Запитання тижня

ІНВАЛІДНІСТЬ - ЦЕ ВИРОК?

Відповідають:

Ольга Іванівна СИЗОНЕНКО - пенсіонерка з Мени:
- Вважаю, що так. Навіть якщо інвалід має міцну сім'ю, достаток, догляд - однак почувається обмеженим. Чотири стіни, телевізор і родичі - ото і все, що він матиме. Не люблять у нас калік - так уже склалося…
Григорій Петрович АНТОНЕНКО - приватний підприємець:
- Знаю одного чоловіка, який замолоду був дужим, успішним, мав престижну роботу. А потім сталася біда - він більше не зміг рухатися. Якийсь час відчував себе неповноцінним, впав у депресію, навіть "зривався" на дружині, дітях. Сім'я мало не розпалася. Але ж знайшовся вихід! Отак потроху опанував себе, шукав заняття для рук, багато чого навчився. І вижив! За що довіку дякуватиме близьким.
Людмила Олександрівна ДЕРКАЧ - жителька Жовтневого:
- Жаль таких людей, хоча вони самі не люблять, щоб їх жаліли. А більшість із них навіть набагато життєлюбніші і життєздатніші, ніж деякі звичайні люди. І їхній фізичний стан зовсім не означає якогось приречення.
Ганна Дмитрівна ДРОБ'ЯЗКО - інвалід першої групи:
- Звичайно ж, вирок. Боляче це визнавати і говорити, але так воно є. У мене ось обох ніг нема і я знаю, що небагато мені жити залишилось, адже хвороба прогресує. Але я стараюся про це не думати. Залажу по пояс у мішок і роблю всю домашню роботу - перу, підлогу мию, город обробляю. Добрі люди мені візок зробили, то на ньому легше по хаті пересуватися. Багато років я жила у Мені, на фермі працювала. Торік до дочки на Сосниччину виїхала з чоловіком. Але іноді приїжджаю сюди, щоб знайомих побачити, адже тут, у Мені, минули кращі роки мого життя. А інвалідство - це найважчий хрест, якого мусиш нести до останніх своїх днів.
Олег Гнатович ГРЕБІНЬ - тимчасово не працює, житель Березни:
- Вирок чи не вирок - однозначно не скажеш. Є ж різні інваліди - війни, праці, загального захворювання. І кожному з них судилася своя ноша. У мене, приміром, класним керівником був теж інвалід. Будучи студентом історичного факультету, під час розкопок натрапив на міну, підірвався на ній. Втратив руку, око, три пальці на другій руці… Однак вуз закінчив, працював у школі вчителем історії, має сім'ю, двох дітей. Він і зараз, будучи на пенсії, веде активний спосіб життя, незважаючи ні на інвалідність, ні на літа.
Олександр Михайлович РАДЧЕНКО - житель Ленінівки, інвалід першої групи:
- Самому собі вирок виносити не треба. З будь-якою недугою треба боротися. Я давно живу без обох ніг. Однак не плачу, а знаходжу собі посильну роботу: сидячи в колясці, квасолю лущу, дрова рубаю, насіння з гарбузів вибираю. Літньої пори можу стежку обкосити, на городі кілька покосів сінокосу покласти. Чого його заживо себе хоронити? Руки є, голова на плечах - теж. Життя наше, інвалідське, це боротьба. Щоденна.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
- Якщо і вирок, то не варто з ним миритися.

На знімку: вироби дітей з обмеженими функціональними можливостями. Фото Івана ШУЛЬГИ.





Потребують підтримки

СВІЙ БІЗНЕС СЬОГОДНІ МАЮТЬ ДЕВ'ЯТЬ ІНВАЛІДІВ

Указом Президента України 2003 рік оголошено Роком людей з інвалідністю. Третього грудня відзначається Міжнародний день інвалідів. Тож як сьогодні живеться людям, для яких кожен день - це боротьба з важкою недугою?

