшого він зношений, часто ламається, та й бензин - не вода, його треба купити за гроші, яких у бідної медицини не зайвих. Отож, надія на велосипед, підмогу добрих людей і на власний "одинадцятий номер".

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: М.В.Макаренко у дорозі до Червоних Лук. Фото автора.





Підманули, підвели

КРІЛЬ

Баба Одарка любила поратись біля птиці і худоби. Не лінувалася щодня кролячі клітки чистити, траву вухатим рвати. Водилися у неї і дві кізочки з приплодом, корова з телям. Був ще баран Кузьма. Він ходив за бабусею слідом, немов охоронець – і корову у череду з нею вигонив, і на річку білизну полоскати ходив – стоїть на березі і чекає, доки баба своє діло зробить.
Одарка ніколи не їла кролячого м’яса – душа не приймала.
– Якби не той смушок, – казала. – А то стільки там волосинок!
Господар дому забивав кролів, тушки добре осмалював на вогні, м’ясо вимочував, воно біленьким ставало.
– Дивіться, мамо, – казав зять, – чого б такого м’яса не їсти?
– На здоров’я вам усім, – одказувала.
І вирішила вся родина нагодувати бабусю кролятиною. А тут і нагода трапилася – день народження онуки. Попросили бабу патрати курей, а зять швиденько двох кролів забив, тушки сховали подалі від бабиного ока – нехай вимокають.
У печі, у великому чавуні кролі і кури смажилися разом. Коли подали м’ясо до столу – всі гості так і кинулись до мисок.
Їла і Одарка. Смакувала, та прихвалювала:
– От що значать теперішні спеції! Ніколи такої смакоти не куштувала. От тобі і курка!
Наступного ранку бабуся заглядала в чавун: нічого там не залишилось?
Зять, тепло так посміхаючись, мовив до тещі:
– Сподобалося м’ясо? Там із куркою смажились і два кролі. Ви їх їли. Правда ж смачно?
Бабуся тільки руками розвела: що тепер сваритися? Смачно ж було!
Відтоді стала вона їсти кролятину. І котлети робила з біленького м’яса, і пельмені...

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Буває

ВОЛОХАТА СВІЖИНА

Кум подзвонив звечора: «Завтра до мене о п’ятій ранку з усіма причандалами – кабанчика зарізати треба». Признатися, колільник з мене непоганий, тому сала-м’яса на свята зароблю.
Зранку, ще тільки засіріло, кувікнув востаннє кумів кабанчик. Миттю обсмалили і занесли до льоху. Звісно, по чарчині перехилили, другу не забули – щоб не зводилася живність із двору, третя вже сама-собою... Зібрався їхати додому запізно. Сів на велосипед, кума винесла свіжини торбинку. Не кваплячись, покрутив педалі у напрямку свого села. Ніби й недалеко, але так довго і важко їхалося. Та раптом щось у голові запаморочилось, брьохнувся на асфальт. Я в один бік, «колеса» в інший. Намацав «велик», рушив далі.
Ось і хати видко, а тут на тобі – камінець під колесо ніби сам підсунувся. Завалився вдруге. «І як оце дістатися дому, «штормить» добряче», – подумав. Велосипед поставив, полаштував торбинку. Намірився їхати, а воно щось пищить. Озирнувся нікого. А тоді з під колеса клубочок викотився, цуценя до мене причвалало. «Бач, яке сердешне, мене пожаліло», – забрав його та й вкинув у торбину.
Вранці дружина штурхає у бока: «Що то за свіжину волохату привіз? Хіба не бачив, що в торбу клали?» – сміється. Глянув у відчинені двері, а цуценя сидить поверх торбини, ані руш. Отак і привіз собі помічника гавкучого у торбі з м’ясом.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.