Тиждень

ПРО КОЛЕГ. І НЕ ТІЛЬКИ

У кожного з нас є улюблене видання – газета, журнал. Звикаємо до нього, як до члена своєї сім’ї. Багато людей слухають радіо. Приміром, Павло Трифонович Прищепа, інвалід війни, менянин, кілька років тому втратив зір. І тепер про все, що робиться в світі, дізнається з радіопередач. Правда, «Наше слово» читає йому дружина Віра Михайлівна. І от днями цей дідусь спитав у мене: « А де це подівся радіожурналіст з Дніпропетровська Олександр Токар?» І не тільки Павла Трифоновича цікавила його доля. Питали про журналіста Т.П.Шерстюк та С.Я.Насиркулова з Мени, Н.М. Лаврова з Ленінівки.
Олександр Токар подавав до ефіру цікаві і пізнавальні радіозамальовки на соціальнопобутову тематику, неординарно розповідав про релігійні свята, народні традиції. Але всьому свій час – Олександр Васильович пішов на заслужений відпочинок і його матеріали більше не звучать.
Мені імпонує стиль написання матеріалів до газети колишнього редактора корюківської райгазети «Маяк» З.С.Шматок. Зоя Степанівна нині теж на заслуженому відпочинку, однак продовжує друкуватись у рідному «Маяку», «Деснянській правді». Її щирі оповіді – про людей, їх долі.
Уже вчетверте нинішнього червня журналісти області зберуться на свій фестиваль «Золотий передзвін Придесення». Цього разу спілкуватимемось аж два дні – буде справжнє свято для душі.
А тим часом весна кличе до городів. Пригріває сонце, яке нинішнього дня зійшло о 5 год. 59 хв. День невпинно довшає: з першого квітня він збільшився рівно на годину. За три місяці нинішнього року у районі з’явилося 70 новонароджених, а покинули цей світ 265 чоловік. За тиждень, що минає, у пологовому відділенні центральної райлікарні народилося двоє дівчаток і п’ять хлопчиків.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.



ШКОЛЯРІ ОДУЖАЛИ

Минулого вівторка після карантину відновилися заняття у Феськівській школі. Діти, які страждали через респіраторне вірусне захворювання, видужали і сіли за парти.
Спеціалісти з обласної санепідстанції констатували, дослідивши аналізи, вірусну інфекцію верхніх дихальних шляхів. Зараз школярі відвідують уроки, займаються фізкультурою, перерви проводять на свіжому повітрі.

Фото Раїси МИХАЙЛЕНКО.





Курс – на розвиток

ВАТ «НЯМУНО БАНГА – МЕНА» НАРОЩУЄ ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА І РОЗШИРЮЄ РИНОК ЗБУТУ

ВАТ «Нямуно банга – Мена» має постійних партнерів серед відомих фірм та концернів в Україні. У високоякісну, виготовлену за європейськими стандартами тару фасують пиво, соки, чай, шпалери, тютюнові вироби. Завдяки потужним інвестиціям та вдалій маркетинговій політиці підприємство стабільно збільшує обсяги виробництва. Попри те, що нині актуальною стала проблема з поставкою сировини. Через очікуваний вступ Литви до Євросоюзу ймовірне введення високого мита на експорт сировини (картон і папір для свого виробництва ВАТ «Нямуно банга – Мена» закуповує у цій країні).

