Тиждень

ТО ДОБРЕ, ЯКЩО СПРАВЕДЛИВО

Десятого травня у нашій газеті під рубрикою "Тиждень" було надруковано мій матеріал "Довіра коштує дорого". В ньому йшлося про те, що працівник РЕМу на електролічильнику у родині Майстренків з Мени виявив невеличкий отвір. РЕМівці звинуватили господаря дому у пошкоджені лічильника і виписали квитанцію на суму 501 грн. 55 коп. на відшкодування нібито за невраховане споживання електроенергії і за ремонт лічильника.
П.І.Майстренко платити гроші відмовився, оскільки винним себе не вважав. Він власною машиною доставив зіпсований лічильник у Чернігів на експертизу, де отримав висновок, що отвір у ньому був зроблений давно.
РЕМ подав позов до місцевого суду на відшкодування грошей з П.І.Майстренка. Судді Тетяні Георгіївні Сові довелось провести аж чотири засідання, аби в цьому розібратись і дійти істини. 30 вересня було оголошено рішення суду: РЕМу у позові відмовити…
Справедливість перемогла. А якби навпаки? Виплачував би ті півтисячі гривень Петро Іванович до смерті, оскільки і він, і його дружина - пенсіонери і в їхньому домі велика біда - близько тридцяти років прикута до ліжка їх донька…
Сонце сьогоднішнього першого листопадового ранку зійшло о 6 год. 48 хв. Сховається за обрій о 16.35. Холодно. Темно…

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.





До Деня працівників соціальної сфери

"НЕ КИДАЙ НАС, НІНОЧКО!"

Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян створений два роки тому на базі відділення соціальної допомоги вдома. За цей час штат зріс з 63 до 70 працівників. Введено додатково ставки соціальних працівників у Максаках, Луговому, Семенівці. Людям похилого віку надаються понад тридцять основних видів послуг. Серед них: доставка продуктів та промислових товарів, допомога в обробітку городів, пошиття та ремонт одягу, оформлення документів у держустановах, ремонт взуття та ін. Обслуговуванням охоплено 32 населені пункти району.

Були і сльози

Ніна Михайлівна Скороход, доки ще існував у Ленінівці колгосп, працювала завідуючою складом, нормувальницею. А коли виникла необхідність обслуговувати одиноких і немічних стареньких у Кам'янці і Климентинівці, Ніна Михайлівна написала дві заяви: одну - на вихід із колгоспу, іншу - на соціального працівника.
- Знаєте, старі люди - особливий контингент. Пережили вони і війну, і розруху, і за трудодні працювали, - розказує Ніна Михайлівна. - У багатьох підводять нерви, нема здоров'я. А ще ж у хаті на старість і озватися не мають до кого - діти розлетілися по світу, а чоловік (чи дружина) пішли на вічний спочинок.
І ой як важко було на початку працювати з такими старенькими!
- Слухала я їх буркотіння, невдоволення. Хочу підлогу змити чи постіль перебити, а бабуся кричить: "Не треба! І так буде добре!" Повертаюсь і йду до іншої хати, плачучи по дорозі, - зізнається О.М.Скороход. - Уявляла, як до тієї бабусі, що не дала в хаті лад навести, зайде сусідка і скаже: "За що ж тій Ніні гроші платять, як вона не хоче і підлогу змити?"
Відтоді минуло небагато-немало - чотирнадцять літ.

