ТИЖДЕНЬ

П'ЯТЬ ХВИЛИН

Якось одна моя знайома (живе вона у Санкт-Петербурзі, а це приїхала у відпустку до батьків картоплю копати), коли зайшла розмова про початок навчального року, каже: "Ми свою Оленку і досі зі школи додому водимо, отак - від дверей класу і до дверей квартири". Нічого особливого, якби я не знала, що Оленка та вже до десятого класу пішла. А так лише подивувалася.
У нас у Мені діти вже з другого класу самі стежку до школи топчуть, і на гуртки, у секції самостійно ходять. Звісно, Мена - не Петербург, у нас дітей не крадуть (тьху-тьху), і бандитів не стільки. Аж буквально на другий день після отієї розмови чую приголомшливу новину: у районі з'явився якийсь збоченець, який підстерігає школярок на шляху додому, відрекомендовується лікарем-гінекологом, заманює у приміщення, починає роздягати, оглядати. Бридко про це навіть писати! Але достеменно відомо, що такий випадок стався у Феськівці. Бачили цього чоловіка і у Лісках. А ми, читаючи про те, як у Донецьку безслідно зникли дві п'ятирічні дівчинки, а у Києві якийсь покидьок познущався над семирічною школяркою і по-звірячому її убив, жахаємось, і навіть не припускаємо, що подібне може статися і у нас.
Не дай, Боже! Але сьогодні, коли будь-які моральні цінності нівелюються і все більше стає просто душевно хворих людей, може статися що завгодно. Якщо ми не будемо самі берегти своїх дітей.
…А у неділю, наприклад, до міліції привели трирічного малюка - заблудився у Мені на вулиці. Мамі, бачте, ніколи було дитиною займатися, а бабуся і собі у справах подалася. На п'ять хвилин. А якби за цей час дитину вкрали? Мало сьогодні приїжджого люду у місті? Мало по електричках та підземних переходах дітей-жебраків?
Сонце сьогодні зійшло о 6.29, піде на спочинок о 19.17. У пологовому відділенні центральної райлікарні народилося 4 малят: три хлопчики та одна дівчинка.

ІРИНА ПРИМАК.





ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ

МАЙНО ПІД АРЕШТОМ

Через борги ксп "Світанок" може втратити практично всю матеріально-технічну базу

Кому винні?

- На сьогодні киселівське господарство винне загалом 798 тис. 796,11 грн., - пояснює виконуючий обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції Олександр Васильович Минець. - Має борги перед державним бюджетом (сюди входять податки та держмито), Пенсійним фондом, Фондом соціального захисту інвалідів, перед працівниками господарства (по заробітній платі), кредиторами - суб'єктами підприємницької діяльності різних форм власності, а також перед однією з банківських установ. Були розглянуті судові справи. На виконання рішень суду відділ державної виконавчої служби райуправління юстиції описав майно боржника і наклав на нього арешт.

Чому вивозять техніку?

З точки зору закону все правильно. Борги віддавати потрібно. І взагалі, і тим більше вчасно. А тому, якщо не виходить (чи не хочеться?) добровільно, будьте ласкаві - через рішення суду в примусовому порядку.
Але як це пояснити рядовим селянам, колишнім колгоспникам, які фактично своїми руками, важкою працею заробляли оті комбайни та трактори? Адже техніка ксп - це їхнє майно, їхня власність.
Перелік арештованого у ксп "Світанок" вражає. Чого там тільки не вказується. Деякі транспортні засоби, зокрема КамАЗ, два автомобілі МАЗ (не на ходу), трактори МТЗ-80, автомобілі САЗ, ЗІЛ, два причепи - передані на відповідальне зберігання фізичним особам. Щоб не розтягли деякі любителі дармівщини.

