Тиждень

ЗАКІНЧИЛИСЬ КАНІКУЛИ

Відпочивати завжди добре: не згадуєш про домашні клопоти, городи, роботу. Помічаєш, яке все гарне навкруги, як хороше просто пройтися лісовою стежиною, поглянути на водяну гладь озерця з ліліями, адже зазвичай за безкінечною метушнею цього не помічаєш.
Завтра останній день серпня. Готуються школярики, купують зошити й портфелі, ручки й щоденники… А собі відмічаєш - час невблаганно летить, мов птах. І вже післязавтра перший дзвоник нового навчального року пролунає для наших дітей. Рідна школа відкриє двері, поведе по країні знань. Школярі, як і я колись, у захваті розповідатимуть друзям, де були і як відпочивали на канікулах.
У пологовому відділенні ЦРЛ з'явилося на світ 10 малят: 5 хлопчиків і 5 дівчаток.
Сонце розпочало сьогоднішній день о 6.08, скотиться за обрій о 19.48.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.





Візит

ВОКЗАЛ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТИПУ ВІДКРИВ ПРЕЗИДЕНТ

26 серпня Президент України Леонід Кучма здійснив одноденну робочу поїздку до Чернігівської області.

Розпочалася вона з відвідання Спасо-Преображенського монастиря у Новгород-Сіверському. Цей унікальний пам'ятник архітектури XII століття за весь час свого існування зазнавав неодноразових руйнувань, і ось тепер у ньому повним ходом йде реконструкція, яка здійснюється під патронатом Президента України. Закінчити її планують навесні наступного року.
Далі Леонід Кучма відвідав Новгород-Сіверську державну гімназію імені К.Д. Ушинського, де свого часу навчалися видатний педагог Костянтин Ушинський, український письменник Пантелеймон Куліш та інші відомі особи. У 2003 році згідно з Указом Президента України на базі цієї школи створено державну гімназію для обдарованих дітей. Тепер гімназія має і шкільний автобус, ключі від якого директору вручив особисто глава держави.
Ще один шкільний автобус отримала гімназія №1, до якої Леонід Кучма завітав після покладання квітів на архітектурно-меморіальному комплексі „Вічний вогонь". Президент України оглянув комп'ютерний клас та зробив запис у Книзі Почесних гостей гімназії.
Далі Леонід Кучма відвідав центральну районну лікарню, капітальний ремонт центрального корпусу якої здійснювався під патронатом Президента України холдинговою компанією „Київміськбуд". Він оглянув педіатричне та хірургічне відділення лікарні, поспілкувався з медичним персоналом та будівельниками, після чого вирушив на відкриття реконструйованого вокзалу залізничної станції „Новгород-Сіверський" Південно-Західної залізниці.
Перший залізничний вокзал у Новгород-Сіверському було побудовано у 1887 році, у 1943 - повністю зруйновано. Відбудовано у 1967 році, а роботи з його реконструкції розпочалися у листопаді минулого року будівельною компанією „Планета-Буд". Тепер реконструйований вокзал європейського типу - справжня окраса міста. Леонід Кучма висловив задоволення побаченим на своїй малій батьківщині, про що повідомив журналістам під час спілкування після відкриття вокзалу. Глава держави також заявив, що у питанні політичної та конституційної реформ головне - створення політичної коаліції у парламенті і що він готовий піти назустріч настільки, наскільки до цього готові сили опозиції.
Після цього Леонід Кучма відвідав реконструйований вокзал у Семенівці, а потім завітав до свого рідного села Чайкине, де поспілкувався з односельцями, поклав квіти до пам'ятника загиблим у роки Великої Вітчизняної війни жителям села, відвідав церкву Святої Параскеви П'ятниці, відкрив новий дитячий садок.
Під час робочої поїздки Президента України супроводжували глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук, голова облдержадміністрації Валентин Мельничук та голова обласної ради Василь Ковальов.

