Тиждень

РІДНІ ВОРОГИ

Ще й двох тижнів не минуло, як планета відзначила Міжнародний день людей похилого віку. Не будемо писати про те, як до старих людей ставляться у розвинутих країнах: нащо зайве душу ятрити. Бо як живуть наші старики, відомо. Перебиваються іноді з хліба на воду, а ще й дітям, онукам допомагають. А в результаті…
Ось днями зателефонувала одна менянка: "Допоможіть хоч ви! Врятуйте людину! Бо вони ж його зовсім у могилу зведуть." Хто? Кого? Врешті з'ясувалося, що живе у нашому місті така родина, в якій донька і дорослі онуки знущаються над старим чоловіком, б'ють його, віднімають гроші, харчі. І навіть постіль у того нещасного - заюшена кров'ю. А піти йому нікуди, бо й хату, і майно шахрайським чином нащадки в нього відняли… То що ви робите, людоньки?!! Не увесь же вік молодими будете.
А сонце сьогодні зійшло о 7.13, закотиться за обрій о 18.16. Дні невпинно коротшають, несуть холод і мряку.
Проте є ще в нашому житті промінчик радості, надії, сподівань: у пологовому відділенні центральної райлікарні за минулий тиждень народилося 4 малюків: дві дівчинки та два хлопчики. Нехай же з них виростуть добрі люди.

І.ПРИМАК.





Анкетування

ЧИ ВАЖКИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ КОШИК?

Шкільне і студентське життя набирає обертів. І хоча осінь ще дарує теплі дні для улюбленого футболу чи просто прогулянок з друзями, зошити вже набралися формул і прикладів, а батьки на понеділок лаштують своїм чадам-студентам сумку з "провіантом".

Про що ж думають студенти?

"Привіт, студент!" - таку назву мала анкета, яку заповнили понад 140 студентів Менщини. Пропонуємо невеликий огляд мрій, думок, переживань студентської когорти.
Отже, найперше: чи багато студентів мріють після закінчення навчального закладу сказати "Привіт, Мено!" (читай Феськівка, Дягова, Волосківці… одним словом, Менщина)? Половина - вже думками в пошуку гарного місця у обласному та інших містах. Лише кожен п'ятий так міцно приріс корінням до рідної оселі, що готовий привезти назад безцінний скарб знань і взятися за розбудову рідного краю.

Про реалії буття

Який саме студентський кошик? 65% студентів навчаються на безплатній основі (!) і майже всі отримують стипендію. З них половина щомісяця має від батьків ще до 50 гривень.
Кожний третій щомісяця везе з дому 100 гривень. А є навіть і такі (4%), у розпорядженні яких -300 грн. Хто цього не має, а вміє робити і головою, і руками - працюють у вільний від навчання час. І таких студентів немало - кожен десятий. Мабуть, добре засвоїли науку: "На батька надійся, а сам не плошай".
Поцікавились ми і тим, чи вважають студенти достатнім рівень знань, отриманих у школі. 63% відповіли "так", інші хотіли б мати кращий. І це не дивно. Адже майже половина опитаних вважають, що зараз модно (на I місці) уміти працювати на комп'ютері (52%).

Щодо
модного одягу

Звісно, увагу до сучасного іміджу показали 41% (II місце). На третьому місці - мода на заняття спортом (аж 38%). Отже, песимісти, відпочивайте! Молодь у нас і розумна, і далекоглядна. Адже освіченість і гарна фізична форма - це вже запорука того, що юнаки і дівчата думають про своє майбутнє і роблять певні кроки до нього вже зараз. Зрозуміло, що студентське життя наповнене дозвіллям і коханням. Близько третини зазначили, що зараз модно відвідувати дискотеки, клуби, вечірки та отримувати досвід "дорослого" життя. Хотілося лиш натякнути, що "доросле" життя вимагає і дорослого ставлення. Адже ніхто з бать-ків не радітиме "на перших курсах" догляданню немовляти.

Що турбує
понад усе?

60% - стурбовані безробіттям. Майже половина вважає поширення СНІДу серйозною загрозою і важливою проблемою. 38% - незадоволені низьким рівнем медичного обслуговування і стільки ж переймаються зниженням рівня життя. Третина студентів стурбована низьким рівнем заробітної плати. Кожен п'ятий із занепокоєнням сприймає повідомлення про терористичні акти.
Ось так думають студенти. А якщо думка завжди передує будь-якій справі, то, мабуть, є надія, вони колись зроблять своє життя кращим.