Від хати до хати

На обслуговуванні у Ніни Михайлівни - тринадцять бабусь. Двічі на тиждень у кожної з них вона буває. Що робить? Уже не плаче і не питає у стареньких чим їм підсобити. За ці роки вивчила характери бабусь, знає вдачу кожної, а ще - де відра стоять, лопата, ночви.
Отож, приходить в оселю до будь-якої із своїх підопічних, бере відра і йде по воду. Потім - вибирає насіння з гарбузів, вирубує на городі сухе кукурудзиння. Прибирає у хаті, миє посуд. Як уже бабуся зовсім немічна - займається пранням, побілкою житла. Продукти доставляє, довідки різні оформляє, ліки купує.
- Добре, що по вулицях Кам'янки і Климентинівки їздять зі своїм товаром приватні підприємці у визначені дні. Буває, що бабусі і самі виходять, купують. А як ні - мені не треба добиратися до Березни чи Мени, щоб купити якоїсь крупи чи борошна для стареньких. Усе привозять. Та й у магазинах не пусто: є хліб і до нього, - розповідає Н.М.Скороход.
Ледь не кожна бабуся, котрих обслуговує Ніна Михайлівна, тримає порося, курей. То і корми для них допомагає доставляти. Турбується, щоб були дрова на зиму, балонний газ. За радіо, електрику заплатити - все це зробить Ніна Михайлівна.
- У травні збираюсь іти на пенсію. Кажу своїм бабусям, що буде їх обслуговувати хтось із молодих, бідових. А вони всі: "Не кидай нас, Ніночко. Доки ми до новенької звикнемо, то і помремо. Зоставайся!" Але, мабуть, піду все-таки на заслужений відпочинок - здоров'я підводить, - каже Ніна Михайлівна.

Р.МИХАЙЛЕНКО.





Комсомольський спогад

ДІЛО З БОРОДОЮ

На цьому тижні віруючі в комсомол відсвяткували 85-річчя своєї Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді.
Був комсомольцем і я. Пам'ятаю час вступу до лав ВЛКСМ. І було це рівно тридцять років тому. Тоді ми навчалися в будівельному професійно-технічному училищі Києва. Нас чоловік із п'ятнадцять комсорг училища повіз до райкому комсомолу, що на Печерську, вступати до лав молодіжної Спілки.
У райкомі, на диво, стояла церковна тиша. Всюди килими, дзеркала, а в кутку величезного вестибюлю гордовито красувався дебелий фікус. Ото за ним ми й принишкли. Двері у кабінет були прочинені. Чуємо, щось запитують про Карла Маркса. Ого!.. А тут наш одвічний жартівник Вася Калія й каже:
- Хлопці, ви чуєте? Там питають про Карла Маркса. А якщо спитають, у кого довша борода, у Карла чи в Маркса? Га?
Та йди ти, Васю, під три чорти, ми всі хором. Тут і так тремтимо, мов осика ув осінь, бачиш же, наскільки все серйозно. Тим більше, зналибо, що декого з наших ровесників до комсомолу таки не прийняли, дали випробовувальний строк. Сором, однак.
Аж тут і нас кличуть. Не по одному, як заведено було, а всіх скопом. Десь там хтось із великих ось-ось мав під'їхати. Ніколи їм стало і, видно, трохи парко. Кажуть, ви Статут визнаєте? Аякже, обов'язково, дружно відповідаємо. Хочете до комсомольських лав? Так точно, кричимо. "Урочисто вручаються комсомольські квитки, " - оголошують. От ми уже й комсомольці.
Минули роки, прекрасні, чудові комсомольські роки. Були збори, зльоти, оргкурси, оргвисновки… і т.д. і т.п. Було молодіжне життя. І прийшов час розставання з комсомолом, за віком. І сказали великі молодіжні керувальники з високої трибуни, що мені за активну комсомольську діяльність на довічний схорон залишають комсомольський квиток. О, який я був радісінький.
Прийшов я до райкому комсомолу за своїм квитком (здавбо, було, за правилами), а мені й кажуть, треба б узгодити з райкомом партії. Пішов я до заввідділом агітації й пропаганди. Була така чорнявка завзята. А вона й каже: "Тю, та де ж ти швендяв оце? Ми давно всі ті документи спалили". Я назад. А там, уже ніде дітися, виписали мені новесеньку облікову картку й написали в ній, мовляв, особисті комсомольські документи залишаються Чепурному В.М. на довічне зберігання. Спасибі в шапку.

В.ЧЕПУРНИЙ.





