Тиждень

МИКОЛАЙ У ЦЯТОЧКАХ

Щедрим виявився минулий тиждень на сюрпризи. Незвичайні “подарунки” підкинула погода: на початку тижня лив дощ, а вже у середу пішоходи періодично гепалися у карколомних позах, ковзаючись по притрушеному сніжком льоду. Старики буркотіли, жінки ламали підбори, чоловіки (особливо водії) загинали круте слівце, а дітлашня з усього того раділа. Зима ж бо!
Окрім ожеледиці, були й інші теми для розмов. Мужчини обговорювали сенсаційне повідомлення про арешт Саддама Хусейна, підвищення податків та цін з наступного року, а ще – з ким випити у Новорічну ніч. Жінки мріяли про меню святкового столу і думали, що саме вдягти у ту ж таки Новорічну ніч собі, а на святковий ранок у садок чи школу – дітям. Останні ж обговорювали одну тему: що їм покладе Святий Миколай під подушечку? Чую раз, розмовляють дві подружки-першокласниці:
– Ти впевнена, що то сам Миколай ходить з подарунками, а не тато й мама?
– Що ти! Звідки у них стільки подарунків? Та й як вони дізнаються, про що я мрію? Ні, то Миколай.
– Ха, а ти забула, що увесь наш клас вітрянкою перехворів, навіть учителька? Отак ще й Миколай заразиться, як же він далі піде?
– Як-як, у зелених цяточках і піде.
А сонце сьогодні зійшло о 7.55, зайде о 15.55. Вже через дві доби день знову почне більшати.
У пологовому відділенні ЦРЛ минулого тижня з’явилося на світ двоє малят: хлопчик та дівчинка. Нехай же вони не знають хвороб! І до них щороку зазирає Миколай. Без зелених цяточок.

ІРИНА ПРИМАК.





Продукт номер один

ЗАМІСТЬ ХЛІБА – БУБЛИКИ

На Менському хлібозаводі – нелегкі часи. Але тут їх намагаються “проскочити”. Колись, у 80-ті роки, обидві пекарні, що належали СП “Менський хлібозавод” (у райцентрі та Березні), випікали загалом по сімнадцять тонн (!) хліба на добу. Тут працювали 140 робітників. Бригади випікали продукт номер один безперервно, у три зміни. Щодня шість автомобілів, завантажених хлібом, робили по три ходки, об’їжджаючи усі села і хутори району. Керівництво заводу навіть лаяли: “Багато хліба печете, нащо стільки?” Але ж люди його купували. Був попит – була і пропозиція. А нині печуть у середньому до тисячі тонн хліба на добу (на початку року ледве і по 200 буханців випікали). Хліб цей відносно дорогий і за якістю далеко йому до київського та чернігівського. Тож останнім часом машини підприємства більше возили хліб з Києва, аніж з власного заводу.

Складне становище

– Ви ще печете хліб? Чи покинете цю справу і продовжуватимете возити його на продаж зі столиці? – звертаюся до директора СП “Менський хлібоком-бінат” Ольги Петрівни СУРАЙ.
– Нещодавно хліб подорожчав і у Києві – закупівельна ціна його тепер складає 1,28 грн. за буханець – тож возити його ми перестали. Невигідно! А чому ми стали возити його на продаж зі столиці? Щоб хоча б якусь заробити копійку, аби підняти рівень власного виробництва. Судіть самі: ще в січні – березні ми дійсно по 200 буханців на добу пекли, а нині – до тисячі. А ще тридцять видів булочних виробів вартістю від 30 копійок до 2-х гривень. Викручуємося, як можемо. Спасибі, районна влада допомагає, посприяла, аби наш завод отримав борошно нового врожаю з резервного фонду. Його закупівля обійшлася нам набагато дешевше, аніж минулорічна (тоді за борошном до Києва їздили).
– Мабуть, складнощів додали оті проблеми з конфіскацією майна хлібозаводу за борги по зарплаті? Адже чимало тоді було вивезено виконавчою службою?
– Так, на 25 тис. гривень (а реальна вартість майна на порядок вища). Але ми всю техніку повернули назад, викупили, узявши кошти у кредит. А що було робити? Опускати руки і розвалити завод остаточно?
– А сьогодні боргів по заробітній платі не маєте?
– Намагаємося платити людям більш-менш вчасно.

