Тиждень

СТОЛИЦЯ

Оце побував у Києві. Так собі, за власним бажанням. Невпізнанна наша столиця. Темп міського життя просто-таки шалений. Однак – розмірений. А автомобілів! Більше, ніж зірок на небі. Пробка на пробці.
Заходив до «Глобусу». Це на Майдані Незалежності така супер-крамниця триповерхова. Тільки не вгору, а вниз, під землю. Придивився собі файну куртку. Давно таку шукав. Спитав ціну. Юний продавець мовчки тицьнув пальцем у цінник – 4 тисячі 550 грн. Мусив сказати, що зайду взавтра, бо ниньки при собі таких грошей не маю (а де їм узятися?).
Відвідав драмтеатр. Шикарно там. Один буфет чого вартий. Покуштували з кумом кагору – по 6 гривень за 100 грамів. Люду – море. Зал заповнений ущент. Під самою стелею поміж прожекторів сидить освітлювач. Чую, дядьки позад нас гомонять про нього. Мовляв, дві години на день посвітить, а ставка йому світить 800 гривень.
Живуть городяни своїм життям. У магазинах є все. Навіть дещо ліпше, ніж пташине молоко.
А тим часом і в столиці, і у нас, помирають і народжуються люди. Скажімо, минулого тижня у пологовому відділенні центральної райлікарні народилися один хлопчик і дві дівчинки.
Сонце і в місті, і в селі зійшло сьогодні о 5.45. Зайде о 18.23. Тривалість дня 12.38.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Влада іде до людей

МАКОШИНСЬКУ ЛІКАРНЮ ВІДРЕМОНТУЮТЬ

До півсотні запитань поставили голові райдержадміністрації П.Ф.Киценку жителі Макошине під час роботи виїзної приймальні. Власне, тут були представники майже всіх районних служб.
Спочатку П.Ф.Киценко оглянув завод «Сільгоспмаш», поспілкувався з його працівниками. Директор цього під-приємства І.М.Грицишин розповів про плани на перспективу. Все дуже не просто, але, принаймні, скорочення кадрів не буде. Головне ж, що завод збережено і він ді-єздатний. А не так, як тамтешній завод залізобетонних виробів, де ніби пронісся смерч – суцільна пустка. Коли ми там були, під’їхала іномарка. Жвавий молодик пояснив, що він тут наглядає (за чим?) на правах оренди, а власники викупленого заводу знаходяться десь у Запоріжжі. І що на базі цього колишнього заводу буде облаштовано металобазу.
Відвідали керівники району і лікарню. Власне, і засідання виїзної приймальні почалося з питання про лікарню. Хтось уперто розпускає чутки, що її закриють. Це категорично заперечив голова райдержадміністрації і повідомив, що адміністрація надасть допомогу в ремонті цього медичного закладу.
Піднімали макошинці питання стосовно укріплення берегів Десни, телефонізації віддалених кутків селища і його газифікації, організації цілодобового функціонування «швидкої допомоги», екологічного захисту довкілля, виділення землі в натурі та інше.
Усі запитання взято на замітку. Що можна, буде вирішено найближчим часом. А от, наприклад, щодо газифікації селища, то тут усе не так просто. Тільки щоб від Жовтневого протягти газопровід до Макошине, потрібно більше 700 тисяч гривень. Де взяти такі гроші?

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: П.Ф.КИЦЕНКО бесідує з місцевими жителями. Фото автора.





Як живеш, глибинко?

БІГАЧАНИ ГЕЛІКОПТЕР НЕ ПРОСИЛИ. АЛЕ...

Позаминулого четверга у Бігачі відбулася виїзна приймальня голови районної ради М.П.Кота.
Бігач – найвіддаленіше від районного центру село. Живе у ньому майже півтисячі чоловік, 213 з яких – люди пенсійного віку. У селі функціонують Будинок культури і бібліотека, є відділення зв’язку і школа, в якій навчаються 49 учнів, а 32 дошкільнят ще підростають. Православні віруючі ходять на службу Божу до молитовного будинку. На ремонт храму, який віднесено до пам’яток архітектури, нема коштів.
Сільськогосподарський кооператив «Бігацький» практично припинив роботу. Неледачі бігачани потроху і потихеньку розтягують усе, що не охороняється і не експлуатується.
На прийом до голови районної ради йшли переважно ті жителі села, яким не байдужа доля свого населеного пункту.
Від Березни до Бігача – найгірша дорога у районі. Уже років з три її планують відремонтувати, однак через мізерне фінансування справу цю не вдається зрушити з місця.
Автобусного сполучення з райцентром нема. Щоб доїхати до Мени, треба робити пересадку у Березні. У Чернігів автобус ходить, однак водії уже заявляють, що не збираються далі добивати до ручки транспорт через вибоїни, ями та канави. А власники мікроавтобусів, таксі взагалі відмовляються доставляти пасажирів до Бігача. Саме ця проблема найбільше турбує бігачан. Про неї говорили Михайлу Петровичу Коту і депутати сільської ради, і ветерани війни.
У селі назріває проблема з пасовищем для громадської худоби, сінокосами. А ще – ск «Бігацький» не з усіма розрахувався по заробітній платі. Людей непокоїть і той факт, що для придбання медикаментів місцевому фельдшерсько-акушерському пункту виділено усього 170 гривень.
У голови районної ради жителі Бігача просили допомоги і роз’яснень щодо нарахування пенсій, надання кредиту для придбання житла, виділення автомашини для інваліда війни. Директор Будинку культури просив посприяти у придбанні баяна, а літній чоловік висловив претензії до правоохоронних органів – злодії ні з чим не розминаються: крадуть не тільки колективне майно, а й не цураються людського.
На деякі запитання М.П.Кот відповів бігачанам, а решту буде вивчено і проінформовано заявників.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: церква у Бігачі.





