Тиждень

РАЗ КАРТОПЛЯ, ДВА КАРТОПЛЯ…

Сидять дядьки, журяться: і вже не затим, що ціна на картоплю мізерна, а затим, що дощі її зовсім даром віднімають. Аж тут один оптиміст і видає: мовляв, пусте, я вже з крохмальним заводом домовився - всю геть чисто картоплю заберуть. Втупилися в нього дядьки нерозуміюче, як це - всю геть чисто? А він їм: "А навіщо мені гнила картопля? Так хоч на хліб з водою буде".
Гіркі наші жарти ниньки. Та воно й справді, сердиться небо на нас: навесні підсмажувало, тепер ось вимочує. Заклякли жнива, розкис у бабці під двором брикет, дрижать, мерзнуть і хворіють промоклі школярики, автомобілі хвацько купають пішоходів і велосипедистів…
Негода. Хлюпотить з неба проста вода. Уже й качки їй не раді, примовкли он під кущем. Бідкаються люди: що воно й буде? А що воно буде, так уже й сам гідрометеоцентр не знає. Одним тільки грибникам та рибалкам байдуже: гриби-рибу - давай!
А сонце хоч і за хмарами, та сходить і заходить в акурат. Сьогодні воно о 6.19 посміхнулося 9 малюкам, що народилися в пологовому відділенні ЦРЛ - шести дівчаткам і трьом хлопчикам. Сховається за обрій о 19.33.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.





Дзвоник покликав

У СЛОБІДЦІ ЦЬОГО РОКУ - ЧОТИРИ ПЕРШОКЛАСНИКИ

Узагалі шкільний колектив у цьому селі - і учительський, і учнівський - невеликий. Мабуть, тому свято першого дзвоника було по-родинному теплим і щирим. У центрі уваги - двоє дівчаток та два хлопчики. Для них шкільний дзвоник пролунав уперше в житті.
Приміщення школи у Слобідці зведене ще 1914 року. Але будували тоді на совість - великі вікна, світлі і просторі класи (хоче деякі з них тепер перегороджені навпіл). За допомогою сільської ради та спонсорів зробили ремонт, тож школа зустріла дітей чистотою і святковою урочистістю. Директор школи Л.П.Мозирко привітала зі святом колег, учнів, батьків та добрими словами запросила до науки першокласників. Сільський голова О.О. Мозирко не тільки поздоровив з початком навчального року, але й вручив подарунки школярам, які заслужили їх своєю працею. Традиційно на святі звучало багато добрих привітань та побажань. Тож хай вони всі збудуться.

О.НАЗАРЕНКО.





Знай наших!

"СЮРПРИЗ" НЕ МОЖЕ БЕЗ СЮРПРИЗІВ ПРИНАЙМНІ, ЩЕ ЖОДЕН ВИСТУП ЧИ ПОЇЗДКА ЦЬОГО ВІДОМОГО НА МЕНЩИНІ ТАНЦЮВАЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ НЕ ОБХОДИЛИСЯ БЕЗ СЮРПРИЗІВ ТА НЕСПОДІВАНОК

Як ось і цього разу - під час нещодавньої подорожі до міста Коломиї Івано-Франківської області, де проходив II Міжнародний фестиваль дитячого естрадного мистецтва "Зорепад". Юні танцюристи поспілкувалися зі своїми ровесниками з Канади, Молдови, Польщі, Чехії. Побували на екскурсіях, у музеях, танцювали гуцульський аркан коло святкової ватри у горах і скуштували національної страви гуцулів - бануша. Про все це розповідає керівник колективу Мальвіна ЛЕНЧЕВСЬКА.

Як корабель назвеш, так він і попливе

- Мої вихованці давно мріяли виступити на міжнародному фестивалі. І це запрошення буквально звалилося нам на голову в кінці серпня, як справжній приємний сюрприз.
А вже під час виступу нас чекав сюрприз не зовсім приємний: "заїло" кулісу, і ми ніяк не могли вийти до глядачів. До речі, ці куліси взагалі не закривали жодного разу під час концерту, це ми умовили організаторів зробити виняток і закрити сцену, щоб розмістити декорації для композиції "В ніч на Івана Купала".
Довелося ведучим тричі оголошувати наш виступ, кожного разу нервово щось вигадуючи для виправдання. Врешті-решт щось сказали про чари та містику Купальської ночі, тоді сцена відкрилась. Що там казати, "Сюрприз" наш запам'ятали усі, тільки й підсміювалися з нашої промовистої назви.

Гуцульський Спас

Окрім виступів та репетицій, організатори фестивалю влаштували гостям цікаву екскурсійну програму. Зокрема, меняни побували у єдиному в світі Музеї писанки. Яка там краса! У музеї зібрані писанки з усього світу, особливо ж оригінальними здалися нам з Індії та Угорщини.
А ще учасники фестивалю узяли участь у грандіозному обрядовому дійстві в Карпатському міжгір'ї - так помпезно гуцули відзначають свято Спаса.
- Ми добиралися до місця події громадським транспортом і з цікавістю відзначали про себе, що навколо усі люди - і старі, і малі, і молодь - святково вдягнені, у вишиваних сорочках. Практично всі - з кошиками, накритими вишитими серветками та рушничками, а в кошиках - яблука, виноград.
Святкова ватра сягала висоти двоповерхового будинку, і навколо неї стали в обрядовому танці шістсот гуцулів. Заграли трембіти - і ноги понесли увесь присутній люд танцювати аркан. А потім усі присутні на святі частувалися гуцульською стравою - банушем (це кукурудзяна каша, посипана домашнім сиром і полита медом). Запивати пригощали "Живчиком" - і все частування було абсолютно безкоштовним! До самої ночі вирувала святкова молодіжна дискотека.

