Запитання тижня

ЧИ ПОЧУВАЄТЕСЯ ВИ БЕЗПЕЧНО?

Відповідають:

Володимир Ілліч МОСКАЛЕЦЬ, житель Мени:
– Я тривалий час служив у морській авіації і добре знаю, що таке безпека польотів. Вона передбачає, крім усього іншого, ще й безпеку тих, хто внизу: школи, лікарні, підприємства. Вони піддаються невиправданому ризику, коли над ними з гуркотом пілоти “вимальовують” фігури вищого пілотажу. Я вважаю, що навчальні польоти не можна проводити над густонаселеними регіонами. Це треба раз і назавжди заборонити.
Катерина Григорівна ЄВГАН з Березни, тимчасово не працює:
– Ні, не почуваюся. Літак – то одне, а тут навіть по вулиці спокійно не пройдеш, повно бродячих собак, машини їдуть як попало, навіть на пішохідному переході не спиняються та й бандиткуватих осіб доволі.
Віталій Анатолійович НЕРЕТ, житель Волосківців, 25 років:
– Почуваюся безпечно. І не треба повсякчас чогось боятися. Обачність – інша справа.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– У житті багато небезпек, так би мовити, природного характеру. Тому людям не варто збільшувати їх перелік.





У всіх на вустах

ВІДМОВИВ ДВИГУН У Л-39, АЛЕ ПІЛОТИ, ПРОЯВИВШИ ЧУДЕСА МАЙСТЕРНОСТІ, ЗМОГЛИ ПОСАДИТИ МАШИНУ БЕЗ ВИПУСКУ ШАСІ

Позаминулого четверга, о 14.55 на полі між Дяговою, Бірківкою та Степанівкою здійснив ава-рійну посадку учбово-тренувальний літак Л-39 військової частини А-4114 військово-повітряних сил МО України, що дислокується у Чернігові. Екіпаж у складі двох пілотів, майорів Миколи Васильєва (командир, пілот-інструктор I класу, 1967 р. н.) та Івана Пацкана (штурман частини навігаційного забезпечення, пілот-інструктор I класу, 1964 р. н.), мабуть, народився в сорочках – самі не постраждали, ще й машину зберегли. Наступного дня, після обіду літак завантажили і повезли на Чернігів. А дягівчани, степанівці, бірківчани та й багато інших ще довго смакуватимуть подробиці НП.

Бачили, як падав

– Ми з хазяїном того дня саме їздили на поле за соломою, – згадує жителька Степанівки Олена Дмитрівна Євдокименко. – Трохи не доїжджаючи до села, бачимо, три літаки в небі кружляють. А тоді один з них різко уліво чомусь пішов, почав стрімко спускатися, наче аж падає прямо на урочище Чамарове. Я кажу чоловікові: “Диви, літак падає!” А він мені: “Ні, то вони тренуються, то навчальні фігури такі виконують”. Аж дивимося, таки все нижче і нижче падає, ото двічі вгору пробував якось піднятися, та не вийшло. А другий літак все над ним кружляє, кола накручує. Отак і зникли за лісосмугою, а ми вже до села доїхали, не бачили, як там вони сідали. Вибуху, слава Богу, не було, тож ми вирішили, що аварії не сталося. А вже увечері нам знайомі зателефонували, розказали, що дійсно сталася аварія, літак здійснив вимушену посадку. Ох і розхвилювалася я тоді! Ще й вертоліт усе кружляв над селом, шукав, мабуть, потерпілих.