Конкурси

СВЯТО ЕЛЕГАНТНОСТІ І КРАСИ

Шоу-конкурс „Міс Чарівність-2004”, який традиційно влаштував районний Центр дитячої та юнацької творчості, був справді довгоочікуваним святом елегантності, вишуканості і краси.
Конкурсантки з районної гімназії та Макошинської школи, їхні вчителі та батьки доклали чимало зусиль, щоб дійство сподобалося глядачам. І це вдалося.
Кожен конкурс перетворювався на цікаву виставу з танцями, піснями, яскравим карнавалом.
Титул „Міс чарівність” отримала Альона Чичкан, „Віце-міс” – Юлія Прищепа, „Міс україночка” і „Міс глядацьких симпатій” – Альона Дядечко, „Міс стиль” – Наталія Гайдай (усі – з районної гімназії).
Другий рік поспіль наша газета присуджує свій приз і титул „Міс „Наше слово”. Цього року його володаркою стала учениця Макошинської школи Катерина Супрун. До того ж, вона отримала і титул „Міс елегантність”, подарунки від народного депутата О.В.Петрова та селищного голови В.М.Кравцова.
Усі учасниці конкурсу були удостоєні дипломів, отримали призи і, звичайно, квіти.

НАТАЛІЯ МАРЧЕНКО.

На знімку: Катерина Супрун. Фото Івана ШУЛЬГИ.





Поспішайте!

ХОЧЕТЕ, ЩОБ ВАМ ПОВЕРНУЛИ ГРОШІ? ЗАПОВНІТЬ ДЕКЛАРАЦІЮ

31 березня – останній день подання декларації про доходи, одержані у 2003 році. Якщо не за основним місцем роботи ваш річний сукупний доход становить понад 1095 грн., то потрібно прийти до податкової інспекції і заповнити де-кларацію. Якщо доход не за основним місцем роботи менший, ніж 1095 грн., громадяни мають право не декларувати такі доходи. Але якщо вони все ж вирішили їх задекларувати, податкова служба району роз’яснить правила заповнення декларацій, прийме їх та зробить від-повідні перерахунки податку.

Декларування потріб-не і державі, і конкретному громадянинові. Добровільне декларування доходів – ознака податкової культури населення. А ще процес декларування – це прагнення держави бути справедливою до кожного з платників. Адже, проводячи перерахунок податку, держава одним громадянам повертає зайве сплачені кошти, а інші мають заплатити до бюджету ті суми, які вони недоплатили.
Під час минулорічної кампанії свої доходи задекларували 2533 жителі Менського району. Майже всім цим громадянам було повернуто грошові кошти з бюджету (понад 150 тис. грн.), тобто вони одержали від декларування реальну вигоду.
Минулого року найбільш активно декларували свої доходи працівники освіти, культури, охорони здоров’я, які часто працюють у кількох роботодавців, а також пенсіонери, які одержують доходи від здачі в оренду земельних паїв.
Щодо декларування доходів громадян взагалі та конкретно в нашому районі висловив думку голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко:
– Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен громадянин нашої держави зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Декларування доходів здійснюється громадянами практично в кожній країні світу, причому в країнах з розвинутою ринковою економікою подання декларацій практикується вже не одне десятиліття і є обов’язком кожного громадянина.
Стосовно нашого району хочу сказати добре слово про податківців, які щороку проводять цю велику за обсягом та відповідальністю роботу та закликати заможних жителів Менщини вчасно та сповна сплачувати податки, бо вони будуть повертатися з бюджету малозабезпеченим громадянам та допоможуть вирішити їм ряд своїх матеріальних проблем.
– Що б Ви побажали керівникам тих підприємств та організацій, які орендують земельні паї?
– Я хочу закликати до чесності і порядності: щоб вони, перш за все, вчасно розраховувались за оренду земельних паїв як з жителями району, так і з державою. Дуже прикро, але є у нас у районі господарства, які мають борги за оренду земельних паїв. Це такі, як ск «Лан» (керівник В.В. Прищепа) – погашено 30,7% орендної плати, ск ім. Мічуріна (ке-рівник П.Ф.Пасічник) – погашено 46,1% орендної плати, ск «Зоря» (керівник В.В.Лях) – погашено 47,1% орендної плати, ТОВ «Шлях хлібороба» (керівник М.М. Ключкей) – погашено 62,7% орендної плати, ксп «Світанок» (керівник О.М.Колєнченко) – погашено 79,1% орендної плати.
А ще хочу порадити всім контролюючим органам району при проведенні перевірок звернути особливу увагу на ті підприємства, які мають борги перед населенням та державою і не стараються їх сплачувати.
– А яку думку маєте Ви, Петре Петровичу, щодо декларування доходів громадян? – запитую у депутата обласної ради, головного лікаря району П.П. Хомрача.
– Я особисто позитивно ставлюся до кампанії декларування і вважаю, що в цивілізованому суспільстві громадяни не повинні приховувати свої доходи. Краще чесно сплатити податки до бюджету країни. А громадянам, які одержували протягом 2003 року порівняно невеликі доходи, держава поверне зайве сплачений податок. Це добре.
А ще я маю побажання до податкової служби такого характеру: деякі керівники виплачують своїм працівникам високу заробітну плату, але облік у них поставлений так, що не всі виплати оподатковуються. Від цього страждає і бюджет країни, недоотримуючи податки, і самі працівники, які при виході на пенсію будуть одержувати мінімальний її розмір. Ось на таких «горе-керівників» треба звернути більшу увагу податківцям району.

