Запитання тижня

ЧИМ ОСОБЛИВИЙ ВИСОКОСНИЙ РІК?

Відповідають:

Костянтин Сергійович ПЕТРЕНКО – приватний підприємець з Березни:
– Кажуть, у такий рік збільшується кількість катаклізмів, аварій та нещасть. Але я у це не дуже вірю, бо саме у високосний рік мій бізнес почав процвітати, дружина подарувала мені двох дітей, а молодша сестра вступила до омріяного інституту (з третьої спроби!).
Олена Василівна ПЕСОЦЬКА – реалізатор, жителька Мени:
– У такий рік небажано одружуватися, а ще – переходити у новий дім, квартиру. Але дехто на це уваги не звертає, адже життя іде за своїми законами.
Ігор Миколайович ПОЛТОРАК – пенсіонер з Мени:
– Одні мої знайомі (сусіди) ось-ось звели новий дім. Та до кінця минулого року не встигли туди перебратися, хоч дуже і поспішали, щоб не припало новосілля на високосний рік. І що ж? Так-сяк лад навели, новий рік у новій хаті зустріли, а лиш тепер усе до пуття доводять: шпалери клеять, плитку кладуть. Виходить, це серйозно?
Ганна Василівна КИРИЧЕНКО – кухар їдальні сільгоспкооперативу “Авангард”:
– Нічим. Хіба лише тим, що на один день він є довшим. А так – ті ж будні, та ж робота. Нічого особливого. Ось цього місяця своє 40-річчя відзначила. Вітали мене рідні, близькі, знайомі – приємно було.
Олексій Олексійович ПЕТРУСЕНКО – пенсіонер з Макошине:
– Колись батьки мої у високосний рік ніякого важливого діла не починали робити – хату, наприклад, будувати чи садок садити. А ще, пам’ятаю, хотіли ми колодязь викопати у своєму дворі, то дядько Овсій, який був неперевершеним майстром у цій справі, відмовив нам. Сказав, що наступного, невисокосного року, викопає, а зараз не буде, бо ніхто води тієї не питиме. Я тоді підлітком був, дуже до таких розмов не прислухався. А тепер шкодую – може б що і знадобилося у житті.
Марфа Семенівна СЬОМКА – жителька Бірківки:
– Щось воно таке у природі є, що цей рік не для всіх благополучний. Може, просто збіг обставин. Тільки люди мого покоління (а мені вже 76) цього року не створювали сім’ї і дітей не зачинали. І я так усе життя намагалась у високосні роки нічого важливого не починати і не робити. Чи допомогло це? Як і всі, нездужаю, а ще за хворим чоловіком доглядаю, кілька років тому нас обікрали, а в молодості батьків розкуркулили, дві моїх сестри і брат малими з голоду померли. Хто в тому винен – високосні роки чи доля, яка мені судилася?
Парасковія Петрівна НОВИК – тимчасово не працює, жителька Блистови:
– Я вважаю, що всі оці балачки про високосний рік нікому не потрібні. То чистої води забобони про те, що чогось важливого цього року не слід починати. В усі роки – високосні і звичайні треба працювати і за те нікому не буде ніякого гріха. За добрі справи, за любов до ближнього, допомогу йому Бог ніколи не покарає. А якщо вкрадеш чи вб’єш – відповідальності не минути. Отож, високосний рік – звичайний відрізок часу і не треба від нього ховати голову у пісок.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– Тим, що дарує нам ще один день життя. Щасливий чи ні – то вже як вийде.