У нашому районі зараз мешкають 2803 інваліди, у тому числі першої групи - 420, другої - 1487, а також 387 інвалідів війни та більше 100 дітей з функціональними обмеженнями. На управління праці та соціального захисту населення покладені обов'язки забезпечення таких людей засобами пересування, санаторно-курортними путівками, направлення їх на навчання, сприяння працевлаштуванню, оплата наданих пільг тощо.
Місцева влада приділяє досить велику увагу людям з функціональними обмеженнями. На виконання Указу Президента України про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів прийнято відповідне розпорядження голови райдержадміністрації. Рішенням четвертої сесії районної ради за рахунок районного бюджету встановлені пільги на оплату за житлово-комунальні послуги для інвалідів першої та другої груп по зору.
Цього року управлінням видано 24 інвалідні візки різних моделей, 13 санаторно-курортних путівок, надано допомоги з Фонду соціального захисту інвалідів на суму 2200 гривень. Позачергово встановлено три телефони.
Територіальний центр обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян опікується 120 інвалідами. Всім їм завезено паливо, надано допомогу в підготовці житла до зими, пошитті та ремонті одягу і взуття. Деяким одиноким доставляються гарячі обіди.
Щорічно централізовано проводиться медичний огляд осіб з функціональними обмеженнями, для інвалідів війни виділена спеціальна палата в райлікарні.
Для людей з інвалідністю дуже важливо мати усі можливості для повноцінного життя, праці, навчання, побуту. Вони не просять милостині, але потребують підтримки. Зараз у народному господарстві району працює 238 інвалідів. Дев'ять започаткували власну справу. На підприємствах району бронюються робочі місця для працевлаштування інвалідів. Хоча і не всі до цього ставляться з розумінням. Цього року 5 підприємств, які відмовилися працевлаштувати інвалідів, оштрафовані на суму 4330 гривень.
Три інваліди розпочали навчання у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації. Наше управлення може дати направлення на навчання у Хар-ківський обліково-економічний технікум-інтернат, Кам'янець-Подільський планово-економічний технікум. У цих навчальних закладах інваліди перебувають на повному державному утриманні.
Однак ще дуже часто трапляються випадки, коли люди з функціональними обмеженнями залишаються зі своєю бідою наодинці: близькі, що повинні доглядати за ними, забувають про це, відповідні служби та органи місцевої влади проявляють байдужість. Тому про проблеми інвалідів потрібно пам'ятати і говорити не один раз на рік, а постійно. Бо кожен з нас може опинитися на їхньому місці.

ОЛЕКСАНДР БАХУН.

Фото Івана ШУЛЬГИ.





Світлий промінчик

"ВІКОНЕЧКО" ДО ПОВНОЦІННОГО ЖИТТЯ

Саме таку символічну назву має клубне об'єднання для дітей з функціональними обмеженнями. Діє "Віконечко" в рамках Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді при районному Центрі соціальних служб для молоді. Вже скільки років це об'єднання є єдиним промінчиком радості, спілкування, надії для дітей, кого доля стала випробовувати чи не з перших днів життя.

Навчають жити

Слова ж які болючі: "функціональні обмеження", "реабілітація". Здається, опанувати їх безжальний зміст можуть лише батьки хворої дитини, близькі люди, які отак і живуть роками на межі тривоги, безнадії і сліз із того дня, як над їхніми крихітками-кровиночками пролунав, як вирок, діагноз лікарів. Але ж діти - вони завжди діти. Навіть тяжко хворі, вони мають право на майбутнє, на місце серед людей, на нормальне життя. Як цього досягти? Як не дати цій дитині замкнутися у собі, у своїх комплексах і проблемах, як здолати біль і фізичні вади з тим, щоб потім адаптуватися серед інших? Адже світ - жорстокий, інколи він ламає і здорові душі. Отож, саме тут, у Центрі соціально-психологічної адаптації, досвідчені спеціалісти - педагоги, психологи, лікарі і просто чуйні люди, які близько до серця беруть проблеми маленьких людей і люблять їх по-справжньому, навчають жити у суспільстві, серед людей.

