Тиждень

ТІЛЬКИ РАЗ НА РІК

Власне, 8 Березня започатковувався у 1910 році як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Стомлена від чоловічого гніту слабка стать заповзялася геть зруйнувати застарілі догми „Домострою”, який відводив жінці роль непомітної тіні чоловіка. І пішло-поїхало. Жінки – на трактор, жінки – у шахту, жінки – з відбійним молотком на будівництво...
Незчулися, як сильна стать, не надто пручаючись, здала свої позиції: засіла в пивбарах, залягла на диванах, замаскувалася біля телевізорів. І залишився лише один день на рік, коли жінки можуть дозволити собі бути слабкими і тендітними, відчути посилену увагу з боку сильних і мужніх. Ось так 8 Березня радикально змінилося за якихось кілька десятиліть.
А якщо серйозно, то добре, що це свято позбулося свого первісного значення і стало просто теплим, добрим весняним днем. Таким, як усі жінки. І кому, як не їм, нашим терплячим, люблячим, ніжним, лагідним, працьовитим, чарівним, ми завдячуємо тим, що можемо відчути себе справжніми чоловіками. Бодай раз на рік.
Найвище призначення жінки – бути Матір’ю. За останній тиждень у пологовому відділенні центральної райлікарні мамою стала одна жінка, яка подарувала собі хлопчика.
А весна бере своє – дні стають усе довшими. Сьогодні сонце привіталося з нами о 6.31, а побажає доброї ночі о 17.48.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.





Депутат в окрузі

ПРЕЗЕНТАЦІЯ І ЧИСЛЕННІ ЗУСТРІЧІ

Позаминулу п’ятницю народний депутат України Олег Петров повністю присвятив роботі у нашому районі. Чергова робоча поїздка Олега Володимировича була насичена подіями і зустрічами з виборцями. Народний депутат взяв участь у презентації книги „Наша рідна Менщина”, зустрівся з депутатами та керівництвом міської ради, побував у податковій інспекції, спілкувався з сільськими головами.

Книга, яку чекали

Шлях книги „Наша рідна Менщина” до читача був доволі тернистим. Її автори – відомі краєзнавці Дмитро Панасович Калібаба та Віктор Семенович Соляник провели справді величезну роботу по збору і опрацюванню матеріалів про наш район. Тривалий час мрія про те, щоб видати книгу, здавалася нездійсненною. Однак спільними зусиллями її вдалося втілити в життя. Завдяки сприянню народного депутата України Олега Петрова, районної держадміністрації та районної ради, на початку цього року „Наша рідна Менщина” побачила світ. До речі, видрукувана книга у менському ТОВ „Домінант”.
На презентацію видання, яка проходила в центральній районній бібліотеці, зібралися люди, небайдужі до минулого і майбутнього нашого краю. Саме про минувшину Мени, кожного села нашого району йдеться у презентованій книзі. Вона є цікавою і корисною для вчителів та учнів, усіх жителів Менщини, для тих, хто далеко від рідної землі хоче завжди мати поруч її часточку. Про це на презентації говорили голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, заступник голови районної ради Г.О.Бирюк, народний депутат України О.В.Петров. Д.П.Калібаба головною якістю книги вважає її правдивість, відсутність спроб ревізування історії.
На жаль, одному з авторів не судилося дочекатись виходу у світ книги – В.С. Соляник передчасно пішов життя. Але найкращим пам’ятником йому стала саме „Наша рідна Менщина”. Радість і смуток, гордість і печаль поєд-налися у щирих словах вдови автора Олександри Михайлівни.
Письменник А.М.Соломко запропонував висунути книгу на здобуття обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського.

„Мені соромно за колег”

Добрі враження від презентації, мабуть, сприяли подальшому щирому спілкуванню народного депутата України Олега Петрова з виборцями. Хоча далі мова йшла про більш прагматичні речі. Зокрема, на зустрічі з депутатами міської ради розмовляли про молодіжне кредитування житла (у Мені вже є успішний досвід цього і його потрібно розвивати), допомогу у придбанні медичної апаратури, проблеми пенсійної реформи. За сприяння депутата виділені кошти на реконструкцію водонапірної башти, газифікацію.
Не обійшли увагою і політику. Зокрема, Олег Петров заявив, що йому соромно за колег, які в останні місяці Верховну Раду перетворювали в балаган. На думку народного депутата, політична реформа відбудеться незалежно від бажань політиків, які їй активно протидіють. Питання лише у часі. Але чим скоріше її провести, тим менші будуть політичні і соціальноекономічні втрати для країни.
Широке коло проблем обговорювалося і на зустрічі з колективом податкової інспекції. Працівники ММДПІ закликали депутатів ухвалити стабільне, чітке і зрозуміле податкове законодавство. Бо за нинішніх умов працювати дуже важко і платникам податків, і податківцям. Прозвучали питання про проблему відмови від присвоєння ідентифікаційних номерів, кредитування навчання та інші.
Разом з народним депутатом України на зустрічах побували голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, заступник голови районної ради Г.О.Бирюк, помічник-консультант народного депутата України В.М.Пилипенко.