Чому так сталося?

А дійсно, чому таке потужне виробництво за десять років з сімнадцяти тонн хліба скотилося до однієї? Очевидно, тут кілька причин, і кожна по-своєму суттєва і об’єктивна. По-перше, і хліб колись коштував у десять разів дешевше, отож люди купували його торбами – не лише собі до столу, а й на відгодівлю птиці та худоби. Почалася криза в країні, ціни зросли – попит на хліб різко упав. Вже на початку 90-х Менський хлібозавод випікав лише 5 тонн. У 2000-му зупинилася пекарня у Березні, а менська стала працювати в одну зміну. Колектив заводу лихоманило: немає роботи – немає прибутків, а отже, і зарплати. З майже півтори сотні працівників сьогодні тут залишилися “найстійкіші” – двадцятеро.
– Реально для населення нашого району необхідно десь 5 – 6 тонн хліба на добу, – розмірковує О.П.Сурай, – нам роботи вистачило б, але ж одного часу при колгоспах повідкривалися власні пекарні, склали нам конкуренцію. Не думаю, що хліб там пекли набагато кращий, ніж наш, але люди брали саме його – в рахунок зарплати. А коли всі ті пекарні, окрім стольненської та куковицької, позакривалися, з’явився новий конкурент: приватні підприємці почали возити чорний подовий хліб з Чернігова, а згодом – і з Києва. Ось тут ми вже не могли конкурувати ніяк! Пекарні-гіганти мають набагато вищу продуктивність, менші затрати на виробництво, а, отже, і нижчу собівартість продукції. Ми ж за їх цінами працювати на можемо, це прямий шлях до самознищення.

Надія – на бублики та печиво

Очевидно, що перспектива прибуткового випікання традиційного нашого хліба в умовах конкуренції, що склалися, менському хлібозаводу “не світить”. Який же вихід зі становища?
Переробити печі з тим, щоб пекти подовий? У Бахмачі та Новгород-Сіверському спробували – великого успіху не досягли. Придбати нову піч? Але ж вона коштує 500 тисяч гривень. Затрати не окупляться.
– Вихід бачиться лише один, – пояснює директор СП “Менський хлібозавод”, – це перепрофілювання виробництва. Втрачати нам уже нічого: обладнання на заводі старе, ледве животіє (дві “найновіші” тістомісильні машини – 1983 року випуску, решта – семидесятих років). Але є у нас унікальна у своєму роді лінія по випуску бубликів (здається, єдина така в області), отож саме вона здатна принести прибуток. Наші, менські бублики – не гіршої якості, аніж столичні, але ж за ціною незрівнянно дешевші. А ще плануємо запустити виробництво пряників, здобного печива. Разом з головою райспоживспілки О.П.Пономаренком нещодавно їздили до Києва, на завод харчового обладнання, придивилися за 24 тисячі гривень машину для виробництва відсадного печива.
– То скоро купуватимемо смачне і дешеве менське печиво?
– Ось лише вирішимо проблему з підключенням котельні до газопроводу – на сьогодні це найгостріша проблема, що перешкоджає роботі підприємства. Адже і досі дровами печі топимо, хоча ще у 1995-му підвели газ до пекарні. Аби справу довести до ладу, необхідно було у той час 107 тисяч, а грошей не вистачило. Пробуємо доробити сьогодні. Проблем у нас, на хлібозаводі, дійсно вистачає, але ж опускати руки ми не збираємося!

ІРИНА ПРИМАК.