Шанси і їх невикористання

- По кожному рішенню суду держвиконавцем відкрите виконавче впровадження, в якому зазначений термін добровільного виконання рішення суду боржником, що не повинен перевищувати сім днів, - далі пояснює О.В.Минець. - Тобто, у боржника фактично є тиждень, аби добровільно погасити заборгованість, не допустити, щоб майно описали та наклали на нього арешт. Але у випадку зі згаданим господарством цього не сталося. Тому в дію вступила постанова про стягнення з боржника виконавчого збору (у розмірі 5 відсотків від суми боргу) і виконавці перейшли до примусового виконання - накладання арешту на рахунки боржника, опису та арешту майна.
А чи є шанс все ж не допустити розпродажу майна? Адже його вже не повернути і не докупити, у наші-то складні часи. Може, зерно виручило б, адже його продати можна? Дивись, щось із техніки і вдалося б зберегти. Проте і все зерно, яке і донині у полі, не зібране, перебуває у банківській заставі (адже ксп "Світанок" винне відділенню банку "Аваль" 419 тис. грн.). Виявляється, ще один шанс втрачено.
- Згідно Закону України "Про виконавче впровадження" від 1999 р. встановлено термін виконання рішення суду держвиконавцем, два місяці з непов'язанням реалізації майна, - пояснює Олександр Васильович. - Тобто протягом цього терміну у боржника ще є можливість сплатити борги - у такому разі виконавча служба зобов'язана майно повернути. Але поки що ніяких подібних пропозицій чи гарантій від керівництва ксп "Світанок" до нас не надходило. Майно буде передане торговим організаціям на реалізацію.
***
Поки матеріал готувався до друку, два трактори були вже продані підприємцям району. І за неофіційною інформацією, один з них був швиденько перепроданий за межі Менщини…

І. ПРИМАК.





Інтерв'ю з приводу

КІНО ВІДРОДИТЬСЯ?

У червні нинішнього року на баланс райвідділу культури було передано приміщення кінотеатру імені Б.Хмельницького, котре два роки орендувала приватний підприємець з Мени В.М.Панькова. Зараз в одному із залів уже йде показ кінофільмів. Про перспективи відродження, демонстрацію кіно у місті і селах Менщини розмова кореспондента "Нашого слова" з кіномеханіком районного Будинку культури В.П.БАНДУРОЮ.

- Володимире Пантелійовичу, у місті з'явились афіші про демонстрування того чи іншого фільму…
- Так, з червня запрацював кінотеатр. Відновили, поремонтували апаратуру і чотири рази на тиждень демонструємо фільми, які користуються попитом у молодих людей. У п'ятницю і понеділок - по два сеанси, у вихідні - по 2 - 3. По середах показуємо фільми для вихованців дитсадків міста.
- Ціна на квитки висока? І де кінострічки берете?
- Дитячі квитки - по 30 копійок, а для дорослих - від гривні до двох. Кінострічки нам пропонує державне комунальне підприємство "Чернігівкіно" на договірних умовах. Звідси і коливання у ціні.
- Глядачі йдуть на перегляд фільмів?
- Під час канікул було багато студентів, старшокласників. Зараз менше. Демонструємо фільми у малому залі. А з настанням холодів - у районному Будинку культури, там теж встановлено кіноапаратуру.
- Здається, і в кінотеатрі є опалювальна система…
- Орендатор, було, переробила по-своєму опалення. Тепер там знову треба робити його реконструкцію, адже приміщення кінотеатру, що обігрівається, немале - 1300 квадратних метрів.
- У кінотеатрі два кінозали. Один задіяний уже, а що ж у другому?
- Будемо робити його модернізацію - для проведення масових заходів, свят, відпочинку молоді.
- Володимире Пантелійовичу, а що ж у селах? Там про кіно давно забули?
- Чому ж? У Городищі, Пам'ять Леніна, Куковичах, а ще в санаторії "Остреч" люди дивляться кінофільми регулярно. Усе готове для демонстрування кіно є і у Феськівці: зал, апаратура. От тільки кіномеханіка нема. У районі розроблена програма відновлення кінопоказу. На вісімнадцяти установках можна демонструвати фільми. Але місцеві ради цим не переймаються. Отож, молодь іде в кафе, а не до Будинків культури і клубів.
- Що ще заважає відновленню кінопоказу у селах району?
- Відсутність відео-проектора. Його не має і наш кінотеатр. Є він тільки в "Остречі". А якби він був, то відпала б потреба возитися з ящиками з кіноплівками. Справді, як доставити їх, скажімо, у Ленінівку чи Слобідку? А так дивились би кіно з відеокасет. І коштує він порівняно недорого - 17 тисяч гривень. Повірте, ці гроші дуже швидко окупляться.
- А чи будуть коли демонструватися фільми для літніх людей, ті, що свого часу їм полюбилися?
- На день визволення Мени від фашистських загарбників покажемо фільм про колишню Мену. Якщо ж санаторій "Остреч" "позичить" нам відеопроектор, то буде стрічка і про сьогодення міста.
- І насамкінець, Володимире Пантелійовичу, штат у кінотеатрі великий?
- Скажу, то чи й повірите. Я один і за директора, і за художника, і за постачальника, і за механіка. Але, впевнений, незабаром усе стане на свої місця.