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.

На знімках: О.В.ПЕТРОВ з Д.П.КАЛІБАБОЮ та О.М.СОЛЯНИК.





Добра новина

ОБЛАСНА ВЛАДА ЗОБОВ’ЯЗАЛАСЬ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДІЛЬНИЧНИХ МОТОЦИКЛАМИ

Про це повідомив голова ОДА Валентин Мельничук на розширеній нараді керівництва облдержадміністрації, обласної ради та правоохоронних органів області. За повідомленням прес-служби ОДА, В.В.Мельничук зобов’язав районні держадміністрації забезпечити дільничних інспекторів міліції житлом там, де вони працюють, надати їм приміщення для роботи та забезпечити засобами зв’язку.
Ці кроки будуть зроблені на виконання Указу Президента України „Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції”, який спрямований на зміну форм і методів у роботі дільничного. Люди повинні бачити у ньому свого захисника, довіряти йому та владі, яку він представляє, зазначається у повідомленні прес-служби облдержадміністрації.
У розширеній нараді взяв участь заступник міністра внутрішніх справ України Петро Коляда. Оцінюючи ситуацію зі злочинністю на Чернігівщині, заступник міністра відмітив, що вона залишає бажати кращого. Хоча роботу нашої міліції Петро Коляда назвав „рівною і не гіршою, ніж в інших областях”.





До 190-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка

СИЛЬНИЙ ДУХОМ, ЯК ІДЕАЛ ЙОГО НАРОДУ

Здається, що про Т.Г.Шевченка ми все знаємо з шкільних років. Але він така багатогранна особистість, що при детальному вивченні його життя і творчості знаходимо щось нове або забуте. На жаль, останні роки твори поета не перевидаються, і молодому читачеві не все доступно. Навколо святого для кожного українця імені Тараса точиться багато вигадок і брехні.

З виходом першого видання «Кобзаря» почалася боротьба за Шевченка. Різні суспільні групи і класи хотіли зробити його «своїм», але в поета було власне кредо. Після проголошення незалежності України боротьба за Шевченка ще більш загострилася. Цитати з його творів відривали від контексту і тлумачили, як хотіли. Шевченка робили то націоналістом, недругом «москалів», то поборником релігії, то далекою від політики людиною і т. п. Не обійшлося і без грубого паплюження його як людини.
Т.Шевченка слід сприймати таким, яким він був і є за його творами і громадською діяльністю. Шевченко був глибоко народним поетом не тільки завдяки мові й використанню народної творчості, а й за вираженням споконвічних прагнень нашого народу до волі. Він був представником критичного реалізму в літературі і революціонером-демократом по суті.
Т.Г.Шевченко – високо освічена людина свого часу.
Він вивчав твори французьких енциклопедистів, добре знав світову, російську і українську історію і мистецтво. Це видно з його творів і «Щоденника». Декламував напам’ять Байрона, Шекспіра та ін. Якщо зважити на терезах його твори українською і російською мовами, то різниця буде невеликою.
Свої одкровення він записував у «Щоденник» російською мовою. До цього ж його ніхто не примушував. Знавець російського слова І.С. Тургенєв у спогадах примітив, що у Шевченка «вимова чисто російська».
У Петербурзі Шевченко мав можливість систематично знайомитися з виданнями Вільної російської друкарні Герцена. Ще раніше Герцен і Добролюбов в «Отечественных записках» друкували твори Шевченка, а потім Герцен у своїх виданнях представляв Т.Г.Шевченка Західній Європі як поета. Через свого знайомого М.Макарова, який виїжджав за кордон, поет передав Герцену примірник «Кобзаря» 1860 р.
Є припущення дослідників, що контакти Шевченка з лондонським революційним центром Герцена і Огарьова були ширшими, ніж відомо. Л.М.Жемчужников писав у спогадах: «Добрий до наївності, простодушний, люблячий, він був водночас твердий, сильний духом – як ідеал його народу».
Т.Г.Шевченко був тісно пов’язаний з російськими революціонерами-демократами, з польськими революціонерами, вважав їх близькими друзями. М.М.Чернишевський, зокрема, пишучи про галицьких діячів, які групувалися навколо львівської газети «Слово», посилався на «непохитний» авторитет Шевченка з українських національних питань. І Шевченко, і Чернишевський були однієї думки, що пани-поміщики з поляків, українців, русин однакові для селян – вся суть у майновому стані, а не в національності чи віросповіданні. Все звучить по-сучасному.
Отже, Т.Г.Шевченко – революціонер-демократ є попередником, Предтечею революційної соціал-демократії. Ставлення більшовицької преси до Т.Г.Шевченка загально-відоме. Це глибока повага до поета і висока оцінка його революційної діяльності. На жаль, не всі українські читачі можуть прочитати всього Шевченка. Звернімося до першоджерел.
Після повернення Т.Г.Шевченка із заслання у нього з’явився такий запис у «Щоденнику»: «Разин не был разбойником, а он только на Волге брандвахту держал и собирал пошлину с кораблей и раздавал неимущим людям. Коммунист выходит». Тарас Шевченко, може, вперше вживає слово «комуніст». І, мабуть, вперше серед своїх соратників. У віршах нашого Пророка знайдемо чимало слів про світле майбутнє: «Діла добрих оновляться, діла злих загинуть» («Давидові псалми»); «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі» («І Архімед, і Галілей»); «Чи є що краще, лучше в світі, як укупі жити братам добрим, добро певне пожинать, не ділити?» («Давидові псалми»); «І буде правда на землі!» («І тут, і всюди...») і т. д.
І ще одна цитата з повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Выходит, что идея о коммунизме не одна пустая идея, не глас вопиющего в пустыне, а что она удобоприменима к настоящей прозаической жизни. Честь и слава поборникам новой цивилизации».
І ніби апофеозом новій животворній ідеї звучать слова поета, записані в «Щоденнику»: «О как сладко, как невыразимо сладко веровать в это прекрасное будущее». В умовах боротьби за загальнонародні інтереси, за перетворення України на справжню незалежну і процвітаючу державу Шевченко нас об’єднує, піднімає з колін.

