Тиждень

ЗОЛОТА ОБРУЧКА

У народі кажуть: “Знайшов – не радій, а загубив – не журись”. Десь із місяць тому молодий чоловік з Пам’ять Леніна знайшов у центрі Кукович золоту обручку. Віддав знахідку матері.
А та спочатку ніби і зраділа: такої дорогої речі у неї ніколи не було. Роздивилась: чи не підробка, не фальшивка? Ні, справді золота обручка, і проба є, і блищить.
Але пекла жінці та обручка долоні, коли її тримала. Вогнем горів палець, коли приміряла. І вирішила віднести в сільраду. Так і зробила. Розказала по-чесному, де знайшов її син, чому одразу не поділилася новиною. А ще казала, що той, хто загубив обручку, можливо, журиться, плаче від втрати. Ні, наказала собі, щастя мені не прибуде від чужої біди.
Можливо, прочитавши усе це, власник чи власниця обручки поспішить до Куковицької сільської ради, аби забрати загублену річ і подякувати тій жінці за її чесну і добру душу.
У пологовому відділенні центральної райлікарні народилося 4 малюків: одна дівчинка і три хлопчики. А сонце сьогоднішньої суботи зійшло о 7 год. 42 хв. Сховається на спочинок рано: о 15 год. 55 хв. Зимовий день короткий, холодний.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.



«ЗОЛОТИЙ ФЕНІКС»

Минулої суботи у районному Будинку культури відбувся восьмий фестиваль “Золотий фенікс”. Понад 700 глядачів поповнили благодійну касу районного Центру соціальних служб для молоді на 3194 гривні. На фестивалі виступили аматори сцени з Прилук, Мени, Макошине і Кукович. А “зірками” нинішнього свята, за сприяння народного депутата України Олега Петрова, були Барон і Оксана Хожай. Цьогорічний фестиваль був особливим, бо Менський РЦССМ відзначив своє 10-ліття. Тож, з ювілеєм! І нових досягнень! На знімках: фрагменти фестивалю.

Фото Івана ШУЛЬГИ.





Програма Уряду в дії

ВІКТОР ЯНУКОВИЧ: БЮДЖЕТ-2004 МАЄ БУТИ РЕАЛІСТИЧНИМ І СОЦІАЛЬНО СПРЯМОВАНИМ

Берешся наповнити мішок - позашивай дірки. Здається, цей очевидний хазяйський принцип зрозуміли і представники влади. Принаймні нинішній Уряд, прагнучи підвищити стандарти державних соціальних гарантій, одночасно взяв на себе зобов’язання погасити заборгованість з соціальних виплат, що накопичувалась роками через, м’яко кажучи, не завжди реалістичні підходи до формування державного бюджету. Саме відповідність бюджетних намірів справжнім можливостям держави може уберегти нас від інфляційних вибухів, виникнення заборгованостей по зарплатах, пенсіях та інших виплатах. Таке ми вже бачили – наприклад, у 2000 році, коли все починалось з прийняття нібито привабливих популістських показників, а закінчилось інфляцією, касовим розривом у 7 мільярдів гривень – тобто колосальним недофінансуванням соціальних потреб. Цього ж року розробники головного фінансового плану орієнтувалися на чіткі вимоги Прем’єр-міністра Віктора Януковича, який вважає, що держбюджет обов’язково має поєднувати максимальну соціальну спрямованість з повною реалістичністю. Виконанню цих вимог сприяє й економічна політика Кабміну, яка дозволила помітно збільшити надходження до державної казни, і, відповідно, розширити соціальні витрати бюджету. Що ж передбачено бюджетним планом на наступний рік?