ПРЕС-СЛУЖБА ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ.

На знімку: чудові краєвиди відкриваються зі стін Спасо-Преображенського монастиря.





Висока оцінка

МІНІСТР КОЛИСЬ ТЕЖ ПРАЦЮВАВ НА ТРАКТОРІ

"Леоніду Львовичу і всьому колективу щира вдячність за працю. 22.08.03." Такий автограф залишив Василь Григорович Кремень у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.

Кажуть, кожна історія має свою передісторію. "Ну от і збулося", - подумав директор комбінату Л.Л. Шестаковський, зустрічаючи міністра. А справа вся в тому, що позаминулого року Леонід Львович був делегатом другого Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. І йому випала честь представляти Чернігівщину під час покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку. Процесію очолював, звісно ж, міністр освіти. Отам і улучив директор якусь хвильку, аби розказати Василю Григоровичу про Степанівський навчальний комбінат та ще й запросив його на оглядини. Зрозуміло, що це звичайнісінький збіг обставин, але ж факт залишається фактом: ось він, міністр освіти і науки, на порозі навчального комбінату.
Щойно зайшовши до першої ж аудиторії, де вивчається матчастина тракторів, Василь Григорович сказав: "Я теж колись у навчально-виробничому комбінаті навчався, навіть трохи причіплювачем на тракторі працював, там у нас, на Конотопщині." А далі повів мову про потрібність і важливість таких навчальних закладів, адже створити матеріально-технічну базу хоча б на десяток професій у простій школі просто неможливо. З іншого боку, учні всього району, закінчуючи школу, вже мають професію, мають життєві орієнтири. Ось тому, починаючи з нинішнього навчального року, буде запроваджено в старшій школі профільне навчання.
Уважно вислухавши розповідь директора про систему ступеневого навчання і повністю оглянувши заклад, В.Г.Кремень підсумував:
- Молодці. Це дуже потужна ідея. Я вражений цим об'єктом. І взагалі, найбільше наше завдання - дати молодому поколінню щонайліпшу освіту. Ми повинні виплекати максимально освічену націю. Ось погляньмо на навчальний корпус, його збудовано сто років тому, а він і досі слугує нащадкам будівничих. Так і ми повинні вибудувати таку систему освіти, щоби вона довго й надійно слугувала прийдешнім поколінням.
А від'їжджаючи, міністр побажав ученицям комбінату, котрі зустрічали його хлібом-сіллю, гарної професії, доброї долі, щасливо вийти заміж, а трудовому колективу - подальших успіхів.

В.ЧЕПУРНИЙ.





Студентське свято

ДРУГИЙ ФОРУМ ВІДКРИВ ВАСИЛЬ КРЕМЕНЬ

Позаминулої п'ятниці у районному Будинку культури відбувся другий студентський форум Менщини, ініціатором котрого ще торік виступила районна державна адміністрація в особі її голови П.Ф.Киценка. Нині у навчальних закладах України вчиться 676 майбутніх спеціалістів з нашого району. 154 вступили на навчання нинішнього року. Отож студентів Менщини на форумі вітали:

Міністр освіти і науки України

Василь Григорович Кремень того дня відвідав Чернігівщину з робочим візитом. Він і відкрив другий студентський форум Менщини. У вітальному слові до молоді міністр освіти і науки України відзначив, що студентські роки - найкращий період життя кожної людини. Зараз незалежній державі потрібні вдумливі, знаючі, перспективні, глибокомислячі спеціалісти, котрим відведена відповідальна місія - поставити на європейські рейки розвиток і розквіт України.
В.Г.Кремень поділився спогадами про свої студентські роки, відповів на численні запитання присутніх.
На форумі виступив також з найкращими побажаннями молодим заступник голови обласної держадміністрації Володимир Петрович Фаль.