ДМИТРО КАЛІБАБА.





Наші за кордоном

ФРАНЦУЗИ МАЛО ЇДЯТЬ І НЕ ЛЮБЛЯТЬ ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ

Своїми враженнями від різдвяно-новорічної Франції, Парижа та французів поділилася менянка В.М.Серьодкіна. Валентина Михайлівна два місяці гостювала у родині доньки Наталії, яка вже більше як шість років тому перебралася до Франції (а до того жила у Конго), у місто Лемож, що за 400 кілометрів від Парижа. Українська гостя багато подорожувала, знайомилась із країною, спілкувалася з французами і разом з ними відзначила Різдво та Новий рік.

За вікном автобуса

Взагалі-то Валентина Михайлівна за своє життя не раз бувала за кордоном: у Чехословаччині, Югославії, Румунії, навіть п’ять разів літала у Африку.
– І, знаєте, ніде не зустрічала такої абсолютної чистоти, як у Франції, – розповідає моя співрозмовниця. – Вже як виїхали з України (а добиралися ми дві доби автобусом), відразу кидалася у вічі ота західна акуратність. Проїжджали ми Польщу, Німеччину, Бельгію – шкода було часу на сон, адже за вікном автобуса стільки цікавого: міста, села, ошатні будиночки, ферми – увесь неповторний колорит кожної країни. Упродовж усієї поїздки нас зустрічали мерехтливі передріздвяні вогні – усе навколо сяяло вночі, особливо у Німеччині та Бельгії, там чи не кожне деревце обвішане ліхтариками.

Як на листівці

А у Франції я на кожному кроці зустрічала святково прикрашені ялинки (і це 3 грудня!). В магазинах, офісах, квартирах, просто на вулицях. Від тих вогників, здавалося, вечір був схожий на день.
У цій країні дуже красива архітектура, багато старовинних будинків, а нові – оригінального дизайну, не порушують загального ансамблю. Кожен будинок – неначе після капітального ремонту: сяє вітринами, пофарбований у світло-рожеві, блакитні, бежеві кольори.
– А ще мене вразили сквери, парки, клумби – вони такі доглянуті, вимиті, підстрижені – як на святкових листівках. На жаль, квіти на той час уже повідцвітали, але дерева, кущі, фонтани та доріжки у парках такі оригінальні, чудернацькі, що приємно прогулюватися там і взимку.

