Запитання тижня

ЩО ВИ ЗНАЄТЕ ПРО ГОЛОДОМОР?

Відповідають:

Інна Василівна КУШНІРЕНКО - приватний підприємець, 41 рік:
- Лише те, що нині почали показувати по телевізору та писати у пресі. І то, дуже вже уся ця інформація неоднозначна, одні кажуть одне, інші - протилежне. Спробуй, розберися, до того ж, колись у школі нам нічого подібного не розповідали. Але я впевнена, що дійсно наші люди безневинно постраждали, адже очевидці такі страхіття згадують!
Олена ГРИЩЕНКО - студентка:
- Загинули мільйони простих селян - "завдяки" тодішній політиці Комуністичної партії. І цей факт увесь світ визнає як винищення нації. Тільки в нашій країні з таким визначенням і досі не всі згодні…
Олександр Дмитрович ЯКОВЕЦЬ - пенсіонер з Мени:
- Було таке. Знаю про це з розповідей очевидців. Багато люду безневинно згинуло. На щастя, з нашої рідні ніхто не постраждав. А голодомор той влаштували штучно більшовики.
Володимир Петрович ПРИМЕНКО - викладач Степанівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату:
- І нашу Степанівку ця нагла біда не оминула. Мені розповідали мої діди, яке лихо їм довелося пережити. Їли полову, лободу, власне, все, що можна було хоч якось пристосувати в їжу. Вижили. Але ця біда зле відбилася й на наступних поколіннях. Висловлюю співчуття постраждалим у тій трагедії. І головне - щоб таке ніколи не повторилося.
Ганна Свиридівна КОЗЛОВА - пенсіонерка з Жовтневого:
- Є у мене троюрідний брат Дмитро, 1939 року народження, підполковник у відставці, живе в Чернігові. Нещодавно він видав власну книгу, де йдеться, зокрема, і про голодомор у нашому селі. Прочитавши про це, я вжахнулася. До цього я просто не уявляла, яка то була трагедія.
Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:
- Пом'янімо і не забудьмо.





Свідчать документи

„НА ҐРУНТІ ГОЛОДУ МАЮТЬ МІСЦЕ З'ЇДАННЯ КОТІВ І СОБАК..."

Вітчизняна історія завжди була заручницею пануючих ідеологій. Так було в усі часи. Мабуть, саме це є причиною того, що такої кількості „білих плям" не має історія жодної іншої країни світу. І до цього часу багато фактів нашої минувшини трактуються істориками по-різному. Неупередженими є лише документи. Саме тому ми вирішили звернутися до архівних матеріалів і процитувати їх без коментарів. Мову і стилістику документів збережено.

„Харчові труднощі"

"Цілком таємно. Матеріял про деякі харчові труднощі й випадки голоду по Чернігівській області на 15 березня 1933 року ( з неповних матеріялів ДПУ і РВК). 1. Райони, що найбільш вражені харчовими труднощами: а) Березнянський. Вражені села або хутора: Стільна, Бігачі, Удовка, Семенівка та Ленінська сільрада. Голодують колгоспних родин - 12, індивідуальних - 193. Разом господарств - 204, або 1000 душ".
Із доповідної записки секретаря Чернігівського обкому КП(б)У (липень 1933 р.). "Березна. В отдельных селах района при проверке выявлены целый ряд семей, у которых отсутствуют средства пропитания и отсутствуют какие-либо суррогаты.
В селах Стольном и Бегачи голодают 77 хозяйств, в с. Семеновке - 18 хозяйств и с. Удовке - 6 хозяйств. Последние дни в этих селах питались картофельной шелухой, гречняной мякиной, кукурузным листом и проч. Наибольшая часть этих семей, особенно дети опухли и находятся на грани смерти.
В с. Бегачи в семье колхозника Процко из 6 душ - 4 умерло.