Голови районної держадміністрації і райради

Перед майбутніми спеціалістами слово мали П.Ф.Киценко - голова райдержадміністрації і М.П.Кот - голова районної ради. Вони побажали студентській юні упевненості в житті, здійснення всіх бажань, а також повернення після закінчення навчання в університетах, інститутах, технікумах на рідну Менщину. Адже тут потрібні висококваліфіковані спеціалісти.
До молодих звернулися також міський голова М.Д.Кадушко, заступник голови райдержадміністрації з гуманітарної сфери Г.М.Ларченко, начальник відділу освіти райдержадміністрації А.Я.Левченко, приватний підприємець Ю.Л. Цигипа, керуючий менським відділенням банку "Аваль" О.М.Коваленко, випускник менського відділення Чернігівського інституту МАУП Євген Міщенко, директор районного центру зайнятості О.М.Дубовик.
Г.М.Ларченко вручила подяки групі студентів, які проходили виробничу практику в установах і підприємствах району: Марині Ковальовій, Олені Зезуль і Олені Помаз - майбутнім медикам, Олександру Тищенку, Ірині Костенко, Юлії Лисені - майбутнім аграріям, Олександру Жилку - майбутньому освітянину і Аллі Грабовець - випускниці Ніжинського педуніверситету ім. М.В.Гоголя.

І студенти вітали. Ще й співали

Учасники другого студентського форуму Менщини розповіли про свої вузівські будні, дозвілля.
Цікаво було слухати Аллу Заїку - студентку Київського педуніверситету імені Драгоманова, а також Юлію Янковенко з Київського міжнародного інституту та ін. А ще студенти співали. Щирі оплески за виконані пісні отримали Ольга Маніло, Владислав Антоненко, Світлана Шелудько, Олена Коваленко та ін. Микола Бутенко прочитав власні вірші про студентське життя.

Р.МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: В.Г.Кремінь. Фото І.ШУЛЬГИ.





Гримаси сьогодення

У МАКОШИНСЬКОГО САНАТОРІЮ З'ЯВЛЯТЬСЯ НОВІ ГОСПОДАРІ. А КОЛИШНІ ЮНІ ПАЦІЄНТИ ЗДРАВНИЦІ ФАКТИЧНО ЖИВУТЬ "НА ВУЛИЦІ" І ПОПОВНЮЮТЬ РЯДИ ХВОРИХ

Саме діти з багатодітних, малозабезпечених та неблагополучних родин регулярно оздоровлювались у Макошинському дитячому протитуберкульозному санаторії "Десна", адже така категорія дітей - це група ризику. Деякі з пацієнтів жили тут, у санаторії, роками: навчалися, лікувалися, проводили дозвілля. Щодня мали і сніданок, і обід (п'ятиразове харчування), куштували перші суниці і помідори, засинали в чистому ліжечку і знали, що хтось про них все-таки дбає. Елементарні речі, скажете ви. Так, але близько сотні юних пацієнтів сьогодні цього позбавлені. Бо держава не змогла (чи не схотіла?) про них піклуватися. Вісімдесят шість працівників "Десни" були звільнені, меблі, фізапаратуру, лабораторне обладнання вивезли, на стареньких, але охайних, пофарбованих корпусах повісили замки.

З усього Союзу

Дитячий протитуберкульозний санаторій, що був профільований на лікування кісткового туберкульозу, розмістився у Макошине ще 55 років тому. Два корпуси мали змогу прийняти по сто юних пацієнтів. А відпочивали тут і набиралися сил та здоров'я діти з усього колишнього Союзу. У санаторії працювали висококваліфіковані спеціалісти: медики, педагоги, вихователі (у 50 - 70-ті роки обслуговуючого персоналу було до двохсот чоловік). Працювали фізіотерапевтичні кабінети, стоматологічний. Діти тут же ходили до школи. І були забезпечені найнеобхіднішими речами, якісним лікуванням і повноцінним харчуванням. А потім…

