ДОБРА І ЩАСТЯ У НОВОМУ РОЦІ!





Тиждень

МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ

Усе-таки є щось містично-казкове у новорічному святі. А точніше - у тих секундах, коли старий рік відходить у минуле, а новий - ще весь у майбутньому. І ми по-дитячому щиро віримо: ось та межа, за якою почнеться нове життя, яка все змінить на краще, бо новий рік просто не може бути гіршим, ніж старий. І обов'язково здійсняться всі мрії, якщо загадати бажання саме на цій межі.
Січень - особливий місяць. І не тому, що у ньому аж занадто багато свят. Це особливі свята, бо дарують нам надію. На Новий рік, Різдво і навіть на старий Новий рік ми знову і знову віримо в диво, прощаємося з минулим і чекаємо на майбутнє.
Пам'ятаєте популярну пісню радянських часів: „Есть только миг между прошлым и будущим, именно он называется жизнь..."? Можливо, саме в цьому і секрет новорічної магії? Коротка мить між минулим і майбутнім так нагадує наше життя з незмінним сподіванням на те, що завтрашній день буде набагато кращим, ніж учорашній. Залишаймося оптимістами. І хай наші добрі бажання завжди збуваються...
У першому післяноворічному номері „Нашого слова" хочемо щиро привітати всіх наших постійних читачів. Колектив редакції вдячний вам за вірність, високу оцінку нашої праці. А тим, хто з тієї чи іншої причини не зміг чи не встиг передплатити „Наше слово", можемо сказати тільки одне: приєднуйтесь!

ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО





З перших вуст

ПРЕЗИДЕНТ ПЕРЕКОНАНИЙ У ПРОДОВЖЕННІ ПОЗИТИВНИХ ЗМІН

Соціально-економічні результати останніх трьох років доводять, що в Україні закладаються підвалини повноцінної соціальної держави, а поліпшення економічної ситуації дозволяє спрямувати головні зусилля влади на розв'язання соціальних проблем. Про це заявив Президент України Леонід Кучма у своєму новорічному зверненні до українського народу.
Глава держави закликав політиків поступитися своїми амбіціями і прийти до політичного і соціального компромісу. За словами Президента, внаслідок політичної реформи система влади стане більш відповідальною, демократичною, більш європейською і тим самим - більш ефективною. „Спільними зусиллями ми зробимо так, що добробут кожного зросте. У суспільстві побільшає тих, хто поділяє споконвічні цінності великого європейського народу, яким і є ми, українці. Адже справжнім нашим європейським вибором є притаманна нам свобода - а вона не можлива у зубожінні. Переконаний, що всього цього вдасться досягнути. Влада буде жорсткою і послідовною, аби не дати розхитати українського човна і зробити його розмінною картою в торгах чужих до України сил. Вільне і заможне українське суспільство у своїй власній державі посяде гідне місце у світовій сім'ї народів", - говориться в зверненні.
За кілька секунд до Нового року Леонід Кучма сказав: „Піднімаючи цей святковий келих за здоров'я кожного з вас - і моєї сім'ї - президенти теж люди, - хочу закликати вас пам'ятати чиїх батьків ми діти. Ми - нащадки Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Франка, Михайла Грушевського, Тараса Шевченка, Лесі Українки - маємо пишатися, що живемо в часи незалежної держави, про яку мріяли і за яку боролися і яку тепер розбудовувати нині сущим поколінням українців".





Офіційно

РОЗВИВАТИМЕМОСЯ ПРОГРАМНО

Як ми уже повідомляли, на останній сесії районної ради затверджено кілька програм, що реалізуватимуться цього року. Найважливіша серед них - Програма соціально-економічного розвитку району.

Мінусувати не повинні

Програмою передбачено у цьому році зростання обсягів промислового виробництва на 6 відсотків. На стільки ж має збільшитись виробництво товарів народного споживання та надання платних послуг населенню. Валова продукція сільського господарства повинна зрости на 6,5 відсотка. При цьому заплановано забезпечити обсяги реалізації зернових культур у обсязі 15 тис. тонн, картоплі - 7 тис. тонн, льоноволокна та овочів - по 500 тонн, олійних культур - 100 тонн, худоби і птиці в живій вазі - 1500 тонн, молока - 17 тис. тонн.
Протягом наступного року має бути повністю ліквідована заборгованість із заробітної плати, а її середній розмір збільшиться. Зокрема, у сільському господарстві середня заробітна плата повинна зрости до 237 грн.