За 2003 рік підприємство випустило товарної продукції на 13 млн. грн. - 7 млн. кв. м гофротари. Влітку минулого року тут придбали нове високотехнологічне обладнання з Англії, яке дає змогу виготовляти 4 тисячі заготовок тари за годину. Отож у нинішньому році на ВАТ "Нямуно банга - Мена" планують випустити 8 млн. кв. м продукції.
- За перший квартал 2 мільйони вже "взяли", - каже директор підприємства Геннадій Васильович Ларіонов, - і це, незважаючи на усі новорічні, різдвяні й інші свята і вихідні.
- Добре ж, якщо уся продукція буде реалізована.
- Конкурентів, і досить потужних, у нас багато в Україні. Але намагаємося відстояти свою нішу на ринку завдяки високій, європейського рівня якості, враховуємо абсолютно всі вимоги та побажання клієнта, навіть якщо для їх виконання необхідно асигнувати додаткові інвестиції. А ще наші клієнти, досить солідні, відомі в Україні фірми, вимагають жорсткого дотримання не лише стандартів якості, а й термінів доставки.
З ВАТ "Нямуно банга - Мена" успішно співпрацюють, і вже не перший рік, потужні тютюнові фабрики Києва, Прилук, Черкас, відомі в Україні фірми "Вагма-люкс", "Соломія", "Росинка", "Славутич", "Сандора", "Навігатор". У нашій області - Корюківська фабрика технічних паперів та Чернігівський пивзавод "Десна".
- А як же ви плануєте нарощувати обсяг виробництва, якщо основний ваш постачальник сировини - Литва - вже у травні стане членом Євросоюзу?
- Якщо мито на експорт сировини зросте непомірно, це, звісно, вдарить по собівартості, може порушити нашу цінову політику і знизити конкурентоспроможність нашого підприємства. Але ми шукаємо шляхи вирішення цієї проблеми. Налагоджуємо систему поставок сировини з Росії - це один з варіантів. Наприклад, спробували співпрацювати з Архангельським целюлозно-паперовим комбінатом - нас влаштовує якість їх сировини, але вони не в змозі задовольнити потрібний нам спектр форматів. На випадок, якщо все ж таки наше ВАТ укладе з Архангельським ЦПК угоду про співпрацю, росіяни муситимуть придбати ще одну різальну машину за 90 млн. доларів! І це заради того, щоб не втратити нас, як вигідних партнерів.
Побували ми і в Пермі, спробували їх сировину - якість далеко "не та", так само як і нашого, обухівського підприємства. Отож сподіваємося, що вдасться вирішити питання здешевлення митних виплат при ввезенні сировини з Литви - на паритетних умовах. Такий варіант - найбільш вигідний для нашого підприємства.

ІРИНА ПРИМАК.

Фото автора.





За новими технологіями

БІЛЬШЕ МІЛЬЙОНА ГРИВЕНЬ – ЗА СВІТЛО

Саме стільки коштів витрачено інвесторами ВАТ «Чернігівобленерго» на електрифікацію Фесь-ківки.

Тут за 5 місяців прокладено і введено в експлуатацію 18,2 км ізольованих за фінською технологією електроліній напругою 0,4кВ, 1,8 км - з такою ж напругою неізольованих, 1,7 км високовольтних ліній напругою 10 кВ. Побудовано дев'ять трансформаторних підстанцій (чотири - додаткові), встановлені нові електроопори. Роботи велися швидко, злагоджено, спільними зусиллями нашого РЕМу, механізованої колони з Кіровограда та місцевої сільської ради і сільгоспкооперативу "Феськівський".
- Населення з розумінням поставилося до тимчасових труднощів під час будівництва нової електромережі у Феськівці, - говорить директор району електричних мереж у Менському районі Сергій Олексійович Аношко. - Довелося попрацювати усім, спиляти старі дерева, розчистити захаращені вулиці. Але справа того варта: енергозабезпечення жителів села стало більш надійним, лінії електропередач в основному ізольовані - отож безпечні. Знизяться і втрати електроенергії (зокрема, через крадіжки), зменшиться кількість аварійних відключень, підвищиться якість електроенергії (напруга у мережі не "скакатиме" нижче 220 В). Такого капітального, з використанням сучасних технологій будівництва у нас на Менщині не велося більше десяти років.
- Мабуть, витрачені чималі кошти?
- Так, наші інвестори виділили на ці потреби 1 мільйон 275 тисяч гривень - згідно з програмою "Енергетика". Це не державні кошти, а суто галузеві.
- Чому ж так "повезло" саме нашому району?
- Реконструкція нових електромереж відбувається і в інших куточках області. А наш район потрапив до їх переліку, можливо, і тому, що наші споживачі стали краще, сумлінніше розраховуватися за спожиту електроенергію, не залазять у безнадійні борги.