Не стало коштів

Уже у пострадянські часи санаторій був переданий на баланс облздороввіділу. Рівень оздоровлення у "Десні", в принципі, завжди залишався високим, а от коштів на оновлення медичної та матеріальної бази, ремонт приміщень не виділялось останніми роками ні копійки.
- Ми, працівники санаторію, самі скидалися, щоб придбати фарби, шпалери. Самі і ремонтували, і як могли підтримували старенькі будівлі, - з болем розповідає колишній головний лікар санаторію Анатолій Григорович Драгун. - Боялися, що ось-ось наш заклад закриють. На жаль, так врешті-решт і сталося. Близько сотні людей залишилися без роботи, а стільки ж знедолених дітей - без піклування і нормальних умов життя.

Віддали перевагу Чернігову

Найбільш болючим у цій ситуації є те, що закрили санаторій, який, незважаючи на мізерне фінансування, мав дійсно міцну, ефективну лікувальну базу і відкрили практично такий же у Чернігові, на базі кардіологічного санаторію "Зелений гай". Фактично перепрофілювали існуючий заклад, бо кардіологічне, а також легеневе відділення працюють у Ніжинському санаторії "Пролісок". Отож, арифметика нескладна: усі профілі оздоровлення збережено, але ж у хворих і знедолених дітей Чернігівщини стало на один санаторій (читай - притулок) менше! Чому в такому разі закрили не "Зелений гай"? Матеріально-лікувальна база там суттєво бідніша ніж була у "Десні". Пояснення знайти важко. Мабуть, вирішальною була така (досить необ'єктивна) думка: у селі роботу мати не обов'язково, можна і хазяйство тримати. А от куди б поділися чернігівські медики в разі закриття "Зеленого гаю"?

І що тепер?

Кажуть, після бою кулаками не махають. У кого спитати? Так і в цій ситуації. Тепер уже колишній начальник управління охорони здоров'я Чернігівської області М.М.Романюк, під час керування якого і було фактично знищено Макошинський санаторій, сьогодні працює на іншій посаді. У липні те, що залишилося від санаторію, було передано на баланс селищної ради Макошине. Селищний голова В.М.Кравцов почав бити в усі дзвони, стукати в усі двері, щоб якось дійсно раціонально, з користю для людей використати приміщення, що залишилось.
- Зрозуміло, що відродити санаторій вже немає ніякої надії. Утримувати подібний заклад не під силу навіть районній владі, не те що селищній. То хоча б влаштувати у колишніх корпусах якісь бази відпочинку, соціальні, благодійні заклади. І робити це потрібно якнайшвидше, інакше розтягнуть ті приміщення по цеглині, по дощечці.
Відділення №2 (що на березі Десни) ось-ось перейде до рук нового господаря: 28 серпня мав відбутися продаж на конкурсній основі, але виникли певні фінансові труднощі з оформленням документації, тому справа відкладена до початку вересня. Найголовніша вимога - зберегти базу, створити там робочі місця. І швидше за все, один з чотирьох претендентів на володіння цим об'єктом незабаром обладнає там базу відпочинку. А приміщення одного з корпусів відділення №1 незабаром будуть переоблаштовані на квартири, чотири родини отримають там житло. В іншому ж корпусі планується за сприяння народного депутата Олега Петрова та районної влади обладнати благодійний притулок для престарілих.

І.ПРИМАК.

На знімку: ще рік тому у цьому приміщенні лунали дитячі голоси. Фото автора.





