Запитання тижня

ВИ ОСОБИСТО НА СОБІ ВІДЧУВАЄТЕ НАСЛІДКИ ЧОРНОБИЛЯ?

Відповідають:

Ольга Іванівна КОРНІЄВСЬКА – секретар Данилівської сільської ради:
– Дуже в мене болять усі кісточки і суглоби в руках і ногах. Ще вдень якось на цьому увагу не зосереджую, за роботою нема коли, а з настанням ночі настають і мої страждання. Через ці болі сон не приходить, і не допомагають ніякі мазі і масажі. І старенька моя мама мучиться зі своїми хворими ногами, а моя добра знайома, котрій трохи більше півсотні літ, так страждає! Ледь по землі ходить – такий пекучий біль у суглобах. Оце все Чорнобиль нам дав, впевнена в цьому. Та і лікарі, до яких зверталась, теж так стверджують.
Тетяна Антонівна ЖУРАКОВСЬКА – жителька Мени:
– Я евакуйована з сусідньої Білорусі. Після аварії на ЧАЕС з чоловіком і дітьми приїхала в Мену. Тут і дім звели, однак втікти від наслідків Чорнобиля не вдалося – встигла там хапонути свою дозу атомної отрути і мучуся тепер. Одних операцій перенесла більше десятка, маю першу групу інвалідності. Мені не можна бути на сонці, я не ходжу без хустки – дуже болить голова. І не знаю, чи жила б я на світі з усіма своїми недугами, якби не пісня. Вона – моя рятівниця. Співаю у «Менщині», у себе в хаті, у гостях. Тоді я забуваю про все на світі.
Іван Панасович ПИСКУН – працівник рай-сількомунгоспу:
– Мій батько дожив до глибокої старості і на здоров’я особливо не скаржився – помер майже у 90-річному віці. А я не можу похвалитися своїм добрим самопочуттям – відчуваю збої у роботі серця, тиск «скаче» постійно.
Микола Онисимович МИГОЛЬ – начальник Ушнянського поштового відділення зв’язку:
– Мені і до аварії на ЧАЕС дошкуляли болі у шлунку, а після неї – ще більше. На операцію не зважуюсь, лікуюся пігулками, хоча добре усвідомлюю, що таким методом повністю не вилікуюсь. Далися взнаки наслідки Чорнобиля моїй дружині – вона втратила зір. Справді, аварія 1986-го року ще довго даватиме про себе знати не лише нинішньому, а й майбутнім поколінням. Радіація – наш невидимий ворог, і хто з ним ладен поборотися?
Людмила Вікторівна КУЛІШ – бухгалтер Центру електрозв’язку №3, 24 роки:
– Оскільки я віком ще молода, то не скажу, що відчуваю Чорнобиль. Однак не зважати на наслідки аварії не можна. Відтак слідкую за своїм здоров’ям, не палю цигарок, не зловживаю алкогольними напоями, стараюся хоча б раз на рік побувати десь в оздоровчих закладах, подалі від наших радіаційних зон.
Юрій Олексійович ДОРОШЕНКО, працівник райземвідділу, 34 роки:
– Раніше відчував, а зараз ніби втихомирилося, схоже, природа помаленьку відроджується.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– Такі, як ми з дідом, мабуть, міцніші за молодих. Скільки хвороб до них начіплялося, та ще й яких страшних! Аж дивитися моторошно, як страждають.





Інтерв’ю з приводу

ЗА 18 РОКІВ ПОМЕРЛИ 63 УЧАСНИКИ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Нинішньої весни виповнюється 18-а річниця тієї страшної біди, яка сколихнула весь світ. З цього приводу кореспондент «Нашого слова» мав розмову з начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення райдержадміністрації С.М.ЛЕП’ЯВКОМ.