ІРИНА ПРИМАК.

Фото автора.





Тарасові шляхи

Т.Г.ШЕВЧЕНКО В БІГАЧІ

У заходах Чернігівського земляцтва в Києві щодо відзначання 190-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка передбачено провести навесні цього року в Бігачі свято Кобзаря.

Кожен раз, як тільки Т.Г.Шевченко відвідував Україну, він бував на Чернігівщині. Вперше - в 1829 р. проїздом через Чернігів з паном Енгельгардтом у ролі козачка. Потім у 1843 році, а після закінчення Академії мистецтв за завданням Археологічної комісії з метою збирання матеріалів до ілюстрованої "Живописної України" - у 1845 - 1847 роках. Після заслання, у 1859 р., Шевченко їде востаннє в Україну. Тоді він недовго побував у Прилуках, Качанівці і після арешту чернігівським справником вимушений був повернутися до Петербурга.
Село Бігач-Менський вперше згадується у другій половині 17 ст., входило до Седнівської сотні, а потім Седнівської волості Чернігівського повіту. З 1708 р. село було віддане за гетьманським універсалом Я.Лизогубу. Потім Бігач попав у власність поміщика М.І.Кейкуатова як посаг. Він закріпачив біглих селян, яких на Чернігівщині йому належало 1200 душ. Князь переселив селян від Снову до річечки Біла Круча і спланував село. Архітектор Д.Є.Єфімов побудував тут чудовий будинок для поміщика. З седнівським поміщиком Андрієм Лизогубом Шевченко був знайомий раніше, з Кейкуатовим - з 1843 р. Останній і запросив художника намалювати портрети рідних.
У Седнєві на кутку Кожем'яки був пором, Тарас Григорович переправлявся через Снов, і там його підвозили кілометрів 3 - 4 до маєтку в Бігачі.
Про перебування поета в Бігачі є записані В.Ф.Демічем спогади від свого дядька Дмитра Деміча, який був землеміром у маєтку. Він згадував, що поет жив у флігелі, де мешкали службовці економії. Шевченко "устиг здобути прихильність до себе усієї челяді й слуг. Одягнений він був погано, можна сказати, недбало, убогі пожитки його поміщалися в маленькому старому баулі; але зате ця надзвичайна людина володіла іншими багатствами - розумом і великою любов'ю до трудового люду. Щовечора, після денної роботи, навколо поета збиралися всі, хто служив у князівській економії".
Шевченко щось читав або розповідав, і так цікаво, що всі слухали з великою увагою.
Тарас Григорович, очевидно, не любив довго залишатися серед панів і уникав князівських хоромів, хоч його туди часто запрошували. До князя приїздили сусідні поміщики, бажаючи подивитись на знаменитого Кобзаря.
У Бігачі Шевченко намалював олійний портрет Катерини Федорівни Кейкуатової - другої дружини князя з роду дрібномаєтного седнівського дворянина Ф.М.Бутовича. Також він намалював олівцем двох дітей Кейкуатова (див. знімок). Образ княгині потім Шевченко використав у повісті "Княжна" і в поемі "Відьма" ("Осика"), де матеріалом послужила подія в Бігачі, коли молода селянка-кріпачка наклала на себе руки, зведена якимось паничем.
Слід ще сказати, що в Бігачі Шевченко познайомився з вільно практикуючим медиком-березнянцем Федором Івановичем Рогозою, який служив у поміщика.
На початку квітня 1847 р. Т.Г.Шевченко через Седнів і Чернігів виїхав до Києва, де на переправі був заарештований і незабаром висланий у солдати. Звідтіля в кількох листах до А.Лизогуба він передавав привіт сім'ї Кейкуатових. Ці дані про перебування Шевченка в нашому районі підтверджені дослідниками. Свідчення деяких краєзнавців про перебування поета в Бірківці і Стольному документами не підтверджуються. На місці колишнього маєтку стоїть гранітний пам'ятний знак на честь перебування Т.Г.Шевченка в Бігачі.