Є.МІЩЕНКО.





Завтра - День художника

ТЕТЯНА МИЛА - ХУДОЖНИЦЯ МИЛА

Як милозвучне її прізвище, так і милозвучні її художні твори. А хто захоче в цьому переконатися, нехай зайде до крамнички-кафе, що в центрі Волосківців. Там на цілих півтори стіни розмальоване барвисте панно. Скільки тут фантазії - не переказати. Місцеві люди кажуть, що багато хто з них угадує на тій картині сам себе. Та й сама художниця не приховує, що й справді, на тому настінному малюнку багато чого зображено із місцевого побуту.
- Вона в мене змалечку малювала, - з теплою посмішкою розповідає її мати Ганна Сергіївна, - ото візьме червоного олівця і весь комин на печі розмалює.
Що обдарованість Тетяни Милої від природи, то беззаперечно. Однак статус художниці вона має й офіційно, адже закінчила свого часу Липецький технікум художнього розпису. А про те, що роки провела вона там не даремно, говорить безліч розписаних дощечок, котрі прикрашають хату.
Колись був такий телесеріал, де головну героїню звали Ракель. Так от Тетяна намалювала її портрет по пам'яті. Прийшла кума, як глянула, тільки й прошепотіла: "Ракель". І мовчки забрала портрет додому. Тоді ж ми всі були закохані в рабиню Ізауру чи в Філадельфію, або ще в якусь мильну рабиню, навіть городи, було, полишали й бігли до телеекранів. Отож бо, неспроста портрет Ракелі припав до душі Тетяниній кумі.
А є ще в неї вірна подружка Валя - Валентина Павлівна Бенько. Теж художниця. Це вони вдвох і змалювали оте панно, що в сільському магазині і фрагмент якого ви бачите на фоторепродукції.
- Малювання - творчість душі, самої людської сутності, - розмірковує Тетяна Станіславівна. - А ще як є з ким поділитися задумами, а то й попрацювати разом, як ми з Валентиною, тоді і є результат. Адже ми з нею просто-таки доповнюємо одне одного.

В.ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.





"Літературний Чернігів"

ПОПЕРЕДУ ДЕНЬ

1991-й рік назавжди увійде в історію України як рік проголошення вистражданої незалежності. Тоді масово утворювалися громадські об'єднання, політичні партії, нові незалежні газети та журнали. Застійна сонна доба дедалі розгойдувалася. І вже наступного року в Чернігові завдяки письменнику Михасю Ткачу було створено незалежне громадське об'єднання "Літературна спілка "Чернігів" та мистецький журнал "Літературний Чернігів".

