Візити
Президент вважає дії зернотрейдерів бандитизмом
Президент України Леонід Кучма побував у нашій області з робочим візитом. Глава держави відвідав Прилуцький завод „Пожмаш”. У Прилуках Президент зробив кілька важливих заяв щодо ситуації в країні. Зокрема, торкаючись політичної реформи, Л. Кучма наголосив: „Я хочу, щоб у нас з’явився відповідальний уряд і відпо-відальний парламент. На жаль, і так закладено в Конституції, парламент у нас не відповідає ні за що. Ще раз підкреслюю: ні за що. Зате вони показують себе великими захисниками народу. А я їм пропоную: шановне товариство, давайте запишемо у Конституцію, як це є практично в усіх країнах світу: обирається парламент, формується коаліція в парламенті, яка формує уряд, і разом вони беруть відповідальність на себе”. Висловився Президент і стосовно кризи на продовольчому ринку: „Хочу наголосити: ніяких підстав для паніки немає. У нас на сьогоднішній день в Держрезерві є як мінімум на чотири місяці запасів зерна. Я вважаю, що все те, що сталося на продовольчому ринку, – від нерозпорядності чиновників, і цим скористалися недобрі люди, які на цьому зіграли. Якщо минулого року всю пшеницю скупили по 300 гривень за тонну, а сьогодні продають по 1200 гривень за тонну, то скажіть, будь ласка, яка це ринкова економіка? Це справжній бандитизм”. Леонід Кучма також відвідав лікарню в смт Ладан. Президент доручив голові Чернігівської обласної державної адміністрації Валентину Мельничуку терміново відшукати кошти для забезпечення ефективнішого функціонування лікарні.
Подарунок на іменини
Менянка Валентина Григорівна Тарапон, яка працює продавцем у кафе “Кулінарія”, збиралася святкувати свій 40-річний ювілей. А народилася вона на свято Івана Купала. І яким же було здивування Валентини Григорів-ни, коли за два дні до іменин побачила у своєму садку розквітлі гілки на яблуні. Та це ж дерево навесні уже цвіло молочним туманом, он і яблучка зеленіють – добра зав’язь. А на 7 липня яблуня вся вкрилася білосніжним цвітом. Гості, які прийшли привітати іменинницю, сфотографувалися під яблунею. Мама Валентини Григорівни, у котрої за плечима за 70 літ, каже, що такого дива на своєму віку вона не бачила. Що це – подарунок природи на юві-лей дочки?
Р.МИХАЙЛЕНКО.
На знімку: і цвіт, і яблука – все на одному дереві. Фото автора.
Свято біля води із фейєрверком
Минулої суботи сотні менян та гостей міста добряче погуляли на міському пляжі, відзначаючи свято Івана Купала. Як-то кажуть, з розмахом.
І свято, організоване міською радою та ТОВ «Нептун» дійсно вдалося. Було там і театралізоване дійство з Нептуном і русалками, і танці під сонячним дощем з райдугою, і численні розваги, і пригощання. Професійно поставлена прилуцькими самодіяльними артистами концертна програма тривала до самої ночі. Кожен розважався на свій смак: хто концерт дивився, хто брав участь у конкурсах, а хто спостерігав за “верхолазами” – посеред пляжу був укопаний височезний стовп з сюр-призом, бажаючі пробували долізти до вершечка. Палало вогнище, зібравши навколо себе дітвору, батьки ж тим часом нюхали іншого димку – більш ароматного, шашликового. Смачнющої закусі і гостинців на святі вистачало, народ спілкувався компаніями і сім’ями. А о десятій вечора, коли нарешті темрява здолала день, під супроводом пісні “Червона рута” над водою вибухнули фейєрверки. Сотні і тисячі різнокольорових зірочок вривались у небо химерними фігурами і сипалися на воду осяйним дощем. Малеча ж просто вищала від захоплення, забувши про те, що від біганини та багатогодинного гуляння гудуть ноги. А от що сподобалося на завершення свята, так це те, що ліхтарі світили по місту мало не до ранку, тож люди спокійно дісталися до своїх домівок, не блукаючи темними вулицями, як їжачки в тумані.
