Тиждень

НЕ ЧУВ СТОГОНУ, НЕ БАЧИВ КРОВІ…

Чи можемо ми сказати напевне про будь-кого зі знайомих, що то гарна, надійна, порядна людина? Виявляється, ні. Особливо у нинішньому озвірілому світі з алкоголем і наркотиками.
Жахлива звістка облетіла Україну: минулого тижня, у ніч з п'ятниці на суботу, в Городні за лічені години аж шість чоловік порізав ножем… завідуючий поліклінічним відділенням, лікар-хірург Щ., 1972 року народження. Одна людина загинула, п'ять потрапили до лікарні.
Чому раптом шанований усіма медик, який не один раз рятував життя іншим, став знавіснілим хижим звіром, лишаючи життя всіх, хто трапився на дорозі? Невже причиною став алкоголь, адже Щ. ішов нічною вулицею з весілля? І навіщо взяв ножа? Може, захворів? Це мають з'ясувати слідство і експертиза. Але вдягти білий халат зловмиснику вже не вдасться. Як жити далі його дружині, дитині, батькам? А жити треба.
У пологовому відділенні центральної райлікарні минулого тижня народилося 8 малят: три хлопчики і п'ять дівчаток. Нехай ростуть здорові і слухняні на радість рідним.
Сонце розпочало сьогодні день о 5.47, попрощається з нами о 20.17.

НАТАЛІЯ МАРЧЕНКО.





У відповідь

ПІДВИЩЕННЯ ТАРИФІВ - НЕОБХІДНІСТЬ, А НЕ ПРИМХА

7 серпня на міському стадіоні відбувся черговий мітинг опозиції. Цього разу протестували проти підвищення цін як у Мені (на водопостачання та водовідведення), так і в державі в цілому (на продовольство). Дані про кількість учасників акції різняться від офіційних 200 чоловік до 250 за підрахунками організаторів. Претензії вислухали, а також висловили свою думку голова районної ради М.П.Кот, заступник голови райдержадміністрації В.У.Василенко, міський голова М.Д.Кадушко, голова правління ЗАТ „Менський комунальник" В.Ю.Зима.

Розпорядженням голови облдержадміністрації В.В.Мельничука від 3 липня 2003 року в містах і селищах області, в тому числі й у Мені були запроваджені нові тарифи на водопостачання та водовідведення. На сьогоднішній день найвищий тариф в області на водопостачання у Бахмачі (1,03 грн. за кубометр), на водовідведення - у Щорсі (3,99 грн. за кубометр). Найдешевше водопостачання обходиться жителям Прилук (0,26 грн.), а водовідведення - жителям Ладана (0,44 грн.). Менські тарифи, які діють з 15 липня, знаходяться на рівні середньо-обласних.
Підвищення тарифів стало приводом для проведення опозиційного мітингу. Але хотілося б нагадати передісторію цього питання. Тарифи на комунальні послуги не переглядалися з квітня 1999 року. За цей час багато що змінилося, зокрема, зросли ціни на енергоносії. Надання послуг стало для ЗАТ „Менський комунальник" збитковим.
Ще у грудні 2002 року голова правління цього товариства В.Ю. Зима звернувся до виконкому міськради з проханням погодити нові тарифи для населення та інших споживачів. Тоді міськвиконком постановив „запропонувати ЗАТ „Менський комунальник" вишукати можливість зменшення вартості надання послуг з водопостачання та водовідведення з метою зменшення розміру запропонованих тарифів". Райдержадміністрацією була створена спеціальна комісія для перевірки правильності обрахування нових тарифів. Питання підвищення тарифів розглядалось виконкомом міської ради 23 січня, 24 квітня та 22 травня 2003 року. І лише останнього разу було прийняте рішення про їх зміну. До речі, виконком, керуючись інтересами жителів міста, погодив дещо нижчі тарифи, ніж були запропоновані комунальниками.
Погоджені тарифи більше місяця проходили перевірку в обласному управлінні житлово-комунального господарства та управлінні економіки облдержадміністрації. І тільки після цього вони були затверджені губернатором.
Чому виконком міськради погодився з підвищенням тарифів? У травні місто опинилося перед вибором: збільшити тарифи або взагалі залишитися без водопостачання та водовідведення. Про фінансовий стан ЗАТ „Менський комунальник" районна газета інформувала неодноразово. Комунальники звернулися до районної та міської рад з проханням на покриття збитків за 5 місяців цього року виділити дотацію у сумі 70 тис. грн. Таких коштів у міському бюджеті немає. Почалися відключення електроенергії та перебої з постачання води. Проблема розглядалася на нараді у голови райдержадміністрації за участю заступника голови облдержадміністрації М.І. Літвінова та начальника обласного управління житлово-комунального господарства О.О.Бельського. Іншого виходу, крім підвищення тарифів, знайдено не було.
Однак такі пояснення не влаштовують учасників згаданого мітингу, на якому була прийнята резолюція з вимогою призупинити запровадження нових тарифів. Починаючи з 1990 року Мена є лідером області по кількості мітингів після Чернігова та Прилук. Чи відіграє така політична активність позитивну роль у розвитку району, міста, стабілізації суспільства, підвищенні рівня життя людей? Нехай відповідь на це запитання кожен читач дасть сам.
А я хотів би звернути увагу на резолюцію. Склалося враження, що організаторів мітингу найбільше цікавив сам цей документ, а не ті болючі проблеми, заради вирішення яких власне і зібралися люди на міському стадіоні. Окремі пункти резолюції заздалегідь є такими, яких не можна виконати. Наприклад, вимога до міського голови призупинити запровадження нових тарифів, затверджених головою облдержадміністрації. Як може міський голова відмінити розпорядження керівника області? Опозиція підштовхує міську владу до дій, які можуть мати серйозні негативні наслідки для мешканців Мени, залишити місто взагалі без водопостачання. Є в резолюції мітингу і позитив. Особисто я підтримую вимогу про наведення санітарного порядку на околицях. І найближчим часом ця робота значно посилиться.
І ще одне. Багато хто прийшов на мітинг на запрошення голови міської ветеранської організації В.С.Суліменкова. До речі, виступ Віктора Сергійовича був найбільш критичним. Незважаючи на те, що районна і міська ради всіляко підтримують його діяльність по наданню допомоги малозабезпеченим жителям міста. Мабуть, Віктор Сергійович щиро переживає через запровадження нових тарифів. Хоча на сімейному бюджеті більшості малозабезпечених громадян підвищення не відіб'ється, треба тільки вчасно оформити субсидію.