ДМИТРО КАЛІБАБА.





Біда

ОДРАЗУ ДЕВ’ЯТЕРО ДІТЕЙ ЗАЛИШИЛИСЯ СИРОТАМИ ПРИ ЖИВИХ БАТЬКАХ

Коли хтось помирає у сім’ї – це велике горе. Сиротами залишаються діти. Але ж удвічі більша біда, коли напризволяще, на розсуд долі, залишаються діти при живих батьках. Позаминулої п’ятниці у місцевому суді району розглядалися три справи про позбавлення таких горе-батьків їхніх прав. Цього року чотирьох батьків позбавлено батьків-ських прав і десятеро дітей зосталися сиротами. Ще на стількох мам і татусів подано документи на позбавлення батьківських прав. Порівняймо: торік троє дітей стали сиротами при живих батьках.

На дні

Світлана та Сергій Майстренки з Мени - ще молоді люди. Їй - 35, йому - 42. Але на вигляд - набагато старші.
Дитину, дочку-шестикласницю, проміняли на горілку. На столі ледь не щодня пусто, бо на городі нічого не садять і не сіють. Обоє ніде не працюють. Світлана, правда, інвалід дитинства. Та горілку п'ють майже щодня. У її пошуках і минають будні.
Не так давно у їхньому помешканні сталася пожежа. Однак ніхто з подружжя і пальцем не поворухнув, аби десь підмазати, підбілити, ганчір'я випрати. Отак і живуть.
Їхню дитину забрала до себе сестра Світлани. Дівчинка ходить у школу, доглянута, вчиться добре, активна. У її тітки своїх двоє дітей, однак племінниця не стала зайвою у цій сім'ї, а навпаки, тут знайшла справжню турботу.
- На батьківські збори приходить тьотя, - казав на суді директор школи. - Батьки ж жодного разу не поцікавилися, як вчиться їх донька, чи здорова вона, чи відвідує школу.
Коли суддя попросив їх сказати останнє слово перед вироком, ті нічого так і не промовили. І на запитання, чи згодні вони, аби у мами було відібрано дитину, а батька позбавлено батьківських прав, відповіли згодою. Не додати, як кажуть, і не відняти.

"Хоче - хай забирає"

Зінаїді Царик з Городища - 32. Має п'ятьох дітей, найстаршій з них 14 років, а найменшому ще й рочку нема.
Діти часто-густо сиділи у холодній хаті, голодні. Районний педіатр, неодноразово навідуючись до Цариків і бачачи безлад у родині, вирішила забрати діток до центральної райлікарні.
- Того дня Зіна спала п'яна, вкрившись із головою, а її співмешканець - на печі, - розповідала Г.І.Вербицька. - У хаті нічого було їсти: на стільці валялися голови з камси і холодна картопля в мундирах. Діти були сині від холоду. І коли ми забрали дітей у машину, то ні мама, ні її співмешканець навіть з хати не вийшли. Ще раніше Зіна так побила свого семирічного сина, що той отримав черепно-мозкову травму, безліч синців і довго лікувався у лікарні. А така кара була дитині за те, що вона попросила у сусідів щось поїсти. За фактом побиття місцевий суд району розглядав справу і виніс Зінаїді вирок.
Але це зовсім її не схвилювало. Навпаки, гулянки, пиятики траплялися, здавалось, ще частіше.
- Люди зателефонували мені на Прилуччину, де я живу, що Зінині діти отак страждають, - розповідала на суді рідна сестра Зіни. - Сіли ми з чоловіком, порадились і вирішили забрати до своїх двох ще й її п'ятьох. Старшенькі пішли до школи, меншенькі - до дитсадка, а найменшу дитину доглядаю сама - оформила декретну відпустку.
Найстарша донька Зіни написала заяву до райдержадміністрації з проханням позбавити її матір батьківських прав, оскільки дівчинка не має можливості навчатися в школі, одягатися, харчуватися. Їй завжди доводиться доглядати за меншими, лежати з ними у лікарні.
Позбавили Зінаїду і Миколу Цариків батьківських прав. Їх зовсім це не збентежило. Сказали тільки: "Хоче сестра - нехай забирає".

