ЩО ТО БУЛО?

Можливо, комусь це здасться комічним і несер-йозним заняттям, але минулого тижня мені, спеці-алісту з університетською філологічною освітою, довелося лазити з цифровою камерою по лісу і болоту, нюхаючи нестерпний сморід від дохлої тварини і вирішувати зоологічні ребуси.
А що поробиш, цікавість – річ невблаганна. Уся справа в тому, що якось нещодавно у слухавці мого редакційного телефону схвильований хлопчачий голос повідомив: “Скоріше беріть фотоапарат і приїздіть! Я знайшов ведмедя!”. Ясна річ, такі волохаті сюрпризи кожного дня по місту не блукають, тому, зателефонувавши про всяк випадок ветлікарям, мерщій їду. Дев’ятикласник Костя (а це дзвонив саме він), супроводжує мене аж за місто, по дорозі розповідаючи, що “вирішив був порибалити, а наштовхнувся на ТА-А-А-КЕ!”.
Виявилося, що “ТАКЕ” – труп волохатої, без перебільшення величезної тварини, яку невідомі добродії викинули на березі водойми Горбалька, що знаходиться далеченько за переїздом, у бік Кисе-лівки. Дійсно, схоже на бурого володаря лісу, але спека і нещодавні дощі трохи попсували його вигляд, а тому, заткнувши носа, терпляче фотографую знахідку, аби показати знімки спеціалістам. У ветеринарів, мисливців і просто біологів думки розійшлися (а може то велика собака?), більшість все ж таки твердила : “Ведмідь!”. Цікаво, де б йому там узятися? У міському зоопарку запевнили, що “наші всі на місці”. І висловили припущення, що, можливо, то циркачі-гастролери залишили звіра.
А сонце сьогодні визирнуло з-за горизонту о 5.16, піде на спочинок о 20.52. У пологовому відділенні Менської ЦРЛ з’явилися на світ 6 малят: троє хлопчиків і стільки ж дівчаток.

ІРИНА ПРИМАК.





Завтра – День працівників торгівлі

КОЛИШНІ ДИРЕКТОР ХЛІБОКОМБІНАТУ І ЗАВТОРГ РАЙСПОЖИВСПІЛКИ СТАЛИ ЗА ПРИЛАВОК

Л.І.Пелешук та М.В.Крисько вирішили спробувати проявити свої організаторські, господарські і комерційні здібності у власній справі. А спонукала їх до цього не вельми приємна ситуація сімейного характеру…

Рішення

У Людмили Іванівни Пелешук – технолога харчової промисловості – здавалося, складалось усе добре. Працювала за спеці-альністю на Менському хлібокомбінаті багато років, “доросла” і до директора підприємства.
У свою сім’ю забрала Людмила Іванівна стареньку і немічну матір. Вона потребувала постійної уваги, інколи треба було допомогти навіть пере-йти кімнату. А виробництво, на якому працювала Л.І.Пелешук, далеко від домівки, отож не набігаєшся, аби зайвий раз приглянути за матір’ю. Вирішила залишити цю роботу і підшукати ближче.
Спочатку нічого не світило, ніяких перспектив. А тоді закрили магазин №6, що в районі Піщанівки, не так уже й далеко від дому Л.І.Пелешук. Колишні продавці не побажали взяти приміщення магазину в оренду. Так ця торгова точка перестала існувати, на двері навісили великий замок. Піщанівці від того не страждали, бо неподалік магазину працюють два приватні ларки.
Людмила Іванівна надумала взяти в оренду магазин. Запросила у партнери недалеку свою сусідку – Марію Василівну Крисько – заступника голови правління райспоживспілки по тор-гівлі, яка у сфері торгівлі пропрацювала не один десяток років.

Початок

Магазин з підсобними приміщеннями їм райспоживспілка дала в оренду строком на один рік. Коли було вирішено всю паперову волокиту, приступили до ремонту магазину. Пра-цювали не тільки Людмила Іванівна з Марією Василівною, а й їхні родини. Мили, фарбували, ремонтували з раннього ранку і до пізнього вечора.
Цікаві до всього піщанівці, купуючи товар у кіосках, не забували заглянути до магазину і подивитися, що ж там робиться. А тоді одне одному передавали:
– Квітів наставили! Горщиків і вазонів може з півсотні. Невже з дому поприносили?
– Магнітофон грає там у них. І холодильник уже стоїть. А на вікна які гардини повісили – очей не відвести.
І ось 6 квітня магазин гостинно відкрив двері. Почали працювати без перерви і вихідних із 8-ої ранку до 22 години.
З’явилася квіткова клумба у дворі. Полагодили паркан, ворота. Засипали калюжі і вибоїни перед магазином. У відновлену торгову точку пішли люди…