Вороги народу

Звернення секретаря Чернігівського облбюро КП(б)У П.Маркітана до секретарів райпарткомів про недопущення виїзду селян за межі області (січень 1933 р.). "Совершенно секретно. По сообщению ЦК КП(б)У, из некоторых районов Украины начались, по примеру прошлого года, массовые выезды крестьян в Московскую, Западную области, ЦЧО, Белоруссию "за хлебом". Имеют место случаи, когда села покидаются почти всеми единоличниками и частью колхозниками.
Нет никаких сомнений, что подобные выезды организуются врагами Советской власти, эсерами и агентами Польши с целью агитации "за крестьян" в северных районах УССР против колхозов.
Облбюро предлагает:
Немедленно примите самые решительные меры к недопущению массовых выездов единоличников и колхозников… Разъяснить всем колхозникам и единоличникам, что железнодорожные билеты для выезда за пределы Украины не имеющим удостоверений РИК'ов на право выезда или удостоверений от промышленных, строительных государственных организаций о том, что они завербованы на работу за пределы Украины - продаваться не будут".
Звернення секретаря Чернігівського облбюро КП(б)У П. Маркітана до секретарів райпарткомів (червень 1933 р.). "Своєчасне і цілковите виконання зобов'язань по хлібоздаванню становить центральне й вирішальне завдання нашої партійної організації. Хлібозаготівлі будуть супроводжуватися загостренням класової боротьби й труднощами, що вимагає більшовицької мобілізованості всіх парторганізацій та ретельної підготовки й організованого проведення збиральної кампанії. Новий, у корені відмінний від попереднього порядок хлібозаготівель, а саме - обов'язкова сдача на визначених законом засадах хліба державі, аж ніяк не дозволяє заспокоїтись будь-кому, демобілізуватися, по-опортуністичному покластись на самоплив".

Облік ніхто не веде

"Совершенно секретно. Отделение дорожно-транспортного отдела ОГПУ, ст. Конотоп. Политсводка. По состоянию на 14.06.33 г. …Хуже положение среди крестьянства, где в связи с недостачей и отсутствием хлебо-продуктов приводит их к голоду, так как реальной помощи от районов и сельсоветов не получают, а если некоторые семьи и получают единовременное пособие, то оно настолько мизерно, что общего положения не выправляет, в результате значительная часть крестьян питается травами и суррогатами, опухает и в конечном итоге имеется значительная смертность, что в особенности среди единоличников и многосемейных.
В отдельности по районам прилегающим к ж. д. это рисуется следующем: по Бахмачскому р-ну, где в селах Великая Загоровка, Красиловка, Варваровка, Пески, Бельмачевка…, где на отчетное число имеется опухших в каждом селе от 50-ти до 100 семейств и среди них массовая смертность. В с. Великая Загоровка один крестьянин убил четырех своих детей, так как нечем их было кормить… Опухшие и обессилившие валяются даже в самом местечке Бахмач, как например: 10.06. с. г. в местечке на Петровской улице лежала опухшая женщина, каковая не могла двигаться, на ней груда вшей и возле нее ее 5-ти летний ребенок. На почве голода имеют место съедание кошек и собак, как например: в двух верстах от ст. Бахмач около хутора Закревщина найдена умершая от голода женщина, в мешке у которой найден разлагающийся кот, без головы и внутренности, такие же случаи имеются по другим районам…
Количественность смертности по отдельным районам - колоссальна, как например: село Речки в 12 км от ж. д. в апреле на почве голода умерло 102 чел., в мае - 117 ч., в селе Прорубь в 2 км от ж. д. умерло в апреле - 48 ч., в мае - 41 ч., в селе Хотино в 21 км от ж. д. умерло в апреле - 102 ч., в мае - 208 ч…
По существу необходимо принять меры со стороны районных и областных властей к немедленному оказанию помощи голодающему крестьянству, а также вести учет смертности и заболеваний, чего фактически не делается.
В отношении наплыва с Южных районов меры на месте приняли установкой заслонов и бригад по сбору едущих для возвращения обратно".





Очевидці згадують…

ГОЛОД - ТО ГІРШЕ ХВОРОБИ

Вони пережили голодомор 1932 - 1933 років. На власні очі бачили голодну смерть, її жертви. Свої спогади про той жахливий час ці жінки написали власноруч. Усі вони зараз живуть у Мені, хоча народилися у різних регіонах України. Є серед них і корінні меняни. Спогади очевидців голодомору взято з державного архіву.

