Запитання тижня

ВАШІ ДОМАШНІ УЛЮБЛЕНЦІ?

Відповідають:

Катерина Іванівна КВІТКО з Мени:
– Коти. Їх у нас аж чотири. Найстарша Мурка. Їй 5 років. Її одні люди хотіли викинути, так ми викупили за 2 гривні. Найменший – п’ятимісячний Пушок. Чорний-чорний – ніде жодної цяточки Його ми привезли з Києва, він там мешкав на хлібозаводі.
Ярослав КУПРІЄНКО – семикласник з Мени:
– Колись, поки ми жили у бабусі в Чернігові, у нас були черепаха та папужка. Клопоту вони великого не завдавали, а було цікаво. Потім у квартирі ще оселилися пес та котик. Ми із братом по черзі годували наш міні-зоопарк, але найбільше тваринами опікувалася бабуся. Згодом черепашка загинула, а папуга втік через кватирку. Кота ми забрали у Мену, а пес Шнурок залишився у бабусі – вона його любить найбільше.
Олег Васильович ГОРОВИЙ – менянин, тимчасово не працює:
– Як кожен порядний господар, маю у дворі собаку, а у хаті кота. Годує їх дружина, а бавлять діти. А от мої улюбленці – кролики. Вирощую цих тварин уже більше десяти років. Підбираю породи, роблю кроленятам щеплення, збалансовано харчую. Це заняття – не лише для того, аби м’ясо на столі було (хоча усі знають, яка смачна та поживна крольчатина). Просто я біля цих вухатих і спокійних тваринок відпочиваю душею. І забити кроля не можу – гукаю кума. Не піднімається рука і все тут.
Світлана Олександрівна КОЖУШКО з Мени:
– Живемо в приватному будинку, який охороняє вівчарка Джек. Ще є два шкодуни – котики Катафей і Кузя. Найулюбленіше їхнє бешкетство – бити вази. Колись були і папуги, і хом’ячки, сподіваюся, що до цього ще повернуся. Чим більше в хаті братів наших менших, тим цікавіше і веселіше.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
– Домашній улюбленець має бути у кожному домі, щоб людські душі не черствіли.





Кошачо-собачий рай

“ВОНИ УСІ – ЧЛЕНИ МОЄЇ СІМ’Ї”, –

так говорить про своїх чотириногих друзів менянка І.М.Андрієнко. А їх у неї в домі живе немало. Судіть самі: вісім дорослих кішок, двоє кошенят, півторарічний пес Джек і нечистопородна, але страшенно мила і розумна такса Берта. Кожна тварина почувається у цьому домі повно-правним господарем і ні в чому не має обмежень.

Заходимо з фотокором до оселі Ірини Михайлівни (нині вона на заслуженому відпочинку, але багато років пропрацювала лікарем), і мало не присідаємо від несподіванки. На стільчиках, кріслах, дивані, ліжку – кругом коти, кішки, кошенята. В очах рябіє від такої кількості пухнастих та нявкучих! А ще й такса Берта просто не дає проходу – лащиться, зазирає в очі, лиже руки.
– Вона прийшла до мене тижнів зо три тому, – каже господарка, – чи хтось підкинув, чи просто заблукала собака – не знаю, навіть до газети зверталася, шукаючи її господарів – марно. Так і залишилася Берта у моєму домі.
Схожа історія появи тут і всіх отих Мурчика, Зоряни, Росіти, Дани, Топи, Зіти, Весни, Артіни, Марти і Ради – Ірина Михайлівна підбирала їх просто на вулиці – худющих, обідраних, хворих.
– Артіну я підібрала кошеням біля Будинку культури у 1999-му. Більш жалюгідного створіння я у своєму житті ще не бачила! Навіть чоловік мій, котрий теж завжди жалів тварин, не втримався, вигукнув: “Та це ж страховисько з якогось мультфільму!” Нічого, виходили, бачите, яка красуня тепер.
Про кожну свою кішку чи собаку Ірина Михайлівна може розповідати безкінечно, пам’ятає усі їх витівки, примхи, хвороби та болячки – ретельно записує про це у блокнот. Приміром, ось у минулому травні пес Джек від кліща потерпав, то кілька разів викликала ветлікаря.
– У нашому домі завжди було не менше десятка тварин. Коли ще жили на вулиці Воровського, в саду обладнали будку для приблудних котів, їсти їм носили (і це при тому, що в хаті десять кішок жили). Навіщо мені це? Що ж, багато хто дивується, друзі та знайомі радять мені пороздавати їх, та й клопіт зайвий. Але як я можу?! Вони ж усі – члени моєї сім’ї, якщо я їх повиганяю, то пропадуть бідолахи. Невже не знайду їм шмат хліба? Це ж живі істоти! Навіть під час війни, у Севастополі, коли я ще була дівчинкою, пам’ятаю, ми тримали кішку Діну, з пораненою осколком снаряда лапою. І до бомбосховища її носили.
Ірина Михайлівна дає своїм улюбленцям спеціальний корм (це окрім основних страв). Кішкам – контрацептиви, аби не плодилися надміру. Для собак має нашийники від бліх. Коти взагалі у цьому домі почувають себе вільно: за будь-якої пори року через кватирку та прочинені двері до веранди вільно ходять на вулицю та назад до хати. Для кошенят хазяйка поставила у куточок модний горщик, який поглинає запахи. Думаєте, у цім домі, за такої кількості хвостатих, стоїть сморід та безлад? Нічого подібного. Дуже охайна, зі смаком оформлена оселя вражає чистотою та затишком, ні тобі котячо-собачої шерсті, ні слідів від пазурів, навпаки – квіти, килими, багато книг.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: І.М.Андрієнко разом з деякими своїми вихованцями. Фото Івана ШУЛЬГИ.