Дочки відреклися від матері

Наталію Коньок деякі феськівчани ще пам'ятають хорошою господинею, вмілим кондитером, непоганою спортсменкою. Нині ж опинилася на лаві підсудних, на яку привели її оковита і сумнівна компанія. На суд з'явилася з обідраним обличчям. "Малолітки напали на мене", - пояснювала.
Дві старші дочки просили правоохоронні органи позбавити їхню матір батьківських прав. Постійні пиятики, неувага, агресивність так набридли їм, що вони раді були її спекатись. Живуть дівчатка у бабусі у селі, їм там добре і затишно. Батько іноді прийде і допоможе череду відпасти.
Наталія ж у оселі, де живуть її діти, рідкий гість. І коли з'являється п'яна, у хату її не пускають.
Ще у Коньків є син, який хворіє і йому треба робити операцію. Живе і лікується він у київському дитячому будинку Святого Йосипа. Бабуся часто його провідує, але ні батько, ні мати не були у сина жодного разу. Благодійний фонд названого будинку виділив кошти на операцію хлопчика.
На суді Наталія поводила себе зухвало. Мовляв, воля ваша, панове судді, вирішуйте, що хочете, мені однаково.
Бабуся, її мати, гірко плакала і дуже просила суд не забирати від неї онуків.
***
На суді і сільські голови, і медики, і директори шкіл розказували, яку велику роботу вони проводили з цими горе-батьками. Результат, на жаль, нульовий. Горілка для таких родин стала головною, а діти виявилися зайвими і непотрібними.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Професійна відповідальність

ПЕДАГОГИ НЕ ПОБАЖАЛИ ЛІКУВАТИ СТАФІЛОКОК, ТИМ САМИМ НАРАЖАЮЧИ НА НЕБЕЗПЕКУ СВОЇХ ВИХОВАНЦІВ

Під час минулорічного (у серпні) медичного проф-огляду вчителів, у результаті бактеріологічних досліджень на кишкову групу, виявлено серед педагогів району виявлено 140 носіїв стафілококової інфекції. До цього часу вилікувалися лише 8 із них.

- Це небезпечно для дітей? - запитую у головного санітарного лікаря району Володимира Костянтиновича ЗАХАРЧЕНКА.
- Стафілокок - це умовно-патогенна флора, яка при певних умовах (ослабленні організму, зниженні імунітету) може призвести до харчової токсикоінфекції. Іншими словами, захворіти може будь-яка дитина, адже відомо, яке у наших дітей нині здоров'я. Не розумію, як можна бути такими професійно безвідповідальними (це про педагогів), адже батьки довіряють їм свою дитину, впевнені у тому, що зі школи та прийде не лише озброєна знаннями, а ще й здорова.
Про яке здоров'я може йти мова, якщо в результаті того ж таки медогляду у трьох педагогів був виявлений гельмінтоз, а у одного - дизентерія. Добре, що хоч ці захворювання вчасно були вилікувані.
- За лікування вчитель платить із власної кишені? - запитую у Володимира Костянтиновича. - Може, саме матеріальний фактор тут стримує? Або до лікарні треба лягати?
- Санацію (оздоровлення) людина проходить амбулаторно - це щодо стафілококу. Продовжує працювати, але згодом здає аналізи на контрольні дослідження. Коштує це 43 гривні, але зробимо їх безкоштовно. Райсанепідстанція надсилала до відділу освіти офіційного листа ще в лютому, нагадуючи, що 132 педагоги так і не побажали пролікуватися. За два місяці ситуація не змінилася. Вилікувалися і повторно здали аналізи лише два педагоги з Менської школи імені Т.Г.Шевченка, п'ять - з районної гімназії, один - з Данилівської школи.
- А в яких навчальних закладах носіїв стафілококу було виявлено найбільше?
- У районній гімназії - 16, у школі імені Т.Г.Шевченка - 12, у Березнянській середній школі - 13, у школі-інтернаті - 9. У решті навчальних закладів - по 1 - 3, до 7-ми.
- Мабуть, дотягнуть до кінця навчального року, а там - наступний медогляд і картина повториться?
- Примусити пройти лікування, якось покарати в адміністративному порядку санітарна служба не має повноважень. Залишається сподіватися на професійну етику. Але ось ще один приголомшливий факт: 180 педагогічних працівників району під час минулорічного медогляду взагалі не пройшли бактеріологічного обстеження на кишкову групу!