НАТАЛІЯ ТРАЛО.





Береженого і Бог береже

ПОВІНЬ РАЙОНУ НЕ ЗАГРОЖУЄ. ОДНАК ПРИРОДНІ СТИХІЇ НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ

Прихід весни кожного року жителі придеснянських сіл і хуторів чекають з острахом: а чи не підуть за великою водою стоги сіна? Чи не затопить Десна осель? Ще не стерлася з пам’яті повінь 1970-го, коли була справді велика вода, яка на своєму шляху змітала все, що дужала.

Виручать сусіди?

Жителі Остапівки і Котички не тільки весняної пори, а протягом усього року майже всі свої житейські проблеми вирішують у Борзнянському районі. Їдуть туди на базар, по хліб, діти – до школи. А як пожежа чи ще яка біда – виручать борзнянці.
– До повені ці населені пункти підготовлені повністю, – стверджує селищний голова Макошине В.М.Кравцов, якому підпорядковані названі села. – Борзнянський підприємець двічі на тиждень привозить хуторянам хліб та інші продукти. Фельдшерсько-акушерський пункт забезпечений медпрепаратами для надання невідкладної медичної допомоги. Зараз жителі названих сіл добираються у Макошине на човні. Пором ще не ходить – через надмірну вологу до нього не можна під’їхати. Але, по всьому видно, повені не буде, прогнози не ті.

Води не бояться

– Так не можна стверджувати, рано ще, – заперечують старожили з Максаків. – Це тільки ось минулої суботи Десна рушила, крига скресла. А ще піде вода з Сейму, а тоді – з Росії. І хтозна, що воно ще буде.
Деснянська вода у цьому селі вже підкрадається до осель. Понтонний міст ще не поставили – чекають, доки вода в річці ввійде в свої береги. А зараз добратися до Червоних Лук, що за Десною, можна тільки човном. Ні червонолучани, ні максаківці дуже-то і не бояться великої води – життя навчило їх боротися з цією стихією.

Зі своєї хати – ні на крок

Так сказали дві бабусі і дачник з маленької і напрочуд красивої Дерепівки Блистівському сільському голові Ю.М. Мишкіну. Саме стільки жителів зимували у цьому хуторі – решта виїхала до дітей чи родичів або ж назавжди покинула цей світ.
– Я пропонував цим людям на деякий час залишити хутір і перебути воду у Блистові, як мовиться, на великій землі. І слухати не хочуть, – говорить Юрій Миколайович. – Кажуть, що ні ногою зі своїх осель. Завезли їм сірників, борошна, солі, інших продуктів. Однак душа за них болить: як піде гуляти вода, до Дерепівки не доїхати. А не призведи Боже хвороби якої чи пожежі?

Проти стихії – усі разом

– За дослідженнями, а також прогнозами, повінь нашому району не загрожує, – стверджує С.М.Леп’явко – начальник відділу надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райдержадміністрації. – Торік рівень води над нулем поста, що в Макошине, сягав 689 сантиметрів, зараз – коливається від 610 до 670. А у 1970 році він був 876 сантиметрів.
Однак, як зазначив Сергій Михайлович, до можливої повені готові всі рятувальні служби. Є офіційна домовленість із пожежною, медичною і РЕМівською службами Борзнянщини, аби вони у разі стихії надали необхідну допомогу хуторянам нашого району. У пожежників Макошине є свій човен, тож у разі необхідності і вони мають чим добратися за Десну. Організовано також чергових на переправах в усіх селах, що прилягають до річки.
Якщо ж раптово зникне зв’язок під час повені, то центр електрозв’язку №3 забезпечить населені пункти, відрізані водою, радіотелефонами.
Як зазначив С.М.Леп’явко, і в дорожній службі, і в медичній, і в пожежній та інших створено по дві рятівні бригади на випадок повені.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Десна ще спокійна. Фото автора.