Розшукали їх швидко

Вже через сорок хвилин після аварійної посадки “Альбатроса” знайшли бійці пошуково-рятувальної групи, що оглядали місцевість на вертольоті Мі-8 МНС України. Пілотів одразу забрали, надали їм допомогу. А рятувальники залишилися біля літака. Двоє охороняли, а третій подався шукати найближчих хат, аби телефоном повідомити точні координати місця падіння.
– До нас у хату постукав невідомий чоловік десь уже в сутінках, – каже дягівчанин Володимир Горбов, – попросив дозволу зателефонувати, розповів про те, що сталося. А ми хоч і на краю села живемо, під самим полем, нічого не знали, бо до місця аварії – кілометрів 5 – 7, та й падав літак тихо. У нас телефону немає, отож відвів я того рятувальника до сусідки Т.К.Петренко, вона усім дзвонити дозволяє.
– Я саме телевізор уключила, – каже Таїсія Кузьмівна, – то дуже не дослухалася, що той чоловік балакав, куди дзвонив. Про якусь аварію казав, повідомляв, як доїхати туди. А ще просив повідомити дружині, що затримається, нехай вона не хвилюється.
Коли пішов, то згодом (я саме “Ундіну” дивилася) жінка якась по “міжгородці” подзвонила, почала питати, чи не постраждав, бува, хто в аварії. Мо’ то дружина того, що приходив. Я подумала, що то пілот був, то й кажу: “Та не пошарпаний же він приходив, цілий, ще й такий шлях по полю, по снігу подолав, то нічого не сталося з ним, не поранився”. Добре, що люди живі залишилися! У них же сім’ї, діти.
А згодом на автомобілі ЗІЛ-131 до Дягови прибула бригада рятувальників, почали добиратися до місця аварії.
– Що там уже вони робили – не знаю, каже сільський голова Дягови П.А.Петренко, – чи лагодили, чи охороняли. А ми їм у приміщенні сільської ради натопили добряче, нічліг влаштували. Чаю, цукру, кип’ятильник видали. Машину у теплу кочегарку прилаштували.

Врятували себе і машину

Пліток з приводу аварії по найближчих селах і по Мені блукало чимало, одна за іншу фантастичніша і яскравіша. І що буцімто пасажирський лайнер упав, що поранених неможливо вмістити до Менської райлікарні, то везуть на Корюківку, і що жертв там сотні (літак, мовляв, на село упав). Тьху на них, на усі оті плітки. Але якщо замислитися, то дійсно могла статися трагедія, якби не мужність, виваженість, досвід і майстерність пілотів. Адже вони змогли швидко зорієнтуватися у цій ситуації і знайти єдино правильне рішення.
***
Протягом двох днів після аварії, поки не вийшов черговий номер “Нашого слова” з попередньою інформацією про подію, у мене вдома і на роботі не вщухав телефон: “А що там за аварія? А усі живі залишилися? А який там літак, довгий? Чи широкі крила має? А як його вивезли?» І т. д. І т. п.
Дягівчани ж, степанівці та бірківчани вдовольняли свою цікавість і допитливість іншим способом: сідали на сани та й їхали дивитися. Не кожного ж дня на наші голови літаки падають!

ІРИНА ПРИМАК.

Фото Івана ШУЛЬГИ.





Тактично-технічні дані

Л-39 “АЛЬБАТРОС”

Сконструйований і збудований чехословацькою промисловістю цей учбово-тренувальний літак є логічним продовженням літака Л-29 “Дельфін”. Він має відмінні літальні властивості, достатні потужність двигуна і оглядовість із обох кабін та високу ступінь безпечності і надійності. Стійкий у польоті на мінімальних швидкостях.
На цьому літакові можна виконувати як простий, так і складний пілотаж, літати вдень і вночі, у складних метеоумовах, атакувати повітряні цілі із застосуванням ракети класу “повітря-повітря”, здійснювати стрільбу як по повітряних, так і наземних цілях, скидати бомби.
Л-39 – суцільнометалевий літак з низькорозташованим крилом, із тандемним розташуванням двох крісел пілотів. Обладнаний двоконтурним турбореактивним двигуном радянської розробки.
Основні тактико-технічні дані: розмах крила – 9,46 м, довжина літака – 12,13 м, висота – 4,72 м (на знімках – без випущеного шасі – ред.), площа крила – 18,8 кв. метра, злітна вага – 4 т 500 кг, максимальна злітна вага – 5 т 600 кг, максимальна швидкість – 775 км/год., набирає найбільшу висоту – 11 тисяч 500 метрів, дальність 800 км.