ІРИНА ПРИМАК.





Сім’я і мова

ПОСПІВАЙТЕ З ДИТИНОЮ ПІСНЮ

У кожній сім’ї спілкуються однією або двома мовами, які є рідними для членів родини. Нашою державною мовою є українська.

І ось дуже часто, коли починається підготовка до іспитів або коли сім'ю не задовольняє семестрова оцінка їхньої дитини з мови, приходить чиясь мама чи бабуся і просить збірник диктантів, щоб подиктувати дитині.
Не шкода того збірника, а шкода дитину і маму, яка кладе на свої і без того втомлені плечі величезну відповідальність. Поважаю лікарів за їх основне правило: "не зашкодь". То і ви не поспішайте зашкодити своїй дитині.
У вчителя професійно поставлений голос, від-треноване дихання. Учитель знає, яку і коли зробити паузу, скільки разів повторити уривок фрази. Мама диктує так, як вона вважає правильним. Дитина, що звикла до вчительського диктування, починає поспішати чи відставати, помилятись. Мама нервує, починає лаяти дитину, вимагати від неї так, як колись учили саму маму. Але ж наука не стоїть на місці, змінюються правила, змінюються і самі вимоги. І не треба дитині нав'язувати те, що вже віджило, застаріло.
Невідомо ще яким підручником для диктування ви користуєтесь. Адже останнім часом маємо зміни у написанні слів. А якщо збірник із старим написанням? Ви ж тільки нашкодите, бо вимагатимете, щоб було так, як у книжці. А молода пам'ять зафіксує, і понесе ваша дитина у життя застаріле написання слова, що назавжди залишиться помилкою. А ще є розділові знаки, на яких не можна робити паузи...
Шановні мами! Краще займіться чистотою мови вашої дитини. Це справді залежить від сім'ї. Ви ж чуєте, скільки словесного бруду несе нам телевізор. А послухайте мову ваших дітей на дискотеці, між собою у класі, на спортивному майданчику... І ці фрази стають зараз нормою вираження емоцій наших дітей. Найстрашніше, що такі слова входять у активний словник дівчаток - майбутніх мам.
Ідемо з колегою до школи. Попереду з будинку виходить молода мама, чепурна, гарна. З нею хлопчик і дівчинка. Діти, як намальовані. Пройшов дощ, на дорозі багнюка. Раптом хлопчик поковзнувся і впав. Не дай Боже вам ніколи почути тієї фрази, якою мама "підняла" синочка. Ми з колегою тихенько відстали, бо навіть незручно було обминати їх.
Те, що каже мама, у свідомості і в пам'яті дитини закарбовується назавжди як норма поведінки, як норма словесного вираження думки. Вам природа дала таких гарних діток, допоможіть їм, щоб не тільки одяг у них був гарний, а й щоб вони були красиві душею і уміли красиво говорити. Щоб ота вулична фраза не була оцінкою виховання вам на старість.
При всій вашій зайнятості знайдіть час поспілкуватися з дитиною. Пограйтеся з нею новою іграшкою. Чим більше мами і тата беруть участь в іграх дітей з іграшками, тим багатшим буде словниковий запас маленької людини, тим краще вона буде писати твори у школі.
Поспівайте з дитиною ту пісню, яку ще колись співала вам ваша бабуся. Не соромтесь. Розкажіть щось цікаве, що ви бачили, чули, читали. І дитина хай розкаже щось своє. Навчіться слухати своїх донечку чи синочка.
Балакайте зі своєю дитиною побільше. Хай телевізор не заміняє дитині спілкування з батьком чи мамою. Найбільшим лихом є те, що дитина отримує інформацію (не найкращу) з телевізора, а сама мовчить. Вона не вчиться самостійно висловлювати власні думки, судження. Хай більше ваша дитина читає. Зір сприймає правильно написане слово, а пам'ять зафіксує його назавжди. А виникнуть проблеми - звертайтеся до вчителя.
Уміння говорити, переконувати, доводити є постійною вимогою часу. Тільки людина з величезним запасом слів, з умінням його вдало використовувати може оволодіти досконало сучасними професіями менеджера, екскурсовода, перекладача, юриста, хорошого продавця та іншими і бути результативним спеціалістом, якого цінуватимуть на роботі.