І.ПРИМАК.
На знімках: фрагменти святкування. Фото І.ШУЛЬГИ.
ЛАШТУЙТЕ ГРОШІ АБО СІДАЙТЕ НА ДІЄТУ
Стрімко подорожчали хліб, крупи, борошно, цукор. А отже – і всі продукти, виготовлені з них. Підприємці потирають руки, споживачі чухають потилицю. Минулого тижня губернатор підписав розпорядження про створення комісії оперативного реагування на необгрунтоване підвищення споживчих цін на продовольчі товари та сільгосппродукти. Рекомендовано було також створити подібні комісії при райдержадміністраціях.
Де почім?
З’ясувати це взялися депутати районної ради Б.А.Кириндась та М.Д.Андрієнко, запросивши у рейд представників райдержадміністрації, санепідемстанції та районної газети. Вирішили обмежити свою цікавість лише цінами на стратегічний продукт – хліб. Отож, поблукавши центром міста, дещо дізнаємося. У “Гастрономі” чорний хліб з Чернігівського хлібозаводу № 2 продають за 1,35 грн., менський хліб – 1,40 грн. чорний та 1,75 – 1,85 грн. білий. У “КУМі” торгують київським хлібом (що завозить підприємець П.Хрущ) – чорний по 1,20 грн., батон – 1,25 грн. Такі ж ціни і в “Райдузі”, що поблизу. У нещодавно відкритому магазині ТОВ “Нептун” продають чернігівський хліб: по 1,35 грн. чорний та 1,45 білий (зате гречка тут по 3,80 грн. за кілограм!). У “Пролісок” стратегічний продукт завозить підприємець О.Жураковський, тут хліб продають дешево: чорний – 1,15 грн., білий – 1,25 грн. На Троїцькому базарі і чорний хліб, і батон в середньому коштують по 1,30 грн. І лише ветерани та одинокі люди похилого віку купують хліб дешевше (відповідно по 1,10 та 1 гривні).Умови диктує ринок
Чому ж такі коливання у цінах? І хто їх контролює? Заступник голови райдержадміністрації з економічних то соціальних питань В.У.Василенко пояснює, що кожне підприємство-виробник хліба встановлює свою ціну відповідно до умов виробництва (враховуються обсяги, витрати на доставку, існують різні системи оподаткування). Хлібозаводи-гіганти (такі, як у Києві) мають більшу рентабельність, отож нижчі ціни на продукцію. А щодо контролю за цінами, то облдержадміністрацією видане розпорядження, згідно якого встановлений граничний рівень торговельної надбавки на основні (базові) види хліба у розмірі 10% до ціни виробника, для підприємств системи споживчої кооперації – 15%. Але підприємства-виробники знаходять способи, щоб “викрутитися”: змінюють назву сорту хліба, знижують вагу буханця, завищують витрати на пальне.Дітям – дешевше
– Сьогодні держава практично не в змозі централізовано регулювати розміри торгових надбавок, ціни стрибають несподівано, і приборкати цей процес складно, – пояснює провідний спеціаліст з контролю за цінами у Менському районі Чернігівської обласної інспекції контролю за цінами Н.А.Обушна. – Поки що граничні розміри торговельних надбавок встановлені лише на продукти дитячого харчування вітчизняного виробництва. І якщо ми виявляємо у магазинах такі продукти, із завищеною ціною, надлишки у трикратному розмірі вилучаються до державного бюджету. Раніше подібний контроль існував і за цінами на молочні, м’ясні продукти. Тепер – ні.І.ПРИМАК.
РИБИНА РОЗМІРОМ ІЗ ЧОВЕН
Тричі на одному й тому ж самому місці Олександру Страмку траплялася величезна рибина, як каже він сам, розміром із човен, і тричі тікала. Якщо човен має довжину 3 метри 20 сантиметрів, то уявляєте, що то за рибина? Напередодні Дня рибалки побажаємо відданому своїй справі рибалці глибокої удачі і луски розміром із каблук забродських чобіт.