Розвиток

Людмила Іванівна “опікується” і реалізує продукти харчування: хліб, цукерки, ковбаси, консерви, цукор, борошно, овочі та ін. Товар власним легковиком привозить з обласного центру її чоловік – Іван Миколайович, колишній працівник міліції, нині пенсіонер.
Марія Василівна на себе оформила ліцензію на право продажу тютюнових та лікеро-горілчаних виробів. Продає і миючі засоби, предмети гігієни, дещо з парфумерії.
У магазині завжди чисто, світло, тож ніяких зауважень від санітарної та інших служб до орендаторів нема. Зручні столики, квіти, легка музика. Тут можна просто посидіти, поговорити з продавцями. Посидить-посидить бабуся, та й купить гостинця онукам, сірників, солі про запас. І продавцям добре, і бабусі, бо не пішла додому з пустими руками.
Молодь залюбки сюди заходить кави, чаю попити – до послуг відвідувачів є електросамовар.
…Зима, кажуть, питає, що влітку робив. Водяне опалення в магазині не придатне до експлуатації – розморожене. Ремонтувати треба, вугіллям, дровами запасатись. І подумали Марія Василівна з Людмилою Іванівною: “А не краще газ підвести?” Вирішили так і зробити. Уже виготовили проектну документацію і мають надію, що з настанням холодів у магазині буде тепло.

Р. МИХАЙЛЕНКО

На знімку (зліва направо): Л.І.Пелешук та М.В.Крисько. Фото автора.





Допоможемо

КУКОВИЦЬКУ “КАЛИНОНЬКУ” ЗАПРОСИЛИ НА ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ У ХЕРСОН АЛЕ, МОЖЛИВО, ЮНІ ТАНЦЮРИСТИ ТУДИ І НЕ ПОТРАПЛЯТЬ. ЧЕРЕЗ БРАК КОШТІВ.

Цьому ансамблю народного танцю нинішнього літа виповнилося вісім років. За цей час колектив домігся значних успіхів, він став лауреатом всеукраїнських конкурсів і дипломантом міжнародного фестивалю. У травні цього року “Калинонька” брала участь у всеукраїн-ському хореографічному конкурсі імені Павла Вірського, виступала у Палаці культури Міністерства внутрішніх справ. А ще цього року куковицькому колективу присвоєно звання зразкового.

Бажаний гість

Танцювальний колектив з Кукович полюбився глядачам одразу. Його почали запрошувати на концерти, фестивалі, конкурси не лише в Мену і Чернігів. “Калиноньку” дивились у Києві і Полтаві, Бердянську і Коблєво… Чернігівський центральний парк культури і відпочинку уклав мистецьку угоду з куковицьким ансамблем народного танцю про співпрацю. Тепер він частий і бажаний гість для чернігівців. А торік народний депутат України О.В.Петров запросив куковицьких танцюристів у Київ, в Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання “Сузір’я”.
А ще минулого року у Чернігові відбувся відбірковий хореографічний турнір “Золоте зернятко”, в якому взяла участь і “Калинонька”. І яка ж радість засіяла в очах її учасників, коли вони дізналися, що Гран-прі за ними! Їх, єдиних на всю область, визнано і запропоновано представляти Чернігівщину на всеукраїнському мистецькому фестивалі, який на початку серпня відбудеться у Херсоні.

Танцюють усі

У репертуарі визнаного колективу – 25 сюжетних народних танців.
Умови для репетицій у юних танцюристів є. У школі, за підтримки її директора П.П.Надточія, обладнано танцювальний клас. Є і костюмерна кімната, де зберігаються сценічні костюми, танцювальні реквізити. До речі, колектив “Калиноньки” – майже 60 дівчаток і хлопчиків. Художній керівник ансамблю, вчителька математики Г.М.Фесюн, приймає у свою “команду” бажаючих віком від п’яти років. Усіх підряд – худеньких, товстеньких, високих і не дуже – у танцювальних композиціях усім знаходиться роль, заняття. Троє колишніх учасників “Калиноньки” вирішили стати професійними танцюристами: Саша В’яжевич та Ірина Морозова вчаться у Ніжинському училищі культури, а Володя Пастушенко – на хореографічному факультеті Чернігівського педуніверситету.