Мертвих хоронили в землянці

Мого батька розкуркулили. Забрали худобу, а збіжжя, яке було в клуні, змолотили і забрали все до зернини. Побрали з хати усю одіж. А через деякий час розібрали клуню, сарай, хату.
Нас на той час було шестеро дітей у сім'ї. Найменше лежало в колисці. На тому місці, де була хата, батько викопав землянку і ми в ній жили.
Першою померла мама, а батько трохи полежав, прийшовши з кладовища, теж помер. Старші діти загорнули татка у якусь ряднину і санками відвезли на кладовище. Розрили мамину могилу і поховали там батька.
А тоді стали помирати діти. Закопували їх старші у цій же землянці, де й жили: одного - під поликом, іншого - під столом, третього - під лавою, бо надворі була люта зима і багато снігу.
Одного дня пішов великий сніг, і наша землянка провалилася. І зосталися ми сидіти на снігу. Тоді один добрий чоловік запряг коня і відвіз нас на залізничну станцію в Мену і каже: "Сидіть тут, а не на снігу".
Катерина
Гаврилівна Горова.

Їли жолуді, люпин і гнилу картоплю

Моя мама померла, коли мені було два місяці, а батька не стало, коли я вже досягла 15-річного віку.
А народилася я у 1915-му, так що голод 1932 - 1933 років добре пам'ятаю. На той час я була круглою сиротою і жила у сім'ї старшого брата. Голодували. Сільські активісти приїхали і забрали порося, борошно і навіть діжу з тістом.
Я працювала на фермі. Від голоду ледве по світу ходила. Копала торішню гнилу картоплю у полі, додавала щавлю і варила юшку.
А ще замочували на два-три дні люпин, а тоді кашу варили. У лісі збирали жолуді, товкли їх у ступі, щось із того пекли і їли.
Згодом колоски здорово виручали. Намну зерна, спечу коржів. Якось напекла їх, хотіла порадувати сім'ю. Доки подивилась, як везли мертвих на кладовище, мої коржі хтось покрав.

Парасковія Іванівна Заяць.

Вмирали на вулицях

У 1932 - 1933 роках я жила у тітки, бо батьків у мене не було. Їжі ніякої ми не бачили, а в тітки було насіння огірків, помідорів, от ми його терли і їли. А ще виручали сухі боби, гнила картопля. Правда, багато людей від такого харчу труїлися і вмирали. А ще - пухли.
У 15-річному віці я вже працювала у Мені на сінопункті. Сили не було по світу ходити, але на роботу з примусу мала йти. Їли лободу, кропиву, інше зілля, а жирів не було ніяких.
Діти помирали просто на вулицях. Зерно, яке родило, все забирали і вкрасти не можна було навіть жменьки. Ходили в урочище "Остреч" на звалище, підбирали там дохлих котів, собак, коней, варили і їли.
Це були найтяжчі і найстрашніші роки мого життя. Їх ніколи не можна забути.
Марія Кузьмівна Пискун.

Врятувала від смерті корівка

Коли почали організовуватись колгоспи, у нас забрали не лише корову з телям, а й усе зерно, борошно, крупу. Навіть усе з печі, що було у горщиках і кухликах, забрали.
Батько зробив жорна, на яких жорнували зерна мішію. Лободу заливали кип'ятком, додавали борошно з мішію і мама пекла маторженики. А ще у тирсу теж додавали борошно з мішію, десь діставали батьки малясу і пекли з усього цього коржики. Їли коріння лопухів, кінський щавель. Від такої їжі ми стали пухти і хворіти. На ногах лопалася шкіра.
Якось батько зібрав усі тарілки і подушки, бо більше нічого у нас не було, і поїхав у Росію обміняти їх на харчі. По дорозі у нього все те забрала якась банда. У Росії батько влаштувався ремонтувати взуття, а ми думали, що він пропав безвісти. Мама і ми, четверо дітей, були на грані смерті. Ненька у колгоспі своєю коровою боронувала, волочила. А худобина та була дуже виснажена - одні кістки та шкура. І одного дня корова впала. Мати випрягла її з ярма і на налигачі привела додому. Сховали ми її в коморі, хату замкнули, нікого не впускали, хоча приходили гінці з колгоспу, стукали, погрожували.
Корівку ми підгодовували травою і через деякий час вона почала давати потроху молока. А тут і батько з Росії приїхав і привіз мішок борошна, сухарів. Так ми вижили. А люди мерли з голоду сім'ями: у полі, на вулиці, у хаті. Спочатку копали могилу для одного покійника, а потім - на двох-трьох. Хоронили у ряднині, без труни.
Діна Іванівна
Яшан.