Не трамвай – обмине
Усе починалося ще тоді, коли по нашій красуні Десні ширяли граціозні річкові лайнери-“ракети”. Якось прийшли макошинські жінки до річки прати. Бачать, ген посеред Десни, просто на судноплавному фарватері, гойдається на легких хвилях човник-довбанка. А в ньому хлопченя з вудкою в руках. Аж тут десь нижче по течії почувся гудок швидкого катера. Уже й видно його, уже й гудок захрип, а хлопчисько сидить собі. – Та тікай же, шибенику!!! – гукають йому жінки. Байдуже. Обминув його катер на підводних крилах – тільки хвилі горою! “Ой! – сплеснули в долоні жінки. – Пропало хлоп’я!”. Та коли хвилі уляглися, човник з хлопчиком у білій панамці виявився на тому ж місці. Малий Сашко добре-бо засвоїв батькову науку: якщо загрожують круті хвилі, стрічай їх носовою частиною човна. Інакше й справді може перекинути.Від першої рибинки…
Уже тоді Олександр Васильович Страмко був запеклим рибалкою (батько – за приклад). А своє перше рибеня він спіймав якраз у середині шістдесятих років у п’ятирічному віці. Взяв палку, прив’язав до неї просту нитку, до нитки – гачок та й гайнув до річки. І спіймав-таки рибеня. – Немов на крилах примчав до нас Сашко, – згадує його двоюрідна сестра Катерина Григо-рівна Пастушенко, – стільки безмежної радості, стільки щасливого сяйва в очах! Ось так та маленька рибка привела Олександра Васильовича до великої. Тобто він став професійним рибалкою. Отак і досі рибалить. Правда, була дворічна перерва – служба в армії, та ще й в Афганістані. Там було не до рибалки. А от у Макошинському риболовецькому господарстві “Десна” попрацював на славу, аж доки воно не наказало довго жити. Однак професійна струнка підказала подальшу дорогу. Якось зустрів менського підприємця Олександра Федоровича Бєлікова. Розговорилися. Звісно, не зачепити риб’ячої теми просто не могли. Відтак невзабарі у Макошине з’явилась нова риболовецька бригада. Якщо у когось майнула думка про браконьєрство, то відкиньте її. Бригада має державну ліцензію на право лову і реалізацію риби. – Який найбільший улов на вашій пам’яті? – запитую. – Бувало, що з напарником до півтонни брали за зміну. – А найбільша рибина? – Траплялися сом і товстолобик від 30 до 40 кілограмів, – якось так зовсім буденно каже Олександр Васильович, і раптом очі йому засяяли так, наче тоді, коли спіймав першу рибинку. – Гадаю, що найбільша моя рибина в мене ще попереду.В.ЧЕПУРНИЙ.
На знімку: О.В.Страмко. Фото автора.
Конфліктна ситуація
КОРИСТУЄШСЯ ЧУЖИМ ЛУГОМ – ПЛАТИ
У Мені все більше загострюється проблема з пасовищами. Точніше, їх просто не вистачає. Хоч меняни і вважаються міськими жителями, але все більша кількість наших городян заводять корів – такі умови дня сьогоднішнього. А худобу ж пасти треба. От тільки де? Частіше всього на чужій землі. Бо і рілля, і пасовища сьогодні розпайовані, мають власників. Конфліктна ситуація довкола пасовищ ск «Промінь» триває не один рік. Скарги “летіли” і до адміністрації Президента, і до Верховної Ради, і на телебачення (нещодавно, до речі, приїздила знімальна група програми “Сільський час”, готувала сюжет). Про конфлікт між власниками худоби і господарством дізналась уся Україна.
То що ж там сталося?