НІНА ПОЛЮХОВИЧ.





Позитивні зміни

СК «ПРОМІНЬ» БІЛЬШЕ НЕ ІСНУЄ. НАТОМІСТЬ УСПІШНО ПРАЦЮЄ ТОВ „АГРОФІРМА «НІКА»

У листопаді минулого року після звітно-виборних зборів за кермо «Променя» взявся новий голова правління – Василь Володимирович Яшан. А у березні ск «Промінь» було реорганізоване. Новоутворене ТОВ і працівників, і невиплачені зарплати, і борги колишнього ск – усе взяло до себе. Зараз люди знову почали працювати на повну потужність і регулярно отримувати зарплатню. ТОВ «Агрофірма «Ніка» купує нову техніку, розширює посівні площі і збирається відроджувати тваринництво.

Сіють

Посівну кампанію тут мають завершити до 1 травня, збільшивши посівні площі на 700 гектарів. Озимих мають 580 га (160 га - жито, решта - пшениця), перезимували вони, за оцінками спеціалістів, у відмінному стані. Яру пшеницю тут планують посіяти на 500 гектарах, ячмінь і овес - на 100, картоплі посадять 50 гектарів (у минулому році було 5), кукурудзи на зерно посіють 400 гектарів, а кормової - 120. А ще закупили 20 тонн елітного насіння люпину (по 1 тис. грн. за тонну), вистачить його приблизно на 76 гектарів.
- Нічого, що дорого, адже люпин - вигідна культура, - зауважує Василь Володимирович, - це відмінний корм для худоби, з високим вмістом білка.
Усі посівні площі підживлені нітроамофоскою, селітрою. На підході - ще три замовлені вагони селітри. Є в господарстві і всі необхідні засоби захисту рослин.
- Допікає нам пирій, особливо на величківських полях, - каже директор ТОВ, - то будемо боротися.

Треба встигнути

Нині для "Ніки" - гаряча пора. Працюють люди на полі з ранку до темна.
- Що поробиш, треба встигнути запорати усі поля, укластися в оптимальні терміни, тож особисто мені, як директору, доводиться вже о п'ятій ранку на поле виїжджати, а додому повертаюся інколи близько опівночі, - говорить В.В.Яшан. - Трактористи ж працюють позмінно. Вже посіяли (станом на 13 квітня, коли писався цей матеріал. - Авт.) 220 гектарів ярої пшениці (усе зерно - елітної та першої репродукції), 50 гектарів ячменю, стільки ж - виковівсянки на корми. Готуємо площі під картоплю, вже 17 - 19 квітня будемо садити.
Пального та техніки у господарстві вистачає, адже і стару добре підготували до посівної, і нову придбали.
- Купили два трактори-"кіровці": К-700 та К-701, - каже Василь Володимирович, - нові сівалки, угорську дискоборону "КЮНЕ-770".