По-перше, як уже згадувалось, виконання прострочених зобов’я-зань держави перед людьми. Погасивши фактично половину загальної суми заборгованості у цьому році, на наступний рік Уряд Януковича передбачив кошти для повернення боргів: чорнобильцям – 300 млн. грн., шахтарям-регресникам – 254 млн. грн. Планується також цілком погасити заборгованість перед ветеранами війни і праці по пільгах з оплати послуг зв’язку й установки телефонів. На продовження компенсації грошових внесків населення направляється півмільярда гривень.
По-друге, надолужуючи недоліки, треба потурбуватися про майбутнє. Бюджетні витрати на освіту проти нинішнього року зростають на 1 млрд. грн., а якщо порівняти з 2000 роком – то в 2,5 раза. Також і по охороні здоров’я фінансування буде в 3,5 раза більше, ніж три роки тому. Тому з’являється реальна можливість посилити підтримку галузевих програм, зокрема таких, як забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет, придбання машин швидкої допомоги на селі, придбання шкільних підручників, комп’ютеризація сільських шкіл тощо.
По-третє, у напрямку забезпечення зростання прибутків населення заплановано збільшення фонду заробітної плати у бюджетній сфері на 3,3 млрд. грн. Це не тільки дасть можливість підвищити мінімальний рівень зарплати, але вже з березня відновити міжпосадові співвідношення окладів, що дозволить усунути зрівнялівку в оплаті праці. Також передбачено збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму, який є точкою відліку при наданні субсидій і соціальної підтримки. Це дозволить підвищити розміри соціальної допомоги малозабезпеченим верствам у середньому на 25%, на що у бюджеті виділяється 1,8 млрд. грн. Крім того, на 140 млн. грн. розшириться фінансування пільг і субсидій населенню.
По-четверте, соціальну спрямованість бюджету підкріплює і спрямування понад 2 млрд. грн. до Пенсійного фонду для виплати пенсій, збільшених після перерахування відповідно до нового пенсійного законодавства.
По-п’яте, бюджетом-2004 передбачається значна підтримка селян. На потреби сільського господарства з різних джерел надійде 1 млрд. грн. До того ж, збережено пільговий порядок оподатковування у цій галузі.
Звичайно, наступний рік не вирішить одразу усіх проблем – надто довго вони накопичувались, однак те, що бюджет-2004 дає суттєві можливості для по-ліпшення соціального становища – факт очевидний, і він підтверджується надійним економічним обґрунтуванням усіх запланованих показників. До того ж, стовідсоткове виконання бюджету поточного року, що, до речі, відбувається вперше в незалежній Україні, свідчить про здатність Уряду Януковича виконувати свої зобов’язання.

Г. ДАНИЛЕЦЬ.





Інтерв’ю з приводу

РОБОТІ ЗАВАЖАЄ З’ЯСОВУВАННЯ СТОСУНКІВ НА СЕСІЇ

Завтра в Україні відзначається День місцевого самоврядування. Напередодні ми попросили розповісти про сьогоднішній день менського самоврядування голову районної ради М.П.КОТА.