Незвичайна дружба

ЧОРНЯВА ІДЕН ТА БІЛЕНЬКИЙ ЧІП

Кіт і собака, вважається, не можуть бути друзями. А візьмімо, наприклад, собаку і щура. Чом би й ні? У сім’ї Кузнєцових із Феськівки дружно живуть ротвейлер Іден-Едельбой та білий щур Чіп.

– Ще 2000-го року, – розповідає Анжела Геннадіївна Кузнєцова, – коли я повезла собаку в Чернігів на виставку, судді дали Іден високу оцінку: серед юніорів вона зайняла третє призове місце. Аякс і Теміна, батьки Іден – віце-чемпіони України серед породистих собак, а тато-ротвейлер став переможцем і минулого року.
У нас є багато книжок, довідників про породистих собак, як доглядати за ними. Вчасно водимо до ветеринара, робимо відповідні щеплення. З їжі, крім каш на бульйоні, варених овочів і риби (без кісток), сирого м’яса, Іден полюбляє солодощі, фрукти, ягоди, компоти. Свинину, копченості, курячі кістки з раціону виключили – це може їй зашкодити.
Іден дуже любить купатися. Коли влітку йдемо на річку, вона охоче плаває з нами. Якщо хтось забарився або ж заплив далеченько, намагається злегка взяти за руку зубами і витягти з води.
Ми змалку навчали собаку виконувати команди, не брати від сторонніх їжу. Якщо до хати завітали гості, вона всіх обнюхає, заспокоїться. Але не варто її гладити, якось провокувати, вона пильно стежить за кожним. Ревносно мене оберігає. Як тільки син Денис захворіє, то Іден крутиться біля нього: полиже руку, забереться на ліжко і ніби “хворіє” разом з ним.
Білого щура Чіпа син приніс рік тому. Вдень він їсть та спить у своїй клітці-будиночку. Під вечір щур стає активним, метушиться, тому ми відкриваємо дверцята клітки, нехай побігає. Собака починає бавитися з ним, наздоганяє, носом перевертає. Коли Чіпу набридає гратися, він миттю ховається. Пробереться у рукав чи кишеню халата, влаштується і дрімає, мов у гамаку.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

Фото автора.





Добрий доктор Айболить

РОБЛЯТЬ ЩЕПЛЕННЯ, ПІДРІЗАЮТЬ ВУХА ТА ХВОСТИ

Як відомо, брати наші менші, домашні улюбленці, як і їхні господарі, інколи хворіють. А тому час від часу потребують допомоги лікарів.

Головний ветеринарний лікар району Олександр Іванович Белашко розповів нам, що в основному до наших Айболитів звертаються власники породистих котів та собак. Лікують чотириногих улюбленців від паразитів, кліщів, різних інфекцій, роблять їм щеплення. Деяким песикам екзотичних порід підрізають вуха, хвости, нерідко видаляють “зайві” пальці. Рятують тварин і від травм, полегшують їх страждання.
– А екзотичних тварин до вас на лікування приносять?
– Ні, чомусь ні власники морських свинок, ні усіляких там пацюків, хом’ячків, черепах та папуг до наших ветеринарів не зверталися. Але такої живності вистачає у місцевому зоопарку, тож наші спеціалісти успішно лікують і таких тварин.

ІРИНА ПРИМАК.





Пернатий гуртожиток

КАНАРИ, АВСТРАЛІЯ, ДАЛЕКИЙ СХІД… ЇХНІ ПРЕДСТАВНИКИ ЗІБРАЛИСЯ ОДНОЧАСНО В ОДНОМУ МІСЦІ В МЕНІ

А якщо точніше – у зоопарку в павільйоні з ліричною назвою “Зимовий сад”. Те свистить, те сокоче, інше несамовито раз-по-раз тріпоче крилами… А голуби – і поштові, і звичайні, все, знай, щось собі туркочуть.
Правда, є й такі, що активності не проявляють, це переважно папуги. Для цих екзотичних птахів 10 градусів тепла – то вже холод. Але нічого не вдієш, конструкція павільйону має, так би мовити, літній варіант: стелі немає, зразу купольний дах, сам він зависокий, вікна великі. Ото й сидять деякі папужки, міцно притиснувшись одне до одного – ні звуку, ні руху. Особливо, видно, потерпає пара австралійських зелених коралових папуг.
– У цієї породи на третьому році життя з’являється навколо шиї коралове намисто, – розповідає робітник, що доглядає тут птаство, Іван Юхимович Жилка. – Їх ще називають у просторіччі валютними, адже один екземпляр коштує до 100 доларів.
Невеселою була і папужка Кеша – самка австралійського папуги корела. Її свого часу принесла сюди дівчинка Лєра.
– Я зразу зрозумів, що її доглядала дівчинка, – каже Іван Юхимович, – бо в неї на дівчаток вельми жвава реакція і дуже вона вже ручна. Це щось сьогодні вона невесела, коли б не захворіла.
Поруч із сімейною парою корелів сидить ще трійко сіреньких папужок. То, кажучи людською мовою, їхні доньки.
Зате канарейки й хвилясті папужки веселі й гомінкі. Кажуть, талановитий самець канарки може витівати до 15 мелодій. За такого дають до 400 гривень.
Рекордсменом у вартості є далекосхідна качка-мандаринчик – до тисячі гривень за одну. Але ж яка грація, який легкий лет…
Однак усіх не злічити. Всього у зоопарку налічується 300 пернатих 32 видів. Можна б ще розширити, але немає на це коштів. Шкода, а простір є. Може б, хто допоміг?

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.