- Сергію Михайловичу, пільги для ліквідаторів аварії на ЧАЕС ніхто не відміняв?
- Закон ніби-то захищає права чорнобильців. Є закон про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та й державним бюджетом України на нинішній рік пільги для постраждалих не призупинені. Але коштів передбачено значно менше від потреби.
- Конкретніше, будь ласка.
- Маємо постійні затримки виплат компенсацій на харчування. Приміром, за станом на 1 квітня цей борг складав 108 тисяч гривень. Але гроші уже надійшли і всі ліквідатори своє отримають.
- Як і де чорнобильці оздоровлюються?
- Торік шістнадцять ліквідаторів поправили своє здоров'я у здравницях України - Хмільнику, "Десні", Алушті, шестеро оздоровились в "Остречі". На нинішній рік ще нема інформації ні про кількість путівок, ні про їх ціну.
- Серед потерпілих від аварії на ЧАЕС є і діти...
- Торік оздоровлено 241 дитину, що мають чорнобильський статус. Звичайно, це дуже мало. Побували діти у Криму, "Остречі", "Пущі-Водиці", дитячому оздоровчому комплексі "Казковий".
- Сергію Михайловичу, а як налагоджене медичне обслуговування ліквідаторів-чорнобильців?
- Бажає кращого. На місяць їм виділяється на зубопротезування 270 гривень. Цієї суми недостатньо навіть для однієї людини. На придбання медикаментів виділено 1530 гривень. Передбачені гроші і на оздоровлення. Так, для ліквідаторів аварії на ЧАЕС другої категорії виділялося 26 грн. 70 коп., а для третьої - 15 грн. 70 коп. Цього року виплачуємо такі кошти ще за 2001-й, борг на оздоровлення складає 16 тисяч гривень. Це за станом на перше квітня. Є інформація, що кошти "в дорозі" уже, тож будуть виплачені.
- Потерпілі від наслідків аварії на ЧАЕС, ліквідатори, на жаль, часто хворіють.
- Зазначу, що здоров'я постраждалих з року в рік погіршується, особливо у ліквідаторів. На першому місці хвороби серцево-судинної системи, органів травлення та хвороби нервової системи. Щороку в районі помирає 5 - 7 ліквідаторів. Уже за межу вічності відійшли 63 учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Основні причини смертності: хвороби системи кровообігу, травми та отруєння, злоякісні новоутворення. Щороку меншає учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Сьогодні їх у районі проживає 404 чоловіка і 76 евакуйованих з ураженої зони осіб.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Ліквідатори

ОСКАЛ РЕАКТОРА ЗМУШУВАВ ПОВЕРТАТИ МАШИНИ НАЗАД З ПІВДОРОГИ

Віктор Петрович Коломійченко року народження 1953-го. Менянин. Має дружину на ім’я Ніна Федорівна і двох дітей: Тетяну і Сергія. Працює охоронцем водозабору в ЗАТ «Менський комунальник».

Він працював шофером від Чернігівської спецбази-19 тут, у Мені. Базувалися на території ШРБУ-82. Ремонтували дороги. Своїм потужним «Уралом» з причепом во-зив асфальт, щебінку...
Коли поповзли непевні, але колючі чорнобильські чутки, не надто надавав їм значення. Але коли в перші дні травня туди пішли на невизначений строк їхні дві водовозки-мийки, десь у підсвідомості забриніла тривога. І неспроста – чекати довелося недовго.
Якось наприкінці травня того ж таки злощасного чорночорнобильського року пригнали до них на базу новесенького КамАЗа – цементовоза. Ключі від нього довірили Віктору і його товаришеві Анатолію Соломку. Як тут не порадіти. Знати б тоді, у що виллється та радість. Уже навзавтрашнім ранком відправили їх у відрядження.
У відрядження, то й у відрядження. Дружина спокійно зібрала його в дорогу. Ніхто й гадки не мав, які випадуть йому маршрути. Адже в шляховому листі і близько не було назв Чорнобиль чи Прип’ять.
Поселили їх у вагончиках на одній із залізничних станцій Білорусі. І виписали безстроковий шляховий лист: возити цемент прямо в розорений реактор.
Возили. Почергово. Цілодобово. На зворотному шляху милися в польовій лазні, кожен раз перевдягалися в нову робу. Проходили трикратний контроль. Бувало, що машину не випускали з тридцятикілометрової чорнобильської зони. Залишали на відстійному майданчику для додаткової дезін-фекції. Шоферів же автобусом доставляли до їхніх вагончиків. Однак через пару годин той же автобус віз їх до їхніх машин.
Бувало, що їх завертали назад уже від самого реактора, а то й із півдороги через викиди з реактора. Десь переочікували, поки розвіється смертоносний туман. 16 червня їх звільнили від пекельних обов’язків. Дозиметристи зафіксували, що хлопці свою норму скуштували сповна. Через місяць-два ця норма озветься в дихальних шляхах, нестерпним головним болем, скреготом суглобів і невимовною кволістю.
Це було вісімнадцять років тому. Але й досі не забути моторошного відчуття мертвих сіл і міст. Залишилася па-м’ять і посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Наше оточення