Р. МИХАЙЛЕНКО.





Партнерство

МЕНСЬКУ ПОШТУ НЕ ПРИЄДНУВАТИМУТЬ ДО КОРЮКІВСЬКОЇ

Про це „Нашому слову" повідомив керівник Чернігівської дирекції УДППЗ „Укрпошта" Віктор Іванович Рощинський на зустрічі з редакторами друкованих видань області, що відбулася у Чернігові.

Чутки про те, що в Мені залишать лише відділення зв'язку, передавши управління сусідньому району, ходять уже давно. В.І.Рощинський запевнив, що формування нової структури поштового зв'язку в області завершується. У найближчій перспективі ніяких істотних змін вносити не планується.
На зустрічі керівництва Чернігівської дирекції „Укрпошти" з редакторами газет мова головним чином ішла про проблеми передплати періодичних видань. Зокрема, В.І.Рощинський наголосив, що поштовики незадоволені підсумками цьогорічних передплатних кампаній і закликав журналістів до більш тісної співпраці. З боку редакторів газет прозвучали запитання, зауваження, пропозиції.
Поштовики визнали, що іноді трапляються недосилання газет, непорозуміння з доставкою у передсвяткові дні тощо. Негативно впливає на передплату і стан абонентських скриньок: витягти газету з поламаної скриньки може будь-хто, а тому люди просто не хочуть передплачувати пресу. До речі, слідкувати за станом абонентських скриньок має не пошта, а власник будинку, де вони знаходяться. Заступник голови облдержадміністрації В.М.Тканко, який брав участь у зустрічі, наголосив, що цю проблему треба вирішувати за участю усіх зацікавлених сторін.
На завершення поштовики і журналісти домовилися під час передплати на 2004 рік (а вона, до речі, уже почалася) співпрацювати тісніше, координувати свої зусилля і оперативно реагувати на проблеми, що виникають.

О. НАЗАРЕНКО.





Глибинка

ПОНАД 30 РОКІВ ТОМУ В КОМАРІВЦІ ЗАКРИЛИ ШКОЛУ. ТОРІК ПОВІСИЛИ ЗАМОК НА МАГАЗИН. А ВІСІМ РОКІВ, ЯК ПЕРЕСТАВ ПРАЦЮВАТИ І СІЛЬСЬКИЙ КЛУБ

Медпункту, пошти, дитячого садочка, лазні ніколи в цьому селі не було. Довго діти і дорослі брьохалися у багнюці, аби дійти траси Мена - Корюківка, звідки можна було дістатися до школи, лікарні, базару…Тільки в 70-х роках від названої автомагістралі проклали асфальтівку до цього малого села, яке підпорядковане Киселівській сільській раді.

Пустка

Сільський клуб - ще добротне приміщення. Двері на місці, дах не розібраний. Правда, деякі шибки у вікнах вибиті, через них залітають у клуб ластівки, в'ють гніздечка, виводять пташенят. Але не всім їм судилося вилетіти на волю - розбиті тільця масово покояться на підвіконнях.
Збереглися стільці, театральні крісла для глядачів, стелажі… Тільки чи стануть вони кому у нагоді?
Магазин торік закрили. Вітрини зі стелажами для товарів ще там. Навіть білий халат продавця висить на цвяшку. На ганку ж магазину виріс здоровенний кущ бур'яну. Правда, комарівці без хліба і солі не сидять: щосереди продукти харчування, товари першої необхідності їм привозить приватний підприємець з Киселівки Віталій Іванович Костючок.