– Михайле Петровичу, зараз на всіх рівнях говорять про значимість самоврядування і необхідність його розвитку. На Вашу думку, чи відіграє воно сьогодні ту роль, яка йому відведена?
– Місцеве самоврядування має право на існування і подальший свій розвиток. Для цього є історичні передумови, соціальні і, врешті-решт, етнічні традиції нашого народу. Здавна наші предки трималися купи в межах своїх поселень, щоб вирішувати разом життєво важливі питання.
Чи відіграє місцеве самоврядування ту роль, яка йому відведена? Звернемося до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 2, пункт 1): ”місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна спроможність територіальної громади під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України”.
Тож хай сам читач відповість на запитання, чи може самостійно сільський голова вирішити питання ремонту в селі дороги, утримання лаз-ні, будівництва газо- чи водопроводу? Думаю, відповідь буде така: якщо і зможе, то не кожний. Адже вирішення питань місцевого значення в більшості своїй залежить від наявності коштів в сільській чи селищній раді. А їх, як завжди, там немає.
Тому я прихильник того, щоб органи самоврядних структур не делегували своїх, передбачених законом, повноважень державним виконавчим структурам, а мали свої виконавчі органи, як це було раніше. Представники ж держави повинні контролювати виконання цими органами чинного законодавства та дотримання політики держави на місцях. Так є сьогодні в Росії.
Чотирирічна робота на посаді голови райдержадміністрації та півторарічна – на посаді голови районної ради дає мені право робити такі висновки.
– Чи у повній мірі використовують сільські та селищні ради права і можливості, які надані їм чинним законодавством? Від чого це залежить?
– На першу половину запитання я вже відповів. А використання радами своїх прав і можливостей в повній мірі, в першу чергу, як і на будь-якому підприєм-стві, залежить від керівника територіальної громади. Якщо сільський чи селищний голова принципово підходить до виконання своїх повноважень, це дає змогу територіальній громаді більш повно вирішувати нагальні питання, залучаючи до цього і самих виборців.
Приведу такий приклад. Від продажу населенням молока ТОВ “Менський сир” сільські громади отримали до своїх бюджетів за 9 місяців поточного року додатково 54 тисячі гривень. Але ж третина керівників сільрад вважають, що їм ці гроші в селі не потрібні і дають згоду на вивіз молока за межі району. Чи взяти використання земель. В одній сільраді кожний клаптик землі, що обробляється чи використовується, на обліку і за нього сплачується земельний податок, в іншій – навпаки. За даними податкової інспекції, від того, що в поточному році окремими сільрадами не було укладено договорів на оренду земель, що оброблялися чи використовувалися, місцеві бюджети недоотримали близько 68 тисяч гривень.
Позитивним є досвід роботи Менського міського голови Михайла Дмитровича Кадушка, сільських голів – Катерини Олексіївни Фесюн з Бірківки, Валентини Михайлівни Коробко з Бігача, Андрія Микола-йовича Баклажка з Миколаївки, Миколи Івановича Пономарьова з Жовтневого, Макошинського селищного голови Валерія Михайловича Кравцова.
У передсвятковий день з етичних міркувань не буду називати імена голів територіальних громад, котрі не використовують сповна свої права і можливості. Оцінку роботи кожного депутата чи керівника органу самоврядування дають наші виборці.
– Михайле Петровичу, Ваше ставлення до ідеї виборів місцевих рад суто на партійній основі?
– Негативне. Можливо, до місцевих рад у великих містах і доцільно вибирати депутатів на партійній основі. А в таких сільських районах як Менський люди повинні вибирати депутатів до місцевих рад від територіальної громади за місцем проживання та роботи. Спитати сьогодні виборця в районі, хто очолює той чи інший ра-йонний партійний осередок – відповіді не отримаєш. Адже ці осередки створюються поки що під вибори і після голосування про них усі забувають.
– Які зараз стосунки між районною радою і місцевою виконавчою владою? Як це впливає на вирішення проблем району?
– Якщо сказати коротко – нормальні, робочі. Всі принципові питання погоджуються на рівні голів райради та райдержадміністрації. Голова райради постійно присутній на оперативних нарадах у голови райдерж-адміністрації.
Запроваджено спільне помісячне планування заходів, що мають проводитись як представницькою, так і виконавчою гілками влади. Голова райдержадміністрації Петро Федорович Киценко, як депутат райради, бере активну участь у підготовці і проведенні сесій районної ради. Не стороннім спостерігачем на засіданнях колегії райдержадміністрації є і голова райради.
Керівництво районної ради також взяло на себе обов’язок щомісячно зустрічатись з жителями одного з “малих сіл”. Кожного першого вівторка місяця жителі району за бажанням з 10 до 12 години можуть поспілкуватися з головою районної ради чи його заступником, порушити перед ними наболілі проблеми.
За спільною домовленістю керівництво районної ради допомагає виконавчій владі у вирішенні того чи іншого конкретного питання.
Хоча для кожної людини зрозуміло, що у при-йнятті конкретних рішень неможливо обійтися без певних протиріч, коли відстоюється та чи інша думка, чи позиція. Головне – знаходити спільний знаменник, і результат кожної справи, що вирішується двома гілками районної влади, повинен служити на благо жителів району.
– Районна рада – не Верховна. Але інколи і тут киплять справжні пристрасті. Чи важко особисто Вам керувати сесіями і чи задоволені Ви роботою районних депутатів?
– Що на засіданні кожної сесії районної ради киплять справжні пристрасті, то це, мабуть, вже склалося історично і є традиційним.
Депутат райради Борис Андрійович Кириндась в одному з номерів газети “Сіверщина” опублікував статтю під назвою “Добре, що в Менській райраді є опозиція”. І це дійсно добре, якщо так вважає депутат.
На мою думку, саме різні точки зору під час розгляду сесійних питань є позитивом у роботі районної ради. Адже, як говорить народна мудрість, у спорі народжується істина.
Керувати роботою сесії райради – це обов’язок її голови. Важко чи легко це робити – питання ін-ше. Головне – керуватися прийнятим регламентом роботи і, зрозуміла річ, діючим законодавством України. Не менш важливою в роботі (як сесії, так і в міжсесійний період) є гласність. З повною відповідальністю заявляю, що жодного громадянина немає, який би за його бажанням не був прийнятий головою райради чи його заступником як в приймальний день, так і в будь-який інший день тижня. Жодне письмове звернення чи депутатський запит не залишились не розглянутими чи без відповіді. Жодне питання, що ініціювалося на розгляд сесії райради, не лягло “під сукно”. Якщо у жителів району є певні пропозиції, звертайтеся, вони будуть обов’язково розглянуті і опрацьовані.
Сказати, що задоволений роботою районних депутатів, не можу, бо це була б неправда. Адже якщо задоволений своєю роботою, тоді всі резерви вичерпані і далі нічого робити на цій ниві. Основний тягар, що заважає окремим депутатам результативно працювати, як на мою думку, це намагання з’ясовувати свої стосунки на сесії. Скажімо, виникло спір-не питання у депутата райради з керівником сільгосппідприємства чи сільським головою, то замість того, щоб розібратися на місці, воно озвучується на сесії, чим відволікається увага решти учасників від сесійної роботи.
Позитивом у роботі районних депутатів є їхня активність. За моєю пропозицією було вирішено засідання постійних комісій і сесії проводити не в один день. Такі засідання відбуваються майже в повному складі. Рішення, що приймаються на них, аргументовані, виважені. Тобто, якщо можна так сказати, зросла продуктивність роботи депутатів.
На закінчення інтерв’ю скажу, що День місцевого самоврядування зачіпає кожного з нас – і виборців, і депутатів. І від того, наскільки ми разом будемо знаходити порозуміння, залежить результат роботи ради будь-якого рівня. Адже жити і працювати на цій землі, в цьому районі належить нам з вами, свій достаток творити належить нам самим.
Згадаймо про це в святковий день – День місцевого самоврядування.
Зі святом вас, дорогі земляки!