М. КАДУШКО, МІСЬКИЙ ГОЛОВА.





Своїм розумом

ХАЗЯЙКА "АВТОМАГУ" МЕНЯНКА ЛЮДМИЛА МОЛЬКО - ЄДИНА В ОБЛАСТІ ЖІНКА, ЯКА МАЄ ВЛАСНИЙ АВТОМАГАЗИН

Ще трохи більше шести років тому Людмила зі шкільним дзвоником поспішала до класу на урок (за фахом вона педагог). А потім волею примхливої долі раптом круто змінила своє життя. І не жалкує. Бо тепер вона - успішний підприємець, має власний автомагазин у центрі міста і займається улюбленою справою. А головне - впевнено дивиться у майбутнє.

Виникла ідея

Чоловік Людмили, Віталій, керував у 1997-му орендованою станцією техобслуговування. Людмила працювала у міській школі. Але завжди цікавилися справами один одного. Отак разом вирішили і чергову проблему. На СТО постійно треба було "діставати" запчастини для ремонту автомобілів, інколи це було нелегко, тож доводилося попоїздити, попошукати. А вже як на щось путнє натрапляли, то купували комплектами. Отож мали чималий запас "автозалізячок". На сімейній раді було вирішено: відкрити спеціалізований магазин. Орендували приміщення райспоживспілки, що поряд з центральним ринком.

"Я і тепер вчуся"

А хто стане за продавця? Адже лише починали справу, сімейний бізнес. Отож Віталій запропонував: "Берись, Людмило, до діла, я допоможу". Узялась. І півроку крутилася, як білка у колесі, інколи і у відчай упадала, коли надто складно було.
- Я ті часи тепер згадую з жахом, - посміхається вона. - Уявіть собі, повнісінький магазин автозапчастин, сотні залізяк до численних марок машин - і всі різні, і кожну треба якось знайти! Добре, як сам покупець добре знає, що йому треба, а як ні? Доводилося без кінця телефонувати чоловікові, перепитувати, де і що шукати. Отак і навчилась. І тепер вчуся. Хоча в моєму магазині сьогодні майже три з половиною тисячі запчастин, кожну я "знаю в обличчя".
Коли Віталій десять місяців лежав з тяжкою травмою, довелося Людмилі і СТО керувати, під підйомник залазити.
- То вже після цієї школи ніколи не сплутаю, де яка деталь, - запевняє, - знаю, де верхня опора, а де нижня, і що куди треба тулити. А як не знатиму чого - спитаю. Отак вчуся щодня.