Сподівання на успіх

- Не вистачає, мабуть, робочих рук?
- Запросили на роботу вісьмох трактористів, токаря. А ще потрібні електрики, слюсарі. Хоч і сезонну, а все ж роботу люди отримають, матимуть заробіток.
- Щодо заробітку. Боргів немає по зарплаті?
- Вже третій місяць наші працівники стабільно отримують зароблене, частково, поступово віддаємо борги по зарплаті за минулий період. У квітні, наприклад, на поточну заробітну плату було виділено 56 тисяч, ще 38 - 40 тисяч - на погашення колишніх боргів.
Знову запрацювала у господарстві їдальня, обіди - безкоштовні, трактористам їх вивозять прямо на поле, а коли працюють механізатори допізна - ще й підвечірок. А ще кожен працівник ТОВ має можливість придбати хліб по 1 грн. 20 коп. - щодня тут печуть до 800 хлібин.
Багато позитивних зрушень сталося у господарстві за останні півроку, чимало планів на майбутнє. Про все одразу не розповіси. Але мене перш за все цікавило: як вдалося так швидко підняти господарство? Про це і запитала у В.В.Яшана. Ось як він відповів:
- Спасибі моєму попередникові, в господарстві збережена потужна матеріальна база. А головне - люди бажають працювати, відчувати себе господарями і заробляти нормальні гроші. Завдяки реорганізації ск у ТОВ нам вдалося налагодити тісні стосунки з багатьма приватними структурами. Тепер нас сприймають по-іншому, адже з кооперативами, де фактично командують і приймають рішення усі, а працювати і нести відповідальність за зароблене нікому, мати справу ніхто не хоче. Ринок є ринок, і у сільському господарстві він теж починає функціонувати.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: перекур: сівачі перед наступною загінкою. Фото автора.





Бувальщина

КАВА

Трапилася ця оказія тоді, коли розчинна кава була у страшенному дефіциті. Її можна було замовити і скуштувати хіба що в ресторані.
Якось в одну поважну установу нашого міста приїхали перевіряючі. Начальник швиденько розпорядився, аби в ресторані був замовлений обід. З кавою. Розчинною.
Коли на акті перевірки було поставлено останню крапку, начальник установи Пилип Семенович запросив усіх перевіряючих до затишної і гостинної зали ресторану.
Тихо грав магнітофон, вправно обслуговували прибулих чепурні офіціантки. Страви їли і підхвалювали, попросили добавки дерунів зі сметаною. А Пилип Семенович, бачачи, як гості уминають і борщ з м’ясом, і котлети з гречаною кашею, тільки посміхався: «Набивайте свої шлунки, на здоров’я вам. А я не буду, краще подвійну порцію кави вип’ю».
Подали її у склянках у металевій оправі, як ото у поїздах провідники пропонують. Пилип Семенович відклав одразу виделку і ножа: «Нарешті! Ось зараз душу відведу!» А треба сказати, що начальник установи збирався пити її вперше у житті.
Сьорбнув гарячого напою і ледь язика не проковтнув від несподіванки. Ковтнув удруге – ніби вогню скуштував. «Що воно за кава така? Чого люди ганяються за нею, мов навіжені? Пити отаку гидоту, від якої всередині пече так, ніби там не вогнище, а ціла домна?» – думав Пилип Семенович, витираючи хусточкою очі, з яких сльози бігли немов з відкритого крана вода.
А гості ще смакували дерунами, весело перемовляючись. До кави черга не доходила.
Пилип Семенович сидів, мов на голках. Йому хотілося швидше вискочити з цього ресторану, який став для нього одразу огидним, і ковтнути якщо не холодної води, то хоча б свіжого повітря.
Нарешті! Витерши серветкою губи, перевіряючі потягнулися за склянками з кавою. Ковтнули. І щось таке з ними поробилося! Один рота не може закрити, в іншого очі круглими зробилися, а третій руками став махати, мов той вітряк. Тоді котрогось прорвало:
– Що ц-ц-це таке?
Забігали чепурні офіціантки, заметушилися кухарі і їх помічники. Переполох!!!
Як згодом виявилося, у порожніх баночках з-під кави кухарі зберігали мелений перець – і червоний, і чорний, аби не набирав вологи. А меткі офіціанти переплутали ті злощасні баночки – замість кави подали перець.
Пилип Семенович давно уже на пенсії. І цей випадок завжди із задоволенням розповідає своїм гостям за чашкою чаю. Кави уперто не вживає.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.