ПІДГОТУВАВ ОЛЕКСАНДР НАЗАРЕНКО.





Продовження теми

БУДУТЬ КОШТИ – БАШТА НЕ ВПАДЕ

На території водозабірної башти, що обслуговує менський водогін, тривають дослідження. І вже зроблені перші висновки. За попередніми даними, для того, щоб укріпити фундамент споруди і запобігти подальшому нахиленню башти, необхідно близько триста тисяч гривень. А ремонтні роботи виконають спеціалісти дніпропетровської фірми “Фундамент”.

Історія проблеми

Водозабірна башта, побудована у 1991 році, має відхилення від вертикалі – на 37 см. Але достеменно не було відомо, чи це відхилення існувало з самого початку, чи башта почала “нагинатися до землі” під тиском води поступово. Принаймні, десять років башта експлуатувалася без проблем, ніякого нахилу не помічали ні жителі міста, ні спеціалісти, які цей об’єкт обслуговують. Аж поки в листопаді 2002 року ЗАТ “Менський комунальник” не заходився замовляти проектно-кошторисну документацію водозабору з метою будівництва змішувального вузла. Головний інженер інституту “Чернігів-водопроект” М.Г.Волик, що прибув до Мени вивчати об’єкт реконструкції, одразу виявив, що башта має нахил.