Господарники

УРОЖАЙ ЗІБРАЛИ. І ПОСІЯЛИ ЗНОВУ

СТОВ "Укрзернопром - Полісся" спеціалізується на вирощуванні зернових культур. У нинішньому році, як і у попередні, укрзернопромівці обробляли не лише поля Менщини. Двадцять комбайнів цього СТОВ працювали у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Черкаській областях та у Ніжинському і Прилуцькому районах Чернігівщини. А у Жовтневому СТОВ "Укрзернопром - Полісся" орендує 715 земельних паїв, уже третій рік поспіль. І збирає на наших землях непоганий урожай. Розповідає бухгалтер СТОВ "Укрзернопром - Полісся" Віктор Анатолійович ЄСИПЕНКО:

- Нинішнього року, попри несприятливі погодні умови, намолотили 4060 тонн основного продовольчого зерна: 1690 тонн жита, 1192 тонни пшениці озимої і 848 тонн - ярої, 330 тонн вівса. Середня врожайність - до 23,2 центнера з гектара.
Саме вівсом розрахувалися за оренду паїв. Кожен орендодавець - власник паю отримав по 140 кілограмів вівса за гектар зданої в оренду землі. У середньому вийшло по 330 кілограмів (залежно від розміру паю).
- Зерно вже реалізували?
- Не поспішаємо. Адже ціни на ринку поступово зростають. Приміром, ще місяць тому за тонну жита давали 430 гривень, а сьогодні маємо пропозицію продати по 650 гривень, пшеницю третього класу нині вже готові купувати по 1150 гривень за тонну. Дві з половиною тисячі тонн жита і пшениці з нашого врожаю зберігаються на менському хлібоприймальному підприємстві. До речі, насіннєвий матеріал (525 тонн) жита і пшениці продавали господарникам Дніпропетровської та Миколаївської областей.
- Вдалося виплатити кредити на посівну кампанію?
- Врожай дещо гірший за очікуваного, але наше СТОВ зі збитками не залишилося.
- Тепер думки про врожай наступного року?
- Посіяно 1201 гектар озимих (560 га пшениці та 641 га жита) на якісно підготовлених площах (так звані "чорні" та сідеральні пари).
***
Наостанок Віктор Анатолійович зазначив, що за два роки господарству вдалося суттєво знизити затрати на один гектар ріллі. У 2001 році ця сума складала до 600 грн., а вже у нинішньому - 390 грн. І це добре видно на графіку (на знімку), що бухгалтер СТОВ власноруч і склав.

І.ПРИМАК.

На знімку: В.А.Єсипенко. Фото автора.





Зв'язок

ІНТЕРНЕТ ПОБЛИЖЧАВ

На сьогоднішній день у міській мережі задіяно 5 тисяч 985 телефонних номерів. Це в Мені, Макошине і Березні. Щодо сільської мережі, то тут маємо 3 тисячі 330 абонентів. Про телефонізацію району розповідає заступник начальника цеху електрозв'язку №3 з питань технічної експлуатації С.В.СОЛОХНЕНКО.

- Станіславе Віталійовичу, як розвивається телефонізація нашого району?
- За дев'ять місяців поточного року у міській телефонній мережі відкрита 121 нова телефонна точка, у сільській - 56. Але чистий приріст становить 57 по місту і 18 по селу. Така розбіжність пояснюється, насамперед, скороченням населення району, особливо сільського.
- А що новенького в системі електрозв'язку?
- Ми, нарешті, маємо власний вузол доступу до системи Інтернет. Уже є 49 його користувачів. З початку року приріст становить 16 одиниць. І що прикметно, якщо раніше підключалися до нашого вузла доступу винятково організації, то останнім часом все більше приєднуються абоненти приватного сектора, зателефонувавши на наш вузол за номером 3-20-00.
- Багато розмов було про посекундну тарифі-кацію телефонних переговорів.
- Так, тут є про що поговорити. Скажімо, якщо раніше лічильник міжміського зв'язку вмикався через дванадцять секунд після з'єднання абонентів, то зараз відлік починається з першої секунди. Навіть якщо з'єднання відбулося з автовідповідачем, або навіть якщо ви помилилися номером. Тобто тепер плата береться не за переговори, а за фактичне з'єднання абонентів. Це введено із 21 вересня. Нову тарифікацію затверджено наказом Державного комітету зв'язку й інформатизації України "Про встановлення одиниць обліку часу телефонних розмов і телеграфних повідомлень" (№152 від 20 серпня 2003 року). Підприємствам і об'єднанням зв'язку усіх форм власності забороняється встановлювати плату за вхідні телефонні сигнали для усіх видів телефонного зв'язку. Тобто, якщо раніше за дзвінок із простого телефону на мобільний платили обидва абоненти водночас, то нині платитиме лише той, хто робить виклик. Коштує це 2 копійки за одну секунду (з ПДВ).
- Тобто місцева абонплата за телефони залишається в силі?
- Саме так. Абонентна плата залишається такою ж, як і була: у місті 12 гривень 60 копійок на місяць за індивідуальний телефон і 10,80 за спарений. У селі відповідно - 8,40 і 7,06.