Дорого, але забезпечено

Розповіла Валентина Михайлівна і про рівень життя французів, їх звички, уподобання, побут:
– Заробітна плата, медичне обслуговування, соціальний захист у них на високому рівні. Наприклад, одна їх знайома дівчина Ніколь без середньої освіти працює у податковій поліції і отримує 3 тисячі євро (близько 20 тис. грн.) у місяць. Усі мають комфортабельні квартири, не по одному автомобілю, але багато за все це і платять. Дорогі у Франції і товари – одяг, продукти (до речі, практично не знайдеш імпортних товарів). Французи вдягаються просто, зручно, на вулиці не зустрінеш жодної жінки з макіяжем, вишуканою зачіскою чи на високих підборах. Одяг у модних бутіках коштує астрономічні суми, тож купують його під час сезонних розпродажів зі знижками до 50 відсотків.
– Що цікаво, за два місяці я не побачила жодного француза з надмірною вагою, – каже моя співрозмовниця. – Та й не дивно, адже вони мало їдять! За час перебування у Леможі я познайомилася з багатьма місцевими родинами, побувала у них у гостях. А які гості без частування? Отож, цікаво, що на стіл там не прийнято ставити одразу кілька страв: спочатку якийсь салат подають, потім, приміром, морепродукти, запечену рибу, м’ясо, десерт. Обов’язково – гарне вино та сир. Щодо останнього, то сортів цього продукту у Франції – як днів у році, на будь-який вишуканий і навіть нетрадиційний смак (ще б пак, пригостила мене Валентина Михайлівна таким сиром, м’яко кажучи, “надто оригінального” смаку, з пліснявою та запашком – по 20 євро (більше 130 грн.) за кілограм – авт.). А взагалі французи мало харчуються вдома, в основному – у кафе та ресторанах. Але ж ціни! Якось професор місцевого університету, у якому навчається моя старша онучка Еля, запросив нас на вечерю до китайського ресторану, то кілька елементарних страв на чотирьох коштували 160 євро (майже 1000 грн.).
Хліб у Франції коштує 3 євро (близько 20 грн.) за одну булку (білий), та його і мало їдять. Дорогий і проїзд у громадському транспорті, отож місцеве населення воліє їздити на власних авто – так дешевше. В аптеках усі ліки відпускають лише за рецептами – зате безкоштовно (медичне страхування).

Подорожі та відпочинок

– Проїжджаючи місцеві села, ми з вікна авто спостерігали, що біля охайних, переважно 2-поверхових сільських будиночків немає хоча б натяку на грядку. У крайньому разі – зелений газон, кілька дерев, квіти. Усі необхідні продукти місцеве населення купує у супермаркетах, в основному напівфабрикати швидкого приготування. Натомість у них є час нормально відпочивати і подорожувати. А у Франції історичні місця та пам’ятки – на кожному кроці. Від подорожі до Парижу – особливі враження. Ейфелева башта вразила своєю величністю, як і знамениті Єлисейські поля – натовпами туристів та зеленими газонами з екзотичними рослинами. Побували біля Сорбоннського уні-верситету, Лувру, Тріумфальної арки, яку увіковічив Ремарк, а до Собору Паризької Богоматері пощастило потрапити під час святкової літургії, побували й у Кафедральному соборі. Взагалі французи – дуже набожні, дотримуються релі-гійних канонів та родинних традицій. Різдво обов’язково відзначають у родинному колі – особливо урочисто, з подарунками для усіх родичів, близьких, знайомих. Новий рік – менш значуще свято у Франції, його святкують переважно у ресторані, у колі друзів.
– Про цю дивовижну, красиву та благополучну країну можна розповідати безкінечно, – мовила наприкінці зустрічі Валентина Михайлівна. – Нас, українців, вона спочатку дивує (приміром, абсолютною відсутністю бруду чи пилу на сільських вулицях). Але до красивого швидко звикають. Тож дала собі слово: наступного року обов’язково поїду до Леможа хоча б на три місяці. Тим більше, там живуть такі близькі мені люди.

ІРИНА ПРИМАК.





Реорганізація

МЕНСЬКИЙ ВУПЗ ЗМІНИВ НАЗВУ, АЛЕ, ЯК І РАНІШЕ, ПРОПОНУЄ ШИРОКИЙ СПЕКТР ПОСЛУГ ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ

З 1 березня Менський вузол поштового зв’язку став називатися Центром поштового зв’язку №5. Про це повідомив його начальник В.І.Роговенко. Як і передбачалося, відбувся черговий етап реорганізації системи поштового зв’язку.
Нині працівники ЦПЗ №5 надають населенню більш як 70 видів послуг. А найбільшою популярністю напередодні свята 8 Березня користуються доставка квітів поштою, продаж лотерейних квитків («Лото-забава», «Телефортуна» та ін.) – у вигляді подарунку.
– До речі, у нашому ЦПЗ працює чотириста жінок, – додав Володимир Іванович, – це – 95 відсотків від загальної кількості працівників. Отож напередодні свята хочу щиро привітати усіх своїх співробітниць, і тих жінок, які перебувають на заслуженому відпочинку. Зі святом вас, дорогі жінки!

ІРИНА ПРИМАК.