Резонанс

ЗАБОРГУВАЛИ ОДНІ, А ПЛАТИТИ ЗМУШУЮТЬ ІНШИХ

За ініціативою місцевих осередків опозиційних партій 7 серпня цього року відбувся мітинг протесту проти підвищення цін на водопостачання та водовідведення. І справа не в тому, скільки зібралося людей, головне, що вони прийшли. Хоча підвищення тарифів чомусь припало на час літніх відпусток та заклопотаності людей городами, коли політична активність зазвичай менша.
Але й у цій ситуації опозиція дечого домоглася. На мітинг прибули і вислухали нас наші обранці - голова районної ради М.П.Кот та міський голова М.Д.Кадушко. Хоча виступ Михайла Петровича не дав відповіді на запитання присутніх. Неприємне враження справив виступ як на мітингу, так і на сторінках районної газети („Наше слово", №33 від 16 серпня 2003 р.) міського голови М.Д.Кадушка. Якщо на мітингу відчувалися нотки зневаги до присутніх, то в газеті - суцільна неправда.
Виправдовуючи підвищення тарифів, міський голова весь час посилається на розпорядження голови облдержадміністрації В.В.Мельничука. Однак на зростання цін у першу чергу дав згоду виконком міськради, який очолює М.Д.Кадушко. Михайло Дмитрович мотивує цю згоду тим, що з 1999 року не переглядалися тарифи на водопостачання та водовідведення, що багато чого змінилося і підвищилися ціни на енергоносії. Це не відповідає дійсності, бо з 2000 року ціни залишалися стабільними, а то й знизилися.
Господарем міського водогону та водовідводу є міська рада. Ці системи передані в оренду ЗАТ „Менський комунальник". Але ми, жителі міста, не знаємо домовленостей між ними, хоча маємо право знати.
Міський голова нам пояснює, що необхідно відшкодувати комунальникам 70 тис. грн. А як це в договорі оренди обумовлено? Я зрозумів, що не „Менський комунальник" винен, а міськрада. Тоді до чого тут люди? Покласти свої борги на платників - найпростіше, але безсовісно.
М.Д.Кадушко говорить, що коштів у міському бюджеті немає, але це не так. Знайшлися ж гроші на придбання нового автомобіля, гарний ремонт приміщення міськради, укомплектування кабінетів новими меблями.
Ще одна сторона. Є люди, які не платять ні за воду, ні за водовідведення. Загальна сума їх боргів становить близько 60 тис. грн. Вони і далі платити не будуть. А компенсувати це доведеться сумлінним платникам.
М.Д.Кадушко, очевидно, не задоволений діями опозиції. Процитую його слова: „Опозиція підштовхує міську владу до дій, які можуть мати серйозні негативні наслідки для жителів Мени, залишити місто взагалі без водопостачання". На мою думку, це не що інше, як шантаж, погроза, за яку треба відповідати у правовому порядку.

В.БІЛИЙ.





Буває

МОТОКОЗА

Вичитав Іван оголошення в газеті, що терміново продається коза. Подумав: "У мене то три кози є, але ж якщо продають терміново, то можна свою ціну вставити". Помчав до Петра, у якого мотоцикл із люлькою.
- Поїхали, Петре, по-сусідськи, козу мені купимо. Що тут тих сім кілометрів, я й бензинчику тобі прикуплю, - каже Йван, а сам собі думає: "Та я на тій козі на цілих два бензини виторгую".
Приїхали. Подивилися. Гарна коза. Волохатюща. Не довго й торгувалися. На цілих три бензини Іван виторгував. Та от-то діло: не лізе коза в люльку і край. Прив'язали до коляски - хай дріботить, як дурна. Аж тут хазяїн озвався:
- Хлопці, так ви теє, ходіть сюди під шовковицю, козі дорогу погладимо, щоб добре доїлася. Гарна коза, хто б її й продав, аби не нужда.
Під шовковицю, то й під шовковицю. Сіли, дорогу козі покропили. Закурили. Ще добавили. Та й поїхали потихеньку. Тут Петра й на пісні потягло. А Йван давай йому підспівувати. Аж гай гуде.
Приїхали. Іван до кози, а на мотузці тільки ріжки теліпаються. Перешвидшив Петро ненароком…

В.ЧЕПУРНИЙ.