В.ЧЕПУРНИЙ.





Льонарство

ХОЧ БЕЗ ПРИБУТКУ, АЛЕ Й БЕЗ ЗБИТКІВ

Нинішнього року льон у Бірківці не вдався. Проте і збитковим не став. "Вийшли по нулях", - влучно охарактеризував підсумки керівник місцевого сільгоспкооперативу "Бірківський" Анатолій Миколайович ВАСИЛЕНКО. І, якщо бути точним, трохи покривив душею, занизив результати - через свою вроджену скромність.

Далі - більше

З фірмою "Пеллі", що спеціалізується на вирощуванні льону, ск "Бірківський" співпрацює вже не перший рік. І досить успішно. Минулого року, наприклад, бірківчани заробили на льону близько 65 тисяч гривень, чистими! Тоді було за-сіяно 50 гектарів цією культурою, а нинішньо-го року - вже 60.

Завадила погода

Проте, несприятливі погодні умови нинішнього року внесли свої корективи до очікуваних результатів. Посушливий травень, холодне літо, дощова осінь зробили свою негарну справу: у Бірківці льон виріс лише на 50 - 60 сантиметрів (нормальним вважається до 120 см), незважаючи на дотримання усіх технологій, своєчасне внесення гербіцидів та добрив.
- Отож, тресту отримали нікудишню, - зауважує А.М.Василенко, - та й підняти льон вчасно не встигли - пішли дощі. До речі, і нинішнього року на льону у нас трудилися місцеві працівники, отримували по 80 гривень за гектар. Гроші - щодня. Але й на таких умовах люди не кидалися робити - у кожного свої городи, хазяйство.

Прибуток все ж буде

Проте ск "Бірківський" зміг повністю виконати угоду з фірмою "Пеллі", повернули затрачене. Намолотили 42 тонни насіння.
- Будете і далі сіяти льон?
- Аякже, десь гектарів з п'ятдесят засіємо знову. На це потрібно десять - одинадцять тонн насіння, отож залишок, тридцять тонн, продамо. Ось хоча б ніжинському жиркомбінату, по 900 гривень за тонну. Теоретично, до 27 тисяч гривень прибутку можемо отримати.

І.ПРИМАК.





Живуть ще й так

ГОСПОДАР ТОНКОЇ ЧУЖОГО НЕ БЕРЕ І НЕ БОЇТЬСЯ НІКОГО

Тонка загубилася серед густого і багатого на природні дари лісу. Колись тут протікала невеличка річечка з такою ж назвою. Був і хутірець, в якому здебільшого жили робітники колишнього Стольненського лісництва. Зараз на його місці зеленіє ялиновий парк, посаджений Олексієм Васильовичем Силкою.

Батьків заповіт

- Мені було шість років, як батько, погладивши мене по голові, сказав: "Іду на війну. Тільки Богові відомо - повернусь я додому чи ні. А ти запам'ятай мої слова: нічого чужого не бери і нікого не бійся", - пригадує Олексій Васильович. - Я так і прожив - ніде і ніколи не порушивши батькового заповіту.
Олексій Васильович ще й нині при ділі - очолює лісове господарство у ТОВ "Праця".
Сорок років віддав О.В.Силка лісу. Були злети, удачі, визнання. Він - відмінник охорони природи України, має численні відзнаки, в домашньому архіві зберігається близько трьох десятків почесних грамот і дипломів.
Працював спочатку лісником, згодом - майстром лісу.
- Але не думайте, що все мені давалося легко, - каже Олексій Васильович. - Найбільше допікали крадіжки лісу. Не раз казав: "Треба тобі деревина чи дві - візьми. Але якщо на сторону за могорич будеш давати - не дозволю". Були через це великі проблеми.
Усе позаду. Залишилися спогади. А ще - справжні друзі, однодумці. Часто збираються у затишній оселі Силок, згадують молоді роки. Тетяна Антонівна, дружина Олексія Васильовича, поставить на стіл мариновані грибочки, щось до них - до ранку можуть просидіти…
О.В.Силка мав відомого на весь світ родича - Т.С.Кореня - блистівського силача.
- Це був моєї матері дядько, - розказує, вказуючи на його портрет, що висить на стіні у світлиці. - Ото був чоловік! Мало і тепер йому рівних.