Близько трьох десятків власників худоби (серед яких лише 7 – 8 мають відношення до сільгоспкооперативу і здають йому в оренду свій земельний пай, а решта – просто городяни) випасають більше півсотні корів на землях, що орендує у власників земельних паїв ск “Промінь”. І не один рік. Але в попередні роки між правлінням господарства та власниками худоби укладались угоди, за якими кожен власник корови (що не має свого земельного паю) платив у касу сільгоспкооперативу 100 гривень за випас протягом одного сезону. З тих же, хто свої земельні паї здавав господарству в оренду, просто вираховувалися ці гроші із суми орендної плати. Такі умови начебто влаштовували обидві сторони. А нинішньої весни власники худоби, не ставлячи до відома правління господарства і ніякої угоди не укладаючи, не заплативши ні копійки, вигнали череду і стали пасти. Мотивують це тим, що, мовляв, по селах люди за пасовище не платять, то чому нас заставляють? І чому б міськраді не ви-ділити власникам худоби латку пасовища безкоштовно? Городи ж наділяють, ділянки під забудову дають. Отож нехай міськрада купує чи орендує землю у її власників і роздає пасовище бажаючим.Вирішили збори
І полетіли скарги до Києва, написані нібито рукою “бригадира тваринників” Світлани Рикун (вона працює на ВАТ “Нямуно банга – Мена”, власного паю не має). Конфлікт досяг апогею. Працівники господарства, ті, що мають сертифікати на земельні паї, обурилися: “Та хто вони такі? Яке право мають щось вимагати? Ми їм землю свою пропонуємо, а вони ще й носом крутять, платити не хочуть. Нехай пасуть своїх корів де завгодно, а ми на таке свавілля не згодні”. Для того, щоб нарешті владнати кон-флікт, минулої п’ятниці у клубі ск “Про-мінь” були скликані збори. Розбиратися в конфлікті прийшли голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, міський голова М.Д.Кадушко, перший заступник голови райдержадміністрації, начальник районного управління сільського господарства і продовольства А.В.Соломко, начальник районного відділу земельних ресурсів М.І.Сидоренко, начальник відділу реформування сільського господарства, спеціаліст з юридичного обслуговування райсільгоспуправління О.М.Пономаренко і голова ск “Промінь” В.М.Яременко. І хоча пристрасті на зборах вирували, питання було вирішено цивілізованим шляхом. Головний економіст господарства М.І.Зезуль детально пояснив зібранню, яким чином була обрахована сума виплати за користування лугом. Оскільки власники худоби вимагають надати їм у користування 100 га пасовища, то площа кожного із 425 земельних паїв зменшиться на 23,5 сотки, а, отже, і вартість кожного паю зменшиться на 6 відсотків. Виконавши усі розрахунки, проконсультувавшись із обласними спеціалістами, економісти господарства вивели таку суму платні: 82 грн. за користування 1 гектаром лугу протягом сезону. Але ж власники корів (нагадую, їх було близько 30-ти) вимагають 100 га, тобто, по 3 га на кожного. А плату з них братиме господарство лише за 1 га. Вигідні умови? Безперечно. Виходить близько 45 копійок у день. При тому, що за молоко щодня вторговується у кілька разів більше.Даром не буває
Мабуть, люди ніяк не можуть усвідомити, що земля – це теж товар і він комусь належить, а тому за нього треба платити. Міський голова у своєму виступі наголосив, що ні в якому разі не можна порівнювати ситуацію з пасовищами у місті і селі. Адже практично усі селяни, окрім працівників соціальної сфери, пов’язані з місцевими господарствами, мають свої земельні паї. Та й пасовищ там не стільки, як навколо міста. А в Мені з 12,5 тисячі населення лише близько 1 тисячі мають право на землю, тож за використання чужого пасовища мають (і повинні!) платити. Так вимагає закон. “Надати бажаючим ділянку землі для випасу худоби міськрада не може, – пояснив М.Д.Кадушко, – адже землею, що розташована за межами міста, розпоряджається райдержадміністрація. А в самому місті вільної землі не те що немає, скоро і на потреби міста її не вистачатиме”. Складна ситуація з кладовищами, городами.***
Нарешті конфлікт владнали. Група власників худоби на зборах погодилася платити 82 гривні за випас (у сезон), але ще ніхто з них (станом на четвер) нічого не заплатив. А тому керівництво господарства чекає, коли нарешті будуть укладені угоди про суборенду землі. Площі під пасовище визначені. Корови жують траву. Поки що не на законних підставах.І. ПРИМАК.