«Калинонька» просить допомоги

“Калиноньку” визнано в Україні, адже звання зразкового колективу треба заслужити. А вона його заслужила. І ось поїздка в Херсон на престижний всеукраїнський фестиваль може зірватись. І всі дитячі сподівання, турботи художнього керівника можуть піти нанівець. Бо дорога далека, грошей треба немало.
Галина Михайлівна звернулась до керівників підприємств, установ і організацій з єдиним проханням: допоможіть “Калиноньці” хто скільки може коштами. Діти обов’язково віддячать вам усім своїми виступами – тільки запрошуйте. На жаль, відгукнулось мало. Розіслав офіційні листи-прохання і райвідділ культури: матеріально підтримаймо усі разом “Калиноньку”, аби вона гідно представила Чернігівщину на всеукраїнському фестивалі.
Можливо, хтось з людей, хто бачив виступи цього визнаного колективу і небайдужий до його подальшої долі, схоче підтримати, допомогти йому. Відгукніться, підприємці і фермери, директори і начальники, усі добрі люди!
Ось банківські реквізити, на які можна перерахувати гроші: відділ культури райдержадміністрації, код 02231784, МФО 353348, ЧОД АППБ “Аваль” м. Чернігів, р/р 255563124. Для колективу “Калинонька”.
Не будьмо байдужими!

Р.МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: ось які дівчата танцюють у Куковичах. Фото І.ШУЛЬГИ.





Життя прожити…

СІМ’Я АВРАМЕНКІВ З ЧЕРВОНИХ ПАРТИЗАН ТРИМАЄ ДВОХ КОРІВ, ДВОХ КОНЕЙ, ШЕСТЕРО ТЕЛЯТ, ДЕСЯТЕРО СВИНЕЙ, БУГАЯ І СОТНЮ ДОМАШНЬОЇ ПТИЦІ

Любов Дмитрівна і Іван Олексійович виховали двох дочок і трьох синів. Обом їм судилося пізнати сімейні прикрощі. Однак тепер, ніби нагорода за пережите, щастя і достаток оселилися у їх добротному домі. І старість у них хоч і не спокійна, але зігріта.

Два зранені крила

Люба так і не встигла намилуватися Петром – своїм судженим, надивитись у його лагідні очі – доля відміряла лише чотири роки бути їм у парі. Коли старшенькій донечці Надійці три виповнилось, а маленькій Олі лише один рочок, пішов у вічність – недуга здолала, осиротивши всіх одразу – дружину, діток і матір Петрову.
Поховавши чоловіка, Люба залишилась жити зі свекрухою. У її рідній Синявці їй місця не було, а Петрова мати ледь не щодня просила, аби вона не надумала куди від неї йти.
Іван Авраменко розлучився з дружиною. Виїхала вона з Червоних Партизан у сусіднє село з сином Миколкою, знайшла там собі іншу долю. Якось Іван зайшов до сусіда Любиного – діло до нього якесь було. А Люба до колодязя по воду якраз вийшла. Поговорили про те-се, а на завтра Іван знову опинився на Любиному кутку.
– Чого маємо ховатися від людей, аби поговорити, – сказав якось Любі Іван. – Молодиця ти гарна, вдачею лагідна. Питайся у свекрухи, чи не проти вона буде, як я до тебе жити прийду.
– Чотири роки вдовою ходила, – каже Любов Дмитрівна. – Чужих чоловіків не займала, то і люди погано про мене не говорили. А тут цей Іван. Ніби й добрий чоловік. Та як же його свекрусі сказати, чи не вражу я її серце, коли замість сина у її обійсті хазяйнуватиме чужий їй чоловік?
Довго не зважувалась, а сама ніби у полум’я вскочила.
– Дивися, дочко, тобі з ним жити. Мені-то що? Помічник буде у домі – це добре. Батько дітям – це ще краще. Вирішуй серцем і душею, і холодним розумом.
Зважилась. У злагоді почали жити, так і сьогодні у них – усе ладком та мирком.