Більше робочих місць

Депутати районної ради затвердили програму зайнятості населення на 2004 рік. Заплановано створити 450 нових робочих місць. З них 375 - у сфері підприємницької діяльності. Районний Центр зайнятості обіцяє працевлаштувати 950 чоловік, що більше ніж минулого року. Будуть розширюватися громадські роботи і до участі в них планують залучити 535 безробітних. Ще 55 безробітних матимуть змогу отримати одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Перевага буде надаватися виробничим видам підприємництва та наданню послуг.
Центр зайнятості контролюватиме дотримання роботодавцями чинного законодавства про зайнятість населення та оплату праці, організовуватиме професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації, бронюватиме робочі місця для працевлаштування соціально найменш захищених верств населення.
За прогнозом, рівень безробіття зросте на 0,02 відсотка.

Проти злочинності

Районна програма „Правопорядок" буде реалізуватися протягом 2004 - 2005 років. Передбачено ряд заходів, спрямованих на профілактику та боротьбу зі злочинністю, поліпшення роботи правоохоронців. Районному бюджету це коштуватиме 140 тис. гривень. На цей рік планувалося виділити 70 тис. Однак на сесії затверджено 20 тис. гривень. Ця сума може бути збільшена у разі перевиконання доходної частини бюджету.
Програмою запланована за два роки витратити 40 тис. гривень на активізацію роботи громадських формувань по охороні правопорядку, 24 тис. - на профілактику дорожнього травматизму та забезпечення правопорядку в населених пунктах району, по 16 тис. - на профілактику дитячої бездоглядності та протидію нелегальній міграції, торгівлі людьми, організованій злочинності.





Депутат в окрузі

У ДЕРЖБЮДЖЕТІ ПЕРЕДБАЧЕНІ КОШТИ НА РЕКОНСТРУКЦІЮ ОЧИСНИХ СПОРУД У МАКОШИНЕ

Про це жителям селища повідомив народний депутат України Олег Петров. Напередодні новорічних свят він побував у Макошине і зустрівся з виборцями

Під час спілкування піднімалися питання бюджету в цілому, роботи ВАТ „Макошинський завод „Сільгоспмаш", газифікації населеного пункту. Щодо останньої проблеми, народний депутат пообіцяв, що при формуванні бюджету на 2005 рік він особисто буде наполягати на включенні у закон фінансування робіт по газифікації Макошине.
Разом з Олегом Петровим у Макошине побували голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, заступник голови РДА з гуманітарних питань Г.М.Ларченко, помічник-консультант народного депутата України В.М.Пилипенко. П.Ф.Киценко, зокрема, розповів учасникам зустрічі про соціально-економічне становище району, перспективи розвитку господарського комплексу на 2004 рік, відповів на запитання макошинців.
Завідувач селищного дитсадка „Сонечко" О.Р.Михайленко подякувала народному депутату за іграшки, які Олег Володимировича подарував дітям до Нового року. Щиру подяку висловила також і жителька селища Т.В.Слишик, якій за сприяння народного депутата була проведена складна операція на серці. Начальник Менської виправної колонії №91 І.М.Шелупець вручив Олегу Петрову пам'ятний подарунок - козацьку булаву.
На завершення зустрічі учасники художньої самодіяльності селища привітали всіх присутніх із Новим роком та Різдвом Христовим.

ПРЕСС-СЛУЖБА РДА.