Буття

У Комарівці 58 жителів. Крім чотирьох - усі пенсіонери. Дітей у селі нема.
Люди тримають шестеро коней і 13 корів. Багато хто з комарівців не здужає відпасувати корову в череді, то припинає біля двору. Три сім'ї доглядають одного коня - гуртом, кажуть, легше.
Не забувають хуторян і злодії. У однієї бабусі викрали чималу суму грошей, а в чоловіка прямо з сараю витягли велосипед. Дякуючи оперативному втручанню міліції, уже наступного дня все вкрадене було знайдено і повернуто комарівцям.
…Журиться Феня Тихонівна Синиця - єдина вчителька Комарівки, котра усе своє життя вчила учнів від першого до п'ятого класу у цьому селі. Зараз від школи і сліду не лишилося. А було ж колись у ній весело і гамірно!
Сумує і Софія Болиславівна Литвиненко: ще у липні вона замовила балон зрідженого газу і донині його не отримала…
Невесело живеться і Олексію Максимовичу Литвиненку - медики з Киселівки щодня до нього навідуються, аби зробити укол, дати пігулку, продовжити таким чином старому життя. А він йому уже і не радіє - хвороба не дає милуватись сонцем, ходити по городу, сидіти на лавочці з сусідами…
Скільки хат у Комарівці пустих, нічиїх! Ніхто їх ні на дачі не купує, ні на дрова. Є й не дуже запущені.
- Молодь у цю глухомань не приїде, а старі - тим більше. Тут треба працювати зранку до вечора, аби щось на столі було. А ще прокляті комарі та мошки навесні так заїдають, що і світ білий не милий, - сказала С.Б.Литвиненко. - А куди нам на схилі літ? Доживаємо…

Р. МИХАЙЛЕНКО.





Ветерани

"ПЕРЕМОЖЕНІ ЖИВУТЬ КРАЩЕ, НІЖ ПЕРЕМОЖЦІ…"

Таку гірку репліку мені нещодавно довелося почути з вуст чоловіка, який пройшов війну, поклав на жертовник Батьківщини здоров'я і сили, а нині волею обставин змушений економити кожну копійку з мізерної пенсії і відмовляти собі у найнеобхіднішому - як і сотні, тисячі його бойових побратимів.

П'ятого вересня у приміщенні районного Будинку культури відбулася чергова звітно-виборна конференція ветеранської організації Менщини. Були присутні голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко та голова райради М.П.Кот.
За чотири роки, що минули після останнього зібрання, пішли з життя вісімдесят дев'ять ветеранів війни та праці, їх пам'ять делегати вшанували хвилиною мовчання.
Голова районної ради ветеранів М.С.Хижняк у своєму виступі розповів про роботу районної та місцевих ветеранських організацій, про вкрай незадовільну ситуацію з вирішенням соціальних проблем ветеранів. Критичні слова були сказані головами Березнянської організації В.У.Карпенком і Менської - В.С.Суліменковим. З трибуни конференції лунали слова відчаю про складне життя колишніх воїнів та ветеранів праці: зростання цін на найнеобхідніші продукти, медикаменти, комунальні послуги (до того ж, пенсії залишаються низькими), про недостатнє виконання державою закону "Про статус ветеранів війни та праці".
Говорили і про те, що деякі керівники підприємств та організацій не бажають допомагати ветеранам і відмовляються брати участь у створенні соціального фонду, що хоча б якимось чином міг їх підтримати. Деякі сільгоспвиробники не вважають за потрібне виділяти хоч невеличку частку продуктів на допомогу ветеранам - одиноким, хворим, немічним.
Боляче було все це слухати, бачити, як сивочолі, пригнуті до землі нестатками, хворобами, а ще більше - нашою черствістю - колишні воїни виходили на сцену, піднімалися з місць, аби задати чергове питання без відповіді. Та все ж таки, дивлячись на цих вісімдесятилітніх чоловіків у потертих костюмах з рядами орденів і медалей, можна було вгадати отих колишніх достойних, гордих за свою Вітчизну воїнів. От тільки що вона, Вітчизна, їм сьогодні дає? Дійсно, німці, які з соромом і зневагою були вигнані з нашої землі, живуть нині ой як непогано. А наші ветерани іноді й хлібом не наїдаються.

І.ПРИМАК