Новий магазин

У липні автомагазин Мольків нарешті розмістився у новому приміщенні - на території Троїцького базару. Велике світле приміщення, оздоблене сучасними матеріалами, пластиком, склом, плиткою. На вікнах - жалюзі, над численними гірками запчастин та красиво оформленими прилавками - стильне освітлення.
- А що тут було до цього - жах, - розповідає господарка магазину, - адже ми відреконструювали приміщення колишньої котельні кінотеатру. Довгенько тривали роботи, але тепер я маю власний, не орендований магазин. І це додає впевненості. Думаю, і коло наших клієнтів розшириться, хоча і сьогодні вже у магазині людно, вистачає індивідуальних замовлень і навіть ексклюзивних. Приміром, одному з клієнтів терміново потрібна була панель приладів на "Тайгу" - будь ласка, через два дні замовлення виконали, хоча на наших дорогах таких машин дехто і не зустрічав.

І "клякси" на капот

А в самому магазині можна придбати будь-яку деталь, до всіх марок вітчизняних та російських автомобілів (від ГАЗ-53 та "Москвичів" до найновіших ВАЗів), акумулятори, автокосметику та аксесуари. І навіть брелоки та "клякси" на капот.
- Маємо контракти на постачання акумуляторів, автозапчастин та автохімії (масел, гальмівних рідин, електролітів) з відомими російськими фірмами, - розповідає Людмила. - Є постачальники у Чернігові, Києві, на оптовому ринку у Харкові. Тепер, коли в магазині працюють два продавці, бухгалтер, я маю змогу сама їздити за товаром. Тож шість днів на тиждень - на колесах.
До речі, і сама вона вже восьмий рік їздить на власному авто (у чоловіка та доньки теж є свої автомобілі).
І ще один факт: чоловіки-конкуренти автоледі Людмилу не ображають, навпаки - завжди виручають, позичають потрібну запчастину, діляться секретами.

І. ПРИМАК.

Фото автора.





Перспективи

НА МПК "ПРИДЕСНЯНСЬКИЙ" ТАКИ ПЛАНУЮТЬ ВИГОТОВЛЯТИ КОВБАСУ

Ще в лютому наша газета писала про зміни на колишній Менській заготзбутбазі: на підприємство прийшли нові господарі (з Чернігова), які узялися за капітальну реконструкцію комбінату та відновлення випуску м'ясопродуктів, зокрема ковбасних виробів. Цікаво, що там змінилося за останні півроку? І чи скоро ми знову скуштуємо менської ковбаси? Про сьогоднішні справи на комбінаті розповідає директор з комерційних та фінансових питань Володимир Іванович ПРОКОПЕНКО:

- Капітальний ремонт і сьогодні йде повним ходом, не так просто повністю відновити роботу такого потужного підприємства. Але холодильні камери - в належному стані, сьогодні тут зберігається товар підприємців (сир, м'ясо, чорниці). Крім того, працює забійний цех, ми закуповуємо велику рогату худобу у населення, сільгосппідприємств не лише Менського, а й Чернігівського, Сосницького районів. М'ясо зберігається у холодильних камерах, далі - збуваємо оптом, замовники є.
- А як щодо ковбаси? Скоро ми її зможемо скуштувати?
- Ковбасний цех повністю готовий до роботи, набираємо штат робітників (сьогодні їх на підприємстві - 40 чоловік, а недавно було 20). Але є одна проблема…
- Я поясню, - вступає у розмову головний інженер заводу Микола Іванович ПОХІЛЬКО, - неважко знайти робітників для подібної роботи, але нам терміново потрібні саме технологи, спеціалісти, які вміють працювати з м'ясопродуктами, знають технологію виготовлення м'ясних фаршів, копченостей.
- Невже це такі дефіцитні спеціальності?
- Виявляється, так. Ті технологи, що працювали на цьому самому підприємстві раніше, давно пенсійного віку, а нам необхідні спеціалісти молоді, знавці нових технологій. Чи є такі у місті? Молодь, знаючи, що ця галузь тут давно занепала, просто не вибирає професію технолога м'ясопродуктів. Тож шукаємо.
- То пріоритетним напрямком роботи підприємства стане випуск ковбасних виробів?
- Не зовсім так, оскільки це не дуже вигідна справа. Більше будемо заготовляти м'яса великої рогатої худоби, фасуючи його напівтушами, і реалізовувати по Україні та ближньому зарубіжжю. А ще плануємо коптити куряче м'ясо - налагоджуємо контакти з березнянськими птахівниками. З часом поповнимо штат працівників, зокрема, за рахунок заготівельників та забійників. Будемо розширювати сировинну базу.