Що робити?
І хто винен?

Керівництву міської ради та комунальникам додалося проблем: башту треба рятувати. Але як? Де шукати спеціалістів і необхідні кошти?
Міський голова М.Д.Кадушко тоді твердо пообі-цяв: “Без води місто ні в якому разі не залишиться. Взяті проби грунту будуть обстежені в лабораторії. Десь через півроку (тобто влітку) спеціалісти Черні-гівського проектного інституту “Агропроект” зможуть зробити остаточні висновки про причини нахилу башти – чи проектанти винні, чи будівельники, чи грунт непідходящий, а також висловлять пропозиції щодо подальшого безпечного користування об’єктом”.
На пошуково-дослідницькі роботи тоді, на початку року, було виділено 4200 гривень, а на 2003 рік додатково закладено у міський бюджет 20 тисяч гривень на ремонт і реконструкцію башти.

Перші висновки

Отож, уже рік, як башта “почала падати”. Що змінилося за цей час?
Пояснює заступник голови міської ради з питань діяльності виконкому І.П.Дубина:
– Вже навесні спеціалісти Чернігівського інституту “Агропроект”, з яким міська рада уклала угоду, провели ряд геологічних досліджень аварійного об’єкту. Але якихось однозначних висновків щодо шляхів усунення проблеми в результаті зроблено не було. Так, нахил існує, а що далі робити – хтозна. Тоді стала у нагоді рекомендація начальника обласного управління комунального господарства О.О. Бєльського: він порадив звернутися із нашою проблемою до ТОВ “Фундамент” з Дніпропетровська. Спеціалісти з “Фундаменту” на наше запрошення відгукнулися, приїхали, подивилися і згодилися провести детальне обстеження в комплексі з ремонтними роботами. Вартість одних лише дослідницьких робіт – близько п’ятнадцяти тисяч гривень. Ремонтні ж роботи коштуватимуть на порядок більше.

Де взяти кошти?

Міська рада звернулася з листами до райдержадміністрації та райради з пропозицією зменшити суму вилучення з міського бюджету до районного – з тим, аби направити зекономлені кошти на реконструкцію башти. До того ж, ця споруда занесена до переліку особливо аварійних об’єктів області, тому обласне управління комунального господарства обіцяє допомогти, зокрема, поклопотатися перед Державним комітетом житлово-комунального господарства про фінансування робіт з укріплення менської водозабірної башти. За попередніми висновками спеціалістів ТОВ “Фундамент”, на ці потреби необхідно до 300 тисяч гривень.
***
Сьогодні башта фактично не функціонує, основна її частина не заповнена, а вода напряму зі свердловини подається до водогінної системи міста. Виходить, запасу води на випадок аварійної ситуації немає. До речі, з наповненою баштою в разі аварій місто могло “протриматися” 5 – 6 годин. Одне радує у цій ситуації: поки що кут нахилу башти за рік практично не збільшився.

ІРИНА ПРИМАК.





Околиці

У ВЕСЕЛОМУ НЕ ВЕСЕЛО

Це невеличке село з сорока його жителями належить Данилівській сільській раді. Нема в ньому нічого – ні медпункту, ні школи, ні лазні. Приміщення магазину є, однак жителі села уже і не пам’ятають, коли востаннє вони там щось купували. Колись добротна будівля сільського клубу валиться: грибок доїдає підлогу, а зловмисники повибивали вікна, двері, розламали і розтягли стільці… Тому виїзну приймальню голови районної ради довелося проводити просто неба, біля магазину.