Зірки у небі та верблюд

Після заключного концерту всі учасники фестивалю отримали пам'ятні дипломи та подарунки. Меняни, наприклад, привезли додому величезного іграшкового верблюда. А ще кожен колектив запалював у небі свою символічну зірку успіху - випускав на волю блискучу повітряну фігуру.
Юні артисти-меняни поверталися додому, сповнені вражень, і були безмежно раді, коли на вокзалі в Бахмачі їх чекали тата й мами - з квітами та поздоровленнями. Всі вони дуже вдячні спонсорам, завдяки яким діти з'їздили на фестиваль. Допомогли організувати поїздку Менська ГНС, ТОВ "Нептун", ЗАТ "Корпорація "Інтерагросистема", санаторій "Остреч", Менське управління ВАТ "Чернігівгаз", ЗАТ "ШРБУ-82", "Приват-банк", ВАТ "Нямуно банга - Мена", приватний підприємець Ю.Д.Руденко, райдержадміністрація та міська рада.
А тепер учасники "Сюрпризу" мріють ще поїхати на фестиваль "Понтійська арена" і вибороти звання зразкового колективу.

І.ПРИМАК.

На знімку: "Сюрприз" готовий до нових виступів. Фото І.ШУЛЬГИ.





Таланти

СТОЛЬНЕНСЬКОГО СОЛІСТА СЛУХАВ КИЇВ

Володимиру Іларіоновичу Борщу зі Стольного зозуля вже накувала 63 роки. Та з першого погляду і не скажеш, що в нього такий поважний вік. А ще як заспіває!

Навчив… патефон

Уперше він вийшов на сцену і заспівав у шістнадцять років. Яку саме пісню виконував - уже забув, але до кінця днів своїх пам'ятатиме, як після концерту стольненці казали йому:
- Ну й голос у тебе! Чув, як аплодували?! Далеко підеш зі своїм талантом, як зможеш і захочеш.
Не зміг, хоча й хотів. Вчитися у консерваторії для нього, сільського хлопця, було нереально. Звідки у батьків такі гроші, аби відправити на навчання аж до самої столиці?
Отож учився самотужки. Мав у хаті патефона, кілька платівок з піснями у виконанні Бориса Гмирі, Дмитра Гнатюка, Івана Козловського… Наточить голку, накрутить патефон, поставить платівку і співає услід за виконавцем. І так щодня. Вивчив усі арії, романси, пісні, які були на платівках. Мати, було, бурчала, що голова в неї розколюється від того співу, а батько, навпаки:
- Нехай. Співай, Володю, як хочеться.
І співав хлопець. Жоден концерт без нього у селі не проходив. Наробиться у колгоспі до сьомого поту, а вечором - на репетицію, на концерт.
- Співав я отак, аж доки мені 32 роки виповнилося, - каже Володимир Іларіонович. - А тоді щось із голосом сталося. Покинув я пісню, хоча душею був з нею.
Сім'ї В.І.Борщ не створив ні замолоду, ні тоді, як у чуб його вплелася сивина.
- Удався я чомусь сором'язливим, нерішучим, - каже. - А дівчата на моєму шляху траплялися гарячі, як вогонь, і меткі, мов ті дзиги. Я, повірте, боявся з такими зв'язуватись. А тихих та скромних давно інші парубки посватали. Так я і зостався одинаком. Пораю трохи городу, курей маю небагато. Був молодшим - усе в мене було: порося рохкало, корова мукала, усі сотки орались і запорювались.

Аплодували і Чернігів, і столиця

- А тоді, років, може, через десять, мій голос "наладився". Директором Будинку культури, що в нашому селі, був на той час Микола Олексійович Половий. Якось він мені сказав: "Відпочила уже твоя горлянка? Давай, приходь сьогодні, послухаємо тебе". Я й пішов. І знаєте, ніби вдруге народився. Став їздити і зі своїми, сільськими артистами на концерти в інші села, і з народним аматорським ансамблем пісні і танцю "Менщина" виступав у Чернігові, Києві. Слухали мій спів і дякували за нього у Бірківці і Синявці, Мені і Березні, - розказує Володимир Іларіонович.
- Давно це було, ще у 1964 році, - пригадує начальник відділу культури райдержадміністрації О.В.Бакута. - Виступали менські аматори на літньому майданчику на Валу, що в Чернігові. Вийшов і наш Борщ та як заспівав "Ой чого ти, дубе…"! Що зчинилося після того, як він закінчив виконувати цю пісню! Може, з півгодини не відпускали Володимира Іларіоновича зі сцени.
Цього року, в травні, стольненського Борща слухав Київ - у столичному Будинку вчителя був концерт, приурочений закриттю Шевченківських днів в Україні. Не підкачав!
І зараз він - незмінний учасник художньої самодіяльності Стольного. Над усе любить співати романси, арії з відомих опер Гулака-Артемовського "Наталка-полтавка", "Запорожець за Дунаєм". Та найулюбленіший музичний твір - народна пісня "Ой чого ти, дубе…"
- І співатиму я доти, допоки ходитиму по землі, - каже В.І.Борщ.