В організації відомі та знані поети і письменники: Микола Ткач, Микола Адаменко, Катерина Дужа, Олександр Забарний, Надія Галковська та інші. А в "Літературному Чернігові" підготовлено і видано на сьогоднішній день десятки прозових, поетичних творів поетів та прозаїків Чернігівщини, літературознавчих та історико-пошукових матеріалів, теми яких тісно пов'язані з рідним краєм. Завдяки його виходу в світ пожвавився літературний процес Чернігово-Сіверської землі, активізувалася творча молодь. І все разом, безсумнівно, сприяло відродженню літературної Чернігівщини.
Одинадцятий рік виходить у світ мистецький журнал "Літературний Чернігів".
- Починати було важко, - розповідає головний редактор часопису Михась Ткач, - але й сьогодні не легше. Ми не маємо свого приміщення, необхідного інвентаря, штатних працівників, відсутній будь-який транспорт.
І все ж, переборюючи труднощі складної фінансової ситуації, "Літературний Чернігів" зумів зберегти свою індивідуальність, своє обличчя, свого читача і не загубився в інформаційному потоці. Сьогодні він добре знаний не лише в Чернігівській області.
- Ми пережили нелегкі часи і все-таки вистояли, бо пасивність та бездіяльність завжди поглиблюють духовну кризу, - наголошує Михась Ткач. - І висновок тут один: нам, літераторам та творчій інтелігенції Чернігівщини, треба тісніше гуртуватися, щоб вижити і творити, щоб збагачувати літературно-мистецьку скарбницю нашого краю.
І ось переді мною черговий номер (№2/22) "Літературного Чернігова". Історія виходу саме цього номера незвичайна…
Сім років як діє і плідно працює Товариство "Чернігівське земляцтво" у Києві. Про його добрі справи знають не лише в українській столиці та на Чернігівщині, а й далеко за їх межами. Багато добрих справ зроблено для рідної сіверської землі, її людей. Зокрема, для шкіл-інтернатів, де виховуються й навчаються діти-сироти, подаровано сотні книжок у сільські та шкільні бібліотеки, виділяються кошти письменникам-землякам для видання їхніх творів, стипендії обдарованим юнакам та дівчатам, організація широкомасштабних тематичних виставок тощо. І ось саме завдяки фінансовій підтримці Товариства "Чернігівське земляцтво" у м. Києві та обласної держадміністрації і вийшов цей черговий номер журналу.
Журнал ошатно оформлений, на його сторінках вернісаж - кілька робіт знаного українського художника, члена Товариства "Чернігівське земляцтво" у м. Києві Миколи Стратілата. А також - теж члена "Земляцтва", лауреата національної премії імені Т.Г.Шевченка талановитого художника Василя Лопати.
Сердечне вітання та побажання з приводу започаткованої співпраці літераторів Чернігівщини з членами Товариства "Чернігівське земляцтво" у м. Києві на перших сторінках журналу подають голова обласної держадміністрації Валентин Мельничук та голова ради товариства "Чернігівське земляцтво" у Києві Віктор Ткаченко. А видання пропонує своїм читачам поетичні та прозові твори своїх земляків. Зокрема, це - Іван Корбач, Микола Ткач, Анатолій Соломко, Олексій Довгий, Станіслав Шевченко, Леонід Горлач, Віктор Кава, Надія Данилевська, Анатолій Погрібний, Леонід Кореневич, Іван Сочивець та ін.
Тож побажаємо творчої співпраці нашим землякам у здійсненні добрих справ. Поки що ця співпраця "породила" один номер журналу, але, думаємо, що на цьому вона не закінчиться, адже попереду у них новий день і - ціле життя, яке продовжить їхню співпрацю і "породить" ще не один номер цього, усім потрібного в наш день мистецького журналу…

А.СОЛОМКО.





У гостях у колег

…І ГОЛУБІ ОЗЕРА

Нещодавно редактор нашої газети О.В.Назаренко, оператор комп'ютерного набору Т.В.Волевач і автор цих рядків на запрошення редактора Ріпкинської райгазети "Життя Полісся" Н.П.Шопської побували у названому районі.

Ми познайомилися з колективом редакції, з умовами його праці. А потім відвідали Добрянський держлісгосп. Він - один з ключових структурних підрозділів Чернігівського державного лісогосподарського об'єднання "Чернігівліс". Очолює колектив І.О.Горохівський.
Обідом нас частували тут же, у держлісгоспі. Їдальня - унікальна. У залі, оформленому за європейським стандартом, обладнано музейний куточок з предметами старовини. Є ще окрема кімната, де завідуючий їдальнею С.О.Коноваленко оформив справжнісінький музей, якому присвоєно звання народного. До речі, Сергій Олексійович з відзнакою закінчив Гомельське кулінарне училище, екстерном і теж з відзнакою - військову школу кухарів при Ленінградському військовому округу, має звання "Майстер-кухар". Зараз навчається у Ніжинському педуніверситеті на заочному відділенні. Видав власну поетичну збірку "Покаяние-33".
Ще наша делегація побувала на нижньому складі держлісгоспу, а також в Олешнянському лісництві, ознайомились з їх виробничим процесом. Милувались олешнянськими озерами, на Ріпкинщині їх іменують голубими. Вода в них чиста, як сльоза.
Є і гриби у лісі, водиться звірина, а в одному з озер розводять форель.
На згадку про гостини у колег ми привезли буклет про Добрянський держлісгосп, книгу С.Коноваленка і сувеніри. А ще - трохи піску, добутого з дна озера, який використовують при виготовленні скла. Він - блискучий і білий, мов крейда.

Р.МИХАЙЛЕНКО.

Фото Т.ВОЛЕВАЧ.