Виручає поїзд
Старим, хворим і немічним селянам нема де і хлібини купити. Молодші та здоровіші поїздом добираються до Мени або Щорса і купують що їм треба. Правда, про жителів Веселого дбає один приватний підприємець – щосереди привозить їм хліб і до нього. Виглядають продавця з самого ранку, аби не прогавити і моляться за нього.
– Ми тут усі такі вже живемо, що ледве по світу ходимо, – каже Віра Василівна Губенко. – І помирати страшно – нікому і ями викопати, немічними поробилися. У мене біля хати стовп аварійний, не сьогодні-завтра упаде. А РЕМівців не до-кликатись.
Буря хай село обминає
Взагалі-то по всьому Веселому стовпи лінії електропередач аварійні. Від часу дерев’яні опори потрухли, погнили і стоять тільки дякуючи тому, що є дроти, які їх і тримають. Однак, відверни, Боже, як подме сильний вітер, гілля з перерослих дерев летітиме на дроти і, зрозуміло, обриватиме їх.
– А що ми вдіємо? – питали люди. – Не здужаємо ми спиляти ту ж вербу чи тополю. Наймати треба когось, гроші платити. Живемо під страхом, що можемо в один непре-красний день залишитися без світла.
У селі є два телефони. Звичайно, це мало. І між самими жителями виникають непорозуміння, коли приходить рахунок за міжміські розмови. Хтось говорив п’ять хвилин, а хтось – півгодини, а платять усі однаково – загальну суму розділяють порівну між тими, хто дзвонив дітям у Суми чи Конотоп, Київ чи Чернігів.
Виглядає мати сина…
Люди раділи щиро і відверто, що до них завітали голова районної ради М.П.Кот і начальник управління праці та соціального захисту населення О.І.Бахун. Жителів Веселого цікавила пенсійна реформа і порядок оформлення субсидій, соціальної допомоги.
А Катерина Петрівна Литвиненко з сумом у голосі і з надією у серці розповіла про свою біду.
– Дванадцять років не бачила свого сина і не знаю де він. Остання звістка надійшла від нього з Нижнього Тагілу. Може, вже і живого нема? Підкажіть, люди добрі, до кого мені слід звернутися, аби допомогли розшукати сина, дізнатися про нього.
У Веселому, як і в будь-якому іншому селі, проблем повно. Як хворій людині дістатися до лікарні чи як зустріти сина, онука з поїзда чи автобуса вечірньої по-ри? Виручає односельців своєю “Нивою” генерал у відставці М.Я.Артамонов. Відвезе, привезе за першим же проханням. Дуже вдячні йому жителі села.
***
Веселе – чи не найкрасивіший куточок нашого району. Серед села – річка з чистою, як сльоза, водою. У ній риби аж кишить, раки водяться. На берегах річки – білокорі берізки, плакучі верби… А поряд з такою красою – обдерте приміщення магазину, кинутий і забутий Богом і людьми колодязь, розламаний паркан біля пам’ятника загиблим на війні… У Веселому зовсім не весело.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Фото автора.





Буває

ЛІТНІЙ ЗАЄЦЬ У ЗИМОВОМУ ЖИТІ

Дядя Вася був чудовим чоловіком. А людей любив… Ох, і любив! Тим паче, що працював він кочегаром у сільській лікарні. Ото, буває, зайде до стаці-онару, жартами сипне, тому яблучко дасть, тому подушку підіб’є – і всім так любо-мило від дяді Васі.
А то якось зайшов, сів серед людей та й давай розказувати. Оце, каже, йду понад лісом до вас кочегарити аж, гульк, заєць на кособочині. От, думаю, спіймаю, і вам принесу на показ, все ж веселіше буде. А він – гуп, гуп – у поле. Я за ним. А снігу ж у пояс. Він хрясне в снігу і я теж. Але, ось-не-ось, спіймаю куцохвостого. Аж тут жито стіною. Він у жито, та й був такий. Ось і прийшов я до вас із порожніми руками…
Усі мовчать. Хтось тільки зітхнув: ого, не спіймав зайця.
– Ет, – махнув рукою дядя Вася, – не вийшло й не треба. Хай іншим разом щось крутіше вигадаю. Та й пішов собі. Та тільки двері за собою причинив, чує, хтось каже: “А де воно теє жито взимку?”
Ой, сміху було.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.