Раз у чотири роки

АНАТОЛІЙ ЛАВСЬКИЙ НАРОДИВСЯ 60 РОКІВ ТОМУ У НЕДІЛЮ, 29 ЛЮТОГО

Коли у Катерини Сергіївни і Миколи Давидовича Лавських з Кукович народився первісток, щаслива мама сказала: “Ця дитина, як виросте, служитиме людям, бо всі, хто з’являється на світ недільного дня, стають саме такими. Ще моя прабабуся те примітила”…

Від колиски – до Десни

Після Толі у Лавських народилося ще четверо діток – сестричка Галя і брати – Сашко, Вася і Мишко.
– Мама у колгоспі працювала, батько головував у ньому, то мені найбільше випадало за малими дивитися, няньчити їх, у колисках гойдати, – пригадує Анатолій Миколайович. – А не хотілося ж як! Те – плаче, те – верещить, те в якусь шкоду постійно лізе. Хлопці он на Десні сидять, а мені з малечею воюй!
Іноді давав ляпасів, аби не горланили на весь куток, і летів до річки. Малий ще був, років з дванадцять, а плавати навчитися так хотів! Причепився якось до свого двоюрідного брата Мишка: “Навчи та й навчи”, а тому не дуже хотілося панькатися. Моргнув одному хлопцю – розгойдали за ноги-руки та й кинули у Десну.
– З переляку думав, що втоплюся, – каже А.М. Лавський. – А тоді якось виплив, хоч і води наковтався. Нетрадиційним був той урок з плавання, однак пішов мені на користь: плаваю я добре, можу з ким завгодно позмагатися.
А ще хлопець любив історичні книги читати. Зажене мати на піч уроки вчити, каганця засвітить…
– Я підручники шкільні в куток, а сам читаю те, що душі любе – про Богдана Хмельницького, Стьопку Разіна, Наполеона, Сагайдачного. Оцінки в школі в мене хороші були, до науки я схильний вдався. А от з поведінкою… Усього було.

Дорога до людей

Хоча батько Анатолія Миколайовича і головував (спочатку у Куковичах, згодом – у Волосківцях), однак сім’я Лавських у достатках і розкошах не жила. Усе, що було на столі і в хаті, давалося трудом. І Анатолій Миколайович усвідомив: аби жилося краще, треба вчитися, мати професію.
У Чернігівському зооветтехнікумі здобув професію зоотехніка. До служби в армії трохи попрацював у Данилівці, а після служби – у Куковичах.
Молодого, ставного юнака, котрий умів спілкуватися з людьми, переведели до райкому комсомолу.
Щаблі кар’єрної драбини долав швидко і впевнено. І успіх цей не запаморочив голову Анатолію Миколайовичу, а навпаки – відшліфовував характер, додавав упевненості, рішучості.
Райком партії, навчання у Вищій партшколі, близько десятка років головування у тодішньому Данилівському колгоспі “Комуніст”, райвиконком…
– Але найгостріше я відчув своє покликання працювати з людьми і для них, коли мене було обрано головою райкому профспілки працівників агропромислового комплексу. 24 роки віддав цій роботі, – каже Анатолій Миколайович. – У 2001-му було організовано фонд соціального страхування від нещасних випадків, яким зараз керую. Обслуговуємо три райони – наш, Сосницький і Корюківський.
– Якщо у профспілці у мене просили путівки в Крим, Карпати чи “Остреч”, то тепер – інвалідські візки, милиці, а ще – допомагаю у призначенні пенсій, матеріальних допомог, – розказує А.М.Лавський. – Справдилося мамине передчуття – усе життя я служу людям. До речі, моя мама жива, їй 83 роки. І я щасливий з того. Щасливий, що народився у високосний рік і для мене не є розчаруванням той факт, що свій день народження я святкую тільки один раз у чотири роки.