Берег лівий, берег правий
«ФОРСУЄМО» ДЕСНУ
Населення Макошинської селищної, а також Куковицької, Лісківської, Локнистенської, Ушнянської та Миколаївської сільських громад мають чудовий подарунок від матінки-природи – річку Десну. А це не лише краса, а й риба, відпочинок. Але ж і проблем вона доставляє немало…
Пором і ціни
Одна з найболючіших – переправа. Розлив весняний не такий турботливий, як дістатися з правого берега на лівий чи навпаки. Правда, у Куковичах з цього ніколи проблеми не робили. Весь час пором знаходиться у підпорядкуванні місцевого господарства. Його вчасно ремонтують, працюють на ньому сумлінні люди. Послуги поромщиків кілька років тому стали платними. Ціни, аби переїхати конем, трактором, мотоциклом, різні, але ціл-ком прийнят-ні. Тож і в касу сільгоспкооперативу щодня надходить свіжа копійка, і люди не думають, як його дістатися до Червоного Маяка або на луг. І хуторяни без проблем прибувають у своїх справах до Кукович. А цього літа ціни на куковицькій переправі ще поменшали. Нема нарікань і на роботу порому в Макошине. Щоб дістатися на інший берег, приміром, велосипедом на поромі треба сплатити 25 копійок. Мопедом, конем – дорожче : відповідно 50 коп. і від 1 грн. до 1 грн. 25 коп. Перевезення машиною коштує від 6 грн. до 7 грн. 50 коп. Якщо транспорт без вантажу – дешевша переправа, а з ним – плата більша. Безплатно через Десну і в Куковичах, і в Макошине має право курсувати автотранспорт міліції, пожежників, медицини. А ще не сплачують за користування поромом механізатори і водії, що працюють у названих господарствах.Понтонний міст і… нічого
Такий є у Максаках, він – єдиний у нашому ра-йоні. Днями ск «Лан» закінчив ремонт моста. Як і в попередні роки переправа через понтонний міст не буде безкоштовною. Пішки, звичайно, по ньому можна перейти і без грошей, а от за будь-який вид транспорту треба платити. Від 1 гривні (підвода) до 11 (КамАЗ). Не тільки максаківці і червонолучани добрим словом згадують військових, від котрих за певну плату дістався їм цей вид переправи. От ще якби не розбирати-складати його… Жителі Ушні, Миколаївки та й Локнистого можуть подолати Десну тільки човном, або вплав, якщо вистачить сили дістатися того берега. В Ушні і торік пором довго лагодили, а зараз стоїть він у густих заростях лози, нікому не потрібен: сільгоспкооператив у селі ліквідовано, а сільській раді чи не під силу утримання порому, чи нема бажання мати зайвий клопіт. Схожа ситуація і в Локнистому. У Миколаївці ніякого порому взагалі нема.Р.МИХАЙЛЕНКО.
На знімку: електрик ск «Лан» О.Ф.Холява та моторист-понтонер А.І.Коротич: «Міст готовий!» Фото автора.
Престиж професії
СТАРШОМУ ПОМІЧНИКУ ПРОКУРОРА РАЙОНУ В.М.МАКСИМЕНКУ ДОВОДИЛОСЯ БУВАТИ І ПІД ПРИЦІЛОМ
Віталій Михайлович – людина неординарна. Крім того, що він – відмінний фахівець, це ще й порядна людина, великий природолюб, неперевершений знавець і дослідник історії України.