Щойно з друку

"НАША РІДНА МЕНЩИНА"

У кінці 2003 року вийшла в світ книга "Наша рідна Менщина". Видання здійснене за сприяння народного депутата України О.В.Петрова, райдержадміністрації та районної ради.
У книжці докладно висвітлена історія нашого району. Вона є своєрідним довідником для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, посібником для вчителів та учнів при вивченні краєзнавства та народознавства, розрахована на широке коло читачів.
Починається книжка передмовою голови райдержадміністрації П.Ф.Киценка і голови райради М.П.Кота.
У історико-географічному нарисі характеризуються археологічні, літописні пам'ятки, суспільний розвиток Менщини (автор Д.Калібаба). Далі йде розділ історичних довідок про всі населені пункти району (автор В.Соляник).
Надруковано також нарис про найбільш відомих і видатних земляків.
Цінною є добірка першоджерел, архівних матеріалів і документів від першої згадки про Мену і до сьогоднішнього дня. У книжці виділено розділ про заповідники та пам'ятки природи. Корисним для читачів є також бібліографічний покажчик літератури про район. Книжка добре ілюстрована фотографом І.Шульгою.
Характерно, що це перше якісне книжкове видання місцевого ТОВ "Домінант".





Захоплення

МАЛЮВАННЯ - ЇЇ РЯТІВНИЙ ОСТРІВЕЦЬ

Оселя у Ганни Семенівни Залоги з Мени - справжня художня майстерня. На стінах - картини, ікони, автопортрети. А ще - зразки ескізів, емблем, плакатів. На столі, підвіконнях - пензлі, олівці, фарби. І все це - в ідеальному порядку, нема отого постійного хаосу, який, за звичай, панує у творчих людей. А ще Ганна Семенівна - професійний фотограф.

У місто корабелів

Якось по радіо Г.С.Залога почула, що у Миколаєві можна вивчитися на художника-оформлювача. Чому б не спробувати? Малюванням захоплювалася з дитинства. Легко їй вдавалися пейзажі, натюрморти. Здебільшого полюбляла малювати фарбами.
У Миколаївському обласному Будинку народної творчості на той час діяла школа художників-оформлювачів. От там і вчилася Ганна Семенівна. Після закінчення вступила до Київського художнього училища. І що цікаво, на практику їй випало приїхати знову у Миколаїв. Доручили їй робити написи на кораблях, які після ремонту мали виходити в море.
Про місто корабелів Ганна Семенівна згадує завжди з теплом - то були роки її юності.

І ближче до домівки

Київське художнє училище видало їй, випускниці, диплом без направлення. Приїхала додому, в Мену. Її з радістю взяли художником-оформлювачем до районної художньої майстерні. Замовлення були, зарплата теж. Але Ганні Семенівні хотілося більш творчої роботи і через деякий час вона її знайшла - на Прилуцькій фабриці художніх виробів.
Молода, енергійна, вона прагнула утвердитись, як спеціаліст, як творча особистість. Поїхала у Конотоп - на одному з підприємств працювала художником-оформлювачем. Але недовго. Повернулася у Прилуки, через деякий час - у Мену.

Душу заспокоює малюванням

Ганна Семенівна тривалий час працювала у районній художній майстерні, аж до її офіційної ліквідації. А тоді взяла ліцензію і в своїй хаті відкрила приватну художню фірму "Вєнкой".
- Скільки я за своє життя оформила музейних кімнат, куточків бойової і трудової слави у школах та Будинках культури області, - каже Г.С.Залога. - Альбоми випускникам робила - і фотографувала, і художньо їх оформляла. Це ж тепер комп'ютеризація повна, кольорове фото, а на той час нічого цього не було і такі люди, як я, були нарозхват.
Нині Ганна Семенівна має випадкові заробітки, бо ні фарб, як вона каже, путніх, уже нема, ні замовників.
- Особисто я цінувала фарби ленінградського виробництва. В Україні таких нема. Закінчуються вже і мої запаси, - бідкається художниця. - Як не сутужно з коштами, але купую і папір, і картон, щоб у випадку душевного розпачу сісти за мольберт і прогнати геть гнітючий настрій, намалювавши околицю Мени чи неповторну Остреч. Тільки це мене і рятує, бо за роботою і безкінечними поїздками-переїздками не створила сім'ї, отож і голови прихилити нема до кого. Втішаюся тим, що мені Бог дав - потяг до прекрасного.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО





Бувальщина

ТОЙ ЧОБІТ ЇХ ПОЄДНАВ

Що вже ми любили у молоді літа ворожити та загадувати! Здається, хай би нас і хлібом не годували, а розказували про чари гадання, невідомі ще методи та прийоми спізнання своєї долі.
Моя бабуся, приміром, багато чого знала: коли краще ворожити, перед яким святом і навіть о котрій годині. Розказувала іноді такі житейські історії, що від почутого волосся на голові ворушилося.
- До мене колись багато дівчат за порадами, наукою ворожіння приходили, - розказувала, - я нічого від них не таїла, ділилася, що знала і вміла сама. Однак у всі ті пророчення судженого чи долі ніколи не вірила. Як була ще дівкою, наворожила собі майбутнього чоловіка - чорнявого, красивого на ім'я Грицько і судилося мені з ним у любові прожити до глибокої старості. Справді, посватав мене сільський парубок з таким ім'ям, у свою хату за дружину привів. Але разом були всього десять років - проклята війна забрала і не повернула його. Не знаю, де і кісточки його лежать… Відтоді не вірю ні в що. Що на роду написано - так тому і бути.
Так розмірковувала моя бабця. А ми - молоді та гарячі, і на Андрія ворожили, і в ніч перед Різдвом, і просто так, коли заманеться. Багато вже чого забулося, а от одне ворожіння навічно у пам'ять закарбувалося.
Була у нашому дівочому гурті Люба - гостра на язик, лагідна вдачею. А красива, мов погожий весняний день. Зібралися якось у нас у дворі, щоб через ворота чоботи кидати - в який бік передом упаде - туди і заміж підемо.
Люба кинула першою. Хотіла одразу побігти і подивитись, як же він упав, той чобіт. Та ми її умовили: "Почекай, усі покидаємо, а тоді разом підемо і побачимо".
Люба, хоч і знехотя, але погодилась. Стрибаючи на одній нозі, встигала і сміятися голосно, і колюче слівце котрійсь із нас сказати. Отак, із жартами та веселощами поперекидали ми свої взуванки через ворота. А тоді, тримаючись одна за одну, пострибали на вулицю.
Сміху було, як шукали їх у глибокому снігу! Приміром, Нінчин чобіт застряв задником, а носок його дивився вгору.
- Невже мій суджений на хмарах живе? - дивувалася-сміялася дівчина.
Познаходили всі свої чоботи, взулися, окрім Люби.
- І куди він залетів? - питали одна в одної. Вже і змерзли добряче, руками сніг розгрібали, а чобота Любиного ніби зроду не було.
- Може, він не перелетів через ворота, у дворі зостався, - ледь не плакала дівчина. - Так ні ж, ніч он яка місячна, сама бачила, як чобіт над ворітьми летів.
Побігли дівчата у двір, аби пересвідчитись, що там справді чобота нема.
Не пам'ятаю вже хто, але принесли Любі інші чоботи та й побігли всі гуртом до клубу на гулі.
А назавтра біля Любиного двору стояв вгодований чужий кінь у яблуках, запряжений у гарні глабці. Півдня кінь сіно жував. А ми жили здогадками: і хто то до неї приїхав, і чого. Адже такого коня-красеня у нашому селі нема. Значить, хтось чужий. І Люба не виходить з хати, і до неї якось іти незручно.
Під вечір вона, нарешті, з'явилася на вулиці. Але не сама, а з батьком-матір'ю. Усі разом проводжали якогось парубка - високого, дужого. Як згодом нам розповіла Люба, її чобіт, перелітаючи через ворота, впав не в сніг, а у сани, на яких проїжджав Василь із сусіднього села.
Хлопець виявив його тільки наступного ранку, коли запрягав гнідого. І не міг спочатку визначити, звідки він узявся. Допомогла мати і наказала їхати і шукати ту дівчину, аби віддати їй пропажу.
А зустрілася йому Нінка, яка була того вечора з нами, чий чобіт носком у небо дивився, коли ворота перелетів. Ото вона і направила Василя до Люби.
…По осені згуляли вони своє весілля. І ми там були. По-доброму заздрили своїй подрузі, що такого хлопця підхопила. Не одна з нас жалкувала, що не першою чобіт свій через ворота кинула.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО





Новорічні кпини

ПРАВДИВІ БРЕХУНИ, АБО ДІАЛОГИ ПІД ЯЛИНКОЮ

Кожне Новоріччя ми святкуємо сталою компанією. Усім кутком. І завжди у тьоті Мані, бо в неї в першої синтетична ялинка з'явилася. Племінник Юрась привіз колись із міста. Та он він і сам сидить. Великий уже. Правда, йому, городянину, трохи нудно поміж селюками. Що ж вони - про дрова, про картоплю, про свиней… Хай би вже не про комп'ютер, так хоч би про телевізор погомоніли. Все ж веселіше. Та він ще не знає, що в кожному застільному компаньйоні дрімає затятий мисливець чи рибалка. І коли очиці їм заблимотять, немов гірлянди на ялинці, отоді й почнеться. Не треба й комп'ютера.
- А пам'ятаєш, Петре, як ми перед минулим Новоріччям на вепра ходили?
- Це як я діда Митра з кабаном сплутав?
- Угу…
- Ні, не пам'ятаю.
- Може бути, - охоче погоджується співрозмовник.
- А я влітку отакенного судака спіймав, як моя рука, - без усякого зв'язку мовить погордо Петро.
- Не дури голову, судаків же волохатих не буває.
- Та він поголився.
- А… Може бути.
- Дядьку, - це вже Юрась, - а чому рибалок і мисливців за найбільших брехунів усі мають?
- Не слухай. Наш брат ніколи не бреше. То з нами такі придибенції трапляються, що й на голову не налазить. От у мене дід був охотник. Снайпер. Якось вийшли ми з лісу, бачимо - орлан зайця несе. Здоровенного, - сюжет оповідки явно Штепселя й Тарапуньки, але оповідач так його видає, так видає, ніби не він його в них запозичив, а вони в нього. - Ага, я тільки торох!
- І в точку?
- Ні, промазав. Тобто не промазав, а не попав. А дід як торохне, так, уявляєте, орлан той, беркиць, і прямо дідові в рюкзак!
- А заєць? - знову Юрась.
- Гм… Заєць? А заєць далі собі полетів.
- Може бути, - схвально прогуділа компанія.
- А пам'ятаєте, як у нашому сільському ставку сом'яра завівся? Скільки він качок та гусей пережер, гад. Тоді так знахабнів, що телят давай на водопої хапати.
- Так хоч спіймали? - це знову допитливий Юрась.
- Спіймали. Ми йому трохи лупки дали, а суддя два роки.
- Може бути і, власне, й було, - ствердила компанія.
- А ми якось із хлопцями на риболовлю поїхали, - раптом запалився Юрась, - так уявляєте, ніхто ножа не взяв. Ну, ковбасу та хліб якось ще поламали, а пляшку крутили-вертіли та так і не відкрили. Додому привезли.
- Ну, це вже явна брехня. Не може такого бути, - заремствували чоловіки і зазбиралися по домівках.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Буває

ЩЕДРІВОЧКА ЩЕДРУВАЛА…

Сутеніло, дітлашня бігала від хати до хати. Різноголосі пісні-щедрівки було чути по всьому кутку. Юрмилися щедрувальники і біля Василевого двору. "Ет, - думає, - не піду додому, бо вже нічого кидати їм до торби". Тож зібрався з думками та й повернув до кума. Тільки зайшов до двору - аж гульк, хтось стоїть. "Та-а-к. Себто я вже запізнився. Стоїть щедрувальник, а йому ніхто не відчиняє. Мабуть, у кума дарунки скінчилися чи то горілки шкода стало".
- Здоров будь, - привітався до нього Василь.
Ретельно обтрушував сніг з валянок, чекав відповіді. Тихо. Потім відкрив сінешні двері і попрямував до світлиці.
- Здоров був, куме дорогенький! - весело обізвався.
- І тобі здоров'я. Сідай до столу, пригощайся.
- Се мені чарина є, а тому бідоласі немає? - кивнув у двір. - Недаремно він і здоровкатися не хоче.
Глянув кум у двір - нікого.
- Та тобі привиділося. Нікого у дворі нема…
Погуляв ще, пригубив не одну чарочку. Зазбирався додому.
- Проведи мене куме, покуримо.
Вийшли, а Василь кума за рукав смикає.
- Диви, той стоїть, ніби нікуди й не збирався.
А кум як зарегоче:
- То наш сторож. Учора дітлахи зліпили сніговика, а замість відра - мою кепку та ще й старий кожух вдягли.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.