20 грудня – День працівників міліції

НАЙБІЛЬШЕ КРАДУТЬ У МАКОШИНЕ І БЕРЕЗНІ

Кореспондент “Нашого слова” напередодні професійного свята правоохоронців мав розмову з начальником районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ у Чернігівській області Ю.Ф.ПОЛЯХОМ.

– Кажуть, що кадри вирішують усе. Це так, Юріє Федосійовичу?
– Не буду заперечувати. У нашому райвідділі працює 72 співробітники. 12 з них – дільничні інспектори. Вони – кістяк міліцейської служби.
– І на кого ж, якщо не секрет, вся Ваша надія?
– Дуже поважаю і високо ціную ділові якості дільничних Григорія Степановича Марченка та Сергія Олександровича Адерія, уповноваженого карного розшуку Юрія Анатолійовича Білика, слідчого Мирослава Володимировича Усика.
– Що найбільше тривожить міліцію?
– Крадіжки. Якщо раніше цупили здебільшого колективне майно, то зараз злодії полізли до старих і немічних. Крадуть курей, ріжуть поросят, “чистять” оселі…
– А які населені пункти найбільш неблагополучні у цьому плані?
– Макошине і Березна.
– Злочинність зростає?
– Мовою цифр – так. Приміром, крадіжок за 11 місяців у районі сталося понад 300, що на 15,2 відсотка більше, ніж торік. Але це не означає, що криміногенна обстановка погіршилась. Цього року наша міліція працює по-новому: зміцнюємо зв’язки з населенням. Якщо раніше черговий міліції приймав повідомлення про крадіжки, пограбування і т. д., то тепер він сам телефонує під час чергувань голові чи секретарю територіальних громад і цікавиться, що сталося у них протягом доби. За їх інформаціями і повідомленнями робляться перевірки. Саме для цього і введено посади помічників дільничних інспекторів міліції. Всі, навіть найменш резонансні криміногенні події фіксуються. Ось через це і цифровий ріст злочинності.
– Юріє Федосійовичу, а матеріально-технічна база у райвідділі поліпшилась?
– За сприяння голів райдержадміністрації і ра-йонної ради для міліції придбано службовий автомобіль. Керівники установ, підприємств, організацій допомагають у придбанні запасних частин, пально-мастильних матеріалів. Купили ми нового комп’ютера. З 1995 року ніякого ремонту службових кабінетів у адміністративному приміщенні не було, а цього року дещо зробили. Це, звичайно, радує.
– Ваші побажання підлеглим?
– І не тільки їм. А й ветеранам, усьому особовому складу, їхнім сім’ям з нагоди свята зичу довголіття, радості, взаєморозуміння, щастя.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Ю.Ф.Полях. Фото автора.





22 грудня – День енергетика

ХАЙ ЗАВЖДИ БУДЕ СВІТЛО!

У найкоротший зимовий день відзначають своє професійне свято енергетики України. Підводяться підсумки зробленому, намічаються плани на перспективу. Розповідає директор району електричних мереж С.О.АНОШКО.