РАДІАЦІЯ В МЕЖАХ НОРМИ – ЗАПЕВНЯЮТЬ У РАЙСАНЕПІДСТАНЦІЇ

Болить голова, погане самопочуття – це, кажуть, недостатня кількість вітамінів в організмі. Але часто-густо ми звертаємося подумки до того часу, коли люди почували себе здоровішими – до вибуху на Чорнобильській АЕС. Тоді, мабуть, ніхто із пересічних громадян не звертав уваги на оточуючий фон різного виду випромінювання. Про дозиметри, рентгени, беккерелі розмовляли тільки спеціалісти та вчені. А бабусі у селі не називали лякаючу всіх радіацію рацією.
Чула припущення, що наш район під час вибуху опинився під «ковпаком», насичені радіоактивним пилом хмари пройшли мимо, рясно «орошуючи» на своєму шляху корюківські, ріпкинські, семенівські ліси. Люди приносили до санепідстанції гриби, ягоди, рослини, зібрані у лісах, щоб перевірити їх на вміст радіонуклідів. Майже у кожній газеті друкувалося: у місті радіація в межах норми. Як проводяться усі ці виміри, розповідає помічник санітарного лікаря з гігієни праці райсанепідстанції Ніна Володимирівна ТРАЛО:
– Кожного дня на дослідній ділянці вимірюю дозиметром гамма-випромінювання у повітрі. Воно у межах норми – від 15 до 25 мкР/год. У приміщенні гамма-фон становить до 30 мкР/год. Кожного разу беру дозиметр, коли виїжджаємо у населений пункт, бо існують у районі об’єкти, які потребують обов’язкової, неодноразової перевірки.
Розроблено вже більш точніші, сучасніші прилади, що показують виміри у греях або радах.
Будівельні матеріали, наприклад, щебінь, граніт є «зберігачами» радіонуклідів, виміри проводяться потужним гаммаспектрометром РУГ-01М. Він показує вміст торію, калію і радію у матеріалах. Звісно, у нас апарати загального вимірювання, більш точні знаходяться в обласній санепідстанції. За необхідністю направляємо зразки до Чернігова.
Радіацію довго зберігають свіжі гриби та лікарські рослини. Широкодіапазонний радіометр для продуктів харчування РУБ-01П6 показує вміст цезію та стронцію у харчових продуктах. Відбираємо 1 кг грибів з одного місця, поміщаємо у ємність зі свинцю, вставляємо у так званий «домик» і вмикаємо пристрій з табло. Найпоширеніший продукт – картопля повинна містити не більше 60 Бк, овочі – 40 Бк, яйця – 6 Бк, молоко – не більше 37 Бк, вода – всього 2 Бк. До речі, на ТОВ «Менський сир» щомісяця перевіряємо молоко, яке надходить від сільгосппідприємств і населення. Останні показники вимірів показали 20 Бк.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

На знімку: Н.В.ТРАЛО під час роботи, дозиметр показує 15 мкР/год. Фото автора.