Школа здоров'я

Двічі на тиждень сюди, у Центр, приходить лікар-масажист О.М.Крук, своїми лагідними і водночас дужими руками вона зміцнює, надихає силою слабенькі хворобливі ручки та ніжки. Діє при Центрі і "Школа здоров'я та життєдіяльності" - для маленьких вихованців та їхніх батьків. Дорослих тут навчають, як треба доглядати за хворою дитиною, самостійно проводити фізичну реабілітацію. Та навіть правильно робити зарядку - теж вчать.
Навичками проведення точкового масажу поділилася Т.М.Гаркуша, час від часу, при потребі, до Центру навідується лікар-логопед. Консультували наших маленьких пацієнтів з особливими потребами і спеціалісти Чернігівського центру реабілітації інвалідів "Відродження" (методисти, психіатри). Третій рік діє програма літнього курсового оздоровлення дітей з особливими потребами. Далеко не всі батьки мають змогу повезти свою хвору дитину кудись далеко на лікування. Отож за сприяння Центру нинішнього літа в санаторії "Остреч" за курсівками оздоровилися семеро дітей.
Знов, як і в минулі роки, розпочалася традиційна акція "Краплина здоров'я": десятки хворих дітей отримають вітамінні та імунопрепарати.

І вища освіта

Приходять у Центр і спеціалісти-волонтери, які працюють абсолютно безкоштовно. Приміром, як майбутній фізичний реабілітолог В.В.Кустенко. Саме вона надихає членів клубного об'єднання не опускати руки, не втрачати надію, шукати місце в житті. Нещодавно Валентина розповіла приємну новину: в Києві відкрився Міжнародний університет "Україна", в якому більше двадцяти факультетів надають вищу освіту саме людям з функціональними обмеженнями. Маючи вищу освіту, інваліди зможуть отримати престижну роботу, а значить - реалізувати свої можливості і бути соціально захищеними.

"Кожна дитина - особистість…

…і вона повинна відкритися" - ці слова є девізом діяльності Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді. Керівник Центру Тетяна Дмитрівна Ющенко щодня спілкується з цими дітьми, а тому переймається проблемами кожного з них, намагається навчити жити повноцінним життям.
Тут діти оволодівають комп'ютерною грамотою: вчаться опрацьовувати текст, малювати не олівцями, а "мишкою", грають, проводять тестування, спілкуються в Інтернеті. До речі, готується до друку вже друга збірка творів вихованців Центру, і малюнки, і набір тексту - все це вони виконують самі.
Щотижня школярі 9 - 15 років збираються на клубне об'єднання по соціальному супроводу дітей та молоді з функціональними обмеженнями. Тут вони знайомляться, спілкуються, беруть участь в інтелектуально розвиваючих тренінгах, змаганнях, просто обговорюють новини і свої проблеми. Інколи такі засідання відбуваються вдома у когось із дітей, або на природі, в зоопарку (спілкування з тваринами, як відомо, зцілює).
Усі вихованці Центру з нетерпінням чекають щорічного фестивалю "Через терни до зірок", де представляють власні вироби декоративно-прикладного мистецтва, демонструють вокальні здібності, вміння фотографувати. А ще ці діти знають, що на свята - Миколая, Новий рік, 8 Березня та ін. - вони не залишаться вдома у чотирьох стінах. Будуть для них і святкові подарунки, і розважальні вистави, і безліч приємних сюрпризів.

***
Таких дітей - з функціональними обмеженнями - на сьогодні в районі сто двадцять вісім. На жаль, не всі вони, особливо з далеких сіл, мають змогу добратися до Мени, аби завітати до Центру соціальнопсихологічної реабілітації. Але їх батьки повинні знати: тут завжди вислухають, допоможуть вирішити будь-яку проблему, нададуть юридичну консультацію, підтримають морально і фізично.

ІРИНА ПРИМАК.

У "Віконечку" завжди цікаво. Фото Івана ШУЛЬГИ.