Свій дім і свої турботи

Авраменки звели собі добротний будинок. Обоє працювали не покладаючи рук: він – біля коней, вона – біля телят у своєму селі, ще й бігала доїти городищенських корів до літнього табору, що був недалеко від їхнього дому. А зимової пори добиралася на ферму до Городища.
Підростали, крім донечок, ще й три сини-соколи – Михайлик, Сашко і Віталик. Тож такій великій сім’ї багато і треба. Дітей з дитинства привчали і город прополоти, і корову напоїти, і за хлібом у магазин сходити. Тож і зросли вони роботящими, до людей і батьків добрими.
Якоїсь весни орав людям городи Іванів син Микола. Кликали його і чапаєвці, і червонопартизанці. Усім угодив, нікому не відмовив. А тоді і до Авраменків заїхав, тобто, до батька і його сім’ї. Виорав на совість. Любов Дмитрівна у хату, до столу запросила. Прийняла, як рідного. Хлопці між собою швидко порозумілися, подружилися. А хіба діти винні в тому, що батьки не зуміли сімейного воза разом тягти?

Власна ферма

Подружжя Авраменків – пенсіонери. Але про справжній відпочинок вони лише мріють. Ні, вони не лають долю, що мають клопоту і турбот доволі.
– Звикли ми з Любою біля землі, худоби ходити, – каже Іван Олексійович. – Доки здоровиться, будемо і далі так жити.
Любов Дмитрівна пішла на пенсію, як багатодітна мати, у 50 років. Але ще сім років порала телят, разом з чоловіком на одній фермі працювала.
Сьогодні у Авраменків – повний двір худоби і птиці. Тримають по двоє коней і корів, шестеро телят, десяток свиней, є бугай. Сіна вже усім на зиму накосили. Косять ще. Кажуть, що запас біди не чинить.
– А ще ж птиці у нас – сотня чи більше, точно і не знаємо, – кажуть Авраменки. – Хоч і неприємності з нею були. Пішли дві індички, а з ними майже сорок індичат у сад, так і не повернулись. А маленьких каченят ворони з озерця покрали… Але нічого, є у нас три десятки гусей, курей без ліку, трохи качок.
– У Калитки, відомого літературного героя, землі, мабуть, менше було, – каже Іван Олексійович. – Ось рахуйте: 6 гектарів саду, 1,5 гектара біля хати і забрали ми п’ять земельних паїв – це 10 гектарів. Ще один пай в оренду здаємо. І все це – рілля.
А город у них – немов зібралися зустрічати закордонну делегацію аграрників. Усе таке доглянуте, дорідне, грядки немов перемиті – такі чисті та гарні. На картопляних гектарах – жодної бур’янини…
– І о котрій годині ви прокидаєтесь, і коли лягаєте? – не втримуюсь, аби не задовольнити власної цікавості.
– Іван встає о четвертій ранку, я опів на шосту. На спочинок лягаємо не пізніше дванадцятої ночі. Я ще фільм по телевізору не пропускаю, читати люблю! Ось бачите, скільки в мене газет!

Р.МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: а сіно, мов чай, таке запашне. Фото автора.





Пошта "Нашого слова"

ВКРАДЕНІ ПІВОНІЇ

За півроку до редакції райгазети надійшло близько сотні листів. Читачі «Нашого слова» інформували про сільські новини, надсилали свої літературні спроби. Були і скарги, за якими кореспонденти газети виїжджали на місця, розбиралися і писали матеріали.