Р.МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: В.І.Борщ. Фото автора.





До 60-річчя визволення Менщини

УЧАСНИК ЯДЕРНИХ ВИПРОБУВАНЬ

Наближаються 60-річні ювілеї визволення Менщини, Чернігівщини, всієї України від німецько-фашистських загарбників і Великої Перемоги. Це незабутні свята. До них готується громадськість району.

Село пам'ятає

В Ушні, наприклад, почалася ця робота зі шкільного музею. Це село виростило за роки війни і у повоєнний час полковника, підполковників Михайла Федоровича Єрмоленка і Миколу Федоровича Білика, кількох майорів, десятки офіцерів, сотні сержантів і солдатів. 267 із них полягли смертю хоробрих. М.Ф.Єрмоленка, на жаль, уже нема серед нас, а М.Ф.Білик - на військовій службі.
А сьогоднішня розповідь - про полковника Петра Романовича Буркицю, представника покоління, яке прийняло естафету від воїнів-переможців і служило у період "холодної війни".
Народився він 1930 року. На початку війни працював у колгоспі.
Після визволення від окупації юний Петро працював на відбудовчих роботах Чернігівського пароплавства і матросом на пароплаві "Победа". Потім, після закінчення залізничного училища, був слюсарем і кочегаром у депо на станції Харків-пасажирський.
З 1950 року Петро Буркиця служить на Північному флоті радистом міноносця "Отражающий". У 1953 р. закінчив Ризьке військово-морське авіаційне училище зв'язку і продовжував службу на Новій землі у підрозділах зв'язку флоту. Там йому довелося брати участь у випробуванні ядерних і термоядерних зарядів. Це вимагало повної віддачі духовних і фізичних сил, готовності до самопожертви.
Потім П.Буркиця вісім років служив в авіації Чорноморського флоту.

У Москві

У 1967 році П.Р.Буркицю перевели в Москву на відповідальну посаду у відділ Центрального управління зв'язку авіації Військово-морського флоту. Він виконував спеціальні завдання особливого ризику як воїн-інтернаціоналіст. У гімні ветеранів його частини є такі слова:
Друзья, вам выпала нелегкая судьба:
Собрать и испытать в военном деле
Итог гигантского научного труда,
Рискуя жизнью, это сделать вы сумели.
Він нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки і Мужності та багатьма медалями.
Невгамовний ветеран, полковник у відставці Петро Романович Буркиця веде активну громадську роботу в мерії Москви, у раді ветеранів міста.
Приїздить до Ушні, передав у музей цікаві матеріали, листується із земляками.

Д.КАЛІБАБА.





У прокуратурі району

ВБИВСТВО З МЕТОЮ САМОЗАХИСТУ

1 листопада минулого року у Волосківцях сталася трагедія: від ножового поранення помер синявський 23-річий хлопець Володя Сулько. Про цей жахливий випадок районка розповідала. У вбивстві підозрювався Борис Ілляшик.
Однак у ході судового слідства пред'явлене обвинувачення у навмисному вбивстві не знайшло свого підтвердження. Суд встановив, що того трагічного дня Борис Ілляшик був у сусідів Марченків, дивився телевізор. Близько 17-ї години до них прийшли Олександр Гриценко, Володя Сулько та ще два хлопці і почали вимагати горілку у Бориса. Ходячи по сусідах у пошуках оковитої, по дорозі весь час Сулько з Гриценком лупцювали Ілляшика. Не знайшовши горілки, Борис пішов до себе в двір, хлопці теж пішли за ним.
А згодом сталося непоправне. Між молодими людьми виникла чергова бійка. Ілляшик складаним ножем, який був у його кишені, поранив Гриценка. А потім завдав два ножові поранення Володі Сульку, від яких той помер на місці.
Дії Ілляшика органами досудового слідства були кваліфіковані як умисне вбивство. Свідки підтвердили факт побиття і покази Ілляшика. Висновки судово-медичної експертизи засвідчили у Бориса закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, закритий перелом кісток носа, інші численні поранення.
Таким чином, на судовому засіданні встановлено, що вбивство Володі Сулька було скоєне Борисом Ілляшиком з метою самозахисту. Однак межі необхідної самооборони були перевищені.
Місцевий суд вирішив: змінити Ілляшику пред'явлене органами досудового слідства обвинувачення у вмисному вбивстві. Кваліфікувати так: вбивство вчинено при перевищенні меж необхідної оборони.
Вироком місцевого суду Борис Ілляшик засуджений до двох років позбавлення волі.

Л.ЛИХОДІД.