І. ПРИМАК.





Доля

ОБПАЛЕНА ЮНІСТЬ І НЕЗІГРІТА СТАРІСТЬ

Вона нікому не скаржиться. Не оббиває порогів начальників і не пише гнівних листів. Не звинувачує ні владу, ні людей. Живе тихо, сам-на-сам зі своїми проблемами і бідами. Отримує щомісяця 86 гривень пенсії. Серед документів, орденських книжок покійного чоловіка зберігає вітальну листівку від місцевого господарства і тодішнього парткому з 45-річчям Перемоги. Відтоді Клавдію Олександрівну Олексенко більше ніхто не поздоровляв. Здається, про неї всі забули, окрім сусідів.

На війну

Клава хотіла бути провідником. Уже і уявляла, як їде потягом у невідомі міста. Та на роботу дівчину брати не хотіли - літ їй було небагато.
- І я пішла на хитрість: виправила у документах свій рік народження з 1920 на 1918. Але працювати не довелося - війна, - розказує Клавдія Олександрівна.
Родом вона з Росії, зі Смоленської області. У 1943 році почула, що набирають дівчат у пральний підрозділ. Попросилася. Роботи вистачало: прала одяг воїнам, пораненим.
- Так втомлювалась, руки від прання боліли, - пригадує. - А от задоволення мала велике від того, що мій труд цінили, дякували. Приємно було дивитися на чисті гімнастерки солдат, приймати щирі слова подяки: "Та в такій чистій вдяганці, Клавочко, ми обов'язково переможемо!" - не раз казали.
А потім дівчину запросили до польового госпіталю. Була санітаркою, доглядала за хворими, пораненими. Маючи лагідну вдачу і добру душу, Клавка, здається, і не відходила від бійців. Тому - подушку поправить, тому - бинт на рані поміняє. Листа воїн попросить рідним написати - не відмовить.
Приглянулась санітарка українському хлопцю з Червоного Маяка Миколі Олексенку. Подовгу він спиняв свій погляд на тендітній фігурці Клави, часто тримав маленькі її долоньки у своїх руках…
Госпіталь, в якому працювала Клава, дістався Німеччини. Там вона і зустріла такий довгоочікуваний і бажаний день Перемоги. З Миколою доля на деякий час її розлучила.
Повернулась у своє село, а в ньому тільки одна хата зосталася - її сестри. Решту німці спалили. Одні печі стояли по вулицях…

За милим

Жила Клава у сестриній хаті. Якогось дня приніс листоноша листа сестрі. Писав Микола Олексенко. Шукав він свою Клавку, яка глибоко в душу йому запала. Питав, де вона, чи жива.
А потім приїхав і забрав Клаву. Шлюб свій зареєстрували, весілля не було - стояв 1946-й рік зі своїми нестатками і розрухою.
Привіз Микола свою суджену у батьківську хату, у красиве село Червоний Маяк. Обжилися, власну оселю звели…
Часто допікали Миколі Єрмолайовичу його рани. Боліли, не давали спати. Та поруч була Клава. Найдорожча і найрідніша. Терпляча і любляча. Навчилась на деснянських травах настойки робити і ними змащувала рубці ран. Тепло рук коханої зціляло його тіло, біль відступав і знову хотілося жити.
Минули роки. Відійшов на вічний спочинок колишній воїн. Розлетілися по білому світу діти. Зосталася Клавдія Олександрівна одна зі своїми великими і малими турботами.

Її будні

Незважаючи на свій поважний вік, бабуся Клава запорує і власноруч обробляє увесь свій город. Має п'ять курочок, порося. А ще - котика Пушка, з яким і мирно бесідує, і сварить, як щось зі столу поцупить.
Читає, шиє бабуся без окулярів. Передплачує багато років підряд "Наше слово", читає від першої до останньої сторінки.
- Люди добрі мені підказали, що я можу мати надбавку до пенсії за чоловіка, котрий мав два ордени, - розказує. - Зібрала потрібні довідки, здала в райуправління праці і соціального захисту. Минуло вже багато часу, а мені - ні надбавки, ні відповіді. Так і сиджу тихо. Хоча іноді душа зболиться від образи і жалю до самої себе: молодості, вважай, у мене не було. Та й життя медом не здавалося.

Р. МИХАЙЛЕНКО.

Фото автора.