– Менський РЕМ забезпечує електричною енергією 452 юридичних і понад 22 тисячі побутових споживачів. На території району розташовано 1453 кілометри повітряних ліній електропередач, 409 підстанцій.
Аварійних відключень торік було 23, цього року їх трохи менше – 21. Від-ремонтовано капітально 153 кілометри повітряних ліній і 55 трансформаторних підстанцій. Розчищено від дерев 212 кілометрів ліній електропередач.
– Боржників не поменшало?
– Чому ж? Наші працівники непогано з ни-ми попрацювали. Як результат, дебіторську заборгованість по району зменшено на 117 тисяч гривень. На жаль, вона є ще досить значною і складає майже 735 тисяч гривень.
– А як РЕМ бореться з крадіями електрики?
– Проводяться рейди у ранковий і вечірній час, у вихідні. За 305,2 тисяч безобліково спожитих кіловат-годин нараховано 45,1 тисяч гривень. Позиція РЕМу стосовно боржників залишається незмінною: електроенергію матиме тільки той, хто за неї платитиме.
– Активно проводиться заміна старих електролічильників на електронні. Чим це викликано?
– Розроблена інвести-ційна програма ВАТ ЕК “Чернігівобленерго”, яка передбачає заміну застарілих засобів обліку на електронні. Це дасть змогу зменшити втрати електричної енергії і забезпечить надійну роботу електромереж. У цьому році встановлено 1894 електронні лічильники.
– Напередодні свята прийнято називати кращих.
– Хотів би відзначити начальника оперативно-диспетчерської служби Григорія Олександровича Хруща, майстрів Юрія Миколайовича Губка, Олександра Григоровича Довженка, Юрія Івановича Постилякова. Вітаю весь колектив, ветеранів нашої галузі, усіх споживачів з Днем енергетика і наступаючим Новим роком. Щастя усім і достатку, спокою, тепла і здійснення мрій.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: С.О.Аношко. Фото автора.





Електромодернізація

ФЕСЬКІВКА МАТИМЕ НОВІТНЮ ЛІНІЮ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАЧ

Питаннями реконструкції електромереж завідує столичний трест “Київсільелектро”, якому підпорядковуються до десятка спеціалізованих мехколон. Одна з них, Кіровоградська спеціалізована пересувна механізована колона з електромонтажу, якраз і виконує реконструкцію електроліній у Феськівці. Її працівники живуть у Будинку тваринника на фермі. Місцеве господарство за помірну плату забезпечує їх калорійними обідами (сніданок і вечерю вони готують собі самі). Працюють без вихідних.
Ми з головним інженером Менського РЕМу О.В.Ілляшем стоїмо біля новозбудованої мачтової підстанції. Поруч – старий трансформатор, через який за тимчасовою схемою подано струм на перший кілометр нової електролінії. На цій ділянці підключено до електроживлення головний об’єкт села – школу.
Менський РЕМ демонтує старі електролінії, за підтримки місцевого керівництва і населення ремівці розчистили від порослі території під майбутні повітряні електротраси, установлюють лічильники використаної електроенергії. А нові залізобетонні стовпи і новітні мачтові електропідстанції ставлять працівники кіровоградської мехколони. І роблять це вони поетапно, не відключаючи все село зразу. Хоча чимало феськівчан потерпають без електроенергії. Але так просто взяти і увімкнути рубильник не можна: є відповідні стандарти, вимоги техніки безпеки, приймальна державна комісія і так далі.
Що ж дасть така електромодернізація? На це запитання відповідає головний інженер Менського РЕМу Олександр Васильович Ілляш:
– Переваг багато. Якщо старі трансформатори забезпечували струмоподачу на відстань до семи кілометрів, то нові – у межах кілометра. Тобто, у разі якоїсь несправності, знеструмленими залишиться значно менша кількість абонентів. Нова система має підвищену безпечність і надійність в експлуатації, бо дроти ізольовано. Їй не страшні буревії, грози, ожеледиця і так далі. Словом, це новітня технологія і цим усе сказано.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: електромонтери Михайло Федоренко і Микола Костюченко встановлюють електролічильники. Фото автора.





Буває

НЕ ПИТАЙ

Було це десь у середині 60-х років, коли в кожному селі у центрі гомонів гучномовець. Ось іде Іван з толоки, помагав на кутку недалекому сусідові. Лопата – через плече, погляд – строго вперед, крок – рішучий, але не вельми впевнений. Радіо транслює якусь виставу. І коли Іван опинився в самісінькому центрі села, раптом пролунало: “Ой, де ти, Іване, так нализався?”
Спинився Іван. Туди-сюди головою покрутив, а тоді як гарикне на всю силу:
– А що вам тут усім повилазило? Та ж у Зайця хату висипали, – та й почвалав собі далі.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.