Клопоти і відпочинок – то і є життя

Так стверджує Анатолій Миколайович. Як випадає вільний день та ще й улітку – поспішає до корюківських лісів: гриби – то його стихія. Здається, що жоден боровик не вспромозі сховатися від нього.
Історичні романи читає і тепер. Розказує, як під час навчання у Вищій партшколі сам професор, який читав курс історії, дивувався глибоким знанням Анатолія Миколайовича з цього предмета.
– От часу катастрофічно не вистачає, – бідкається. – Маю сім’ю, трьох дітей. Дочка і син уже дорослі, а ще один – десятикласник, треба на ноги ставити.
Турбот у мене, як і в кожного, вистачає, встигай лишень ними пройматися.
– Ось днями така радість у мене була, що й не передати, – сяє щасливою посмішкою А.М. Лавський. – Колись я служив у армії з Юрою, з Підмосков’я він родом. Півроку нам довелось на Кубі цукрову тростину рубати. І ось він зателефонував мені, з днем народження привітав. А ще сказав, що свого сина-первістка моїм іменем нарік…
У Анатолія Миколайовича багато друзів – відданих і щирих.
– Ніхто з них не забуває мене з іменинами поздоровити, – каже. – Щороку телефонують: “Коли вже тебе вітати, бо 29 числа у цьому лютому нема”. А я кажу: “Приходьте весною, 1 березня”. Цього року у мене день народження “правильний” – 29-го, у неділю. Саме тоді, коли я і на світ з’явився. 60 літ тому. Усім раджу вірити, що високосні роки – щасливі. На собі перевірив.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





Колись було...

„ЗАЙВИЙ” ДЕНЬ У КАЛЕНДАРІ

Уперше 29 лютого відзначили древні римляни у 45 році до нової ери. Реформу календаря провів Юлій Цезар за порадою єгипетського астронома Сосигена. Відтоді кожні чотири роки в лютому до звичних 28 днів додавали ще один. Наступна реформа календаря відбулася 1582 року. Високосні роки, як і раніше, наступали через кожні чотири роки, але було внесено уточнення: столітні роки вважаються високосними тільки тоді, коли вони діляться на 400. Тобто 1600 і 2000 рік – високосні, а 1700, 1800 і 1900 – ні.

Не пощастило Касяну...

За православним календарем 29 лютого відзначається день Кассіана Римлянина. Він відомий тим, що облаштував жіночий та чоловічий монастирі, написав багато книг, бесід, творів про духовне подвижництво.
Однак у народі чомусь Касяна вважають заздрісним, злопам’ятним, скупим, злим. 29 лютого – найстрашніший день, який знаходиться під владою злопам’ятного святого. Усі роботи напередодні і в цей день припинялися. „Око Касяна” вважалося настільки небезпечним, що 29 лютого селяни намагалися взагалі не виходити з хати, особливо у першій половині дня. Найкраще у такий день проспати до обіду – після обіду Касян уже на такий страшний.

...і чоловікам

Через ці забобони, мабуть, і пішли гуляти по світу чутки, що високосний рік завжди щедрий на неприємності і нещастя. Так само, як і 29 лютого.
Справді, не пощастило цього дня, наприклад, шотландським чоловікам, де 29 лютого 1288 року набрав чинності закон, за яким чоловік, що відмовився одружитися на жінці, яка йому освідчилася, повинен був сплатити штраф. А 1504 року Христофор Колумб до смерті налякав аборигенів Ямайки. Місцеве населення зустріло знаменитого мандрівника вороже і відмовилося поповнювати його запаси. Тоді Колумб, який добре знав астрономію, пригрозив конфіскувати у туземців Місяць. Уночі сталося повне затемнення Місяця. Перелякані туземці віддали хитрому Колумбу все, що мали, а взамін „отримали” своє нічне світило.
А ще 29 лютого 1960 року Білий Дім заявив, що американські діти стали... надто жирними.

А буває й навпаки

Утім, день Касяна не для всіх такий страшний. 29 лютого 1940 року пройшла чергова оскарівська церемонія нагородження. Вісім почесних статуеток отримав фільм „Звіяні вітром”. Американська кіноактриса Хетті Макданіел стає першою негритянкою, удостоєною премії „Оскар”.
А республіка Боснія і Герцеговина цього дня 1992 року провела референдум про незалежність. І таки добилася свого.
29 лютого народилися такі відомі люди, як італійський композитор Джоакінно Россіні, американський винахідник першої електронної лічильної машинки Герман Холлерит, актриса театру і кіно Ірина Купченко. З цього досить пристойного cписку дещо „випадає” колишній керівник КДБ СРСР Георгій Крючков, який своєю участю у горезвісному „ГКЧП” звів нанівець собі кар’єру.