Пошук себе
Шкільна наука Віталію Максименку давалася легко. Тому ні для кого не було дивним, що хлопець закінчив школу із золотою медаллю. У його рідній Семенівці середньої школи нема, то довелося ходити в Столь-ненську. І дуже вже Віталію хотілося бути авіатором. Нікому з рідних не вдалося відмовити хлопця не робити цього. Три роки вчився у Рильському (Курської області) училищі ци-вільної авіації. По за-кінченні його служив офіцером у окремому дивізіоні радіонавіга-ційного забезпечення польотів у Балхаші, що в Казахстані. Ніби все йому вдавалось, подобалось, але душею відчував: ця справа не його. У 1973 році Віталій вступає до юридичного факультету Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Провчившись трохи на стаціонарі, перевівся на заочне відділення – не хотілось бути на утриманні батьків. Взяли тямущого початкуючого юриста секретарем судових засідань до Новозаводського суду, що в Чернігові. Тоді тут же працював судовим виконавцем.Визнання і ризик
Обласна прокуратура не могла не помітити ділового підходу до дорученої справи В.М.Максименка, його скрупульозності і надзвичайно високої від-повідальності. Умовили принципового юриста перейти на роботу в органи прокуратури. Спробував себе спочатку у якості слідчого Куликівської прокуратури, згодом став адвокатом Козелецької юридичної консультації. З дипломом юриста професійну дорогу торувати було легше. Хоча служба медом не здавалась. Один раз у думках навіть попрощався з життям. А трапилось ось що. Закінчивши розслідування справи одного продавця по розтраті, терміново виїхав з оперуповноваженим міліції на місце самовбивства. І яким же було здивування Віталія Михайловича, коли він, зайшовши у хату, де сталося горе, побачив уже знайому йому продавщицю, яка одразу закричала, вбачивши слідчого: “Це ви його вбили! Ви!”. І тут відчиняються хатні двері, входить син покійного, де-в’ятикласник, з саморобним пістолетом, направленим на Максименка. Добре, що оперуповноважений зумів вибити зброю з рук хлопця. Виявляється, того саморобного пістолета покійний зробив сам на одному з чернігівських заводів, де працював. А прийнявши значну дозу оковитої, власноруч порішив себе.Слідчий, державний обвинувач
Віталій Михайлович, аби бути ближче до стареньких і хворих батьків, перейшов на посаду юрисконсульта у сільгоспформування “Праця”, що в Стольному. Звідси до отчої домів-ки – рукою подати. Дванадцять років там працював. Поховавши татка й неньку, повернувся знову в органи прокуратури. З 1995 року він – старший помічник прокурора району. Обов’язків у нього – хоч відбавляй. Віталій Михайлович здійснює нагляд за дотриманням законів при проведенні дізнання та досудового слідства районним відділом внутрішніх справ. А ще він бере участь у судових засіданнях – підтримує державне звинувачення. Готувати документи прокурорського реагування про порушення закону та виконувати доручення прокурора, приймати громадян з особистих питань, розслідувати кри-мінальні справи у сфері економіки і управління – ось далеко не повний перелік посадових функцій старшого помічника прокурора. У колективі його не тільки поважають і прислухаються до його порад. З ним радяться, у нього вчаться працювати. Слідчий прокуратури В.М.Титаренко стверджує, що вуз дав йому не стільки знань, як мудрі підказки Віталія Михайловича.Спадок
Батько В.М.Максименка, Михайло Антонович, колишній голова семенівського колгоспу, свого часу виплекав пишний, великий сад. Віталій Михайлович не дає йому одичавіти, а навпаки, прищеплює, розріджує, насаджує. А ще у спадок від татка залишилась йому велика бібліотека, справ-жнім скарбом якої є сто томів про життя і діяльність військових і політичних осіб колишнього Союзу. Є книги про історію Росії. Віталій Михайлович поповнює домашню книгозбірню літературою про минуле і сучасне України, збирає і зберігає матеріали цієї тематики, що друкуються у засобах масової інформації. Та найбільше захоплення – музика і пісня. Ще будучи студентом університету, брав участь і був старостою хорової академічної капели “Дніпро”, котру заснував сто з гаком років тому видатний композитор М.В.Лисенко. У Семенівці і Стольному створив ансамблі “Троїсті музики”. На професійному рівні виконає і оперну арію, і народну пісню. Грає на баяні, гітарі. Він на сто відсотків упевнений, що цей дар дістався від татка і мами, які теж по життю завжди йшли з піснею. – Музика лікує мою душу, – ділиться Віталій Михайлович. – Як туга наляже, чи на роботі якісь проблеми – візьму баян, пограю – як рукою знімається настрій поганий і сум зникає.О.СИДОРЕНКО, прокурор району.
На знімку: В.М.Максименко. Фото Р.МИХАЙЛЕНКО.