Катастрофи Л-39 останніх років

Квітень 2001 р. У Краснодарському краї упав Л-39. Пілот встиг катапультуватися.
Червень 2001 р. Під час проведення авіа-шоу неподалік Санкт-Петербурга у повітрі зіткнулися два літаки Л-39. Один пілот загинув.
Липень 2001 р. У Тамбовській області за 500 метрів від злітно-посадочної смуги розбився Л-39. Катастрофа сталася через несправність двигуна. Обидва пілоти загинули.
Червень 2002 р. У Краснодарському краї розбився Л-39, пілотам вдалося катапультуватися.
Через тиждень „Альбатрос” розбився у Воронезькій області. Пілот загинув.
Червень 2003 р. У Чугуєві Харківської області під час тренувальних польотів відмовила система управління двигуном літака Л-39. Пілотам вдалося виконати аварійну посадку у цілковитій темряві. Міністерство оборони України призупинило польоти на літаках Л-39 до з’ясування причин інциденту. Згодом пілоти літака були нагороджені орденами „За мужність” третього ступеня.
Липень 2003 р. Літак Л-39 Краснодарського військового авіаційного інституту врізався у землю при посадці, не долетівши до аеродрому близько кілометра. Загинули двоє пілотів.

Фото Миколи ЛАРЧЕНКА.





Як це було

“ТІЛЬКИ ВДОМА МИ РОЗСЛАБИЛИСЯ – ВИПИЛИ ПО 100 ГРАМІВ. ЗА УДАЧУ!”

Іван Матвійович Пацкан і Микола Вікторович Васильєв — льотчики зі стажем. У кожного за плечима по двадцять років практики. Мають сім’ї, у Пацкана — одна дитина, у Васильєва — двоє. 22 січня вони виконували польотне завдання. Вилетіли з аеродрому у Півцях (під Черніговом).

Що було потім, розповідає Микола Васильєв:
— Ми тільки-но почали виконувати петлю, як на висоті 2200 метрів відмовив двигун, машина почала падати. Ні страху, ні паніки не було. Намагалися завести двигун. Коли до землі залишалося 1200 метрів, він запрацював, але тяги, щоб утримати горизонтальний політ, не вистачало.
— До бази було десь кілометрів 50. Під нами села і села. Про те, щоб катапультуватися, не було й мови. Ми вирішили будь-що посадити літак, — продовжує Іван Пацкан. — Скерували в бік поля. До землі залишалося 500 метрів. Вирівняли машину. Слава Богу, що снігова подушка цього року добра. Шасі не випускали. На швидкості 250 км/год літак торкнувся снігового замету, його підкинуло метрів на сім вгору і вдруге він приземлився “на пузо”. По снігу їхав ще з півкілометра. Все це тривало десь 25 секунд. Так ми опинилися в засніженому полі біля Дягови Менського району. Навколо жодної живої душі. Вийшли, перекурили. Зв’язалися з базою.
Микола Васильєв:
— Наш командир, полковник Едуард Францкевич, того дня теж був на вильоті і найпершим знайшов нас. Він кружляв над місцем нашої вимушеної посадки, вказуючи МНСівцям, де нас шукати. Вони прибули хвилин за сорок на МІ-8. Лікарі обстежили нас.
Коли надвечір повернулися в частину, колеги міцно тиснули руки. І тільки вдома, у колі сім’ї, кожен випив по 100 грамів за удачу.
У нас жодної подряпини, а літак трішечки постраждав — відірвало щиток-закрилок, коли зачепилися за замет, і розбита радіолокаційна станція.
Чому підвів двигун, покажуть дослідження фахівців. Його відвезуть на завод-виробник “Мотор-Січ”.
Коментує командир авіаційної бази полковник Едуард ФранцКевич:
— Вчинок льотчиків назвав би героїзмом із двох причин: по-перше, пілоти мали змогу катапультуватися, але літак би впав і могли бути жертви. По-друге, льотчики врятували машину. Сьогодні вартість Л-39 з урахуванням зносу — щонайменше 70-80 тисяч доларів США.
Щодо причин інциденту, то їх з’ясовує спеціально створена комісія з восьми чоловік, очолює її начальник головної інспекції польотів Збройних сил України генерал-майор Юрій Барашкін. Вивчається технічний бік справи. Цей Л-39 —1988 року випуску, двигун — 1985-го.
У нас кілька десятків таких машин. Подібного випадку не пам’ятаю. А за льотну майстерність герої представлені до нагород. Командир екіпажу Іван Пацкан — до ордена “За мужність”, а Микола Васильєв — до відзнаки “Доблесть і честь”.