Набридають комарі й… олені

Тримають Тетяна Антонівна і Олексій Васильович корову, коня, домашню птицю. Мають ще і власного трактора, вантажівку, "Ниву". Обробляють город, вирощують полуниці, які двічі на рік плодоносять. А ще є в них три окультурені площі, де ростуть білі гриби, опеньки та інші.
- Я не люблю годинами бродити по лісу у пошуках грибів, - каже Тетяна Антонівна. - Мені щоб прийшов, нарізав боровиків чи опеньок кошик за п'ять хвилин і пішов доводити їх до ладу.
І садок у Силок плодоносить. На городі, біля хати, на вулиці - всюди різнобарв'ям від ранньої весни і аж до снігу палахкотять квіти.
- Ми обоє їх дуже любимо, - каже Олексій Васильович. - Я чорнобривці прополюю, гладіолуси доглядаю, а дружина айстри, півонії, маргаритки пестить. Гарно у нас тут завжди. Але спокійно, без набридливих комарів і мошок можемо пожити восени, взимку і в перші місяці весни. А тоді ця комашня просто дихати не дає. І нас мучить, і худобу.
На городі у Силок зеленіє озимина - густа, мов щітка.
- Оце тільки й роботи, що ганяти оленів та диких кіз, які приходять щодня пастися на наші посіви, - бідкається Олексій Васильович. - Раніше ще й зайці, лосі заглядали. Тепер у лісі звірини поменшало - вибили мисливці. Шкода, звичайно, що і лось тепер у дивину в наших краях.

Тонкої може
і не бути?

В останні роки Тонка була виробничим підрозділом Березнянського лісництва Чернігівського держлісгоспу. Працював тут на повну потужність цех по розпилюванню деревини. Та трапилася біда - згорів. На його місці збудували новий, але значно менший. А це недавно забрали з нього лісорозпильні верстати і кудись вивезли.
- Усі господарські і підсобні приміщення виробничого підрозділу тут, у Тонкій, робилися моїми руками, - журиться колишній майстер. - Сам діставав матеріали, шукав спеціалістів. Віддав навіть сталеві рейки, що купив для будівництва свого хліва. А тепер усе це розтягують, забирають, вивозять. Душа зболілася так, що і не розказати.
А тут ще й власні негаразди допікають. З приміщення колишньо-го магазину, в якому близько сорока років працювала продавцем Тетяна Антонівна, злодії вкрали дві бензопили. Через деякий час згоріло сіно, яке заготовив Олексій Васильович для своєї худоби. А навесні злодії викрали бочки з соляркою, яку Силки придбали для власної техніки.
- Нема нічого вже в Тонкій, окрім підстанції, лісу та колодязя, - розповідає О.В. Силка. - Дякуючи голові райдержадміністрації П.Ф. Киценку, встановили у моїй хаті телефон.
Від Тонкої до Стольного, Семенівки, Блистови, Лазарівки - рукою подати. Олексій Васильович часто буває у цих селах, провідує свою маленьку батьківщину - Блистову. Але доживати віку хоче тільки в Тонкій, де минули кращі роки його життя.
- Хотів приватизувати дім, в якому з дружиною сорок літ прожили - не виходить. На рівному місці з'явилися бар'єри, - журиться О.В.Силка. - Але не дуже я і горюю через те, у відчай не впадаю, бо чесно виконав батьків наказ - чужого не брати і не боятися нікого.

Р.МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: О.В.Силка - єдиний господар у Тонкій. Фото автора.