Напередодні професійного свята медиків колишні хворі палати №1 хірургічного відділення центральної райлікарні тепло розповіли про молодшу медичну сестру цього відділення Олександру Василівну Сизоненко. «Ця людина завжди підбадьорить, поспівчуває, сходить в аптеку за ліками. Вона і подушку хворому підіб’є, простирадло поправить, словом, до кожного знаходить підхід, аби розрадити і допомогти». Колишні хворі задоволені роботою усього медперсоналу названого відділення ЦРЛ, яке очолює І.А.Пакалюк.
А цей лист надійшов з Максаків від Олександри Чичкан. На жаль, його редакція отримала із запізненням. А йшлося у листі про те, як жителі Максаків і навколишніх сіл відзначали купальське свято. «На березі Десни зібралися і старі, і малі. Грав баян і вибивав бубон, лунали пісні, жарти. У танок пішли навіть пенсіонери. Працювала торгівля, були ігри, конкурси, а на вершечку верби був приз, дістати який хотіли багато бажаючих, а поталанило лиш Вадиму Чичкану з Лісок. Були на святі, як і годиться, русалки. Веселилися люди аж до півночі».
Микола Кирилович Скороход з Ленінівки повідомив редакцію про оперативність і професіоналізм працівників РЕМу, котрі швидко ліквідували обрив дротів на вулиці ім. Л.Шевцової, де він живе. Бригада ремонтників, яку очолює О.І.Довженко, приїхала вчасно і все зробила. Не стояла осторонь і сільський голова В.Л.Вовк: було організовано охорону обірваних дротів, попереджено про небезпеку усіх жителів вулиці.
Однак листи бувають не лише з гарними новинами. Письменник А.М.Соломко написав про прикрість, яку завдали йому невідомі. А сталося ось що.
Анатолій Михайлович і його сім’я дуже люблять квіти. Щовесни насівають, насаджують їх багато біля своєї хати, що по вулиці Червоноармійській у Мені. «Вони не просто супроводжують мене по життю, а є невід’ємною часткою мого єства у моїй творчості. Свідчення цього – назви моїх книжок «Гілочка калини червоної», «Не забудьте полити квіти», «Червона троянда кохання», – пише автор. Але одного весняного ранку Анатолій Михайлович, прокинувшись, вжахнувся. «Пишний кущ, який ще вчора майорів красивими бутонами півоній, осиротіло і сумно нахилився до землі. Жодного бутона. Хтось безжально і безсоромно зломив їх, вириваючи подекуди і з корінням».
А сталася ця прикрість напередодні свята останнього шкільного дзвоника. «Хто ж цей негідник? – запитує автор. – Якби той, кому треба були квіти, попросив їх у нас, то хіба б я чи моя дружина з донькою відмовили? Скільки квітів ми даруємо людям просто так».
Жителі Ленінівки (в листі, надісланому ними, вказується кілька прізвищ) обурені поведінкою деяких своїх односельців, котрі не минають жодного поминального обіду. «Сідають за столи на почесні місця першими, навіть не будучи родичами померлого. Часто після таких застіль втрачають людську гідність, валяються п’яними під чужими парканами…»
Ми порушували цю тему у номері від 19 липня. Вона в усі часи була і зараз є болючою. Адже похорон – це не іменини чи весілля. Про це слід завжди пам’ятати і, розділяючи гіркоту втрати з рідними покійного, треба і вести себе відповідно – стримано і з гідністю.
Редакція чекає ваших листів, дзвінків, повідомлень, шановні читачі «Нашого слова». Пишіть, що вас радує, непокоїть. Заходьте до редакції. Хорошим вістям порадіємо разом, а проблеми будемо старатися розв’язати теж спільно.

Р.МИХАЙЛЕНКО, Р.МИХАЙЛЕНКО, ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ ЛИСТІВ.





Сталося

ВОДІЙ ЗАСНУВ ЗА КЕРМОМ

*До райвідділу внут-рішніх справ надійшла заява від жителя хутора Тонка про те, що в його господарстві невідомі зірвали навісний замок на сараї і вкрали 460 літрів дизпалива. У ході розшукових заходів було встановлено, що крадіжку скоїв житель Миколаївки К. 1973 р.н., непрацюючий. Частину вкраденого вилучено. Проводиться подальша перевірка.
* 5 липня на автошляху Березна – Щорс сталася дорожньо-транспортна пригода. Автомобіль ВАЗ-21063 врізався в дерево. Водій і його дружина загинули на місці пригоди. Ймовірна причина аварії – водій заснув за кермом.
* 7 липня непрацюючий житель Чернігова, керуючи мотоциклом марки «Урал-3», який належить його батьку, жителю Городища, не вибрав безпечної швидкості руху і скоїв наїзд на ученицю Городищенської школи. Постраждалу доставлено до Менської ЦРЛ.
* Того ж дня в однієї із жительок Ушні на горищі її будинку було виявлено і вилучено близько десяти кілограмів головок маку. За даним фактом проводиться перевірка.
* Житель Березни, який управляв легковим автомобілем, наїхав у Волосківцях на пішоходів, що йшли у попутному напрямку. Їх з тілесними ушкодженнями доставлено до центральної райлікарні. По цьому факту ведеться подальша перевірка.
* Неповнолітній менянин взяв ключі від вхідних дверей ресторану, у якому працює його мати, і разом зі своїм приятелем проник всередину названого закладу. Вкрали товаро-матеріальних цінностей більше, ніж на півтисячі гривень. По цьому факту порушено кримінальну справу.
* Невідомі зламали замок на дверях торговельного ларка, який належить менському приватному підприємцю. Вкрадено товаро-матеріальні цінності. Ведеться перевірка.